Глава 130 - Запущеність. Частина - 1
Час не квапився, можливо тому, що я хотіла сказати щось важливе.
Мої очі відкрилися на світанку, і мені довелося рухатися тихо, щоб не розбудити служниць занадто рано. Я читала книжку, але мені було важко зосереджуватися. У результаті за сніданком я почувалася виснаженою, а не розслабленою.
Після закінчення їжі, помившись і вдягнувшись, я поїхала до Центрального палацу й наткнулася на Совішу. Крім того, що я хотіла поговорити з ним про мого брата, то була ще одна тема.
Імператриця.
Коли Совешу побачив мене, він встав з-за столу і м'яко посміхнувся. Його ставлення було більш дружнім, ніж звичайно, хоча він тримав мого брата під вартою. Що, чорт візьми, у нього на думці? Я витріщилася на нього, але замість того, щоб говорити про Кошара, він відклав свої папери.
- Ти вже снідала?
Я підійшла до його столу і взяла документи. Один з них - звіт про падіння магів, а другий - директива щодо збільшення військових витрат.
Він розширює армію, щоб замінити меншу кількість магів?
Імператриця?
- О. Ах, да.
- Здоров'я важливіше за все. Ти повинна подбати про себе.
Совешу лагідно запропонував мені свою пораду з усмішкою. Це не просто моя уява, він був добрим.
Він шкодує, що посадив мого брата під домашній арешт?
Щоразу, коли Совешу несподівано звертався до мене в м'якій манері, моя перша реакція була підозрою. Я посміхнулася у відповідь, і Совішу весело хіхнув:
- Хіба це так дивно, що я прошу тебе піклуватися про своє здоров'я?
- ... Не думаю, що мені є що сказати в цій ситуації.
- Я завжди сподіваюся, що імператриця здорова.
- Как и я.
Чому він такий?
Привітний вираз обличчя Свешу розтаяло. На його губах все ще грала усмішка, але в очах застигала глибока печаль. Я почувався ще більш ніяково, коли дивився в них і тоді Совішу говорив про національні справи.
- Я зустрівся з Калензано, головним чарівником.
Да. Легше говорити про роботу. Я швидко відповіла:
- А що з людиною, яка стверджує, що втратив свої здібності? Він дійсно був магом?
- На жаль.
- Що призвело до зникнення його здібностей? Чи вони знайшли причину?
- Вони ще не знають. Ми не знаємо, чому зникає магічна сила і чому зменшується кількість магів.
- Цього не може бути.
- Але я чув дещо інше, що мене турбує.
Щось турбувало його?
- У чому справа?
Головний чарівник сказав, що занепад магів постійно виникає протягом майже двох десятиліть.
- Ніколи про таке не чула.
- Так. У ті часи кількість лише мудреців і чарівників була дуже важливою.
- Це означає...
- Так. Кажуть, що в останні роки їхня кількість різко зменшилась.
- Це, безумовно, викликає занепокоєння.
Ми танцювали навколо один одного, наче хотіли щось сказати, але продовжували уникати цієї теми. З точки зору імператриці Східної імперії, те, що зараз сказав Совішу, було чимось, яке слід серйозно обміркувати. Однак мені було важко зосереджуватися на його словах, бо моя голова наповнена зовсім іншими думками. Я змусила себе кивнути, і Совешу заговорив знову:
- Ти пам'ятаєш дитину з твого національного притулку для сиріт? Ту, яку відправили в магічну академію?
- Евелін. - Тільки коли Солешу згадав її, я змогла повністю зосередитися на його словах: - А що щодо цієї дитини?
У нього немає причин спеціально піднімати це питання, і я занепокоїлася. Сумління відповіла:
- Я чув, що вона погано адаптується в академії.
- Обставини її життя змінилися.
- Ні, не тільки на цьому рівні.
- Що?
- Калензано не знає, чи це проблеми з ровесниками, а може, й через те, що їй важко адаптуватися до нових обставин.
Слова Совішу турбували самі по собі, але ми тільки що говорили про магів, чиї магічні сили зникли. Якщо він згадав ім'я цієї дитини...
- Спочатку вона виявила чудові магічні здібності і була мотивована відвідувати заняття та багато працювати. Два професори хвалили її за те, що вона дуже вправна. Але поступово її мана почала зменшуватися, і вона не могла поспівати за уроками.
- Ах...
- Коли вона впала в депресію, всі вважали це питанням зусиль або навколишнього середовища. Але в цей час, коли маги знають, що магічні сили зникають, всі спостерігають за нею.
Моє серце обірвалося, коли я згадала дівчину, яка так нервувала, але була збуджена перспективою походи до Академії. Відставити на заняттях через брак зусиль або елементарних знань - це одне, але втратити свої магічні здібності -це інше.
Я напишу їй листа.
Я витріщилась у підлогу зі змішаними почуттями. Коли я знову зібралася з думками, то зрозуміла, що навколо надто тихо. Совешу мовчав. Я подивилася на нього, він втупився на мене з непроникним виразом обличчя.
А тепер він згадає, що тримає мого брата замкненими?
Коли я знову подивилася в його важкі очі, я зрозуміла, що прийшов час для більш приватної розмови. Я з нетерпінням чекала того дня.
- Я спонсор Евелін, так що я подбаю про її справи. - Я говорила спокійно, намагаючись щоб моє обличчя було якомога нейтральнішим: - І якщо ви не заперечуєте, я хотіла б дізнатися, скільки часу ви плануєте тримати мого брата під домашнім арештом.
За одну пропозицію дружній блиск у очах Совешу зник, замінившись холодним льодом.
- Це буде скоро.
- Мені важливо знати, наскільки він вільний.
Мова йшла не тільки про звільнення його з-під домашнього арешту. Співішу мовчки втупився на папери, які поклав на стіл.
- Ваша Величність.
Він відповів похмурим голосом:
- Імператриця, я не можу повірити тому, що говорить або робить ваш брат.
-!
- Я вірю, що ти не можеш контролювати його, і він ніколи не зміниться.
- Ваша Величність.
- Навіть якщо він зміниться, це відбудеться не раніше, ніж народиться моя дитина. Ти згодна? - Я сказав тобі, бо ти вже знаєш, що твій брат знаходиться під домашнім арештом.
Устав зі свого місця і встав переді мною. Він подивився мені прямо в очі:
- Я вижену твого брата, щоб захистити мою дитину.
У його голосі не було ні найменшого сумніву, і він вже не був схожий на того лагідного чоловіка, яким була зовсім недавно.
Поки я цілу ніч підбирала слова, щоб сказати йому, він вирішив, що робити з моїм братом.
Я зрозуміла, що він вже прийняв остаточне рішення. Коли я зібралася з думками, то впіймала себе на тому, що кусаю нижню губу. Совешу це помітив, і він підняв палець до мого обличчя.
- Звичайно, це не означає, що я назавжди вижену його.
Я швидко відвернулася, тому що не могла дивитися йому в обличчя.
- Це буде неофіційне вигнання, і я дозволю Кошару повернутися, якщо він розкається у своєму злочині.
- ...
Коли я замовчала, Совешу легонько схопив мене за плече і розгорнув до себе. Я намагалась не виливати емоцій, але це було марно. Я зробив швидкий глибокий вдих і заговорила простим тоном:
- Вам обов'язково це робити?
- Я міг би задати те ж питання твоєму братові.
- За що саме ви збираєтеся вигнати мого брата?
- Ти чула, що твій брат під домашнім арештом, але чи ти чули що він жорстоко напав на людину?
- Хіба ви не чули, що цей чоловік перший напав на мого брата?
- А, я чув.
-!
- Але це ж заяву твого брата. Як би там не було, це правда, що він жорстоко напав на Вікента Ротешу тільки для того щоб завдати болю Рашті і моїй дитині, якого вона носить.
Її очі затремтіли ще сильніше, коли ми згадували Вікінта Ротешу. Я не знала, як Совішу дізнався про те, що Кошар напав на шина Ротеша. Мій брат дуже запальний і, цілком можливо, що він підкараулив віконта на узбіччі дороги. Але Совішу зробив вигляд, що не зрозумів, як Кошар потрапив у засідку людей віконта Ротеша і виявив більше гніву, коли Кошор накинувся на шина.
А Рашти?
Він знає про минуле Рашти?
Я не наважувалася заговорити, але в цей момент Совешу повернувся і грубо сів за свій стіл.
- Що б ти не говорила, я не можу пробачити Кошара знову. Якщо ти просиш мене про це, забудь і йди.
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr