Після закінчення нашої розмови я відпустила Адеуса. Отримавши те, що хотів, він з радістю пішов. Здавалося, що все вирішено.
Все, крім справ з Тердео.
— Ти засмучений?
— Чим би я мав бути засмучений?
— Ти вже деякий час виглядаєш засмученим.
— Ти можеш заводити друзів і вирішувати звертатися до них на ім'я. Чому це має мене засмучувати? — незважаючи на те, що він говорив, над ним точно нависла темна хмара.
— Ти сердишся?
— Хто? Я? Ха! — він пирхнув, пришвидшивши крок і пішов попереду мене.
Примітка перекладача: ви погляньте на цього хлопчика в пізніх 20-тих (або ранніх 30-тих, я не впевнена ха ха), який вперше відчув ревність. І де весь той холодний фасад, а? Надмірні ревнощі — це, звісно, поганий знак, але поки що Тео дуже милий.
«Він не заперечує цього», — я спостерігала, як Тердео йде попереду мене, і похитала головою.
Коли він помітив, що я йшла за ним повільним кроком, Тердео зупинився.
Я теж застигла, коли він спинився.
Він розвернувся і підійшов до мене.
— Немає потреби звертатися до нього на ім'я.
— Перепрошую? — на ім'я? Я подивилася на надуте обличчя Тердео на нахилила голову.
— Ти говориш про Адеуса?
Обличчя Тердео знову скривилося.
— Тобі це не подобається?
— Не подобається.
— Адеус? — знову це зболене обличчя. Я навіть почула, як він стиснув зуби. Це було досить кумедно.
— Я не хочу, щоб ти мене неправильно зрозуміла. Я роблю це не тому, що ти заводиш друзів чи думаєш про коханця, — Тердео стиснув кулак, коли сказав це, його вени стали ще більш помітними. — Він мені просто не подобається. Мені не подобається, як він дивився на тебе, коли я був поруч, або як він просив тебе зробити його твоїм коханцем.
— Або навіть те, що він хоче бути моїм другом?
Тердео скривився.
— Я впевнений, що в нього є приховані мотиви.
— Це тому ти засмутився?
— Це була б величезна проблема, якби такий підступний чоловік причепився до тебе і дізнався таємницю нашої родини. Я маю на увазі, що нам слід бути обережнішими.
Він не помилявся. Якщо поглянути на все з точки зору Тердео, я цілком розуміла його занепокоєння. Хтось може спробувати підібратися до мене ближче, щоб розкопати сімейні таємниці Лапілеонів.
«Ось чому він був таким уважним», — поведінка Тердео досі прояснилася.
— Він просто друг, тому я не буду надто зближатися з ним, якщо в цьому не буде потреби. Не хвилюйся, — кивнула я Тердео.
Зморшки занепокоєння на його чолі дещо розгладилися. Тепер він здавався щасливішим і сповільнився, щоб йти поруч зі мною. Його кроки здавалися легшими.
— Але ти справді мала на увазі те, що сказала раніше?
— Що я сказала?
— Що в тебе ніколи не буде коханців.
Чому він на це звернув увагу? Я подивилася на нього здивовано.
Він спокійно додав:
— Якщо почнуть поширюватися чутки про те, що в тебе є коханець, гадаю, моя родина докучатиме мені з цього приводу.
Примітка перекладача: ага, так. Саме тому ти переживаєш, повірили.
Ох. Якби такі чутки поширилися, Сайорис та Сельфіус не залишили б Тердео в спокої. Вони вдвох вважають нас щасливою подружньою парою.
«Це його теж хвилювало», — відчуваючи сором, я глянула на Тердео. Я підняла руку та поплескала його по плечу.
— Коханця точно не буде, поки не закінчиться термін дії нашого контракту, тож тобі не потрібно хвилюватися.
Тердео зупинився та насупився.
— А як щодо того, коли контракт закінчиться?
— Після закінчення терміну дії контракту?
Чому він це питає? Здивована, я повільно відповіла:
— Після закінчення терміну дії контракту ми розлучимося, чи не так? Тоді той, з ким я буду після цього, не буде вважатися коханцем.
Тердео ще більше здригнувся, його обличчя зім'ялося, як аркуш паперу. Його очі яскраво заблищали.
— Добре це знати, дякую.
Він дякував мені, але його голос не звучав дуже вдячно. У будь-якому разі, я кивнула і продовжила йти.
***
Минуло кілька днів. В маєтку більше не було чути страшних звуків привидів. Отримавши від них всю необхідну інформацію, Тердео відпустив двох, які були замкнуті в підземеллі прибудови, до лісу.
Слово «відпустив» насправді було надто великодушним. Їх відшмагали, роздягли та прогнали до лісу.
Наступного дня, коли лицарі герцога пішли до лісу, щоб перевірити, там були лише сліди їхньої боротьби за виживання, сліди тварин та свіжа кров. Більше того, коли Тердео пішов побачитися з сином вітчима Айлет, той уже був мертвий. Скляну пляшку з кров'ю Айлет було знайдено там, де лежала мертва дитина. Ми вирішили, що, залишившись вдома наодинці, дитина померла випадково, граючись зі скляними пляшками з кров'ю Айлет.
Мені було неприємно чути про те, що життя ще однієї дитини зруйнували ці двоє, але вони зустріли кінець, на який заслуговували.
І починаючи з наступного дня після того чаювання з Адеусом, я зробила, як він порадив. Спочатку я пішла відвідати могилу батька у скромному вбранні, сівши у розкішний екіпаж родини Лапілеон. Я вирушила, коли на вулицях було найбільше людей. Я хотіла, щоб вони побачили. Не дивно, що наступного дня на першій шпальті з'явилася стаття в новинах, в якій йшлося про те, що я все ще сумую за батьком.
Потім я щедро виплатила вихідну допомогу робітникам маєтку Захарт. Це була компенсація за всю їхню наполегливу працю до цього часу. Спочатку я збиралася виплатити їм додаткову місячну зарплату, але оскільки більшість із них звільнилися, я вирішила виплатити гідну вихідну допомогу. І завдяки чиїйсь наводці, цей інцидент також потрапив у заголовки газет наступного дня.
Нарешті, я написала і розіслала запрошення на благодійний захід. І, звичайно, я додала у листах, що шукаю дитячий будинок, який цього потребує, і пожертвую певну суму грошей. І сьогодні був день цього благодійного заходу. Це буде грандіозна вечірка.
— Ваша Світлість! Ви знову в газеті! — Сельфіус насолоджувався увагою, яку я отримувала. Щоранку він приходив, тримаючи газету, схвильований. — Там написано, що ви проводите благодійний захід і робите пожертву дитячому будинку! І що завдяки вашим добрим справам ставлення суспільства до родини Лапілеон змінюється!
Сельфіус прочитав статтю вголос, його очі блищали.
Почувши, як хтось мене хвалить, я почервоніла від сорому.
— Нашу родину бачать у новому світлі завдяки тобі. Які гарні новини, — весело сказав Тердео. Він поклав свій круасан на мою тарілку. Тердео мав звичку ділитися зі мною своїми улюбленими стравами, коли відчував вдячність.
Я звикла до такої його поведінки і, подякувавши йому, із задоволенням почала їсти круасан.
— Не можу повірити, що Лапілеони потрапили в газету за щось хороше. Я ніколи не думав, що доживу до цього.
— Сельфі, тобі дев'ять років.
— Ну, я просто маю на увазі, що це вперше за мої дев'ять років.
Де він навчився так говорити? У школі?
Сельфіус повільно колупав свій сніданок. Я уважно на нього подивилася.
— Сельфі, чи не час тобі йти до школи?
— Я просто хочу ще трохи з'їсти, — сказав він, але дуже повільно ворушив виделкою по тарілці. Його салат був порваний на шматки, як і хліб.
«У нього болить живіт?»
Тердео покликав його:
— Сельфі.
— Так, Ваша Світлосте?
— У школі все гаразд?
Сельфіус нарешті підняв голову від тарілки.
— Так. Все добре.
— Ти не постраждав, чи не так?
— Ні. В мене не виступала кров. Вам нема про що турбуватися, Ваша Світлосте. Все добре.
— Тобі все одно слід бути обережним.
Сельфіус кивнув. Потім він поклав виделку та встав зі свого місця.
— Так, у школі все добре.
Я відклала свою їжу.
— Сельфі.
— Мені час іти до школи, — уникаючи мого погляду, Сельфіус вислизнув із їдальні. Його усміхнене обличчя чомусь мене збентежило.
— Зачекай хвилинку. Мені треба піти перевірити Сельфі, — сказала я Тердео та пішла за Сельфіусом. — Зачекай, Сельфі.
Сельфіус саме збирався вийти з маєтку, але зупинився, коли я його покликала.
Я підійшла до нього і ніжно поклала руки йому на плечі.
— Ти ледве поснідав. Тобі погано? У тебе болить живіт?
— Ні, нічого такого.
— Хочеш, я тебе сьогодні відвезу?
— Ні!
— Я хвилююся, що ти можеш захворіти, — я схопила його за руку зі стурбованим виразом обличчя, але мої очі швидко розширилися від здивування. — Сельфі! Чому твоя рука така холодна?
— Просто...
— Виглядаєш ти теж не дуже добре. Ні. Сьогодні ти залишаєшся вдома.
Вираз обличчя Сельфіуса трохи прояснів, і він здивовано відкрив рота. Але невдовзі його плечі опустилися, і він пробурмотів:
— Його Світлості не сподобається, якщо я не піду. Що, як він розчарується?
— Твоє здоров'я важливіше за школу. Тердео погодиться. Якщо ти погано почуваєшся, тобі слід було щось сказати, — я тримала Сельфіуса за холодну руку та наказала покоївці відправити карету.
Я відвела Сельфіуса до його спальні на другому поверсі.
— Немає нічого поганого в тому, щоб зробити перерву в школі, якщо ти погано почуваєшся, тому просто скажи мені, коли тобі погано. Тобі не потрібно турбуватися ні про що інше.
— Але Його Світлість...
— Якщо тобі важко розмовляти з Тердео, скажи мені. Я поговорю з ним.
Сельфіус все ще виглядав стурбованим. Він продовжував протестувати, але, мабуть, йому було погано, бо він все одно пішов за мною до своєї спальні.
— Я покличу лікаря. Переодягнися і ляж.
— Ні, мені не потрібен лікар. Якщо я ляжу і відпочину, все буде добре, — сказав він, заповзаючи на ліжко.
— Я попрошу сера Молтона повідомити школу, тож не хвилюйся про це.
— Можливо, мені взагалі не варто було йти до школи. Мені слід було погодитися на репетитора, — тихо пробурмотів Сельфіус з-під ковдри.
«Він хвилюється, що Тердео може його насварити?» — я простягнула руку і поплескала Сельфіуса по голові. Він виглядав досить стурбованим і розгубленим.
— Але в школі ти навчишся більшому. Не хвилюйся. Я поговорю з Тердео.
Сельфіус покірно кивнув.
Я кілька разів поплескала його по грудях і вийшла з кімнати.
Коли я повернулася до їдальні, Тердео все ще сидів на своєму місці і чекав на мене.
— Ти проводила Сельфі?
— Ні. Він сьогодні виглядав хворим, тому я залишила його вдома. Я відвела його до його спальні.
— Сельфі хворий?
— У нього холодні руки, а обличчя бліде.
Тердео глянув угору.
— Я не здивований, що саме ти це помітила. Навіть я нічого не помітив, але ти так. Дивовижно. Пропустити кілька днів школи — це не велика проблема, — недбало сказав Тердео.
Іноді мені здається, що Сельфіус ускладнює своє спілкування з Тердео більше, ніж потрібно.
— Сельфіус змушував себе ходити до школи, бо боявся тебе.
— Мене?
— Він хвилювався, що тобі не сподобається, якщо він пропустить день у школі, і що ти можеш розчаруватися.
Тердео схилив голову набік і сказав:
— Якби Сельфіус сказав, що не хоче йти до школи, я був би найщасливішою людиною, — він здавався щиро здивованим.
— Я впевнена, що саме тому він не хотів тобі казати. Він, мабуть, хвилювався, що якщо він скаже, що хоче залишитися вдома один раз, ти можеш перешкоджати йому повернутися.
— Гадаю, він надто багато про це думає.
— Він щойно сказав, що йому слід було вчитися з репетитором, а не ходити до школи.
— Я його не розумію.
— Я думаю, що Сельфі боїться тебе і вважає тебе складним. Чому інакше він змушує себе ходити до школи, навіть коли хворий? Тобі слід бути добрішим до нього. Сельфі ще дитина.
Тердео серйозно кивнув на мою критику.
— Я спробую. О, я забув сказати тобі раніше. Нові учасники, які пройшли всю базову підготовку, сьогодні офіційно вступлять до імперських лицарів.
— Нові учасники?
Тердео встав зі свого місця та кивнув.
— Так, він.
Шифф. Шифф збирався вступати до імперських лицарів після кількох тижнів базової підготовки.
Тердео схвильовано промовив:
— Починаючи з сьогоднішнього дня, робота буде набагато приємнішою, — бачачи пустотливий вираз обличчя Тердео, у мене виникло відчуття, що чутки про страшного привида незабаром поширяться і в імператорському палаці.