Інтермедія. Велика війна демонів і людей - з погляду Софії
- Скажи мені.
- Що?
- Навіщо ми взагалі тут потрібні?
- Ти ж вже чула пояснення.
Так, чула я їх! Але чому ми не на полі бою, а сидимо в місті замість цього? Мало того, я сиджу разом з цією ...!
- Може перестанеш так на мене п'ятися?
- Не можу тобі допомогти. І потім ти ж дивилася в цей момент в інший бік?
- Просто відчувати твій погляд вже неприємно, а вже дивитися на тебе тим більше.
Ця сучка, що собі дозволяє. Може мені її придушити прямо тут? Непогано б було.
- Так, і я сподіваюся, у тебе немає ніяких дивних думок щодо мене. Твій Майстер ж за нами спостерігає.
Коли Фелмін сказала про це, вона несподівано дістала зі свого одягу маленький білий павук і показала мені. Це явно один з клонів Майстра. Якщо я спробую її прикінчити зараз, то майстер явно не залишить це без покарання. Коли я потрапила в безвихідь, то почала злитися ще сильніше.
Якщо ви запитаєте, чому зараз, коли йде війна, ми сидимо в місті, то відповідь проста, тому що це наказ Майстра. І я тільки почала думати, що зможу під час війни відірватись від неї за повною програмою, навіть подумати не могла, щоб мене тримали подалі від бою. Мало того, немає ніяких гарантій, що я взагалі зможу хоч якось у війні брати участь.
Після того як я билася з Вратхом, мені більше не вдавалося задовольнити своє бажання битися. І того разу теж не вдалося, тому що битву перервали на найбільш цікавому місці. Думаю, в майбутньому у мене теж навряд чи буде можливість випробувати більш напружену битву.
Я билася з майже рівним мені опонентом. Мій настрій стрибав від надії до страху і назад від його непередбачуваних дій, екстазу від подолання невдачі. Це чудове відчуття, жодне пиття крові з цим не зрівняється. Якщо я так добре почувалася під час бою, то що ж мені відчувати після перемоги? Тільки спроба уявити це вже змушує мене тремтіти від нетерпіння.
І ось, в самому кінці, цей Куро все зіпсував. Все моє задоволення було в мить порушено. Не думаю, що мені ще колись у майбутньому вдасться побитися з настільки цікавим противником. Оскільки єдиний у світі, хто може битися зі мною на рівних це Ворота. Решта або сильно слабшає мене, або багато сильніше, як Майстер. Немає навколо нікого іншого на зразок Ворота, хто би був рівний мені в бою. Та й Вратх марний. З того часу, як він повернув свою змінність, від нього більше не виходить цього бажання вбивати. Так що залишилися тільки ті, кого або я легко розмажу, або мене легко розв'яжуть.
Через те що мені не дали насолодитися тим боєм в повній мірі, все що тепер залишається робити, це копити роздратування. Будь-який бій, в якому я беру участь, не приносить мені задоволення, а тільки суцільний розлад. Я думала, що хоч на війні зможу розважитися, але ні, мене навіть до поля бою не дозволили. Цікаво, Майстер мене, що настільки ненавидить? Ні, не варто про це думати. Якщо виявиться що це так, то я заплачу.
- Схоже, вони прийшли.
Клон Майстра, який знаходиться у Фелміні робить якісь рухи лапками, намагаючись щось повідомити. Ой така милашка. Ні, нічого милого в ньому немає.
- Зрозуміло. Думаю я зможу хоч трохи розважитися.
- Схоже на те.
Вони прийшли з напрямку, на який вказав клон Майстра. Ми знаходимося на околиці міста. У покинутих будинках далеко від людей. Група людей в капюшонах приховували обличчя вийшли з дверей одного з будинків.
- Я ж можу на них напасти, вірно?
У відповідь на мої слова клон Майстра кивнув головою. Побачивши цей рух, я рванилася в сторону підозрілої групи у капюшоні. Вдаривши мечем по найближчому з них. Це меч великого розміру, який Вортх зробив для мене. Використовуючи мою силу і силу магічного меча, я перетворила його на криваву хмарку.
Я взагалі-то не це планувала, зрозуміло? Схоже, я злегка перебралася з прикладеною силою. Я взагалі-то хотіла розрубати його наполам, але замість цього він перетворився на набір дрібних ошметків, які зараз впали на землю. Ага, в ігри це начебто називається оверкільл?
- Хмпф. Схоже це була пастка.
Мужик, який схоже був лідером цих людей в капюшонах спокійно проговорив це, хоча і побачив, на що перетворився його соратник.
Але навіть ця інформація потрібна була лише для того, щоб заманити нас сюди. Взяти її.
Почувши наказ начальника, інші капюшони одночасно кинулися на мене. Я викосила їх одним ударом свого меча. Крім того, через мою спину прилетів чакрам і потрапив в одного з них, відрубавши йому голову. Филміна, здається, вирішила надати мені вогняну підтримку. Чоловік, якому відрубали голову почав падати назад, і в цей момент капюшон спав з нього. Відкрив його довгі вуха. Це ельф. Ті, хто атакував мене були групою з ельфів.
Майстер годувала ельфам дезінформацію. Потім, коли демони вторглися на територію людей, я залишилась у місті. Тож ельфи вирішили скористатися цією ситуацією і прийшли до мене. Ми не знали, прийдуть вони до нас чи ні, але ельфи все-таки придбали на це і прийшли. Хоча, не можна сказати, що це була така вже сильна дезінформація. Я ж дійсно тут була. Може ця інформація і була приманкою для ворогів, але ось фальшива вона не була.
Здається, Майстер підрахувала, що якщо з'явиться інформація про реінкарованих типу мене, то ельфи почнуть діяти. Оскільки я залишуся в даний момент без захисту від Аріел, то вони можуть спробувати це використати.
Я тільки раз помахала мечем, а всі ельфи, які мене атакували - померли. Слабаки. Як же сумно... У той момент, коли я про це подумала, мені в обличчя нанесли удар.
А? Що?
Оскільки я цього не очікувала, на секунду мене вибило з рівноваги і я впала на землю, що привело мене в норму. У той же момент я намагалася піднятися, але побачила в обличчя літає ногу.
- Що?
Я використала свій магічний меч, щоб захиститися від цього удару. Я тримала його лезо вперед, але не зважаючи на це, нога ворога була пошкоджена.
Подивившись поверх лізіння меча, я побачила наполовину приховане обличчя чоловіка в капюшоні. Їхній лідер.
Я почала тиснути мечем вперед. Лідер не став відповідати мені тим же і відступив назад.
Я навіть подумати не могла, що я можу так легко пропустити удар. Я трохи здивована швидкістю ворога. Проте, особливого шкоди даний удар не наніс. Просто я була безпорадна. Так, якби я не так сильно відволікалася, то він навіть доторкнувся б до мене.
І все ж, хіба він не занадто сильний? Чому мій меч не поранив його? Як дивно.
Це дратує мене. Щоб позбутися свого роздратування, я рубала мечем по лідеру.
Лідер викинув руку вперед і щось з неї вилетіло. Час на ухилення не було, це "щось" прошило моє тіло. Навіть якщо я не бачу, як почувається Хітова, то можу сказати, що вони зменшилися.
Що, що це було? Лазер? Але це неважливо. Після того як я проривалась, то продовжувала бити мечем. Здається, це дуже здивувало лідера, оскільки на його обличчі з’явилося враження. Вклавши всю свою силу в удар, я нанесла його по тілу лідера. Після якогось опору я відчула, що меч пішов далі. Тіло лідера було розрубано на дві частини і розібралося в сторони від удару.
Секундою пізніше, я кинулася до його тіла. До його верхньої частини. Судячи з того що я бачу всередині, це механізм. Зрозуміло, що тепер він був такий твердий. Половина його тіла складається з механізмів, він кіборг. Звичайно ж, я чула від Майстра про те, що ельфи мають сучасні технології, але до сьогоднішнього моменту я не могла в це повірити.
- Це була моя серйозна помилка. Я не очікував, що це тіло буде знищене.
- О? Ти все ще живий, навіть у такому стані?
Я здивована. Він все ще живий, хоча я його і розрубали на шматки. Киборги сильні.
- Схоже, не варто було тебе залишати на піклування Аріел. Те, що ми не змогли вбити тебе зараз, говорить про те, як це була очевидна помилка.
- Це точно. Я прийду і зніму всіх ельфів, раніше або пізніше, але можете в цьому не сумніватися.
А потім я добила його ударом свого магічного меча. Цього разу життя покинула його.
- Ти закінчила?
- Так.
Фелміна раптово повернулася і подивилася на труп мертвого лідера, або ж на його залишки.
- Тепер треба забрати його і пора йти.
- Ага
Майстер мені багато чого не розповідає, але сенс того, що я тут працювала приманкою, напевно входив у те, щоб отримати ось це? Щоб зрозуміти наскільки технологія ельфів потужна. Цікаво, наскільки далекий у неї горизонт планування. Може бути, зараз вона і на нашому боці, але вона все одно мене лякає.