Іффі мовчки слухала, як Тіллі пояснювала всю історію заснування Асоціації Кривавих Ікол, а також справжній намір Гайді Морган. Коли вона почула, що Енні була віддана вельможі, вона відчула, ніби щось стискає її серце.
«Гайді... де вона зараз?»
«Вона отримала належне покарання», — відповіла Попіл, яка стояла позаду Тіллі. «Під час арешту Небесний Спалах намагалася чинити опір і таким чином пішла тим самим шляхом, що й Гайді».
«Ох... дякую», — тихо сказала Іффі.
Вона мимоволі розтиснула кулаки і раптом відчула розгубленість.
Навіть попри те, що ті, хто був винним у всьому цьому, отримали по заслугах, вона все одно не могла почуватися спокійно. Натомість, тепер, коли у неї більше не було потреби мститися, вона відчула себе безцільною. Більше того, як єдина людина, яка було причетною до цього, і не була покарана, вона відчувала ще більше провини.
«Сподіваюся, що ти зможеш допомогти Сплячому Острову повернутися на правильний шлях», — сказала Тіллі після паузи. «Як і ти, інші члени Асоціації Кривавих Ікол, що вижили, також були обдурені діями Гайді. Їх не слід винити та дискримінувати. Хоча бойові відьми помилялися, знущаючись над допоміжними відьмами, було б неправильно теж знущатися з них у відповідь».
Іффі без зайвих вагань кивнула і сказала: «Я готова допомогти вам, леді Тіллі».
Тіллі виглядала трохи здивованою, ніби не очікувала настільки швидкої відповіді від Іффі. «Чудово, що ти згодна».
«Що мені робити?»
«Поговори з іншими членами Асоціації Кривавих Ікол про твою історію з Енні. Я розповім всім про злочин Гайді», – відповіла Тіллі. «Після того, як Церкву буде повністю знищено, я відправлю людей до Королівства Вовчого Серця, щоб знайти відьом, яких ув’язнили шляхтичі. Якщо вони ще живі, Роланд їх врятує».
«Розумію».
Вона була сповнена рішучості зробити все можливе, щоб полегшити свій гріх.
«Ти... в порядку?» — Тіллі раптом нахилилася і потерла щоки Іффі. Остання одразу відчула, як тепло покотилося краплями по її обличчю.
«Зі мною все добре». Вона кілька разів кліпнула очима. «Я просто трохи… втомилася».
Тіллі довго мовчки дивилася на неї. «Не варто надто засмучуватись. Добре відпочинь».
Іффі лягла на ліжко лише після того, як кроки двох відьом припинили бути чутними.
Вона не заплакала.
«Це просто природна реакція мого тіла», – сказала вона собі.
Це не було ні горем, ні боягузтвом.
Це був просто доказ того, що вона сумувала за Енні.
Сльози текли все швидше й швидше.
********************
Роланд сидів за своїм столом, читаючи статистичні звіти про евакуацію від Департаменту Радників. Він давно не читав під світлом лампи і тому не звик до цього. Колись він думав, що наблизив цивілізацію до сучасності, але тепер у Глибокому Ярі все повернулося до початкової точки.
Тут не було душу, ароматизованого мила, електричного світла... це місце було не набагато кращим за Прикордонне місто, коли він вперше туди прибув. Початки індустріалізації лише щойно з'явилися в Західному регіоні. Йому ще багато чого потрібно було зробити, перш ніж димоходи та котли стануть звичайним явищем по всьому королівству.
Роланд поклав звіти. Якраз коли він збирався потерти очі, пара м’яких невидимих рук простягнулася до його чола та ніжно почала масажувати.
«Дякую», — він нахилив голову та щось прошепотів, перш ніж продовжити читати звіти.
Коли Барова не було поруч, сер Елтек чудово виконував роль офісного асистента. Принаймні, він чудово справлявся з обчисленням статистики та підготовкою звітів і був майже настільки ж вмілим, як і персонал мерії, який пройшов спеціалізовану підготовку.
«Скільки місцевих готові поїхати до Західного регіону?»
«Принаймні 70 відсотків, Ваша Величносте», – відповів Елтек. «Хребет Холодного Вітру насправді не підходяще місце для життя. Я запитував про це герцога, і він сказав мені, що якби не було потреби стежити за місцем розташування Церкви, тут взагалі не було б міста. Решта 30 відсотків – це здебільшого люди, які мають власні сільськогосподарські угіддя або бізнеси в Північному регіоні».
«Гаразд, чудово. Можеш починати планування. Намагайся зробити так, щоб кораблі не поверталися порожніми. Нехай вони щоразу беруть із собою трохи біженців, щоб більше людей могли раніше вирушити до Західного регіону».
«Але ж зі сторони герцога Кальвіна...»
«Я йому поясню». Роланд випив повний ковток чаю. «У будь-якому разі, після закінчення війни, незалежно від того, переможемо ми чи програємо, більше не буде потреби розміщувати людей на Хребті Холодного Вітру...»
«Що трапилося, Ваша Величносте?» — запитав Елтек.
«Ні... нічого». Щойно він сказав «виграємо ми чи програємо», Соловей різко прикрила йому рота рукою, щоб стримати ці слова. «У будь-якому разі, просто зроби, як я кажу, і все буде добре».
«Так, Ваша Величносте».
Якраз коли Елтек збирався йти, особистий охоронець Шон відчинив двері та зайшов.
«Ваша Величносте Роланде, біля замку стоїть жінка, яка хоче вас бачити. Після того, як її зупинили охоронці, вона стала на коліна і поклялася не йти звідти, доки не побачить вас».
«Зараз?» Він підсвідомо глянув у вікно. Усе місто було охоплене в тихій ночі.
«Так. Здається, вона навмисно вирішила прийти саме в цей час. Я вже двічі бачив її вдень у замковій зоні. І...» Шон замовк і завагався. «Вона стверджує, що вона місіс Вімблдон».
Почувши це, Роланд мало не захлинувся власною слиною. «Неможливо!» Наскільки йому було відомо, четвертий Принц ніколи раніше не бував у Північному Регіоні.
Коли жінка зайшла до кабінету, Роланд був вражений.
Її зовнішність не була надто видатною, але її риси обличчя мали особливий шарм. Її маленьке та худе тіло мало незрозуміле відчуття стійкості та ніжності. Вона явно не мала великої статури, але виглядала як дуже здібна домогосподарка. Бруд на її довгій сукні ще більше підкреслював це поєднання жіночності та сили.
«Ваша Величносте, — жінка зробила реверанс і привіталася. — Олівія з Хребта Холодного Вітру висловлює свою повагу».
«Можу я дізнатися, що ти маєш на увазі під місіс Вімблдон?» — Роланд одразу перейшов до свого запитання. — «Я чув від свого охоронця, що ти навмисно чекала до ночі, щоб увійти до замку? Тобі зрозумілі наслідки використання цього імені для обману?»
«Вибачте, Ваша Величносте. Якби я цього не зробила, ви б мене навіть не зустріли». Вона скусила зуби. «Мене не можна вважати справжньою дружиною вашого старшого брата, але колись ми були закохані».
Як і очікувалося, це був просто обман. «Зачекай...» — Роланд раптом здригнувся. «Що вона сказала? Мій старший брат?»
«Ти маєш на увазі Тімоті?»
Вона похитала головою.
«Джеральд?»
Обличчя Олівії почервоніло, і вона одразу ж опустилася на коліна. «Я знаю, що Джеральд мав плани захопити трон, але він тепер мертвий... Ваша Величносте, чи не могли б ви допомогти мені від його імені? Благаю вас!»