Різкі та пронизливі вибухи лунали всюди.
Все, що Нуль чула між цими гуркотами, були слабкі крики болю.
Передова лінія складалася з авангарду, сформованого Воїнами Божої Кари, тоді як тилова лінія складалася з повільно наступаючої Армії Суду. Це була формація «Великого Щита», яку відпрацьовували для боротьби з атаками рою демонічних звірів, але вона була однаково ефективною проти арбалетів та рушниць. Залізні щити, кожен завтовшки з палець, могли відбивати залпи стріл і не могли бути пробиті імітаційними рушницями Тімоті. Їхнім єдиним недоліком було те, що вони були надмірно важкими, і тому лише Воїни Божої Кари могли нести їх у бій.
Однак цього разу вони втратили свою ефективність.
Час від часу Воїна Божої Кари розсікали навпіл залізні кулі, що летіли до нього, і навіть люди, що стояли позаду, могли бути вражені тією ж кулею. Кров швидко виривалася з проколів, завданих цими кулями. Ті воїни, які не гинули на місці, хапалися за свої нутрощі або кінцівки та кричали від болю, ненавмисно підриваючи бойовий дух своїх товаришів, які все ще боролися.
«Так не може тривати. Нехай Армія Божої Кари атакує!» — крикнув помічник.
«Я погоджуюся, лорде Солі», — підтримав інший командир, стискаючи кулаки. «Ці залізні кулі можуть рухатися лише по прямій лінії, і ними не можна стріляти надто швидко. Нам краще розійтися, і тоді нас більше не буде настільки ж легко атакувати!»
«Зрозуміло. Передайте мій наказ розширити стрій і перейти в повну атаку!»
Нуль почула, як Солі Даал віддав наказ про атаку.
Однак саме в цей момент на полі бою з'явився новий вид зброї.
Це звучало як безперервна низка крапель дощу, але водночас як дзижчання золотих кинджалів, що вдарялися один об одного. Хмара диму раптово піднялася перед воїнами, що атакували, і змусила їх впасти на землю, наче скошена пшениця. Нуль не могла розгледіти, звідки проводилася атака.
Обличчя командирів раптом збліднули.
Усі знали, що результат цієї битви вже вирішено.
Нуль почула раптове шипіння, що пронизало повітря. Воно було різким, але загадковим, наче крик гадюки.
Небезпека!
Вона звернула погляд у напрямку, звідки долинав звук. Вона підсвідомо хотіла сховатися від нього, але швидко згадала, що тіло, в якому вона перебувала, належало не їй.
На жаль, Солі Даал не мав й частки її пильності.
Одна залізна куля впала з повітря та відскочила на землі прямо перед ним. Коли це сталося, вона зачепила його тіло.
Нуль відчувала лише кругові оберти перед очима, перш ніж впала на землю.
З плечей Солі хлинула свіжа кров. Місце, де мала бути його рука, було поранене. Він стиснув зуби, щоб не закричати від болю.
Люди біля нього шалено зібралися навколо.
«Ваша Високість!»
«Боже мій, ваша рука...»
«Відступ, нехай усі відступлять!»
«Заберіть лорда Солі звідси, а я залишуся!»
На цьому моменті її спогади обірвалися.
Нуль розплющила очі. Перед нею знову з’явилися кам'яні призми Бога та Ключовий Таємний Храм глибоко під землею.
«Отже, ось що сталося». Вона опустила голову й нестримно посміхнулася.
У такому випадку тепер усе має сенс.
Чому Роланд Вімблдон зміг перетворитися з маловідомого лорда Прикордонного міста на нового короля Грейкасла; чому він зміг знову і знову перемагати лицарський орден герцога та божевільну армію 2-го Принца, і навіть захопити Королівське місто за один день — ось у чому була причина.
Безперервні вибухи, запах порохового диму в повітрі... все це доводило існування нового виду вогнепальної зброї, яка значно перевершувала імітації Тімоті.
Якби Нуль не була «особисто свідком» цього, вона б ніколи не уявила, що зброя зі снігового пороху може бути настільки потужною.
Звісно, вона знала, що це не секрет, який передається в родині Вімблдонів, інакше Тімоті та Гарсія теж знали б про нього.
Безсумнівно, Роланд натрапив на щось у Прикордонному місті, що дозволило йому досягти його поточного успіху.
Інша можливість полягала в тому, що він опанував давні хитрощі якоїсь відокремленої родини — відтоді, як Союз розпався, кілька будівельників та конструкторів, які допомагали місцевим жителям, більше не підтримували зв'язок. Багато з них володіли спеціалізованими навичками та ремеслами, і тому цілком можливо, що хтось із них винайшов цю хитромудру зброю.
Або, можливо, зброю знайшли в якихось руїнах, захованих глибоко в Непрохідному Гірському Хребті. В історичних записах бібліотеки згадувалося про кілька дивних руїн невідомого походження, розташованих поблизу кордону з Варварською Землею. Насправді, саме відкриття підземного лабіринту призвело до остаточного розділу Союзу.
Але Нуль більше схилялася до думки, що саме здібності якоїсь відьми надали звичайному сніговому порошку таку смертельну силу.
Це також пояснювало б, чому Роланд змінив своє ставлення, набрав велику кількість відьом і допоміг усунути несправедливість, з якою вони стикалися.
«Це не варто думки, мої припущення зовсім не мають значення. Якою б не була причина, Роланд Вімблдон знає її найкраще», – подумала Нуль.
Нуль знала, що якщо вона поглине Роланда, то зрозуміє все про цю зброю.
«Леді... Нуль?» — стурбовано запитав капітан варти, що стояв біля виходу з клітки, давно не чувши від неї жодного звуку.
Нуль придушила хвилювання у своєму серці та зачекала, поки посмішка повністю зникне з її обличчя, перш ніж не поспішаючи вийти з клітки. «Зі мною все гаразд. Повідом розвідувальну службу, щоб вони відкликали всіх Чистих Відьом, які все ще перебувають у Королівстві Світанку».
«Всіх?» — капітан здавався здивованим. «Але план, який ви оголосили раніше...»
«Вирішальна битва ось-ось почнеться», — повільно пояснила Нуль. «Я хочу щоб всі були тут».
Не було сумнівів, що порівняно зі знаннями Роланда, становище Королівства Світанку було незначним.
«Такий сила, така дивовижна дальність вогню, і ця зброя може бути використана будь-ким». Нуль могла зрозуміти важливість цієї зброї, просто подумавши про неї.
Якби цю зброю можна було масово зібрати до прибуття Кривавого Місяця, шанси Святого Міста перемогти демонів значно зросли б.
Що ж до неї самої, то вона зможе на крок наблизитися до божественної волі.
********************
Місто Глибокий Яр, Північний регіон Королівства Грейкасл.
Після вечері Іффі повернулася до своєї спальні в замку та одразу ж видала нестримне позіхання. За останні два тижні, окрім виконання кампанії з видалення зубів, після прибуття до маленького містечка у неї не було часу на відпочинок. Їй довелося не лише допомагати Першій армії охороняти їхній табір, але й слідувати за Едіт та її свитою до Хребта Холодного Вітру, щоб переселити місцевих жителів. Хоча вона була надзвичайно зайнята, вона відчувала, що це робило її життя дуже змістовним.
Після того, як її настрій заспокоївся, вона зрозуміла, що небойові відьми справді мають свої унікальні сильні сторони. Вона також почала відчувати, що, окрім своїх здібностей, вона насправді нічим не відрізняється від більшості звичайних людей.
Зважаючи на її щоденне спілкування з людьми, її поступово приймали члени інші Союзу Відьом. Поки вона виконувала завдання, Меґі навіть вперше привіталася з нею, незважаючи на те, що Блискавка виглядала незадоволеною з цього приводу.
Іффі не очікувала, що вони пробачать її, і натомість сподівалася спокутувати свої провини діями. Насправді, їй було байдуже, чи зможе вона зрештою стати для них сестрою. Вона зосереджувалася лише на спокуті.
Спокуті за її єдину й неповторну подругу, Енні.
Якраз коли вона збиралася лягати спати, хтось постукав у її двері.
Коли вона відчинила двері, то з подивом побачила, що це була керівниця Сплячого Острова, леді Тіллі Вімблдон.
«Я хочу поговорити з тобою про Асоціацію Кривавих Ікол», — Тіллі тихо зітхнула. «А також про Гайді Морган і... Енні».