Роланд вийшов з кабінету, коли канонерський човен хитаючись зупинився. Його зачарувало побачене.
Гірські скелі, схожі на арки, що простягалися з обох боків, обвивали все місто, немов дві величезні руки. Сонячні промені падали вздовж щілини завширшки з палець, утворюючи стіну золотого мерехтіння.
Незліченні ліани, схожі на зелене волосся, росли з-під скель. Деякі більш громіздкі з них навіть сягали землі, спокушаючи людей вилізти на них.
Коли сонячні промені пробивались крізь густі гілки й розбивалися на відблиски дзюркотливого струмка, Роланд почувався ніби в непрохідному лісі. Однак місцевість не була зовсім необробленою. Вздовж річки стояли різні типи будівель, збудовані людьми. Містяни проходили крізь кущі висотою по пояс. Смуги диму можна було помітити навіть здалеку. Все навколо було в ідеальній гармонії з природою.
Через брак сонця температура в цьому містечку була трохи нижчою, ніж в інших місцях. Кольори рослин, природно, були набагато насиченішими. Не дивно, що це місто називалося Глибокий Яр.
Роланд і відьми ступили на пристань, вкриту мохом, і зустріли людей, які вже давно на них там чекали. Троє попереду, очевидно, були генерал-командувач Першої Армії Залізна Сокира, герцог Північного регіону Кальвін та його дочка Едіт.
«Ми знову зустрілися, Ваша Величносте». Едіт зробила реверанс. «Вітаю з перемогою у вашій першій битві».
«Я почув новину дорогою сюди. Ти добре попрацювала». Роланд схвально кивнув. «Залізна Сокира казав мені, що ти не лише налагодила транспортування їжі та боєприпасів, а й успішно заманила ворогів».
«Це зобов’язання родини Кант», – відповіла вона з ледь помітною посмішкою. «Ремісники Північного регіону раді бути до ваших послуг».
«Але ж власником цього міста ще півроку тому був Тімоті Вімблдон», — сказав Роланд у своїй голові. Торговці в цим місцях, мабуть, ніколи й не чули про нового короля. Вони були готові запропонувати свої послуги та здійснити його план лише завдяки намаганням Едіт та її величезному особистому впливу на Північний регіон.
Підбадьоривши її кількома словами, Роланд повернувся до Залізної Сокири і запитав: «Ти вже отримав дані про кількість постраждалих?»
«Так, Ваша Величносте». Залізна Сокира віддав військовий салют і продовжив: «Детальний звіт надіслано до вашого офісу».
«Офісу?»
«Я обговорив це питання з графом Гаєром. Ми вирішили, що ви повинні використовувати його замок як свій палац під час перебування в Місті Глибокий Яр», – пояснила далі Едіт. – «Крім того, я відремонтувала кабінет, зробивши його схожим на той, що знаходиться в Прикордонній зоні. Міс Меґі сказала мені, що ви любите світлі кімнати. Тож я знесла стіну, що виходить на сонце, і замінила його вікном».
«Справді? — із цікавістю спитав Роланд. — Тоді де буде жити граф?»
«Щоб не заважати вашій роботі, він житиме у своєму особняку в передмісті». Перлина Північного регіону на мить замовкла, а потім запитала: «Ви хочете, щоб я викликала його сюди?»
«Ні, не потрібно. Він скоріше всього не любить брати участь у політиці». Роланд махнув рукою. «Давай спочатку зайдемо до замку».
«Добре. Будь ласка, йдіть за мною».
«Так ось яка вона, сила влади?» — подумав Роланд, прицмокуючи губами. — «Непогано час від часу її скуштувати».
...
Зайшовши до кабінету, Роланд подумав, що повернувся до міста Невервінтер. Великий стіл з червоного дерева, журнальний столик і крісло-гойдалка в кутку були точно такими ж, як і в Прикордонній зоні. Єдина велика відмінність полягала в краєвидах за вікном. Тут крізь вікно він бачив зелену долину замість похмурого Непрохідного Гірського Хребта.
Йому було цікаво, що попередній власник, граф Гаєр, подумає про ремонт після того, як Роланд поїде.
Роланд сів назад за стіл і почав читати звіт.
Хоча він і знав, як пройшла битва, він відчув піднесення, коли побачив втрати церкви.
Це була безперечна перемога, яку буде варто запам'ятати.
Його занепокоєння щодо Армії Божої Кари розвіялося, коли він побачив 156 смертей серед їх представників. Схоже, що ці потужні, безстрашні машини для вбивства зовсім не були непереможними. Зрештою, плоть і кров не могли змагатися з кулями та вогнем. Роланд вважав, що Воїнів Божої Кари не повинно залишитися багато, оскільки кожне перетворення вимагає крові відьми. Агата оцінювала, що ця армія повинна складатися не більше ніж з 1500 воїнів, за умови, що не настане Кривавий Місяць.
Навіть співвідношення втрат один до десяти було б достатньо високим, щоб Церква оплакувала їхню втрату.
Окрім Воїнів Божої Кари, у бою загинуло понад 300 членів Армії Суду, понад 20 з них отримали важкі поранення, а чотирьох командирів взяли в полон. Ці цифри були незначними. Незважаючи на те, що Воїни Суду були здебільшого вольовими та вмілими бійцями, Роланд не сприймав їх серйозно, оскільки вони по суті були такими ж, як і звичайні лицарі.
Справжнім щастям було те, що вони не зустріли жодної Чистої Відьми, з якою їм було б надзвичайно складно мати справу. Якби, на жаль, це сталося, то вони, ймовірно, не перемогли б настільки просто лише за допомогою того, щоб Сільві та Іффі взяли на себе відповідальність за подібного ворога. Насправді, Сільві доручила кулеметній команді спеціально боротися з проникненням Чистих Відьом.
«А як щодо втрат у Першій армії?» — Роланд згорнув звіт.
«Двоє вбитих і 21 тяжко поранених», — тихо відповів Залізна Сокира. «Всі поранення сталися внаслідок поранення списами, кинутими з близької відстані Армією Божої Кари. Поранені вже зцілені і повернулися до строю».
Дізнавшись, що Церква розпочала напад, Блискавка миттєво привезла Нану до міста Глибокий Яр. Ніхто не міг забезпечити краще лікування, ніж міс Ангел.
Роланд постукав по столу й наказав: «Влаштуй човен, щоб відправити тіла загиблих солдатів до міста Невервінтер для поховання».
«Так, Ваша Величносте». Після короткої паузи Залізна Сокира запитав: «Що ви зробите з командиром четвертого особливого стрілецького підрозділу, Денні, Ваша Величносте?»
«Той старий мисливець, який застрелив п’ятьох членів Армії Божої Кари?» Роланд взяв чашку та ковтнув чаю, який мав точнісінько такий самий смак, як і найкращий чай у палаці. «Яка твоя особиста думка?»
Під час порятунку Браян помітив, що травми, отримані Денні та його захисником, виглядали невідповідними їхнім позиціям. Новина невдовзі досягла Роланда тієї ж ночі через Символ Слухання. На той час битва щойно закінчилася. Враховуючи те, що Перша армія все ще була захоплена святкуванням, а захисник перебував у критичному стані, Роланд просто попросив Залізну Сокиру спочатку надати допомогу пораненим. Тепер, оскільки вони прибули до міста Глибокий Яр, настав час порушити це питання.
«Я вважаю, що хоча Денні проігнорував наказ і самовільно покинув свою позицію, він все ж таки зробив великий внесок у перемогу. Він самотужки вбив п’ятьох Воїнів Божої Кари. Такого видатного виступу було б більш ніж достатньо, щоб зробити його знаменитістю в армії. Тому я вважаю, що його заслуги компенсують його недоліки». Залізна Сокира повільно сказав: «У Місті Залізного Піску такий боєць, як він, навіть був би винагороджений своїм господарем, тому...»
«Але Перша армія не є армією старої школи, яка винагороджує своїх солдатів залежно від того, скільки вони вбили», — перебив його Роланд. «Пам’ятаєш, чого я тебе навчав під час першого тренування?»
Залізна Сокира важко ковтнув. «Ви навчали нас дисципліни, Ваша Величносте».
«Лише добре дисциплінована армія може стати непереможною». Роланд підвівся на ноги та підійшов до французького вікна. «Сподіваюся, ти будеш завжди пам’ятати про це. А тепер скажи мені, як ти маєш повестися у цих обставинах?»