Повсталі дворяни були безсилі проти Першої армії, і для визначення переможця в кожному протистоянні знадобився лише один залп. Першій армії навіть не знадобилося перезаряджатися, як вороги розбіглися і тікали, підібравши хвости. Більше того, вороги зазвичай навіть не чинили опору, а Першій армії залишалося лише переслідувати їх і брати в полон.
Залізна Сокира очищав по одній території на день і швидко завойовував регіони, якими керували родини Лось, Вовк та Дика Троянда. Однак, коли війська досягли території Кленового Листа, вони почали сповільнюватися.
Вони зіткнулися з деякими неочікуваними проблемами.
«Прокляття! Це нічим не відрізняється від фортеці». Браян витріщився на замок графа, що вимальовувався вдалині, і сердито плюнув. «Він захищений ровом!»
«Чи постраждав хтось під час минулих нападів?» — холодно запитав Залізна Сокира.
«Двоє нещасливих людей були поранені, один у руку, а інший у спину під час відступу, але рани не здаються серйозними», — сказав Брайан, нахмурившись. «Солдати були в дуже невигідному становищі, тому що їм довелося стріляти на пагорб, тож навіть якщо у ворогів були лише луки та стріли, вони все одно могли б позмагатися з нами».
Залізна Сокира знав, що Браян мав рацію. Ніхто не очікував, що граф з родини Кленового Листа побудує замок у вигляді вежі, яка підтримується горами та скелями. Потоки з Непрохідного хребта вели в п’ятиметровий рів, який утворював невелику загородку навколо замку. Оскільки вода тут постійно текла, хоч у ній і були брили плаваючого льоду та снігу, рів не був промерзлим. Ворота були єдиним входом у вежу, тому, щоб дістатися до них, потрібно було перейти міст, де було зосереджено найбільше сил ворога.
Навколо замку графа не було схованок, лише снігові рівнини, тому стояння з висоти компенсувало ворогам слабкість у відстані арбалетних стріл. Після двох раундів дослідницьких атак Перша армія поцілила лише в трьох-чотирьох людей, але сама зазнала багато втрат.
«Я б хотів, щоб ми взяли з собою гармати», — гірко сказав Браян. «Якщо ми випустимо кілька гарматних ядер у їхні ворота, вони миттєво здадуться».
«Шкода, що війська не можуть доставити їх сюди, тому що ми надто далеко від фортеці, а сніг надто глибокий». Залізна Сокира глянув на небо. «Давай на зупинимося на сьогодні і організуємо, щоб війська розбили табір.
Територія Родини Кленового Листа була на північний захід від Фортеці Лонгсонг, поруч з Непрохідним Гірським Хребтом, і знаходилася на кордоні Західного регіону. Лише прибути сюди займало майже добу, а нерозчищений сніг на стежках не давав можливості провезти сюди 5-кілограмову польову артилерію.
Згідно з повідомленнями, родина Кленового Листа майже не сприяла повстанню, і навіть сам граф не брав участі. Це означало, що всі їхні ресурси та сили були недоторканими та зберігалися в цій охоронюваній вежі, що ускладнювало захоплення без облогової зброї.
Вночі в наметах табору запалили багаття.
«Що нам робити завтра?» — запитав Браян, підкидаючи дрова в яму. «Наказати солдатам побігти проти дощу стріл? Поки ми зможемо пробити ці кляті сталеві двері, їм кінець».
«Але Перша армія також втратить десятки солдатів». Залізна Сокира похитав головою і нічого не відповів. Якби він все ще був у місті Залізного піску, він із задоволенням пожертвував би сотнями солдатів, щоб завершити свою місію, не шкодуючи про це. Однак після того, як він прибув до західного регіону, він почав почуватися більш бережно до солдатів, які, як він спостерігав, удосконалювалися і до яких Його Високість Роланд доклав стільки зусиль.
Після довгої паузи він зітхнув. «Використаймо відьом».
Браян був шокований. «Відьом?»
Залізна Сокира теж не хотів цього робити. Він пам’ятав, як принц якось сказав йому, що гідна армія повинна мати можливість завжди самостійно виконувати своє завдання. Однак на даний момент це не було важливим. Щоб досягти своєї мети об’єднати західний регіон за тиждень і мінімізувати втрати, він був готовий поступитися своєю гордістю.
Також Його Високість зазначив, що хороший генерал не марнував життя своїх солдатів.
«Відправ гінця і скажи принцу, що ми в біді та потребуємо допомоги міс Меґі». Він наказав.
Наступного ранку Меґі та Блискавка прибули до табору. «Що сталося?»
«Гу-гу?»
Залізна Сокира кашлянув і пояснив свою дилему. «Вороги в основному зосереджені на вершині вежі, тому гвинтівки можуть завдати їм лише невеликої шкоди. Є також сталеві двері, які блокують вхід, тому Перша армія не може підійти достатньо близько, щоб розмістити вибухівку. Ми можемо покладатися лише на вас, щоб відкрити ворота».
«Ми справимося», — сказала маленька дівчинка, поплескуючи себе по грудях.
Кидати вибухівку було для них звичним завданням, і їх навіть вже навчали цього у співпраці з Першою армією. Залізна Сокира кивнув і негайно розпорядився солдатам розпочати останню атаку — навіть якщо вибухівка не мала бажаного ефекту, вони принаймні налякають ворогів і дадуть собі достатньо часу, щоб пробити сталеві двері.
«Ви теж будете боротися?» Браян здивовано спостерігав, як Залізна Сокира прив’язував собі до спини рушницю і запхав кілька гільз з кулями за пояс.
«Замість того, щоб говорити «біжіть замість мене», краще казати «біжіть зі мною». Залізна Сокира посміхнувся. «Його Високість завжди так каже».
...
Коли двоє чоловіків вивели своїх солдатів на позицію для атаки, у небі з’явився силует Меґі.
Вона перетворилася на велетенського звіра і кинулася до вежі, а її пазурі тримали мішок з новою вибухівкою. Усі були свідками цієї приголомшливої події, і Перша армія вибухнула радісними вигуками, а сторона на вершині вежі опустилася в хаос. Найманці та охоронці родини Кленового Листа повернули арбалети і почали безрезультатно стріляти у звіра.
Тим часом Меґі закінчила збиратися з силами, щосили змахнула крилами, швидко піднялася в повітря та випустила мішок. Пакет з вибухівкою полетів до вершини вежі, як гарматне ядро...
Залізна Сокира відчув, що все навколо затихло, а потім побачив яскраву вогненну кулю, що піднімалася з вершини вежі. Земля раптом затремтіла! Здавалося, що весь світ тремтів, і величезні стовпи диму піднімалися крізь сніг. Хвиля тепла вдарила його в обличчя, змусивши відступити на кілька кроків з дзвоном у вухах.
Це... божа сила!
Залізна Сокира не міг не згадати перший раз, коли він був свідком випробування пороху Його Високості, але вибух цього разу був набагато потужнішим. Навіть стоячи майже за сто метрів від нього, він відчував пекуче тепло вогненної кулі. Що стосується ворогів, близьких до Божої кари на вершині вежі, то їхню долю було легко уявити.
Він тихо помолився Трьом Богам, високо підняв рушницю та вигукнув: «За Його Високість принца, Перша армія, в атаку!»
«За Його Високість!» Солдати повторили його слова та кинулися до замку графа.
Цього разу... ніхто не наважився їх зупиняти.
Коли Залізна Сокира повернувся до Фортеці Лонгсонг, була вже шоста ніч.
Вся західна територія нарешті опинилася під контролем Роланда.