Інтермедія. Велика війна демонів і людей - з погляду Блова
З самого народження я постійно прирівнювався до брата. Я захоплювався тим, як він вкладає себе на ноги демонів — країну, спустошену незліченними війнами, які йшли одна за одною. Король Демони відсутній. І поки він не прийшов, брат зайняв його місце. Наскільки я знаю, немає жодного демона, хто б працював більш наполегливо, ніж мій брат. Але я бачив і тих, хто зневажав брата, бо він не був Королем демонів.
Брат не був Королем демонів. Через що багато демонів оповили його. У той жахливий час, ці виродки постійно ставили палиці в колеса брата. Вони що, нічого не розуміють? Навіть для мене було зрозуміло, що повстання і заколоти дуже мало пов'язані з відродженням раси демонів, так чому ж вони цього не бачать?
Раса демонів була настільки пригніченою, що було дуже важко навіть знайти їжу для того, щоб не померти з голоду. Брат же, зтиснувши зуби, викладав на повну, щоб подужати. В якийсь момент країна відновилася настільки, що прості люди врешті-решт перестали голодувати.
І саме в цей момент вона і приперлася. Дівчина, яка називає себе Королем демонів. Вона виглядає як маленька і поводиться не краще. Тим не менш, брат схилився перед нею.
У той момент, коли я сходив з розуму від люті, та частина мене яка все-таки зберігала спокій, відзначила, що ось воно як буває, хтось вколює, а хтось присвоює результат. До цього моменту мій брат був тим, хто дбав і вів демонів вперед. І все, що він зробив і збудував, було в мить відібрано цій жінці, тільки через те що вона Король демонів. І мало чого, але все що їй було потрібно, це щоб тільки недавно голодна раса демонів знову почала вторгуватись на територію людей. Саме в той момент, коли у нас після такого довгого часу нарешті настав мир.
Надія на мирний договір, який ми майже мали в руках, була легко зруйнована Королем демонів. Тим Королем демонів, перед яким брат схилив голову. Я не можу цього прийняти. І ніколи не зможу цього зробити.
Обидві вони з'явилися одночасно, одна називала себе Королем демонів, а разом з нею з’явилася тунеїдка, одягнена в усе біле і обидві не робили абсолютно нічого. Просто жрали їжу в три горла. Одним з них був Король демонів. А вона також наказала нам встати у чергову війну. Чому брат з такою готовністю схилився перед цією жінкою, я не можу цього зрозуміти.
- Блов. Я тобі багато разів казав, що вона володіє такою величезною силою, якої ми ніколи не зможемо досягти. Якщо ми відмовимося слухатись її, то це буде кінець раси демонів. Не важливо, як би дурний не був її наказ, я постараюся його виконати. Будь ласка, зрозумій це.
Знову і знову брат повторював ці слова, намагаючись переконати мене. Я ж все з першого разу зрозумів. Очевидно, що брат не міг спонукати її до цього, коли б вона не мала поважної причини.
Але, просто мати силу зруйнувати все, ще не означає, що всі навколо повинні виконувати будь-яке твоє бажання? Чим ми заслужили таке ставлення до себе? Я знаю, що колись наші предки робили помилку через яку демони і люди тепер змушені постійно воювати один з одним. Але це ж не має ніякого відношення до нас, хто живе зараз. Я навіть гадки не маю, що там предки натворили, але чому ми повинні відповідати за їхні гріхи? Але чому все це трапляється саме тоді, коли раса демонів перебуває на межі знищення? Коли почнеться війна з людьми, раса демонів перестане існувати і це буде результатом цієї війни. Король демонів не може цього зрозуміти.
Хоча вона може це розуміти, просто їй на це байдуже. Можливо, тому брат так і намагається звести демонів до мінімуму. Я все розумію. Не дивлячись на маленький ріст Короля Демони, я відчуваю силу, яка походить від неї стати якимось монстром. І все одно, я не можу змусити себе поважати Короля Демони, яка веде нашу расу до загибелі.
Але оскільки все дійшло до цього моменту, демони не мають інших варіантів, окрім як перемогти. Щоб зменшити втрати демонів, ми повинні знищити людей. Щоб досягти цього, ворог повинен був отримати максимальний урон, щоб звістка про це поширювалася по всіх територіях людей. І найбільш підхожий для цього варіант прямо переді мною.
- Широ, не втручайся.
Я сказав це Широ, яка знаходиться позаду мене. Вона також допомагає Королю демонів. Але, на відміну від неї, її розвідний брат і я уникнули багатьох проблем. Принаймні вона досить корисна, щоб я закривав очі на її бездонний шлунок.
Широ і її 10-я армія швидше за все спецоперують та вбивають. Дуже важко зловити, оскільки вона володіє телепортацією. Це явна ознака того, що вона затонена на розвідку та вбивство. Але є проблеми, щоб розвинути магію телепортації, потрібно багато очок здібностей. Настільки велика, що інші здібності при цьому залишаються абсолютно нерозвитими. Мабуть, військова жертва була принесена в жертву. Звичайно ж, якщо напасти на ворога зненацька за допомогою телепортації, то все нормально, але в прямому зіткнення з ворогом, вона швидше буде слабша від решти командирів. І тим більше у неї немає ніяких шансів проти Героя.
Я збираюся викликати Героя на бій. Згідно з повідомленнями, Герой саме так і робить.
Я повинен знищити Героя власноручно. Якщо я зможу його перемогти, то цей факт можна буде використати проти Короля Демони. Якщо просто стояти і нічого не робити, лише виконуючи всі побажання короля демонів, то в якийсь момент демони просто перестануть існувати. Нехай всього на трохи, але я хочу відсунути цей момент.
Не знаю, чи зможу я вбити Героя. Але я не можу зараз відступити. Доля всіх демонів і доля брата тепер залежить від мене.
- Ти Герой?
Я використовую мову людей, щоб поставити своє питання. Переді мною стоїть молодий чоловік, в якому легко видно його благородне походження, навіть якщо він зараз на полі бою.
- Не думав, що хтось з вас може спілкуватися на людському. Все вірно. Я Герой. Джулиус Заган Анарейх.
Не дуже зрозуміло, він не очікував, що я взагалі вмію розмовляти мовою людей, або не чекав, щоб з ним заговорити після того як легке здивування промайнуло по його обличчю, Герой представився. Він може і поводиться як на світському прийомі, але в його очах я бачу непохитну рішучість. Це дійсно Герой. Я кивнув і обнажив свій меч.
- Я командир сьомої армії Блів. Герой, пропоную чесний бій один на один!
- Приймаю виклик.
Після підтвердження виклику, ми почали нашу дуель. Хто перший б'є, за тим і перемога! Я рубав мечем по Герой. Але мій удар був легко заблокований, і мене швидко відкинули назад. Прокляття! Схоже його фізичні показники набагато вищі за мої.
Після того, як я був змушений відступити, Герой почав атакувати. Блокувати меч, якщо програєш в силі - погана ідея. Замість цього я ухилився від його удару. І в цей момент світло, зібране на мечі Героя, відлучився від нього і полетів у мене. Я миттєво використав меч, щоб заблокувати атаку.
Небезпечно! Швидше за все, це була атака якоїсь магічної здатності. Вона свідчить про те, що магія є могутньою стороною Героя. І в магії і у фізичних показниках він сильніший за мене. І все одно, я не можу дозволити собі програти.
Як би відчувши мою рішучість, Герой сформував багато куль світла. Гей, ти що жартуєш? Я навіть звідси бачу, що в кожній з цих куль міститься просто прорва енергії. Він запустив їх у мене одночасно.
Якщо я спробую ухилитися від них, то ті, хто ззаду мене можуть постраждати. А позаду мене стоїть Широ.
Тому я відкинув варіант ухилення. Я зупинив атакуючі сфери світла своїм мечем. Раптом спалах позбавив мене зору. Не бачачи, що відбувається, я міг оцінити все лише за болем, який проколола моє тіло. Цей біль повторювався знову і знов.
На мить я відключився. Я зрозумів це в той момент, коли прокинувся, лежачи на землі обличчям. Моє тіло виснажене. Но, но!
- Я-я ще не закінчив.
Вилікуючи рани, я підвівся. Я не можу дозволити собі програти. Якщо я програю, на кого зможе випередитися брат? Якщо я програю, то хто стане наступною жертвою Героя? Я не можу дозволити собі програти.
- Не варто так напружуватися. Ти вже повинен був зрозуміти різницю наших здібностей.
- Я все ще не програв! Якщо я повернуся додому після такої поразки, то не зможу дивитися в очі брата!
Можна подумати, що я без його слів не помітив різниці в наших силах!
- Якщо у тебе є брат, то тим більше тобі треба вижити. Відводь свою армію, і я не буду Вас переслідувати.
- Я не можу відступити!
Навіть якщо моя поразка і очевидно, але я не можу відступити! Я пішов на Героя. Герой відкинув мене за допомогою магії і меча. І все одно, я знову встав і пішов на нього. Я вставав знову і знову.
Я не можу дозволити собі відступити. Просто не можу!
- Все скінчено.
- Ще ні.
- Все скінчено. Я попереджав тебе. Але ти впертий замість того, щоб прийняти поразку.
Попереджав... Так? Но...я не... могу... сприймати... поразку.
- Прокляте... Б.,рат.
Брат...
Широ...