Розділ 61. Квітка пустелі. Частина - 2
"Цвіт пустелі" був моїм кільцем від торговця, який повернувся з Рвібта. Він передавався з покоління в покоління найбільшими воїнами пустинного племені і мав могутнє зцілення. Я їм майже не користувалася, так що не заперечувала позичити його... Але мій погляд несвідомо перейшов на гладкі руки Совішу. У нього не було ні подряпини, ні шрама.
"Вам воно справді потрібно?"
Совішу відповів прямо: « Я просто хочу позичити його комусь, хто пошкодив руки».
"І хто ж це?"
"Звольте мені позичити кільце, і я обіцяю повернути його."
"Руки Рашти повинно бути пошкоджені."
Очі Совішу розширилися. Я поклала виделку, потім витерла рот серветкою і усміхнулася йому: « Ви не можете позичити перстень іншим дворикам на рівному місці. Ви впевнені, що зможете повернути його назад. Звичайно, людина, для якої Ви хочете позичити перстень, має бути Рашта. "
Сумління мовчазно поклав чоло на долоню і глибоко зітхнув: « Ви не позичаєте його мені? »
"Одовжу."
"Правда?"
"Однако є умова."
« Умова...»
"Будь ласка, позичіть мені один з ваших магічних предметів в заставу".
Совішу видав шокований сміх: « Ви думаєте, я не поверну його?»
« Ні. Але у мене може бути людина, якій я хочу його позичити.."
« Отримуй це... Кому?»
« Хіба Ви не сказали мені вчора? Ви не хотіли, щоб я спілкувалася з іноземцями, тому замість цього я подивлюсь на наших молодих співвітчизників."
У нього було таке враження: « Чи ви позичаєте речі Імператора молодим земляком? »
Я кивнула головою. Це була брехня, але якщо він збирався взяти моє кільце, мені потрібна була безпека. Совешу кинув на мене брудний погляд і встав: « Якщо ви не хочете позичити мені перстень, просто скажіть ні. Я зроблю вигляд, що цього не сталося. "
***
Я не змогла доїсти свою миску тушеного м'яса після цього, але я все ще була голодна.
« Мені доведеться попросити у графіні Елізи морозива»- подумала я. Я буду почуватися трохи краще після того, як співаємо. Можливо, це було задоволення від перекошеного обличчя Совішу, але мій шлунок відчував себе менш засмученим, ніж коли він звинуватив мене в розповсюдженні чуток про те, що Рашта - бігаючи рабиня або коли вона думала, ніби я запросила шинанта Ротеша.
Коли я йшла по західному палацу, то побачила пару фігур: « Принц Гейнлі? Королева?»
Принц Гейнлі стояв і тримав Королеву. Моє серце затремтіло, коли я наблизилася до них, але я виявила, що помилялась: « Це не Королева, правда?» Птах був трохи менший від Королеви, і пір'я у неї були не золоті, а сині. Його обличчя також було зовсім іншим.
« Це підлеглий Королеви».
"Підпорядний? Не його друг? "
« Він його друг, але офіційно він підлеглий»- принц Гейнлі посміхнувся, погладив птаха. Птах зробив мимовільний вираз, і я посміхнувся.
« Усі птахи принца Гейнлі дуже виразні».
"Правда?"
"У королеви здивоване обличчя, сумне лице і сором'язливість." Я простягла руку і доторкнулася голови птаха. Він теж був дуже м'який за своєю природою і залишався нерухомим, хоча його чіпав незнайомець.
« У нього сердита особа.»
« Він завжди виглядає так. У нього завжди таке обличчя: « Я не хочу цього робити»- наприкінці слів принца Гейнлі птах стала ще більш похмурим, але пташка була така мила, що я продовжувала гладити його.
"Чи можу я його потримати?" - думала я, що зможу, але принц Гейнлі відповів з дивовижною твердістю: « Це неможливо".
« Я не зможу його втримати? »
"Так".
Здається, він не хотів пояснювати далі, і я кивнула.
"Я б теж хотіла виростити пташку ..."- подумала я. Птах виглядав настільки жалюгідною, що я торкнулася її шиї, і принц Гейнлі раптово відступив назад. Коли я підняла очі, він лагідно усміхнувся: « Я думаю, що птах хоче повернутися в кімнату».
«... Він виглядає спокійним.
« Його серце б’ється все голосніше. Насправді він скромний і боягузливий, на відміну від хороброго Королеви.."
Я не знала, чи була синя пташка боягузом, але він, безумовно, сердито дивився на принца Гейнлі. Але замість того, щоб принижувати принца своїм розчаруванням, птах встав і втомився відлетіти.
« Я ніколи не бачила такої бездушної пташки»
"Він завжди такий".
"Він хворий?" запитала я.
« Він у порядку. Він просто жаліється."
« Жадає? Навіщо?»
« Звичайно. У мене проблеми, тому що я не дозволив імператриці обійняти його? "
Я не знала, чи він говорив сам із собою або питав мене. Принц Гейнлі з дивним виразом обличчя дивився на спину птаха, схрестивши руки на грудях. Потім, відчувши на собі мій погляд, він повернувся і усміхнувся мені.: « Я потім запитаю його, чому він злиться".
« Ви можете розмовляти з птахами?»
« Так. Він, ймовірно, сердиться, тому що я перешкодив імператриці обійняти його, і він збирається вдарити мене десять разів по спині".
Я розхохотіла.
« Що?»
"О, я оплескувала про Королеву."
« Що?»
« Я іноді поплескаю Королеву по спині».
«!»
« У нього симпатична спина.»
« О, дякую.»
"Що?" Чому принц Гейнлі був таким червоним? Я поставила запитання, але його очі не зустрілися з моїми. Ах. Це тому, що я так явно говорила про спину? З таким червоним обличчям він дійсно не був плейбоєм, як говорили чутки.
"Він надзвичайно чистий"- я думала, що він розсміється, але я не продовжувала, тому що йому було так соромно. Я швидко змінила тему: « Я згадала, що хотіла дещо у Вас запитати, принце Гейнлі".
Принц Гейнлі подивився на мене однією рукою, прикриваючи палаючу щоку: « Так. Запитуйте мене, Королева. "
"Я зустріла герцога Елгі вчора..."
« Ах. Я знаю. він нахмурився, ніби не схвалював цієї зустрічі: « Він не виявив до вас належної поваги?»
"Ніщо."
« Це благословення»
"Мабуть цього він сказав щось дивне ..."
"Що ви маєте на увазі?" - вираз принца Гейнлі був напруженим.
« Я не впевнена, що можу сказати йому як його назвав герцог Елґі. Він сказав, що Хейнлі легковажна людина. Хоча герцог Елгі і принц Гейнлі були найкращими друзями, я сумнівалася в цих відносинах. Натомість я запитав про щось інше: « Він сказав, що це Ви запросили його сюди".
«... так.»
"Він також сказав, що ви вже багато років щось затієте".
«!»
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr