Глава 60. Квітка пустелі. Частина -1
Як тільки віконт Ротешу відвідав палац, Рашта послідувала його. "Що ти зробив з кільцем, яке я тобі подарувала?" Вікента Ротешу обрушилося безліч питань перш ніж він встиг навіть сісти.
« Що ти зробив з кільцем? »
« Я продав це.»
« Ти продав це? »
« Чому ні? Це тебе більше не стосується."
Рашта була готова обміняти його, якщо кільце було ще в нього, і вона розчаровано сказала: « Ху!»
« Я продав його за більше грошей, ніж очікував. Я думав, що ти підварила дешеве кільце, але ти добре розрахувалася зі мною. "
Від мерзенної усмішки віконта Ротешу у Рашти підскочило тиск. Але тепер обручка була вже не в її руках. Совішу доведеться дістати нове. Рашта порахувала до десяти, а потім вказувала пальцем на стілець навпроти столу: « Сідь.»
"Хватить з мене твоєї нахабства." - відповів Ротешу.
Рашта була дуже зла через кільця, але його не лякав її тон.
« Якщо ти продовжуватимеш у тому ж дусі, то не будеш на чолі. Не будь таким грубим зі мною.
Віконт Ротешу кинув на неї роздратований погляд, але коли Рашта дістала віяр і почала обмахуватися ним, його гнів стихнув, коли він побачив, як блищать коштовності на відрі. Він заповнить їх. Посміхаючись, він сів на стілець: « Так, ти маєш рацію. Тепер ми як колеги". Хоча Рашта почала зневажливо дивитися на нього, він продовжував: « Ти вже прийняла рішення? Мій терпіння вичерпується. "
« Ти повинен спочатку переконати мене».
"У чому?"
« Ти сказав, що допоможеш мені. Ну так, проявити свої здібності».
« Сприйнятності?»
Рашта клеїла в долоню: « Ти сказав, що розповіси про мою дитину, якщо я не буду співпрацювати. Але якщо ти порушиш нашу домовленість, навіть якщо ми на одному боці, це все одно буде для тебе втратою. Отже, ти повинен хоча б показати мені свої здібності."
« Хм... То які навички ти хочеш побачити?»
« Знай слабкості герцогині Туаніа. Щось, що допоможе поширювати погані чутки."
***
Я обідала двічі на тиждень з Совешу, і це було сьогодні. Я згадала нашу неприємну розмову вчора, але я не могла його уникати. З дипломатичного одягу я переодягнулася в зручне світло-благородне плаття і вирушила до східного палацу. Щоб уникнути незручних розмов, я ретельно перебирала слова. Коли я йшла коридором, то зіткнулася з Раштою. Наслідки цього все ще не змінилися, і Рашта обережно вклонилася й відійшла.
« Я рада, що ти більше не прикидаєшся дружньою і не називаєш мене "село!". Ця відстань була прийнятною для мене. Я зробив кілька кроків повз неї, коли вона заговорила « Пробачте... Ваша Величність.»- Рашта тихо покликала мене ззаду. Я зупинилася і обернулась, але вона вагався.
« Що?»
Як слова Рашти застрягли у горлі. Що вона намагалася сказати? Нахмурившись, вона почала повільно говорити: « У Вашої Величності є принц Гейнлі. Близький друг. "
Чому вона раптом заговорила про принца Гейнлі? Одного разу вона заявила, що була його другом по листуванню. Невже вона знову намагається щось зробити? Але те, що Рашта сказала далі, приголомшило мене: « Будь ласка, не чіпайте герцога Елгі".
« Що?»
Навіщо мені його чіпати? "Вона думає, що я доторкнуся до герцога Елгі?" Видух вирвався з мого рота: « Я не знаю, про що ти говориш".
« Коли я потрапила в біду, він був єдиним, хто слухав мене і довіряв мені".
(Сміх)
«Будь ласка... не ображайтеся. Ваша Величносте, у вас так багато друзів, тому будь ласка, не забирайте мого єдиного ...."
« Я не буду. Я не знаю, чому це стосується тебе, але не хвилюйся. Герцог Елгі не мій друг. "
Рашта посміхнулася у видимому полегшенні.
« Ти жадала того, що було моїм, але я не хотіла всього твого. Я не настільки оброблена, щоб віднімати щось у іншого» - сказала я.
На обличчі Рашти промайнула сумна фраза, але я нехтувала ним. Я пройшла повз неї з таким холодним поглядом, як у Совешу.
***
Коли я увійшла до кімнати Совішу, його секретар, граф Пірну, вже був всередині. Я не була впевнена, чи вони були в глибокій розмові, але Совешу сидів перед столом, а граф Пірну стояв поруч з ним. Я спокійно дивилася на Совешу, думаючи, що граф скоро піде з огляду на те що у нього вже була капелюха в руці. Совішу взагалі не дозволив би йому прийти сюди, якби він боявся, що його підслухають.
"Кольце з цілющою магією, вірно?"
"Так".
"Ожерели, браслети і мечі?"
« Ні. Це має бути кільце. Нет, нет. Браслет також підійде. "
«Дуже добре. Вони надзвичайно рідкісні, і пошуки будуть дуже широкими. "
"У будь-якому випадку, знайдіть його, і як тільки Ви це зробите, купите його".
"Так, Ваша Величносте." Граф Пірну низько вклонився Совешу і мені, потім вийшов з кімнати і закрив за собою двері. Совішу подзвонив у дзвіночок, щоб покликати слуг. Вони чекали наперед і відразу принесли на обід смажених гусиних вертелів, тушеного м’яса та сиру. Після того, як слуги пішли, я повела розмову на те, що почула: « Хіба ви не маєте перснів з цілям, Ваша Величносте? »
« О так. Але у мене його зараз немає."
"А, зрозуміло." Здається він не хотів розповідати мені чому це пройшло. Замість допитувати його, я з'їла тушкового м’яса. Я думала, що відчула полегшення, коли знайшла тему для розмови. У кімнаті запанувала повна тиша, як нас вчили в ранньому віці, щоб ми не видавали гучних звуків. Совішу говорив тільки після того, як спустошив миску з тушеним м’ясом: « Імператриця, якщо ви не заперечуєте, можете позичити мені квіток пустелі, поки я не знайду нове кільце?»
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr