З появою Тердео в саду запанувала тиша.
— Я-як ти нас знайшов? — спитала я.
Тердео, який пильно дивився на Адеуса, повернувся до мене.
— У мене не було інших справ, і я повернувся додому рано. Тільки щоб знайти тут шкідника, — він холодно наголосив на слові «шкідник». Тердео простягнув руку і недбало поклав палець на мою нижню губу там, де Адеус торкнувся мене раніше. — Чи варто мені його убити?
На відміну від його спокійного дотику, його очі палали гнівом.
«Він не має на увазі мене, чи не так? — заціпеніла, я повільно вивільнилася з обіймів Тердео. Я подивилася йому прямо в обличчя, яке було суворим і величним. — Мені слід було просто залишатися в його обіймах. Це ще страшніше».
— Я розмовляла з сером Потсоном. Він хоче отримати компенсацію за допомогу нам минулого разу, — це все що я змогла сказати, але навіть для мене це прозвучало як виправдання, яке міг би навести хтось, кого спіймали на зраді.
— Я чув інше.
— Перепрошую?
— Коханець.
Ііік.
— Я впевнений, що чув це слово.
Це не те щоб я просила його бути моїм коханцем! Я рішуче відмовилася! Чому мені здається, що мене спіймали на чомусь поганому?
— Гадаю, сталося непорозуміння? — я спробувала пояснити.
— Так, це правда, — сказав Адеус.
Тердео дуже повільно повернув свій гнівний погляд до Адеуса позаду нас.
— Я попросив Її Світлість зробити мене її коханцем як компенсацію за минулий раз.
«Щ-що?! У тебе два життя чи що?» — здавалося, він не розумів, що робить зараз.
— Коханець як компенсація? — Тердео обмірковував слова Адеуса. Він посміхнувся. — Чи те, що ти зробив, взагалі варте компенсації?
Я думала, що вони можуть почати битися будь-якої миті.
— Якби я не допоміг, це було б небезпечно.
— Я міг би сам подбати про це.
— Але я не думаю, що ви навіть мали можливість витягнути свій меч.
— Якби не твоє втручання, я б одразу це зробив, Адеусе.
Адеус здригнувся, ніби образившись на те, що Тердео назвав його на ім'я.
Тердео помітив цю реакцію та підняв брови.
— Я думав, ти хочеш, щоб тебе називали на ім'я, але, здається, тобі це не подобається. Адеусе.
— Я ніколи не просив вас називати мене так, Ваша Світлосте.
— Ти не уточнював, тому я подумав, що це стосується всіх, Адеусе.
Обличчя Адеуса закам'яніло від дражнилок Тердео. Вираз його обличчя був настільки злісним, що я злякалася і відступила назад.
Помітивши це, Тердео також прикрив мене своєю широкою спиною.
— Для тебе було б краще перестати так дивитися. Я міг би просто вирвати твої неповажні очі.
— Тільки Її Світлість може називати мене на ім'я.
Тердео стиснув кулак, його вени стали більш помітними.
— Не називай так Велику герцогиню. Мені хочеться відірвати тобі губи.
Небезпечна тиша тривала.
Вони дивилися один на одного, ніби закляті вороги, готові битися один з одним до смерті, без перебільшення.
«Але чому вони сваряться? — я висунула голову з-за спини Тердео і подивилася на них обох. Це правда, що Адеус попросив стати моїм коханцем, але я категорично відмовилася. Я трохи вагалася в кінці, але навіть якби Тердео не з'явився, я б все одно відмовилася. — Я все одно буду Великою герцогинею лише кілька місяців».
Навіть якби я зробила Адеуса своїм коханцем, у Тердео не було б причин засмучуватися, оскільки він був моїм чоловіком лише на папері.
Реакція Адеуса також була дивною. Ми з Тердео були у договірних стосунках, але тільки ми про це знали.
«Гадаю, якби справжній чоловік почув, як інший чоловік попросив його дружину зробити його її коханцем, він міг би засмутитися, — тож Адеус справді не мав права бути таким сміливим. У нього взагалі не було моральної переваги. — Тоді чому вони так запекло сперечаються?»
Вони продовжували кидати один на одного злий погляд.
— Ем, — тихо озвалася я.
Вони одразу ж повернулися до мене.
«Тааак. Цей лякаючий погляд», — я одразу пошкодувала що втрутилася.
Коли я здригнулася, Тердео швидко пом'якшив свій вираз обличчя і запитав:
— В чому справа?
Адеус також повернув свою посмішку.
— Будь ласка, Ваша Світлість, скажіть нам, — мовив він.
На щастя вони не збиралися вбивати і мене. Коли їхня поведінка пом'якшала, атмосфера навколо стала трохи комфортнішою.
— Не потрібно нікого вбивати. Досить і з вас, сер Потсон.
Тердео та Адеус підійшли до мене. Жоден з них не погодився з моєю оцінкою ситуації. Небезпечна атмосфера швидко вщухла.
— Я ніколи не намагався когось вбити. Він лякав тебе і називав «Вашою Світлістю» занадто недбало.
— Я також не намагався когось вбити. Але Його Світлість погрожував вирвати мені очі та відірвати губи, і це мене налякало.
— Ти дещо кумедний, чи не так? Ти першим налякав мою дружину, Адеусе.
— Будь ласка, не називайте мене на ім'я, Ваша Світлосте.
— Але ж ти просив, щоб тебе так називали. Адеусе.
— Я не до вас звертався. Бачите це, Ваша Світлість? Він наді мною насміхається.
— Не звертайся до моєї дружини так недбало.
— Як же мені ще до неї звертатися?
— Просто взагалі не звертайся до неї.
Я не могла не зітхнути. Коли вони мене почули, то обидва замовкли. Я простягнула руку і вказала на стіл.
— Можна продовжити це хоча б сидячи? Вам це підходить? Сер Потсон, — я посміхнулася, намагаючись переконати їх обох.
— Я не хочу продовжувати цю розмову, тому нам краще відправити його геть.
— Гадаю, це вам краще піти, Ваша Світлість. Я ще не закінчив розмову з Її Світлістю.
— Куди це ти хочеш, щоб я пішов? Це мій дім. Це ти повинен піти.
— Я гість Її Світлості, а не ваш. Мені ще є що сказати Її Світлості. Чому це ви мене виганяєте?
— Якщо ти гість моєї дружини, то ти й мій гість. І я сьогодні не в настрої приймати гостей, тому тобі слід піти. Ти хотів компенсації? Мій подарунок тобі — це можливість вийти звідси з гідністю. Ти маєш бути вдячним.
Я зітхнула вдруге. Вони знову замовкли. Я знову вказала на стіл.
— Давайте всі спочатку сядемо.
Жоден з них не поворухнувся.
— Мої ноги втомилися. Чи варто мені продовжити стояти? Варто?
Нарешті вони підійшли до столу.
Я пішла за ними. Минуло стільки часу, що скатертина висохла.
— Перш ніж хтось із вас продовжить говорити, дозвольте мені дещо сказати.
— Добре.
— Прошу.
Було приємно бачити, що вони обидва були такими дружніми нарешті. Чому вони не можуть бути такими, коли розмовляють?
— По-перше, Тердео. Це права, що сер Потсон попросив стати моїм коханцем, але я відмовилася.
Тердео підвів голову. На його обличчі був порожній вираз, але здавалося, що він просив підтвердження, тому я кивнула у відповідь.
— Я справді відмовилася. І в мене ніколи не буде коханців. Тож це не те, про що тобі потрібно хвилюватися, — і на цьому я завершила розмову з Тердео.
Я повернулася до Адеуса.
— Сер Потсон. Цей чоловік тут, тобто Його Світлість — мій чоловік.
Я на мить замовкла, сказавши «мій чоловік». Це була просто фраза, але вона здавалася трохи дивною.
— Ахем.
«Дивно», — у мене пересохло в горлі, бо я забагато говорила? З якоїсь причини в мене свербіло в горлі, і мені довелося прокашлятися.
— Не дивно, що Його Світлість засмутився, почувши, що ви попросили бути моїм коханцем.
— Але...
— Дозвольте мені повторити і сказати вам, що я не маю наміру робити вас своїм коханцем. І не лише вас. Мене просто нічого подобного не цікавить.
Мабуть, цього разу моя рішучість вразила його, і Адеус промовчав. Його плечі та підборіддя трохи опустилися, і мені навіть стало його трохи шкода.
— Ну, от і все. Більше нічого сказати, — це насправді не було чимось важливим.
На відміну від Адеуса, Тердео виглядав впевненіше. Він все ще був спокійним, але, здавалося, був у кращому настрої, ніж раніше.
— Так, — Тердео задоволено кивнув. Він дивився то на мене, то на Адеуса і здивовано підняв брову, невербально натякаючи, що нам слід скоріше відправити Адеуса геть.
Я проігнорувала невисловлене прохання та продовжила.
— Але сер Потсон справді допоміг нам раніше, і він чітко дав мені деякі поради щодо мого судового процесу трохи раніше. Тож висловіть своє прохання.
Перш ніж я закінчила, Тердео нахмурився.
— Я міг би сам з цим впоратися, він просто втрутився. Це була не допомога.
— Тердео, можливо, так і було б, якби ти був сам, але я була тоді з тобою, тому це правда, що це була небезпечна ситуація.
— Я б ніколи не дозволив тобі постраждати.
— Але ти міг постраждати, намагаючись вберегти мене від загрози.
— І це не було б проблемою. Я б швидко одужав.
— У будь-якому разі. Це правда, що сер Потсон ризикував собою заради нас, — я нахилилася ближче до Тердео і тихо прошепотіла, щоб Адеус не почув. — І нам потрібно йому якось віддячити, щоб він перестав вимагати цю компенсацію.
Я просто хотіла швидше з цим закінчити.
Тердео не зміг підібрати гарної відповіді на це і промовчав. Але мовою тіла він показав, що йому це все ще не подобалося. Він схрестив руки на грудях і скривився.
«Коли він так поводиться, я точно можу сказати, на кого схожий Сельфі».
Вже збиралася заспокоїти Тердео, коли Адеус посміхнувся, ніби знайшов варіант, який вирішить усе.
— Тоді я попрошу про дещо інше, замість права стати вашим коханцем.
— Дещо інше? — спитав Тердео, пильно дивлячись на Адеуса.
Адеус продовжив без вагань.
— Не коханцем, але...
— Але?
— А як щодо «друга» Великої герцогині?
Друг? Здивована, я кліпнула очима на Адеуса. Я ніколи не уявляла, що він промовить слово «друг». Коли я не відповіла, Адеус гордо випнув груди та красномовно заговорив.
— Я хотів стати вашим коханцем, щоб мати змогу насолоджуватися перевагами перебування в домі Лапілеонів. Як коханця, якого обожнювала б Велика герцогиня родини Лапілеон, ніхто б не наважився б до мене чіплятися.
Так, він це сказав.
— Але Ваша Світлість не зацікавлена в коханці, тому я б хотів бути другом Великої герцогині.
Тердео, який щойно був у піднесеному настрої, стиснув зуби. Він виглядав так, ніби був готовий витягнути Адеуса з маєтку та викинути його на вулицю.
— Ви хочете сказати, що це теж буде важко? — Адеус схопив свою порожню чашку обома руками і простягнув її з посмішкою.
Я подивилася на порожню чашку, задумавшись. Ребекка сказала мені, що Адеус багато знає про те, що відбувається у вищому суспільстві. Вона навіть запропонувала, щоб він був моїми очима та вухами. І, судячи з поради, яку він дав мені сьогодні щодо моєї мачухи та суду, це правда, що він явно обізнаний у соціальній політиці.
«Можливо, нерозумно робити з нього ворога», — і це не коханець, це «друг». З друзями можна розійтися будь-коли. І я можу погодитися на це, але не проводити з ним часу. Це все, що він хоче натомість. Бути моїм другом. Чому б і ні? Я потягнулася до ручки чайника на столі.
Тердео швидко сказав:
— Перешаті.
Я зупинилась.
— Тобі слід ретельно про це подумати. Ти не повинна дружити з ким попало.
— Перепрошую?
— Якщо ти потоваришуєш з кимось із поганою репутацією, інші будуть дивитися та говорити з тобою менш прихильно. А друзі також можуть бути... — Тердео здавався збентежений власними словами. Він кілька разів потер обличчя великою рукою і тихо вилаявся. — Чорт забирай.
Він помахав мені, ніби кажучи, що я маю робити те, що мені хочеться.
Я нахилила голову та підняла чайник високо в повітря. Коли я наповнила порожню чашку Адеуса до країв, вирази їхніх облич змінилися. Тепер над Тердео нависла темна хмара, а Адеус був щасливий та сонячний.
— Як друг, сподіваюся, ви не зробите нічого, що може мені зашкодити, — сказала я.
Адеус міцно стиснув чашку обома руками.
— Я буду корисним другом, Ваша Світлосте, — він лукаво посміхнувся та ковтнув холодного чаю.
Я посміхнулася разом з ним.
— Тоді сподіваюся, ми будемо добрими друзями, Адеусе.