Трохи погравшись із собакою, Шу Шиюнь разом із ним увійшов до вілли. Дивлячись на знайомий інтер’єр, він відчув легкий спокій. Хоча тепер він уже не спостерігав за Шан Ченом згори, ширяючи в повітрі, як раніше, але, побачивши, як той сів на диван навпроти, усе одно відчув тепло на душі.
— Твоя мама, здається, дуже переймається твоїм особистим життям? — не втримався Шу Шиюнь.
Шан Чен знав, що той чув телефонну розмову.
— Угу. Але це моя справа. Хай навіть кваплять, бо вирішувати все одно мені.
Шу Шиюню здавалося, що він і так уже виявляє достатньо ініціативи. Говорити пряміше він просто не міг. До того ж… він дедалі сильніше починав підозрювати, що насправді Шан Чен зовсім не має до нього таких уже сильних почуттів.
Зрештою, він уже стільки разів і натякав, і говорив прямо.
— Старші всі такі, — зітхнув він і вирішив трохи послабити натиск. — Моя мама теж раніше хотіла, щоб я частіше ходив на побачення й знайшов підходящу людину.
Та, почувствувавши це, Шан Чен раптом запитав:
— Твої попередні стосунки були з дівчиною?
Шу Шиюнь не встиг оговтатися й безглуздо клюнув на гачок. Він навіть чесно почав пояснювати:
— В університеті в мене одного разу були стосунки. Але тривали вони лише тиждень. Я зрозумів, що все не зовсім так, як я собі уявляв, тож ми мирно розійшлися.
Шань Чен знову запитав:
— Не та форма кохання, якої ти хотів?
— Не зовсім… — Шу Шиюнь і досі пам’ятав ту дівчину. Вона була дуже ніжною й красивою, а коли зізналася йому, то зробила це несподівано сміливо. У її твердому й наполегливому погляді було щось таке, від чого його серце забилося швидше, і він сам не зрозумів, як погодився спробувати.
Він не хотів марнувати її час. Подумавши, вирішив, що спілкуватися з нею йому було зовсім не неприємно, тож погодився почати зустрічатися. Після цього він намагався бути зразковим хлопцем, як інші: приносив сніданок, купував подарунки, гуляв разом.
Та поступово зрозумів, що всередині так і не з’явилося того самого трепету. Згодом він усвідомив, що його зворушило її ставлення до нього, але це зовсім не було коханням. Та дівчина за характером була стриманою й неквапливою. Провівши з ним деякий час, вона теж зрозуміла, що вони не підходять одне одному. Коли вони чесно все обговорили, то розійшлися цілком природно й без скандалів.
— Після цього мені більше ніхто не подобався, тож стосунків у мене більше не було, — Шу Шиюнь, згадуючи той випадок, усе ще трохи ніяковів. — Тоді я надто поспішно все вирішив. Насправді мені було дуже незручно перед нею. Добре, що вона не образилася.
Шань Чен сказав:
— До стосунків і справді потрібно ставитися серйозно. Інакше легко завдати болю і іншій людині, і самому собі.
Чомусь Шу Шиюню здалося, що в цих словах приховано натяк, але він не розумів, який саме, тож переключився на те, що цікавило його ще більше.
— А ти? Чи був у тебе колись хтось, кого ти дуже кохав?
Коли він поставив це запитання, особливих думок у нього не було. Але щойно побачив, як Шан Чен опустив очі, приховуючи свої почуття, як усередині одразу здійнялася тривога.
Шан Чен старший за нього на десять років.
Він напевно бачив набагато більше, ніж він сам. І в юності, коли почуття вперше пробуджуються, напевно теж колись закохувався. Тут не було чого ревнувати. Він і сам це розумів. Але серце все одно глухо нило.
Він бачив, як Шан Чен страждав і сумував через нього. Якби той колись так само страждав через іншу людину… Напевно, виглядав би так само.
Та несподівано Шан Чен безпорадно всміхнувся.
— Боюся, ти не повіриш моїй відповіді.
Шу Шиюнь завмер, а потім без вагань сказав:
— Що б ти не сказав, я повірю.
— Я… — Шань Чен зробив паузу й промовив: — Ніколи ні з ким не зустрічався.
Шу Шиюнь:
—…
Щойно він упевнено заявив, що повірить будь-яким словам Шань Чена, але, почувши відповідь, ще довго розгублено дивився на нього, не в змозі повірити.
Невже таке взагалі можливо?
Сам Шан Чен залишався цілком спокійним. Якщо не брати до уваги ніяковість, що промайнула в його очах одразу після зізнання, тепер він виглядав цілком природно.
— У студентські роки я особливо про це не думав. Окрім навчання, іспитів та сертифікатів, вистачало й інших справ. Після випуску поруч так і не з’явилося підходящої людини, та й думати про особисте життя не було настрою. Так це й затягнулося аж до сьогодні.
Вислухавши його, Шу Шиюнь поступово розслабився й розуміюче кивнув:
— Тепер зрозуміло, чому тітонька так тебе квапить. Вона хвилюється не без причини.
Шан Чен усміхнувся:
— Усе має йти своїм ходом.
— Тоді чому тобі сподобався саме я?
Тепер у голові Шу Шиюня застрягла лише фраза «не з’явилася підходяща людина», і запитання саме зірвалося з його вуст.
— Того дня в тому закладі, коли ти зізнався мені… це було лише миттєве захоплення?
Наче відчувши зміну в його настрої, Шан Чен прибрав усмішку з обличчя.
— Шиюнь, тоді я був цілком серйозний.
Але Шу Шиюнь уже не міг так легко повірити. Від самого приходу до цього дому він щосили стримував емоції, намагаючись, як раніше, не дошкуляти запитаннями й не дратувати його. Та зрештою все одно не витримав. Він думав, що для Шан Чена зробити перший крок і покоряти когось — звична річ, тому той спокійно сприймав його реакцію. Але якщо в Шан Чена ніколи не було стосунків і досвіду теж небагато… тоді що означало це постійне наближення й віддалення?
— Я не розумію… чому після того, як я погодився, ти почав постійно мене уникати? Через це мені здається, ніби ти пошкодував про те зізнання. Якщо ти справді шкодуєш, то міг би просто сказати мені прямо.
Кажучи це, він відчув, як почали щипати очі, а слова давалися дедалі важче.
— Через тебе мені дуже боляче. Я не знаю, що мені робити. Адже все, що я раніше тобі говорив, було серйозно, а ти…
Далі він уже не зміг продовжити. Схоже, Шан Чен не очікував, що його почуття так раптово вийдуть з-під контролю. Він підвівся, підійшов до нього й обережно витер серветкою сльози в куточках його очей, похмуро дивлячись на нього.
— Я зовсім не це мав на увазі.
Шу Шиюню й самому було соромно. Він ніколи не плакав перед іншими людьми. Але, можливо, саме тому, що перед ним був Шан Чен, йому здавалося, що в цьому немає нічого страшного.
— Тоді можеш усе нормально мені пояснити? Якщо ти не хочеш бути зі мною, я можу триматися на відстані. У крайньому разі більше не з’являтимуся перед тобою. Я можу поверну…
Не встиг він договорити, як відчув на потилиці теплу долоню, а потім його чола торкнулося м’яке тепло. Його очі, ще вологі від сліз, широко розплющилися. Довгі вії здригнулися.
Він так ошелешено застиг, що миттю втратив дар мови. Сидячи просто на дивані, він не знав, як реагувати.
Шань Чен поцілував його в чоло, а потім, трохи нахилившись, подивився на нього вже без жодної безпорадності. В очах залишалася лише серйозність.
— Пробач, Шиюнь.
Серце різко здригнулося, і Шу Шиюнь раптом перестав розуміти, що той збирається сказати.
— Після того дня мої вчинки й справді були надто жорстокими. Просто все сталося надто раптово. Я не очікував, що ти одразу погодишся, — Шан Чен зробив паузу. — Річ не в тому, що мені байдуже до тебе. Я просто хотів ставитися до тебе дбайливо й дати тобі час усе обдумати.
Очі Шу Шиюня почервоніли. На порцеляново-білому обличчі залишилися сліди від сліз, але він, не кліпаючи, дивився на нього. Шан Чен простягнув руку й торкнувся його щоки.
— Ти ще молодий. Насправді ми не надто підходимо одне одному. Але ти мені справді дуже подобаєшся. Того дня, коли я запросив тебе зустрітися, я просто хотів тебе побачити. Але коли побачив… сам не зрозумів чому, не стримався й зопалу сказав усе це. Те, що ти тоді мене насварив, було цілком заслужено.
— Ти зовсім не старий, — тихо пробурмотів Шу Шиюнь.
Шан Чен засміявся з його слів, але не сприйняв їх як жарт і дуже серйозно кивнув:
— Я знаю. Тому… якщо ти справді все добре обдумав, я все одно сподіваюся, що ти будеш зі мною. Я намагатимуся добре до тебе ставитися. Можливо, тобі нічого не потрібно, але все, що я зможу зробити, я готовий робити для тебе з усіх сил.
У його словах не було нічого незвичайного, але для Шу Шиюня вони прозвучали як урочиста обіцянка. Серце раптом пропустило удар. Не роздумуючи, він схопив руку Шан Чена, що лежала на його щоці.
— А те, чого хочеш ти, я теж намагатимусь виконати.
Він лише хотів відповісти на обіцянку Шан Чена, але чомусь його слова прозвучали дуже двозначно. Шан Чен мимоволі усміхнувся й кивнув:
— Добре.
Він перевернув долоню й стиснув руку Шу Шиюня у своїй, легенько торкнувшись кісточок його пальців, а потім підняв руку й обережно витер йому сльози. Рухи були такими ніжними, що Шу Шиюнь слухняно заплющив очі.
Та все одно відчував, ніби чогось бракує. Тому наступної миті знову розплющив очі й прямо зустрівся поглядом із Шан Ченом.
Коли їхні погляди зустрілися, йому раптом стало ніяково. Погляд ковзнув від очей униз, до тонких світлих губ навпроти. Набравшись сміливості, він нахилився вперед і швидко поцілував кутик його губ.
М’які вологі губи торкнулися його й одразу відсторонилися — Шан Чен навіть не встиг відреагувати, але це відчуття ще довго не полишало його.
— Я поставив печатку, — Шу Шиюнь стиснув губи, його щоки почервоніли. — Тепер я твій хлопець. І більше не смій мене уникати.
Його шкіра й без того була світлою, а після сліз кінчик носа та повіки вкрилися легким рум’янцем. Тепер ще й щоки налилися барвою, і він був такий красивий, що відвести погляд було неможливо. Погляд Шан Чена потемнів, але зрештою він лише слухняно кивнув і більше нічого не зробив.
***
Повернувшись додому, Шу Шиюнь насамперед не став готувати обладнання для стріму, а надіслав матері повідомлення про те, що почав зустрічатися.
Відповідь звідти надійшла майже миттєво. Спочатку одне за одним прийшли три повідомлення, а потім вона, зовсім не терплячи, зателефонувала. Він швидко зайшов до кабінету, де зазвичай проводив трансляції, і водночас прийняв виклик.
— Мамо.
Але Шу Лянь не усміхалася. Навпаки, голос її звучав дуже серйозно:
— Шиюнь, те, що ти мені написав… це правда?
Коли він надсилав повідомлення, був під впливом емоцій. Лише тепер, заспокоївшись, він зрозумів, що все сталося надто раптово.
— Мам, ти що… не можеш цього прийняти?
Він нечасто мав змогу бачитися з матір’ю — лише кілька разів на рік. Хоча раніше чимало чоловіків виявляли до нього інтерес, він ніколи серйозно не замислювався, чи подобаються йому чоловіки або жінки. А тепер раптом сказав таке… Мати, напевно, була шокована.
Шу Лянь зітхнула й сказала:
— Якщо тобі це подобається, то все гаразд. Мама не втручається в такі речі. Просто все сталося надто раптово, я навіть подумала, що помилилася, прочитавши повідомлення.
Почувши це, Шу Шиюнь нарешті заспокоївся. Він нахилився, увімкнув комп’ютер, підвівся, щоб пошукати одяг для вечірнього стриму, і водночас почав розповідати їй про Шан Чена.
— У нього все добре. Єдине — він старший за мене.
Шу Лянь насторожилася:
— Наскільки старший?
— На десять років, — Шу Шиюнь боявся, що вона не зможе це прийняти, тож його голос став зовсім тихим. — Напевно, це ще нормально? Він узагалі має дуже молодий вигляд.
—…
На тому боці понад десять секунд не чулося ані слова. Лише тихе дихання в слухавці свідчило, що там і досі хтось є. Шу Шиюнь занервував і вже хотів докладніше розповісти про Шан Ченя, як раптом почув, що Шу Лянь глибоко вдихнула.
— Він старший за тебе на десять років?
— … — Шу Шиюнь приголомшено застиг, а потім одразу все зрозумів і не знав, сміятися йому чи плакати. — Мамо! Менше сиди в інтернеті. Він усього лише на десять років старший за мене.
Шу Лянь не встигла нічого відповісти, як він почув на задньому плані шум — наче хтось щось їй казав.
— Гаразд, зрозуміла, — відповіла Шу Лянь.
Коли на тому кінці знову запанувала тиша, Шу Шиюнь із цікавістю запитав:
— Мамо, хто там говорив?
Шу Лянь відповіла:
— Нічого. Просто твій дядько збирав речі, а я сказала йому взяти теплу куртку. У Китаї ж уже похолодало, правда?
Шу Шиюнь одразу щось зрозумів:
— Дядько збирається повертатися? Хіба кілька днів тому він не казав, що приїде лише наприкінці року?
— Не знаю, чому він раптом передумав.