Розділ 131 - Запущеність. Частина - 2
Поки я писала листа Евеліні, мені довелося кілька разів відкласти перо. Я постійно звертала увагу на інші думки.
Сумління справді любить Рашту.
Кожного разу, коли я думала про це, моє серце стискалось і груди ставали важкими. Совішу збирається вигнати мого брата, тому що він становить небезпеку для Рашти і дитини...
Совешу сказав, що це неофіційно. Якщо справа дійде до суду, то він може побоюватися, що скандал навколо Рашти розкриють. Він хотів вести справу про те, що мій брат "напав на віконта", а не "навбив дитину імператора". Якщо Кошара звинувачено в останньому, то суд розкопає і з’ясує, що віконт Ротешу та Рашта тісно пов'язані, а потім пошириться історія про те, як Рашта - бігла рабиня. Це те, що Совешу хотілося б зупинити, перш ніж почнеться.
Але що тоді? Чи він справді дозволить Кошару повернутися, коли той обмірковує свої гріхи? Я чесно не могла в це повірити. Чому я виганяю мого брата заради ненародженої дитини, але нехай повернеться після народження? Я б хотів, щоб він утримав Кошара подалі від нього тому що це обтяжує Рашту.
З цими бурхливими думками в голові мені знадобилося дві години, щоб закінчити половину сторінки листа до Евелін. Я порадила Евелін не дуже розчаровуватись і пообіцяла підтримувати її, незалежно від того, добрі в неї оцінки чи погані. Я зрозуміла, що не можу написати правильних слів потіхи, бо в мене самої надто багато нервової енергії.
- Доставте цей лист завтра за адресою.
Я відчула гіркоту, коли передала конверт графінії Елізі. Потім я почала ходити по кімнаті, турбуючись про Совешу, Раште і брата.
Пройшло багато часу, перш ніж я нарешті залишила свою кімнату. Я не збиралася поширювати чутки про минуле Рашти в світських колах, але я збираюся використовувати це, щоб мого брата не вигнали.
Коли я йшла коридором, холодний вітер дув мені в спину. Він ніби штовхав мене йти до Совішу. Я зробила кілька глибоких вдихів і увійшла до Східного палацу.
Оскільки східний палац імператора, тут відносно спокійно вдень і ще тихіше вночі. Звук моїх кроків віддавався в коридорі таким гучним лугом, що я навмисне підняла п'ятки, намагаючись виробляти якомога менше шуму.
По дорозі до кімнати Совішу мені довелося пройти повз кімнату Рашти, і я наткнулася на незнайому знайому. Це була віконтеса Верді, моя колишня фрейліна, яка зрадила мене і пішла служити Рашті. Вона нервово стояла біля дверей, і її очі розширилися, коли вона побачила мене.
Чи повинна я знати її?
Повітря було напружене від непевності. Я глянула на неї, вона виглядала такою схвильованою, що не знала, як діяти.
Буде ніяково привітатися один з одним.
Віконтеса Верді навряд чи привітається зі мною, тому я відвернулась. Я навіть не звинувачувала її в тому, що вона не визнає імператрицю.
Але, коли я пройшла кілька кроків повз неї, вона несподівано гукнула мене.
- Ваша Величність.
Її голос був таким слабким, що я спочатку не була впевнена, чую я її чи ні. Голос звучав сумно.
Я озирнулася і побачив віконтесу Верді, яка стояла біля дверей у сльозах. Вона зрадила мене, пішла до Рашта і, здається, виникла ще більш напружена ситуація. Можливо, вона сподівалася потіхи, але зараз не час для цього. Я спробувала повернутися, але віконтеса Верді знову заговорила:
- Ваша Величність імператриця.
З цими словами вона безшумно, наче привид, скрилася за дверима.
Здається, вона хотіла щось сказати.
Чому вона пішла, не сказавши більше ні слова? Це щось складне для неї? Я помовчала, дивлячись в ту сторону, де зникла віконтеса. Двері були прочинені. В інший час я б подумала, що це помилка, але це те саме місце, де хвилину тому з заплаканим обличчям стояла віконтеса Верді. Мій погляд був прикутий до дверей.
Що вона хотіла мені сказати?
Я подумала, але її наміри важко зрозуміти. Я вирішила піти своєю дорогою.
- Але ваша Величність ... Розлучення? Хіба родина імператриці не буде проти цього?
Я був здивована, почувши голос через двері. Я зупинилася. Нареченою голосу була Рашта.
Розлучення?
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr