Глава 104 - Якщо я правий, вибачся. Частина - 1
Кошара не катують? Незважаючи на його спробу завдати шкоди дитині імператора?
Маркіза Карла ще більше збентежила наміри Совешу. Усім було очевидно, що Совішу дуже цінували. Він приховав інформацію, яку виконт Лангдель зібрав про Рашта і герцогині Туаною, і відразу ж повірив, що Рашту штовхнув Кошар без жодних доказів. Хоча Совішу, здавалося, засліпив кохання, маркер Карл вловив у ньому тінь сумнівів.
Совішу виглянув у вікно. Звідси виднілася прихована доріжка, яка веде до західного двору, хоча перехожим можна було побачити тільки якщо вони виходили з-під даху...
- Ваша Величність, якщо ви стурбовані, то можете запросити імператрицю, щоб вона була раніше мене. Моє питання не є терміновим, я можу повернутися пізніше.
- Я впевнений, що вона вже пішла.
- Ви бачили її?
- Ні. Але вона ж імператриця.
- ?
- Вона ніколи не зробить нічого, що могло б зачепити її гордість.
- Тоді чому б вам не поїхати до Західного палацу, Ваша Величність?
- Я занадто злий, щоб зробити це.
- Але Ваша Величносте, ви впевнені, що маркер Фаранг шукав абортивні препарати, вірно?
- Мій слідчий компетентний. - Замість того щоб дати певну відповідь, Солешу встав: - Я втомився. Хочете трохи прогулятися?
Я підійшов до дверей. Тому було ще важче визначити, чи пішла імператриця. Маркіз Карл подумав, що Совешу краще відправитися до Західного палацу, але сперечався не став і теж встав.
Вони пройшли через вітальню і вийшли за двері, але як тільки Совешу вийшов в коридор, він застиг. Імператриця все ще стояла там. Навіть маркер Карл здригнувся і поспішив схилити голову.
- Я думав, ти вже пішла. - Пробурмотів Совешу собі під ніс, нахмурив брови.
***
Спочатку я думала повернутися.
Я б так і зробила, якби була сама собою, але цього разу я не поступлю йому. Тому я стояла на місці і чекала, коли Совешу вийде.
Тепер будь-коли.
На щастя, мені не довелося довго чекати. Він відчинив двері, і я помітила, що він осунувся, можливо, через занепокоєння про Раште. Але вираз його обличчя змінився розчаруванням, як тільки він побачив мене.
- Я думав, ти пішла. Чому ти стоїш тут? Ти хочеш відбути покарання або щось в цьому роді? 2
Я посміхнулася якомога холодніше, але відповіла недбало:
- Я думала, ви цього хочете.
-!
- І тоді я показала себе.
Сумління не виказало жодної образи за свою гордість, і він також не згадав про те, що зігнорував мене, але його очі тремтіли. Його голос перетворився на холодну насмішку:
Імператриця завжди дивує мене, як у справі Рашти, так і в цьому.
- А ви кліше щодо Рашти.
Совішу нахилився до мене і знизив голос, щоб його не почули інші:
- Не думаю, що імператриця в змозі так вчинити зі мною. А як бути, коли хтось стримує свою гордість?
- З чого б це?
- Я покрию для тебе злочин твого брата.
- Ви думаєте, що це мій брат отруїв міс Рашту?
- А ти ні?
Чесно кажучи, я не могла сказати з цілковитою впевненістю - мій брат не такий.
Тоді як наложниць не мали права успадкувати спадщину, їм ніколи не можна заборонити успадкувати свою частку багатства. Наприклад, коли стосунки між чоловіком і дружиною погіршилися, один з них віддав майже все своє майно та маєток любим дітям.
Але якщо дитину наложниць було вбито, вона була б покарана за законом. Навіть таємна спроба вбивства могла залишити сліди або чутки, тож аристократи і члени королівської родини таємно нападали одні на одних за допомогою абортивних засобів. Але я не могла погодитися з твердженням Совішу:
- Ні.
Я говорила прямо, і Совешу фиркнув. Поки він продовжував тихо говорити мені на вухо, я відчувала, як пряди моїх волосся тремтять під його диханням.
- Рука буде легше згинатися всередину, ніж назовні. Я не думаю, що міркування імператриці все ще затьмарене.
- Ви проігнорували мене і не дозволили увійти до своєї кімнати.
- Я стримував свій гнів. Я не можу працювати, коли дивлюся на тебе.
Сумілий відступив на полшага, кинув останню думку і пройшов повз мене. Мабуть, він направлявся в кімнату Рашти, але йшов не у ту сторону. Його кроки замерли, він повернувся на підборах і знову підійшов до мене.
- Я збирався рухатися далі. Але не можу, тому що злюся. Ти віриш, що твій брат невинний?
- Так.
- Тоді тобі слід самій зайнятися розслідуванням. Хто дав Раште препарат?
- Хіба це не ваша робота?
Це моя робота. Але якщо я почну розслідування, це завдасть тобі болю!
- ?
Якщо Кошар - злочинець, мої люди будуть сердитися на нього за те, що він намагався завдати шкоди моїй дитині. Незалежно від того, наскільки я обережний, я буду змушений відкрити правду.
- Не вдавайте, що турбуєтеся про мене.
Вираз обличчя Совішу викривалося, і він нахилився з загрозливим ричанням:
- Розслідуй це. А потім прийди до мене і вибачся, якщо я правий.
***
Пізніше ввечері я прийняла ванну, графиня Еліза розчісувала мені волосся:
- Полонені і кухарі були вигнані з палацу.
- Їх вигнали...?
- Вони не помітили, що препарат був підмішаний в їжу.
- Чи було що-небудь про поіменник злочинця?
- Нічого.
- Розумію.
Після того, як графіні Елізи пішли, я сиділа одна перед комодом і дивилася на своє обличчя. Я не могла зрозуміти намірів Совешу. Невже він дійсно прийняв це рішення заради мене? Чи він намагався змусити мене почуватися винною, щоб я не могла доторкнутися до Раште?
Щоб знайти відповідь, я повинна знайти правду.
Наступного ранку я попросила графиню Джубел заїхати за маркером Фаранг. Найліпше було б поговорити з братом особисто, але йому заборонили входити до палацу. Я чула, що мій батько був настільки розлючений і не міг навіть вийти з власного дому. Єдиною людиною, яку я могла запитати про це, був маркер Фаранг.
Але це дивно. Як Совішу помітив, що в їжі Рашти міститься препарат? Якщо навіть Рашта не знала, це має бути щось, що не виглядає очевидним...
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr