Едіт уже чекала в залі, коли герцог Кальвін увійшов до Замку Нефритового Лісу.
«Моя люба донечко...»
Вона безжально перебила його. «Чому ти так спізнився? Я писала тобі місяць тому, просячи співпрацювати з Першою армією у зборі та підготовці до війни. Нам потрібно задовольнити всі їхні вимоги, наскільки це можливо».
«Так, я негайно повідомив графа Гаєра у місті Глибокий Яр, а потім відправив нашого дворецького наглядати за цією справою. Хіба цього недостатньо?» — сказав герцог, розпростерши руки в повітрі.
«Звісно, що ні», — схрестивши руки на грудях, неохоче сказала Едіт, — «наша щирість буде краще показана, якщо ти прибудеш туди особисто. Крім того, ця війна проти Церкви дуже важлива. Ми не можемо ставитися до неї несерйозно».
«Але ж це ж володіння графа Гаєра...»
«Та годі, батьку, дворяни зникнуть, а ти все ще вередуєш щодо питань впливу та феодальних володінь. Я думала, що ти будеш рішучішим після повстання родин Гоузів та Ліста».
Герцог Кальвін зніяковів і сказав: «Я думав, що моя донька хоча б обійме мене і скаже, що сумувала за мною, замість того, щоб говорити про бізнес, перш ніж ми сядемо».
«Справді?» — засміялася Едіт. — «Тож ти не розлютився в кабінеті, назвавши мене покидьком, і сказавши, що я невдячна донька, яка вкусила руку, що її годувала. Якщо я маю рацію, тоді ти, мабуть, хотів щось розбити, але зупинився, бо той предмет був надто дорогим».
Герцог захлинувся. «Я...»
«Чорт забирай, хто їй сказав?» — подумав герцог.
Перш ніж він здогадався, що відповісти, Едіт уже підійшла до нього та обійняла. «Ласкаво просимо до міста Глибокий Яр, батьку. Задоволений?»
Його гнів миттєво розвіявся. Змішане почуття охопило його, коли він погладив волосся доньки.
Іноді він просто не розумів, як Едіт стала такою талановитою, прекрасною жінкою. Вона була дочкою його першої дружини, але характер Едіт досить сильно відрізнявся від характеру її біологічної матері та його самого. Він майже сумнівався, що Едіт була його рідною дочкою, якби не її схожість з ним і його покійною дружиною.
Однак, коли вони обійнялися, герцог знову відчув, що вони кровно пов'язані. Вона все ще була Перлиною Північного Регіону, яку він особисто виховав.
Через деякий час Едіт відштовхнула його, кажучи: «Ти смердиш. Я раджу тобі спочатку піти в душ. Я принесла з міста Невервінтер ароматичне мило. Спробуй його. Воно краще за будь-що з наших запасів».
«У цьому немає поспіху». Келвін озирнувся. «Добре, а де граф Гаєр? Чому він не привітав мене в коридорі?»
«Я сказала йому повернутися до свого особняка в передмісті».
«Що?» — герцог здивовано подивився на доньку.
Едіт знизала плечами і сказала: «Йому байдуже до волі Його Величності чи твоїх наказів. Якби я не прибула туди вчасно, він міг би розлютити передові війська. Не всі можуть чітко бачити своє теперішнє становище. Дехто може навіть не мати сміливості відкрити очі чи розум. Щодо таких людей, я не гаятиму ні секунди. Розумніший варіант — прогнати його».
«І він просто слухняно передав замок і місто?»
«Звісно, що ні, але у мене є Перша армія». Вона посміхнулася. «І вона завоювала Королівське місто за один день, тож що, на твою думку, може з ними зробити десяток лицарів?»
Не знаю, чи це ілюзія, чи ні, але Едіт дуже змінилася за останні два місяці. Її посмішка стала щирішою, не настільки фальшивою, як у дворянки, яку вона одягає на публіці. В її очах є сяйво, якого я не бачив багато років, відколи вона виросла, – подумав Келвін.
Він зрозумів, що вона тепер любить своє життя. Принаймні, тут вона була щасливіша, ніж у Північному регіоні.
Ця зміна викликала в ньому легку заздрість, що супроводжувалася складними почуттями.
Можливо, як і казала його дочка, вони справді втратили деякі свої права після позбавлення статусу дворян, але це також звільнило їх від їхніх територій.
Тепер перед нею було чудове майбутнє. Вона могла поїхати не лише до Північного регіону, а й пожити іншим життям.
Повернувшись до кабінету, Кальвін випив дві чашки чорного чаю та видихнув. «То тепер нам слід залишатися тут і чекати на Його Величність?»
Едіт відкрила свій блокнот і сказала: «Не зовсім, нам потрібно зробити багато справ. Нам потрібно доставити всі матеріали, такі як їжа, коні, тканини, трави та всі інші необхідні для війни речі до міста Глибокий Яр. Я також отримала нового зашифрованого листа від Його Величності. Він сказав, що сюди також потрібно доставити залізні та мідні злитки. Чим більше, тим краще».
«Отже, він хоче пограбувати весь Північний регіон», — таємно подумав герцог. — «Ти справді віриш, що Його Величність Роланд може перемогти Церкву?»
«Можливо, він не зможе напасти на Святе Місто Гермес та повністю знищити Церкву. Але для нього не має великого значення зупинити Церкву, щоб вона проникла до королівства з Хребта Холодного Вітру». Вона на мить замовкла. «Найбільше зараз Його Величності потрібен час».
«Час?»
«Ти не бачив його фабрики, тому ти не розумієш, наскільки могутнє Місто Невервінтер», — Едіт подивилася на батька й сказала, — «і неважливо, хто ти — лицар, найманець, Армія Суду чи палкий віруючий, це не має різниці перед кулями. Фабрики постійно продовжують виробляти ці кулі. Крім того, потрібно лише кілька хвилин, щоб навчити звичайну людину користуватися вогнепальною зброєю та кулями. Після місяця навчання вони можуть стати солдатами та вирушити на поле бою, щоб вбивати ворогів. А через три місяці вони стануть незламною Першою Армією».
«До чого... ти ведеш?»
«Батьку, швидкість виробництва куль набагато швидша, ніж темп зростання людей. Це відрізняється від мечів та обладунків. Коваль з десятьма учнями може виготовити десять обладунків і 30 мечів за один рік. Але одна фабрика може виробляти тисячі куль кожен день. Після вбивства лицарів, озброєних мечами, вони можуть використати додаткові кулі і проти тих, хто хоче стати лицарями. Наступного дня ці кулі можна буде використати по звичайним людям; через місяць кількість куль може перетворити все це місце на місто-привид».
Кельвін відкрив рота, але не знав, що сказати.
«Це нормально, що ти мені не віриш. Зрештою, ці речі можуть звучати трохи абсурдно. Проте я на власні очі бачила, як вони розправляються зі своїми ворогами, коли брала участь у кампанії Першої армії з видалення зубів Церкви, — повільно сказала Едіт, — тому Його Величність рано чи пізно переможе, якщо Перша армія зможе утримати оборонну лінію. Через три місяці Місто Невервінтер навчить нову армію та виготовить необхідну зброю. Але нова Армія Суду може ще навіть не навчитися тримати меч за настільки короткий період часу».
«...» Після невеликої паузи герцог розвів руки й сказав: «Що ж, я повірю твоїм словам. Але чому ти не відповідаєш на мої листи, якщо маєш таку високу думку про Його Величність? Я маю на увазі ті листи у яких я пропоную... щоб ти вийшла за нього заміж».