Окрім офіційної відповіді Роланду Вімблдону, герцог також надіслав Едіт приватного листа, в якому з ентузіазмом висловив свої ідеї. Оскільки Роланд ще не одружився, якби його дочка змогла вийти заміж за Роланда, це принесло б йому душевний спокій.
У політичному шлюбі не було справжнього кохання, або принаймні воно не відігравало головної ролі в таких шлюбах. Перлина Північного Регіону чітко це знала. Герцог вважав це чудовою можливістю, особливо враховуючи те, що всі території дворян будуть забрані у майбутньому, а це означало, що король буде єдиним дворянином у Королівстві Грейкасл. Положення його королеви буде надзвичайним.
Келвін вірив, що його дочка може його зрозуміти.
Однак ні Його Величність, ні Едіт йому не відповіли.
«Не кажи мені, що це тому, що він тобі не подобається», — герцог налив собі третьої чашки чорного чаю та сказав: «Я не бачив, щоб тобі подобався хоч хтось, і це не має значення... Ти розглядала можливість одруження з Тімоті, чому ти не можеш розглянути можливість одруження з Роландом?»
«Ні, це інакше, тату».
«Яка різниця? Хіба вони обидва не королі?»
Едіт закрила блокнот і сказала: «Ні, Тімоті потрібен був надійний союзник або підлеглий у Північному регіоні. Єдиний спосіб забезпечити це — шлюб. Якби я сказала «ні», він би вигнав родину Кантів і знайшов би іншу, більш слухняну. Іншими словами, становище нашої родини було б нестійким, якби я не могла бути королевою. Ми б нічого не могли вдіяти. Тож мені доводилося тягнути цей шлюб на випадок... Якщо Роланд і його Західний регіон зазнають невдачі... тоді я б зіграла свою роль, вийшовши заміж за Тімоті. Але оскільки Роланд переміг, мені не потрібно виходити за нього заміж».
«Що ти маєш на увазі?»
«Роланд обрав мене лише тому, що я здібна, а не через мою родину, територію чи багатство. Усе те, що залишилося за моїм іменем, не має значення в його очах». Його донька погладила своє волосся. «Оскільки шляхта та їх правила більше не будуть існувати, чому я маю дотримуватися цих старих правил?»
«Знаєш, — продовжила вона, — мало хто з працівників, які допомагають йому керувати мерією в місті Невервінтер, походять зі знатних родин. Усі вони — звичайні люди, які отримали посади після кількох раундів іспитів. Мушу визнати, що вони не надто здібні в багатьох відношеннях, але коли справа доходить до їхньої власної роботи, вони не програють жодному дворянину».
«Це нове правило Його Величності. Тобі не потрібно турбуватися про втрату посади, якщо ти виконуєш доручену ним роботу. Тож тобі слід якомога швидше забути старі правила і звикнути до нової політики, виданої мерією, щоб ти мене не стримував».
«Навіть так, ти все ще можеш бути королевою. Це не є для тебе чимось поганим». Герцог не хотів здаватися, кажучи: «Ти могла б показати йому, наскільки ти здібна, і народити принца... тоді родина Кантів була б його нерозлучним союзником. Майбутнє твого брата також було б забезпечене».
«Я...» — Едіт трохи завагалася. — «Боюся, я не можу цього зробити».
«Чому?»
«Його Величність Роланд... здається, він вірить у кохання».
«Отжн у нього вже є хтось на думці?» — герцог здригнувся.
«Так, відьма».
«Що?» Він не повірив почутому і подумав, чи не підвів його власний слух.
«Сувій сказала, що Його Величність Роланд одружиться з відьмою», — зізналася Едіт. «Сувій також відьма, яка працює міністром освіти в мерії».
«Тож це політичний шлюб?» — Келвін міг придумати лише таку відповідь. — «Але це надто абсурдно. Відьми не можуть мати дітей».
«Це не політичний шлюб. Він хоче одружитися з нею лише тому, що кохає її». Вона відкинулася на спинку стільця та погралася з пером у руці. «Справді, кохання відіграє велику роль у цьому майбутньому шлюбі. Це може здатися неможливим, але після місяця спілкування з королем я чомусь просто вірю в те, що він сказав».
«Чому?»
«Ти зрозумієш, коли побачиш його. Серед усіх шляхтичів, яких я бачила, він не схожий на будь-кого іншого», – сказала його дочка з легкою посмішкою, що здригнулася на її губах.
«А як же спадкоємці?»
«Вони знайдуть спосіб вирішити цю проблему». Едіт похитала головою. «Але це не наша справа. Нам не слід у це вплутуватися».
********************
Залізна Сокира патрулював окопи, що перетиналися між собою, разом з групою офіцерського корпусу.
Основним призначенням цих окопів було ухилення від атак метальних снарядів та інших дальніх атак ворогів. Згідно з наказом Його Величності, окоп був розділений на кілька шляхів. Відстань між кожним шляхом становила від 20 до 30 метрів, а поздовжні канавки з'єднували поперечні окопи, щоб солдати могли ходити вперед і назад. На поверхні були дерев'яні купи та колючий дріт, що заважало ворогам швидко захопити це місце. Кулеметна позиція розташовувалася по обидва боки поля бою. Спереду був низький дзот, а ззаду - висока вежа, що утворювало добре розподілену вогневу мережу.
За траншеєю розташовувалася артилерійська позиція. Там пліч-о-пліч стояло 50 польових артилерійських установок. Ще далі розташовувалися 152-мм гармати Лонгсонг.
Щоб забезпечити графік проекту, Залізна Сокира спеціально звернулася до Його Величності з проханням про експрес-транспортування Меґі та заздалегідь відправила Лотос до міста Глибокий Яр.
Лише побачивши план поля бою, командувач Першої армії Залізна Сокира відчув, що перемога не за горами.
Ця група людей йшла до кінця поля бою, дивлячись на далекі коричневі гори.
Це місце розташовувалося біля підніжжя Великої Ущелини Непрохідних Гір, яка також була єдиним способом спуститися з гори. Вони могли бачити крутий Непрохідний Хребет менш ніж за кілометр попереду.
Хребет Холодного Вітру знаходився прямо на схилі пагорба.
Його стратегічне значення, як і Прикордонного міста, полягало в нагляді за містом Гермес. Щойно в місті запалили сигнальний вогонь, багато сіл Північного регіону та найближче місто Глибокий Яр отримали б попередження.
Від Хребта Холодного Вітру до місця засідки було півтора дня маршу, тож Перша армія мала достатньо часу, щоб підготуватися до протистояння з ворогом.
«Хіба нам не можна просто евакуювати всіх громадян з Хребта Холодного Вітру заздалегідь?» — не міг не запитати Браян, який слідував за ним, щоб перевірити поле бою. — «Священне Місто може перетворити їх на першу групу поневолених людей, які кинуться на фронт».
«Якщо ми це зробимо, це сповістить наших ворогів, що ми влаштували тут пастку. Ми не можемо ризикувати, поки не завершимо планування поля битви», — сказав Залізна Сокира майже без емоцій. «Хребет Холодного Вітру може слугувати лише приманкою, а не головним полем битви, оскільки він розташований надто близько до Святого Міста».
«Крім того, ніхто нам не повірить», – додав Ван’ер. – «Якби хтось побіг до села і сказав місцевим жителям: «Почнеться війна, вам слід якомога швидше вибратися звідси і, будь ласка, йдіть до підніжжя гори»... Хто б йому повірив? Хіба що ми змусимо їх піти. Але якби ми це зробили, Святе Місто дізналося б про наші справжні наміри».
Браян жестом сказав: «Я це знаю, але…»
«Не хвилюйся. Ми можемо завершити нашу роботу тут протягом трьох днів, — тихо сказав Залізна Сокира, — а потім ми зможемо наказати людям евакуюватися. Згідно з інформацією шпигуна, найбільші сили Святого Міста все ще розміщені в таборі, тож у нас ще достатньо часу, щоб евакуювати громадян».
«Сподіваюся на це...» — сказав Браян, різко розплющивши очі. — «Зачекайте. Що це?»
Серце Залізної Сокири трохи стиснулося, коли він побачив гори вдалині, до яких був прикутий погляд Браяна.
Купа диму здіймалася з-за гори, чорною смугою на тлі сірого хмарного неба.