Через два тижні Роланд нарешті повернувся додому.
Залізною рукою знищивши чотири знатні сім’ї та вуличних щурів, він тепер міг поки що розпочати реформу Фортеці Лонгсонг з нуля. Заходи з надання допомоги та розселення відбувалися по розкладу. Хоча роялі та провізія, вилучені на територіях родин Кленового Листа, Вовків та Дикої Троянди, були не настільки багатими, як ті, що були вилучені у герцога Раяна, вони все одно були шокуючою кількістю грошей, тому він міг без турбот поширити програму допомоги на все місто і успішно просувати свою політику, одночасно роздаючи кашу.
До дня його відправлення Друга армія досягла своєї мети набрати 500 осіб, а поліцейське управління також нещодавно додало близько 200 нових членів. Роланд залишив половину своїх солдатів і Вейдера в фортеці, щоб вони могли не лише керувати захистом і підтримувати порядок, але й могли навчати новобранців у придатних воїнів.
Він знав, що час для здійснення його політики обмежений. Якщо він не зможе сприяти прямому діалогу між людьми та мерією та не закріпить свого авторитету серед мас достатньо швидко, влада минулого повернеться, щоб заповнити нинішню прогалину влади. Як то кажуть, без руйнування не могло бути будівництва. Він вже завершив руйнування, і тепер настав час будувати і покращувати фортецю.
Джерелом довіри Роланда було Прикордонне місто, населення якого зросло до понад 30 000 осіб, більше половини з яких отримували початкову освіту. Це дорівнювало розміру двох середніх шкіл майбутнього, але це було шокуюче число для цього часу. Крім того, початкова освіта полягала не лише в навичках читання, а й включала базові знання науки та політики, а також прививала універсальне почуття патріотизму.
Підвищення рівня грамотності забезпечить йому достатньо робочої сили для революції. Крім того, у порівнянні з неосвіченими та лагідними цивільними, почуття патріотизму дозволить їм вибухнути з неймовірною силою. Кожен з підданих міста був маленькою іскоркою, яка одного разу спалахне у велику пожежу по всьому континенту.
Коли небо потьмяніло, Роланд побачив місто, що вимальовувалося на тлі темряви.
«Дивіться... що це?» — гукнув у нього за спиною представник дворянства.
«А... це міст?» — сказав інший, витягаючи шию. «Боже, він надто довгий».
«Це неможливо! Як можливо підтримувати настільки довгий міст лише на двох стовпах?»
«Почекай... він, здається, сталевий!»
На зворотному шляху, крім відьом, на човні Роланда були десятки дворян нижчого рівня, які не брали участі в повстанні і тому пережили політичне очищення.
Згідно з планом Роланда, ця знать нижчого рівня навчиться ієрархічно керувати мерією. Після того, як будівництво міста буде офіційно розпочато, вони повернуться до фортеці та будуть допомагати Петрову будувати вторинну мерію для виконання його наказів. Після того, як дворяни втратили свої феодальні привілеї, вони всі хотіли вдосконалюватися, і єдине, на що вони могли покластися, це власні здібності.
Коли флот проходив повз сталевий міст, Роланд почув позаду себе здивовані ахання дворян. Усі затамували подих і дивилися, як сталевий міст, що простягнувся на всю ширину річки, промайнув над їхніми головами.
Принц не втримався від сміху над цими людьми, які не припиняли вигукувати відтоді, як сіли в човен. Спочатку вони були вражені тим, що кам'яний човен може плавати по воді, а потім були вражені пихкаючим паровим двигуном. «Шкода, що міський проект трьох зручностей ще не завершений, — подумав він, — інакше у них би щелепи відвалилися до підлоги, коли вони побачили силу електричних лампочок».
З різким свистом човни повільно причалили. Баров, Картер і група чиновників мерії вже прийняли поштового голуба та чекали на березі. Коли вони побачили Роланда, то запустили святкові гармати та зустріли його з набором формальностей, придатних для короля.
Роланд усміхнувся і поплескав обох по плечах, а потім привів Барова до вельмож з фортеці та познайомив усіх один з одним. «Ти розпоряджаєшся житлом, життям і освітою цих людей», — тихо сказав він Барову. «Не зважай на їхні статуси та титули, оскільки вони — щонайбільше барони. У шахтах бувають найрізноманітніші люди, і всі вони мають працювати, щоб чесно жити. Навчай їх так, як ти робиш з новими випускниками. Я хочу якомога швидше побачити результати».
«Так, Ваша Високість».
Коли Роланд повернувся до замку, усі відьми, які почули про його повернення, чекали у вестибюлі. Не встиг він навіть відчути вплив системи отеплення зайшовши в двері, як тепле тіло стрибнуло йому на руки. Він відчув знайомий запах волосся і погладив її по голові, усміхаючись. «Я повернувся».
«Е-е-е». Анна підвела голову, а її блакитні очі виблискували радістю. «Я давно на тебе чекала».
«Я теж!»
«Я теж! Гу!»
Невдовзі Роланд відчув додаткову вагу на кожній зі своїх рук... йому навіть не потрібно було дивитися, щоб зрозуміти, що це Блискавка та Меґі, тому що ніхто інший не перебив би його та Анну.
«Гей, ви двоє в майже постійно були з ним». — поскаржилася Таємничий Місяць.
«Так». — глузувала Лілі. «Вам що, не соромно!»
«Я просто рада, що ви всі повернулися цілими та неушкодженими», — лагідно сказала Венді.
«Ми повинні відсвяткувати сьогодні ввечері», — запропонувала Сувій.
«Ура! Я хочу хліб з морозивом!» — вигукнула Андреа. «Сьогодні ввечері я буду бенкетувати порціями Попелу та Шаві!»
Останньою до нього підійшла Тіллі Вімблдон.
Вона простягла руку і недбало сказала: «У тебе була довга подорож».
«Дякую». Роланд усміхнувся і схопив її простягнуту руку.
...
Після ситної вечері Роланд повернувся до кабінету і важко зітхнув. Хоча замок фортеці був набагато більшим, це маленьке місце було набагато комфортнішим.
У той момент, коли він збирався розібрати книжки, які приніс з фортеці, до кімнати увійшла Анна.
«Ти прийшла саме вчасно». Роланд показав на книжки, звалені на килимі. «Дивись, це мої подарунки для тебе. Це здебільшого історичні записи та легенди, тоді як інші є таємними історіями західного регіону, і всі вони були взяті з бібліотеки герцога Раяна. О, до речі, це...»
Перш ніж він встиг закінчити, він відчув, як пара м’яких губ притиснулася до його власних.
Вони принесли солодкий аромат, змішаний з пристрастю та теплою вологою.
«Я справді сумувала за тобою», — Анна вимовляла кожне слово з належним наголосом після того, як відірвалася від Роланда, глибоко дивлячись йому в очі.
Дивлячись на неї у відповідь, Роланд відчув, як тепло охопило його серце. «Ці книги...»
«Я прочитаю їх пізніше».
«Хороша ідея».
Обидва з’єдналися в поцілунку.