Ніч уже була глибокою. Шу Шиюнь, вмостившись на дивані, дивився на ніжне обличчя, відображене на екрані планшета.
У Шу Лянь зараз був ранок. Вона напівлежала в шезлонгу, а за її спиною простягався просторий зелений газон. Удалині миготів пес, що біг, і все довкола здавалося мирним та спокійним.
— Що з тобою сьогодні? Тебе хтось образив? — її голос був м’яким, але, промовляючи це, вона не втрималася й тихо кашлянула.
— У мене все добре. Просто скучив за вами. — Шу Шиюнь нахилився ближче до екрана й насупився. — Мамо, ти знову застудилася? Одягайся тепліше.
Шу Лянь узяла склянку води, що стояла поруч, змочила горло й усміхнено сказала:
— Застуда під час зміни пори року — звичайна річ. До кінця року ще й грип почнеться. Ти теж будь обережний: якщо почуватимешся недобре, одразу йди до лікаря. І взагалі більше відпочивай.
— Я знаю.
Шу Лянь, побачивши, що він і досі сидить із таким нещасним виглядом, нарешті помітила щось дивне й запитала:
— Що таке? Цього разу навіть за дядьком скучив?
Від згадки про дядька серце Шу Шиюня раптом глухо кольнуло. Розмовляючи з матір’ю, він майже ніколи сам не порушував тему дядька. Тоді йому здавалося, що Шу Яньшень його недолюблює, тож він і сам соромився виявляти до нього турботу.
Цього разу він майже не вагався й серйозно кивнув:
— Скучив.
На обличчі Шу Лянь промайнув подив — це здалося їй новим і кумедним.
— Дядько саме поруч. Хочеш, я його покличу?
Кажучи це, вона ледь усміхалася, явно очікуючи, що Шу Шиюнь одразу відмовиться. Адже відколи він почав щось розуміти, то ніколи особливо не тягнувся до цього дядька. Ще малим він постійно скаржився їй, що дядько страшний і суворий. Навіть тепер вони вдвох, здавалося, не надто ладнали.
Але Шу Шиюнь майже не роздумуючи кивнув:
— Хочу.
Шу Лянь здивувалася, але все ж обернулася й попросила покликати Шу Яньшеня. Не минуло й пів хвилини, як у кадрі з’явився Шу Яньшень у спортивній футболці-поло. Шу Лянь жестом попросила його забрати планшет, а сама продовжила насолоджуватися сонцем.
Шу Яньшень тримав пристрій у руці, дивлячись униз в об’єктив, тож ракурс був воістину вбивчим. Шу Шиюнь ще секунду тому нетерпляче чекав, але, побачивши його серйозне обличчя, одразу став слухняним.
— Дядьку.
— Мм. — Шу Яньшень завмер іще на кілька секунд, дивлячись на екран, наче почувався ніяково.
Шу Шиюнь вагався, але все ж не втримався й почав командувати:
— Дядьку, можеш підняти планшет вище? Твоє обличчя спотворилося.
Сказавши це, він побачив, як Шу Яньшень насупився, і його вираз обличчя став трохи грізним.
Серце Шу Шиюня здригнулося. Але наступної секунди ракурс піднявся вище й нарешті став нормальним. Шу Яньшень усе ще хмурився, маючи такий зосереджений вигляд, ніби вирішував надзвичайно важливе питання.
— Так? — запитав він.
Шу Шиюнь енергійно кивнув:
— От і добре.
Шу Яньшень тихо хмикнув, сів на стілець і прямо подивився в камеру. Схоже, він щойно закінчив тренування. Волосся на лобі було зачесане назад, відкриваючи риси обличчя, чимось схожі на материнські, але куди жорсткіші й мужніші.
— Дядьку… — Шу Шиюнь раптом перестав так сильно його боятися й нарешті порушив давно підготовлену тему. — У тебе ще є плани повернутися до країни цього року?
Шу Яньшень подумав лише дві секунди.
— До кінця року.
— Зрозуміло… — Шу Шиюнь трохи засмутився, але підрахував час і зрозумів, що це вже скоро. Зараз жовтень, отже, щонайбільше за два місяці.
Він не став пояснювати причину, але обличчя Шу Яньшеня одразу похмурніло.
— Що сталося?
— Нічого, просто… — Шу Шиюнь кілька секунд дивився на екран, потім відвів погляд і тихо пробурмотів: — Сумую за тобою.
Шу Яньшень:
—…
З іншого боку довго не було жодного звуку. Тоді Шу Шиюнь наважився знову поглянути на екран і сам сказав:
— Щойно тут розберуся зі справами, приїду до вас у гості. Добре?
Обличчя Шу Яньшеня знову набуло звичної холодної незворушності. Він тихо відповів:
— Якщо хочеш приїхати — приїжджай.
Хоча в його голосі не чулося нічого особливого, наче йому й справді було байдуже, Шу Шиюнь тепер уже знав, що це не так, тож більше не відчував колишнього розчарування.
Планшет знову повернувся до рук матері. Вони ще довго розмовляли, і лише з великою неохотою він нарешті завершив дзвінок.
***
Наступного дня після обіду молода дівчина з валізою в руках енергійно натиснула на дзвінок біля будинку Шу Шиюня. Шу Шиюнь не любив валятися в ліжку й ще до її приходу вже привів себе до ладу.
— Босе! Ти сьогодні такий красивий! — очі Фан Цзяхуа одразу засяяли. — Якими засобами для догляду за шкірою ти користуєшся? Порадиш? Я теж хочу таку білу шкіру.
Шу Шиюнь розвернувся й попрямував до гардеробної, недбало кинувши через плече:
— Потім забереш собі кілька комплектів.
У вітальні на дві секунди запанувала тиша, а потім пролунав захоплений вереск Фан Цзяхуа.
— А-а-а-а! Я тебе обожнюю!
Зайшовши до гардеробної, Фан Цзяхуа заходилася розвішувати й відпарювати нові речі з валізи, а Шу Шиюнь сіла перед дзеркалом, поправляючи зачіску й підбираючи прикраси для вечірнього ефіру. Вона метушилася позаду, але водночас не забувала ділитися свіжими плітками.
— Босе, пам’ятаєш того стримера, з яким ти раніше проводив спільний ефір і батл? — після паузи додала вона: — Того самого, який потім написав тобі в особисті й просив твій WeChat.
Шу Шиюнь туманно пригадував:
— А що з ним?
— Виявилося, що він крутив одразу з трьома! І з чоловіками, і з жінками. Його викрили, почали лаяти, і він одразу закрив свій акаунт. — Фань Цзяхуа з огидою фиркнула. — Яка гидота. Якщо йому нічим зайнятися, нехай краще йде працювати в службу підтримки — базікати він уміє. А я ще думала, що в нього приємний голос, навіть задонатила десять юанів. Хто ж знав, що він такий покидьок… Треба було б повернути гроші.
Її язик, як завжди, працював без упину. Близько десяти хвилин поспіль вона по колу лаяла того стримера.
Шу Шиюнь іще пам’ятав голосове повідомлення, яке той надіслав йому тоді — навмисно заниженим голосом, із награною оксамитовістю. Тепер від самого спогаду його пересмикувало.
Невже багатьом і справді подобаються такі голоси? Йому вони здавалися нудотно-солодкими. І тут у пам’яті раптом сплив голос Шан Чена — такий низький, глибокий. Він завжди говорив спокійно, і в його тоні відчувалася надійність, від якої ставало спокійно.
Ні, усе ж голос Шан Чена подобався йому набагато більше.
Надвечір вони розібралися з вечерею. Фан Цзяхуа злегка підвела йому очі та нанесла помаду, після чого пішла налаштовувати апаратуру.
Шу Шиюнь обрав із нової колекції асиметричний светр із декоративними прорізами. Виріз і спина були оздоблені потертою бахромою, крізь яку на спині ледь проглядалася біла шкіра.
— Босе, босе! — раптом підбігла Фан Цзяхуа із сяйливим обличчям, тримаючи в руках тонкий діамантовий ланцюжок, що мав лягти на ключиці. — Одягни ось це.
Шу Шиюнь не помітив підступу й спокійно дозволив їй застебнути прикрасу. Холодний ланцюжок ліг на шкіру, а тонка нитка, що спускалася вздовж спини, м’яко поблискувала у світлі ламп.
Шу Шиюнь і без того був яскравим і вродливим, а з прикрасою перед камерою став іще ефектнішим. Сівши за робочий стіл і готуючись розпочати ефір, він побачив себе на моніторі й підняв руку, поправляючи укладене волосся. Фан Цзяхуа, яка сиділа попереду, налаштувала світло й показала йому знак «ОК».
Наступної секунди ефір розпочався. До кімнати миттю хлинув потік глядачів, а коментарі посипалися один за одним.
[ААААААА! Це мій прекрасний чоловік, якого я не бачив цілий місяць!]
[Юньбао, ах… ці ключиці — я їх укушу]
[Це осіння новинка від YS? Братик так гарно її носить, я теж хочу вкусити ключиці]
[Нарешті ти вийшов у прямий ефір! Я теж придбав цю річ, вона й справді супер!]
[Стривайте… я щойно отримав цей светр. Якщо не помиляюся, ззаду там теж є вирізи]
[Тобто Юньбао не міг би нахилитися й щось підняти? Не тому, що я хочу подивитися, просто тло позаду здається трохи захаращеним. Може, прибереш? У мене справді жодних зайвих думок.]
Шу Шиюнь усміхнувся в камеру, ще трохи поспілкувався із глядачами, а потім підвівся й почав представляти щойно випущені новинки одягу. Хоч він і не брав участі в усій рекламній кампанії від початку до кінця, усі ескізи проходили через нього, тож розповідав він легко й упевнено.
[АААААА, я хочу стати тим ланцюжком]
[Хто обрав цю прикрасу для ключиць? Терміново підвищте йому зарплату]
[Мені здається, чи він за місяць без Юньбао став іще красивішим? Зараз лизну свою дружину]
[Не розумію, чому його називають дружиною?]
[Бо я хочу на ньому одружитися. Невже це треба пояснювати?]
[Якось бачив його наживо в ресторані — насправді він ще красивіший, ніж на стрімі. Ноги дуже довгі, а обличчя крихітне]
Шу Шиюнь представив ще кілька речей, а потім знову сів за стіл. Щойно він підніс склянку й зробив кілька ковтків води, як помітив, що до ефіру зайшло кілька дуже знайомих ID — давні підписники, які стежили за ним уже тривалий час.
— Усім ласкаво просимо, — коротко сказав він.
Але, побачивши подарунки, що спливали на екрані, він зовсім недоречно згадав про Шань Чена. Цікаво, чим той зараз займається? Може… потайки дивиться трансляцію?
Його погляд ковзнув по ніках у рейтингу донатів, але він не зміг зрозуміти, який із них міг належати Шань Чену. Опустивши очі на телефон, що лежав поруч, він тихо взяв його й, залишаючись поза кадром, надіслав повідомлення.
[Що робиш?]
Попереднє повідомлення було ще вранці: Шань Чен нагадав йому, що похолодало й треба вдягнутися тепліше. Відповіді довго не було, і Шу Шиюнь ледь помітно зітхнув із полегшенням. Але, знову підвівши голову, він зрозумів, що настрій у коментарях різко змінився.
[А що ти робиш?]
[Що це за солодка усмішка? Ти що, закохався?!]
[Уууу, тільки не треба! Якийсь поганий чоловік обдурить мого малюка]
[Говори! С ким листуєшся? Чоловік чи жінка? Старший чи молодший? Довге волосся чи коротке? Яка освіта? Який статок? Скільки людей у родині? Квартира є? Машина є?]
[Чоловіче, припини писати, я ревную]
Шу Шиюнь винувато відклав телефон. Побачивши на екрані своє трохи розгублене обличчя, він мимоволі засумнівався. Він же зовсім не усміхався. Чому тоді всі казали, що вираз його обличчя був таким солодким?
Поки він намагався зрозуміти, що не так, йому надійшло запрошення на PK від знайомого стримера. Саме потребуючи відволіктися, він поспішно натиснув «прийняти». На іншому боці був стример-співак, якого він знав ще з університетських часів. Коли глядачів у них обох майже не було, вони часто збиралися разом заради ефірів. Тепер вони швидко домовилися про покарання, і PK розпочався.
Подарунки з обох боків надходили майже нарівні, жодних серйозних змін не відбувалося. Шу Шиюнь опустив голову й поправив ланцюжок, що трохи сповз на ключицях, а коли знову підвів погляд, раптом побачив, що шкала суперника вже вирвалася вперед.
— Незабаром розпочнеться час бонусів. Хто має можливість, можете трохи підтримати подарунками, — м’яко нагадав він глядачам.
Він уже збирався ввімкнути мікрофон суперника й послухати, що там відбувається, як помітив, що коментарі заповнила одна й та сама фраза.
[Там у них якийсь користувач високого рівня сказав, що якщо Юньбао програє, нехай стане догори дриґом]
[Це вже перебір…]
[У такому светрі під час такого покарання можна ж побачити зайве, правда? Хоча я був би не проти поглянути на прес стримера… Він у нього є? (тихо питаю)]
[А хіба ви не хочете подивитися?]
[Ми просто жартуємо, ясно? Якби хотіли, самі б попросили Юньбао, а не змушували його ганьбитися перед іншими]
[Швидше, закидайте донати, не можна дозволити їм перемогти!]
Шу Шиюнь здивувався цим словам і вчасно зобразив невдоволення. Він простягнув до екрана тонкий палець:
— Відіграйте це для мене.
Це був звичайний спосіб піддражнювати одне одного між стримерами. Він давно не виходив у прямий ефір і з коментарів бачив, що онлайн у суперника втричі більший, ніж у нього. Чесно кажучи, він не надто розраховував на перемогу. Просто постояти догори дриґом він міг. Потім лише закріпить нижній край светра затискачем — і нічого зайвого не станеться.
Хоча внутрішньо він уже був готовий, перед камерою все одно зобразив легку тривогу. До кінця залишалося десять секунд.
Він повільно видихнув і, дивлячись на стиснуту шкалу зі свого боку, зрозумів, що все вже втрачено. Трохи опустивши очі, він мимохіть поглянув на телефон, що засвітився на столі, подумавши, чи не відповів Шань Чен.
Та наступної секунди перед очима спалахнуло сліпуче золоте світло, і розкішний спецефект раптом розгорнувся на екрані. Шу Шиюнь ошелешено підвів голову й побачив, що якийсь користувач в останню секунду надіслав одразу десять найдорожчих подарунків на всій платформі.
[АААА, дякую, ви врятували життя нашому Юньбао]
[Ласкаво просимо, @бос.]
[Ласкаво просимо, @бос.]
Шу Шиюнь машинально теж подякував разом із чатом, а потім підвів очі до таблиці лідерів і побачив на першому місці стандартну аватарку. Його серце раптом здригнулося.
Ніби під чиїмось впливом, він відкрив профіль цієї людини — там також було порожньо. У графі підписників нічого, а серед підписок — лише одна одиниця.
Очевидно, це був він.
Цей нік здавався йому знайомим. Раніше той уже не раз надсилав дорогі подарунки, але майже ніколи нічого не писав у чаті, а просто мовчки висів угорі й дивився трансляцію.
Навіть питати не було потреби — Шу Шиюнь одразу зрозумів, що це Шан Чен.
Суперник уже ввімкнув мікрофон, із скривдженим виглядом поскаржився кількома фразами заради ефекту шоу, а потім запитав:
— Ну, кажи, яке покарання?
Шу Шиюнь саме розмірковував, коли на екрані промайнуло золотаве сповіщення.
[Стояти догори дриґом одну хвилину]
Побачивши це, решта глядачів у чаті теж масово почали писати ту саму фразу. Шу Шиюнь ледве стримав сміх і вирішив йому підіграти.
— Тоді постій одну хвилину догори дриґом.
Суперник без зайвих слів виконав покарання. Після того як Шу Шиюнь вимкнув з’єднання, він уже збирався ще раз подякувати глядачеві за дорогі подарунки, але помітив, що чат знову захопився новою темою.
[Якщо чесно, мені досі цікаво… Юньбао такий худий, невже в нього справді є прес?]
[Ми не збоченці, просто аналізуємо з наукового погляду. Гадаю, що ні. Під одягом там, мабуть, усе біле й м’якеньке]
[Навіть якщо й ні, не треба комплексувати. Наш малюк заробляє обличчям, а тренажерка вбиває юнацьку свіжість]
[Це взагалі не провокація, просто так запитали]
Шу Шиюнь кілька секунд дивився в камеру, потім відтягнув комір светра й сам опустив голову, зазирнувши всередину. Фан Цзяхуа, яка стояла позаду, першою театрально скрикнула:
— OMG!
[Хто це сказав?]
[Жінка? Невістка?]
Шу Шиюнь відпустив комір, задоволено підняв голову й спокійно пояснив:
— Я досить худорлявий, але час від часу все ж трохи тренуюся. М’язи не надто виражені, проте обриси є.
[Не віримо]
[Дай лизнути]
— Це була помічниця Хуахуа, сьогодні вона допомагає мені з ефіром, — Шу Шиюнь коротко перевів тему. Побачивши шквал коментарів із проханнями показати її, він безпорадно усміхнувся. — Так не можна. Ефір же можуть заблокувати. До того ж…
Не встиг він договорити, як на екрані спливло п’ятдесят подарунків «щипок за щоку». Його щоки на екрані м’яко стиснулися, а в очах з’явився ефект жалісливих сліз. Водночас у чаті вискочили п’ять величезних червоних конвертів без обмежень за рівнем, адже взяти участь міг будь-хто.
Знову з’явилося золоте повідомлення.
[Не показуй]
І тут же пароль для отримання червоного конверта заповнив увесь екран.
[Я більше не дивлюся]
[Я більше не дивлюся]
[…]
Дивлячись на екран, Шу Шиюнь не стримав сміху, і його очі зігнулися в усмішці.