Його теплі пальці обхопили моє підборіддя. Забувши дихати, я пильно дивилася в ці червоні очі, що світилися пристрастю.
— Це тобі не має бути звичним.
Його голос повернув мене до теперішнього моменту. Я опустила голову, намагаючись приховати своє почервоніння.
— Т-ти сьогодні перестарався зі своїм жартом.
— Жарт? — його голова була прямо над моєю, а в голосі чувся легкий гнів. Перш ніж я встигла зреагувати, він міцно схопив мене за талію і притиснув до ліжка.
— Ох! — моє тіло миттєво відсахнулося назад. М'які подушки опинилися під моєю спиною.
— Тобі це все ще здається жартом?
Коли я знову розплющила очі, я вже лежала на ліжку. Його мужній аромат наповнив мої ніздрі, а вага його тіла тиснула на мене.
— Я ніколи не жартував з цього приводу, — Тердео подивився на мене зверху вниз. Погляд його червоних очей за довгими віями був багатозначним та млосним. — Я ж тобі казав. Люди, які знають про прокляття, здригаються навіть від найменшого дотику мого пальця. Навіть дихати зі мною в одному просторі лякає їх.
Я не наважувалася нічого сказати, задихаючись від небезпеки, яку він випромінював.
— Але поглянь. Навіть якщо я торкнуся тебе ось так... — він переніс свою велику руку з мого зап'ястя вгору, щоб стиснути мою долоню.
Від місця дотику наших пальців побігли мурашки.
— Ти не відсахуєшся. Ти червонієш. Тож я...
Його інша рука зрушила з моєї талії та ніжно провела по вигинах мого тіла, але раптом зупинилася. Його червоні очі палали палким бажанням, але також натяками сорому та здивування.
— Як я можу тебе не дражнити?
Він швидко повернув мене в сидячу позицію.
Я кліпнула очима.
— Вибач. Я трохи перестарався. Дозволь мені вибачитися.
Тердео тепер був досить далеко від мене на ліжку. Лід у мішечку, який він тримав, розтанув.
— Мені потрібно сходити ще по лід. Тобі треба поспати, — його вираз обличчя був спокійним, як завжди. Навіть його голос був рівним. Але він швидко вийшов із спальні, що було незвично.
Приголомшена та спантеличена, я дивилася в порожнечу та підняла пальці, які були переплетені з його.
— Він просто дражнився, так? — я все ще відчувала поколювання.
Тердео так і не повернувся з більшою кількістю льоду, навіть коли почало сходити сонце.
***
Минуло кілька днів.
Родини трьох хлопчиків, які знущалися над Сельфіусом, покинули столицю, як і обіцяли. Оскільки вони мучили Сельфіуса, я таємно сподівалася, що вони зіткнуться з труднощами в дорозі.
І як не дивно, моє бажання здійснилося.
Очевидно, кожна дорога, що вела зі столиці, була перекрита валунами або деревами, і карета графа Деньє застрягла. Тож його речі та карету довелося перевозити вручну.
Якби цим займались лише їх слуги, це зайняло б забагато часу, тому графу та його родині довелося нести речі самостійно. Ходили чутки, що вони досі лежать у ліжку з болями в тілі, бо були дворянами, які рідко виконували фізичну роботу, а ця праця була досить інтенсивною.
Карета графа Лоремби перекинулася на виїзді зі столиці. Карета впала зі скелі, бо колеса були занадто слабо закріплені.
На щастя, ніхто не загинув, але були деякі серйозні травми. Також ходили чутки, що вони досі одужують, не в змозі встати з ліжка.
Нарешті, маркіза Треллена пограбували. Злодії, очевидно, були досить вправними фехтувальниками, яких навіть лицарі маркіза та сам маркіз не змогли перемогти. Усе родинне майно було вкрадено, а зап'ястя маркіза Треллена були пошкоджені. За чутками, він більше ніколи не зможе тримати меч у руках.
«Можливо, хтось інший піклується про мене».
Мене втішило чути новини про три родини, одну за одною.
Невдовзі наблизився день суду.
Я послухалася поради Ребекки та одягла відносно спокійну, безбарвну сукню, щоб відвідати Головний Храм. Це був мій перший досвід участі у суді, тому я нервувала, але Тердео та Сельфіус були поруч, щоб додати мені сил.
Моя мачуха, навпаки, одягла похмуру сукню, ніби вона була на похороні, і вона була сама.
«Рейна надто зайнята на роботі?»
Моя мачуха навіть жодного разу не глянула на мене, що було незвично.
І так почався цей легковажний судовий процес.
Щойно мій адвокат почав викладати свої аргументи, моя мачуха дістала хустинку і почала витирати нею очі.
Коли він говорив про смерть мого батька, вона ридала ще голосніше, ніби не могла витримати болю. Часом через її театральність було важко почути, що говорить адвокат. Вона влаштувала таку ж демонстрацію горя і під час похорону мого батька.
— Здається, він зовсім не зацікавлений у суді, — тихо сказав Тердео, сидячи поруч зі мною, схрестивши руки.
Я простежила за поглядом Тердео і помітив, як адвокат моєї мачухи позіхає та потягується.
— Йому справді байдуже.
Здавалося, що він не мав наміру вигравати цей суд. Він ставив лише банальні запитання і, здається, був досить байдужий до самого судового розгляду. Їхньою стратегією був емоційний тиск.
Адвокат час від часу зупинявся, щоб втішити мою мачуху, що плакала, і навіть плакав разом з нею.
— Адеус мав рацію, — сказала я.
Їхньою метою не було виграти суд. Вони просто хотіли створити мені перешкоди за допомогою цього судового розгляду.
Обидві сторони завершили свої аргументи.
Оскільки справа була настільки очевидною, первосвященник виніс вердикт без вагань.
— Немає жодних доказів, які б доводили, що Перешаті Лапілеон фальсифікувала заповіт і вбила свого батька, графа Захарта, щоб отримати спадщину. Оскільки немає жодних доказів чи нікого, хто міг би свідчити, а прості припущення не можуть позбавити когось права на спадщину...
Хтось крикнув:
— Ви впевнені, що вона не прокляла його? — високий голос пролунав по всьому Головному Храмі та перервав вердикт.
Усі повернулися на голос, цікавлячись, хто це.
Додолея, яка не вагаючись розкрила свою особу, посміхнулася мені. Рейна, яка завжди ходила за нею, як тінь, була поруч.
Я стиснула щелепи.
«Чому вона тут?»
При раптовій появі члена королівської родини, первосвященник та вся знать з повагою привітали Додолею.
«Рейна привела її сюди?»
Ясні зелені очі Додолеї сяяли радістю. Я подивилася на неї та невимушено посміхнулася.
— З того, що я чула деякий час тому, схоже, що немає жодних доказів чи свідчень, — Додолея пильно подивилася на мене та сіла. — Тоді, можливо, Велика герцогиня Лапілеон могла б проклясти графа.
Додолея почала схвильовано трясти схрещеними ногами. Вона спокусливо обхопила підборіддя руками та посміхнулася, спостерігаючи за моєю реакцією.
Крижана тиша наповнила кімнату, ніби подув холодний вітерець.
— Що це за реакція? Хіба ви не знаєте? Хіба ви не вивчали це в школі? — Додолея подивилася на дворян, які мовчали та були спантеличені. — Відьма, яка жила кілька сотень... ні, кілька тисяч років тому, і казали, що ця відьма проклинала людей. Так написано в наших підручниках.
Мовила Додолея, здивована загальним невіглаством.
«Відьма? Яка проклинала людей?»
Я підняла голову і побачила божевілля, що блищало в очах Додолеї.
— Я маю на увазі, що Її Світлість могла проклясти сера Захарта, щоб забрати спадщину.
Атмосфера у залі суду невдовзі стала хаотичною. Це було безпідставне та безглузде звинувачення, але, здавалося, деякі дворяни насправді звертали на це увагу, бо вона була членом королівської родини.
Обличчя Додолеї просвітлішало.
«Якби я знала, як проклинати людей, хіба ти не думаєш, що я б спочатку вбила тебе?»
Я стримала бажання крикнути це вголос. Тердео відчув, що мені стає некомфортно, він потягнувся за мечем і тихо пробурмотів:
— Якщо я кинуся туди, відрубаю їй голову та вдам, що це був нещасний випадок, можливо, ніхто не помітить.
— Це гарна ідея, Ваша Світлосте. Я відверну увагу інших людей, — відповів Сельфіус.
Здавалося, вони двоє були готові будь-якої миті зіскочити зі своїх місць і напасти на Додолею.
Чесно кажучи, це була інтригуюча пропозиція. Мені довелося стриматися, щоб не погодитися.
— Якщо ти хочеш бути визнаний злочинцем імператорською родиною перед усіма, роби це. І. Сельфі, я не схвалюю такого насильства, — але думка про те, що Додолеї відсічуть голову, залишалася в моїй уяві. Можливо, ми могли б організувати це так, щоб я могла хоча б дати їй ляпаса?
Натомість я трохи підвищила голос, щоб усі могли почути, і сказала:
— Якби я мала здатність проклинати людей, я б спочатку прокляла вас, Ваша Високосте, оскільки ви нас перервали.
Рейна, яка стояла позаду Додолеї, ахнула від здивування.
Як би там не було. Я посміхнулася якомога привабливіше.
— Це полегшення, що в мене немає таких здібностей, Ваша Високосте.
Моторошні очі Додолеї блищали.
Кімната продовжувала гудіти.
— Прокляття, кажете?
— Цього бути не може.
— Але я також чув про це в школі...
— Тоді ти кажеш, що Її Високість верзе дурниці?
— Якщо справді існує прокляття, це гидко.
Верховний священник незадоволено озирнувся по галасливій кімнаті. Здавалося, він був невдоволений тим, що його перервали.
— Будь ласка, заспокойтеся всі.
Коли пролунав гідний і низький голос первосвященника, всі одночасно замовкли. Верховний жрець подивився на Додолею тривожним поглядом.
— Ваша Високосте. Це просто вигадана історія, яка передається з дуже давніх-давен.
— Вигадана історія?
— Так. Навіть якщо це правда, суд немає доказів, які б це довели, тому це суттєво не впливає на результат.
Він фактично казав їй не втручатися в суд. Вона може бути принцесою, але їй не годиться втручатися у правосуддя таким чином. Верховний священник продовжив винесення рішення з твердим виразом обличчя.
— Виникло невелике хвилювання. Дозвольте мені продовжити. Це засідання закрито, оскільки сама лише думка графині Захарт не може позбавити Велику герцогиню Лапілеон права на спадщину.
Після оголошення вироку суд закінчився. Коли первосвященник пішов першим, всі встали.
Я перемогла, і громадянська думка все ще схилялася на мій бік, але мені було не дуже добре.
І первосвященник, і спостерігач, який пішов слід за ним, здавалися такими ж стурбованими, як і я. Можливо, через те, що Додолея вжила слова «відьма» та «прокляття», деякі дворяни намагалися не дивитися мені в очі та почали розходитися.
— Ходімо додому, — сказав Тердео встаючи. Його крижаний погляд був прикутий до одного місця.
Коли я пішла слідом, я побачила її там саму, після того, як усі пішли. Додолея все ще сиділа на своєму місці, неквапливо махаючи рукою.
— Його Світлість одружений з матінкою. Поведінка Її Високості ображає маму. Хіба ви не повинні сказати імператору, щоб він це припинив?
— Все гаразд.
Якби імператор мав намір зупинити це, він би зробив це до того, як поширилися чутки про те, що принцеса жадає Тердео. Його дочка одужала після тривалої хвороби, і він хотів дарувати їй усе, що вона забажає. Насправді, у часовій шкалі, до мого повернення до життя, імператор був дуже засмучений, коли померла четверта принцеса, Додолея.
Я відвела погляд від Додолеї та обернулася.
— Просто ігноруйте її. Ходімо, Сельфі.
Ігнорувати когось, хто прагнув уваги, було найкращим рішенням.
Я повернулася, щоб піти, і зустрілася віч-на-віч своєю мачухою, яка теж збиралася вийти з церкви.
— Здається, мені сьогодні не щастить.
— Перешаті.
Я не була впевнена, чи вона мене не почула, чи вдала, що не почула.
Моя мачуха повільно підійшла до мене. Всупереч тому, як вона плакала під час суду, на її обличчі був порожній вираз.
— Ти, мабуть, розчарована, мамо, — я яскраво посміхнулася їй. — Ти не змогла позбавити мене права на спадщину. І люди не повстали проти мене, як ти планувала. Що ти тепер робитимеш?
Я не могла широко не посміхнутися. Що вона тепер казатиме? Адеус сказав, що її фінанси так скорочувалися, що їй довелося звільнити своїх працівників. Їй потрібно повернути борг, тож вона благатиме мене про гроші. Чи вона спробує якось мене вбити, щоб забрати мою спадщину?
Ні. Якщо вона вб'є мене зараз, моя спадщина перейде до мого чоловіка, Тердео.
«Вона спробує домогтися мого розлучення будь-якими можливими засобами», — я голосно засміялася, чекаючи, що мачуха скаже. Що б вона не сказала, я все одно була в захваті від того, як все склалося.
Моя мачуха повільно підійшла до мене.
Я дивилася на її губи, які тепер були ближче, чекаючи, що вона скаже.
«Що вона скаже?»
— Перешаті.
— Так?
Моя мачуха затримала подих.
— Прокляття справді існує.