Відлуння моєї зухвалої пропозиції наповнило велику вітальню.
Тердео заціпенів, його червоні очі пильно дивилися на мене. Мовчання не було згодою, але він також не відмовився рішуче, як раніше.
Я продовжила:
— Хіба ви вже не шукали другу дружину, Ваша Світлосте? Вибір мене також принесе вам корись.
Імператор хотів залишити здібного Тердео на своїй службі назавжди. Ось чому він закликав Тердео одружитися з принцесою. Але Великий герцог не мав наміру брати шлюб з членом імператорської родини. Єдиний спосіб, яким Тердео міг би запобігти планам імператора, — це одружитися з іншою жінкою.
— Принцеса Додолея не проситиме розлучення через рік, як я. І будь-яка образа принцеси буде образою для імператора, тому ви не зможете просто ігнорувати її.
Температура в кімнаті різко впала, ніби іній взимку.
Брови Тердео насупились, ніби він замислився.
— Ти вже все це знала, тому була така впевнена.
Він постукав пальцями по підлокітнику.
— І що ти отримаєш від того, що проведеш зі мною рік у шлюбі?
Я знизала плечима.
— Мені буде достатньо, щоб моя родина не змогла здійснити свій план. Зараз вони вважають мене своїм добре навченим домашнім улюбленцем.
Гучний сміх вирвався з губ Тердео.
— Ти не здаєшся мені вихованим улюбленцем, радше лютою левицею.
Лютою левицею. Він не помилявся. Я б із задоволенням розірвала горло цим трьом зрадникам. Я зберігала рішучий вираз обличчя.
Тердео вмостився на дивані. Не розслаблений, з прямою спиною та рівними плечима. Але якось менш офіційно ніж до цього.
— Ти впевнена, що твоя родина хоче тебе вбити?
— Все гаразд, якщо ви думаєте, що це неправда. Я не планую просити вас зробити щось із цього приводу. Вам не потрібно про це хвилюватися.
Важка тиша огорнула кімнату. Вона тиснула на мене величезним тягарем. У мене пересохло в роті, але я не наважувалась облизнути губи чи потягнутися до таці з чаєм на столі переді мною. Чи міг він помітити, як тремтять мої руки? Я склала їх на колінках, але не могла не обводити пальцем чіткі лінії моєї каблучки.
— Мені потрібен час, щоб обдумати це...
Добре, я майже переконала його. Зовні я зберігала спокій, але всередині видала тихий крик захоплення. Мені довелося зробити все можливе, щоб прибрати хвилювання з голосу.
— Ні.
Його очі палали.
Я не могла чекати. Його слова означали, що його просто потрібно було ще трохи підштовхнути. Якби він мав час подумати, він міг би знайти інше рішення. Мені потрібно було вирішити це просто зараз і повністю віддатися справі. Я перестала крутити свою каблучку і глибоко вдихнула.
— Я не можу просто чекати, поки ви приймете рішення, Ваша Світлість. Будь ласка, дайте мені відповідь зараз, — сказала я.
«Заспокойся, не показуй йому своєї нервозності», — я неквапливо взяла печиво зі срібної таці та відкусила. Печиво розкришилось в мене в роті, його гірко-солодкий шоколад заспокоїв мою тривогу. Я потягнулась за другим і дозволила тиші затягнутися.
Нарешті Тердео похитав головою.
— Чим більше я про це думаю, тим більше мені здається, що я повинен вдати, що цієї розмови ніколи не було.
Мене охопило дивне відчуття.
«Га...?»
Вся енергія покинула моє тіло. Я завалилась вперед і вчепилася в підлокітник дивана.
— Угх! — повітря з моїх легень вирвалось з рота, ніби щось важке стиснуло мої груди.
Як піщаний замок, який накрила гігантська хвиля, я впала. Моє обличчя вдарилось об килим.
— Моя пані! — крик Тердео пролунав далеко вдалині, хоча мій обмежений зір показував його коліна, що опустились на плюшевий килим поруч зі мною.
Нестерпний біль пронизав моє тіло. Хтось розпалив вогонь у моїй крові. Він поширювався всюди.
«Чому, чому це відбувається?»
Я вже відчувала цей біль раніше. Коли мачуха душила мене, це ж відчуття охопило мене, коли я боролася за останній подих.
«Я знову помираю?»
Я не могла дихати. Щось блокувало мій ніс і рот. Великий герцог?
— Прокляття! Моя пані! — засмучений крик Тердео потонув у тиші.
***
З глибини темряви новий голос пронизав порожнечу.
— Ще одна померла.
Шипіння другого голосу приєдналося до першого. Мій розум намагався осмислити це. Вони звучали звідкись зверху мене?
— Тихо. Якщо він тебе почує, ти можеш стати наступним.
Я розплющила очі. Ніщо більше в моєму тілі не реагувало.
З неба лив сильний дощ.
Двоє робітників розкопували мокру землю. Їхні плавні рухи не витрачали енергії, вони виконували це завдання багато разів.
Гігантський спалах освітив темне небо на частку секунди, а потім пролунав жахливий гуркіт. Робітники почали копати швидше.
Ще один гуркіт грому прокотився наді мною.
Свіже повітря знову наповнило мої легені. Я закричала. Наказала рукам рухатися, і вони слабко відгукнулися. Я відштовхнулася від вологої землі.
З жахом двоє робітників кинули лопати.
— Ааа!
— П-привид!
Їхні лопати з гуркотом впали на землю. Одна впала наполовину в яму, силует її ручки вимальовувався на тлі бурхливого неба. Ще один спалах блискавки освітив обличчя Тердео. Він височів над ямою і дивився на мене згори донизу.
Робітники кинулися до Великого герцога.
— В-вона жива! Блискавка вдарила, і вона ожила!
— Вона відьма! В-вона, мабуть, відьма!
Тердео проігнорував їх, як і дощ.
Мені вдалося підвестися. Бруд і дощ потроїли вагу моєї сукні. Шари просоченої водою тканини тиснули на мене і уповільнювали мої й без того невпевнені рухи. Невже вони готувалися мене поховати? Невже мене мало не поховали живцем? Вся ситуація була настільки абсурдною, що я не могла не розреготатися вголос. Мій погляд зустрівся з поглядом Тердео. У нього був серйозний вираз обличчя.
Він махнув рукою двом переляканим робітникам. Вони не вагалися. Їхні кроки віддалялися вдалині.
Я примружилася на Великого герцога.
— Що тут відбувається?
Я затамувала подих. Я померла, чи не так? Але знову повернулася, хоча, мабуть, не перемістившись у часі.
Очі Тердео тремтіли. Він був шокований від моєї смерті, чи від мого воскресіння?
— Дивно. Як ти знову жива? — пробурмотів він.
«Він зараз серйозно?!»
— Ви щойно запитали мене, як знову ожила, коли ви мене поховали? — різко відповіла я.
Тердео нахилив голову, почувши мій незначний спалах гніву, і кліпнув. Здавалося, він заглибився в думки, не звертаючи уваги на дощ, що капав на його волосся, чи на дівчину в могилі біля його ніг.
Якби я могла дотягнутися до тієї лопати, яку залишили робітники, я б кинула її в нього.
Він присів навпочіпки і простягнув до мене руку.
— Тобі слід вилізти з цієї ями, якщо ти дійсно не хочеш бути похованою живцем.
«Це ти, хто намагався мене поховати!»
Я пильно глянула на нього. Але я не могла вилізти сама. Він дуже хотів закопати мене глибоко в землю. Я закусила нижню губу і нарешті взяла його за руку.
— Мені знадобиться належне пояснення всього цього. Інакше я просто зараз покличу імператорську гвардію та повідомлю про замах на вбивство, — сказала я. Погроза, що лунала з дна брудної могили, не мала справжньої ваги.
Тердео схопив мене за руку та безцеремонно витягнув з ями. Здавалося, лише тоді він помітив дощ. Він зняв верхнє пальто та накинув його мені на плечі. Він відкинув мокре волосся назад. Дощові краплі капали з його темних вій.
— Давай поговоримо, як тільки опинимось всередині.
Він поклав руку в рукавичці мені на поперек і вивів мене з-під дощу.
Дворецький зустрів нас у бібліотеці з парою пухнастих білих рушників.
Тердео схопив один і повернувся до мене.
— Останнє, що ти зробила, це з'їла печиво правою рукою, так?
Я взяла свій рушник і промокнула дощову воду на обличчі та волоссі. Бруд на моєму одязі псував хутрову підкладку його пальта.
— Це проблема? Печиво було отруєне?
Тердео швидко витерся рушником і кинув його на підлогу. Він зняв рукавичку з правої руки та простягнув її.
— Бачиш цей поріз? Я отримав його, коли ти мене раніше схопила.
Я ледве розгледіла слабку лінію там, де моя каблучка раніше подряпала його.
— Яке це має до цього відношення?
Він взяв ручку та відполірував перо тканиною кольору слонової кістки.
— Можливо, я все ж таки зможу переглянути твою пропозицію.
Що? Чому така раптова зміна думки? Він відчував провину за спробу мене вбити?
Тердео поклав тканину на стіл і підійшов до мене. Його велика постать відкидала масивну тінь.
— Вибач, але мені потрібно ще раз пересвідчитися. Це справа надзвичайної важливості.
— В чому пересв...?
Перш ніж я встигла закінчити думку, Тердео розсік долоню ручкою. Іржавий запах крові наповнив бібліотеку.
— Що ви робите, угх!
Без попередження він притиснув свою закривавлену долоню до мого рота.
Примітка перекладача: пане, не змушуйте записувати вас до списку червоних прапорців отак сходу!
Злякана його раптовим рухом, я коротко вдихнула і відчула смак його крові на губах.
— Арррг!
Як і раніше, біль охопив усе моє тіло. Я впала на підлогу.
«Ти... покидьку...»
Я знову померла.
***
Ну, я думала так.
— Уррррг! — я різко випросталась і вхопилась за ковдру, якою була закутана.
— Ти прокинулась, — Тердео сів на стілець на краю ліжка, підперши підборіддя кулаком.
«Що? Я знову жива? Де я цього разу?»
Моє серце шалено калатало.
— Що ви таке, справді? Чому я знову відчула цей нестерпний біль, ніби ось-ось мала померти? Я маю на увазі, чому я постійно помираю і повертаюсь до життя?
У своїй люті та розгубленості я ледве змогла вимовити ці слова.
Тердео подивився на мене крізь напівпримружені повіки. Його рішучий голос наповнив кімнату.
— У нашій родині є прокляття.
Прокляття? Про що він говорить? Шифф сказав про те, що прокляв мене прямо перед моєю першою смертю. Але чому Великий герцог говорив зараз про прокляття? Мене охопив неспокій. Щось у мені підказувало мені вибігти з кімнати.
— Усі в нашій родині народжуються з прокляттям Лапілеонів. У нас токсична кров. Ми також стійкі до отрути, тому звичайні отрути не можуть нас вбити.
Що? Про що, чорт забирай, він говорив? Прокляття Лапілеонів? Я ніколи раніше про це не чула!
— Кілька краплин нашої крові можуть вбити людину за лічені секунди, — продовжив він.
Кілька краплин крові? Зачекайте хвилинку. Він стікав кров'ю після того, як порізався об мою каблучку, а я з нею бавилась. А потім тією ж рукою з'їла печиво — я проковтнула його кров? А потім він намагався поховати мене, бо справді думав, що я померла?
Тердео, мабуть, помітив моє збентеження.
— Ти мала померти, коли з'їла те печиво рукою, на якій були сліди моєї крові.
«Він і має бути таким спокійним?»
Можливо, мені слід було пробити йому голову лопатою, коли в мене була така можливість.
— Але як не дивно, ти вижила. А потім це сталося знову, — Тердео встав зі стільця та підійшов до ліжка. — Тепер ти знаєш усі таємниці моєї родини.
«Я ніколи не питала! Ти добровільно мені розказав!»
Але чому він так охоче розповів мені такий великий секрет? Невже він знову спробує поховати мене живцем? А може, цього разу він справді збирається мене вбити.
— Я-я нічого не чула! — я відсунулась в дальній кут ліжка.
Він глузливо пхикнув, дивлячись як я намагаюсь відступити.
— Я-я клянусь! — я затулила вуха руками. Я прийшла сюди, щоб переконатися, що моя родина мене не вб'є, але виглядало так, ніби тепер вже Великий герцог намагатиметься мене вбити.
Тердео виліз на ліжко і легенько схопив мене за зап'ястя.
Мені не було куди бігти. Я ахнула.
— Моя пані, — мовив він.
Я все ще відчувала запах крові на його долоні.
— Лише один рік.
Мій розум шалено запрацював.
— Мені потрібно, щоб ти стала моєю дружиною.
— Пробачте?
«Хіба ти не збирався мене вбити?»
Я пильно вивчала його обличчя. Чи намагався він послабити мою пильність, перш ніж накинутися на мене? Йому це не потрібно було.
— Що змусило вас раптово передумати? Ви відчуваєте провину за те, що намагались мене вбити?
— Ні. І якщо подумати, я не намагався тебе вбити. Ти порізала мені руку і добровільно з'їла печиво.
«Якби ти попередив мене з самого початку, я б його не їла! А як щодо другого разу?»
Він притягнув мене ближче за зап'ястя.
— Ти знаєш, як люди зазвичай реагують, коли дізнаються, що ми прокляті?
Легкий вітерець дув мені в обличчя. У мене перехопило подих.
Він опустив очі.
— Більшість тікає, бо налякані, — з яких це пір у нього такі довгі та густі вії? Його великий палець окреслив коло на моєму зап'ясті. — Вони тремтять від страху від будь-якого легкого дотику та благають про пощаду.
Я важко ковтнула. Я також мало не заблагала його про пощаду.
— Але вони отримують відчуття переваги, знаючи такий великий секрет. Вони якимось чином відчувають себе особливими, співчувають нам і розвивають дивне відчуття обов'язку залишатися відданими нам, — Тердео промовив крізь стиснуті зуби, з убивчим блиском в очах. — Моя попередня дружина була другого штибу.
«Хто може почуватися вищим за Лапілеонів?»
— Досить швидко вони повертаються до реальності. Бачите, з роками трапляється багато можливостей зіткнутися з кров'ю. Поріз папером під час читання, невдала подорож, нещасний випадок на кухні або... — Тердео підняв праву руку та обережно скривив куточки губ. — Можна порізатися об кільце.
Його слова пустили мені дрижаки по шкірі, немов звук тріскучого льоду під ногами посеред глибокого озера взимку. Мої сухі губи злиплися, а язик прилип до піднебіння.
— Після цього вони божеволіють. Навіть дихати в тому ж просторі, що й ми, стає неможливо.
«Я-я не хочу цього знати!»
Це було не те, що я хотіла. Це було надто складно. Все, чого я хотіла, це шанс вижити.
Обличчя Тердео трохи пом'якшало, і він відпустив моє зап'ястя. Він зручно влаштувався на м'якому ліжку та вдивлявся в далечінь.
— Моя колишня дружина скористалася таємницею, яку випадково дізналася, і попросила мене одружитись з нею. Але пізніше вона втекла від страху. Вона отримала велику компенсацію в обмін на збереження нашої таємниці. Вона знає, що може статися з нею, якщо вона щось розкаже. Не думаю, що вона проговориться.
Я відчула, як кров відлила від мого обличчя.
«Не кажи таких страшних речей, ніби це дрібниці!»
Тердео нахилив голову і зустрівся зі мною поглядами.
— Спочатку я відмовився від твоєї пропозиції через нашу таємницю, але...
Я підняла руку, перш ніж він встиг закінчити речення.
— Беру свої слова назад.
Я мусила взяти свої слова назад. Я й гадки не мала, що існує така абсурдна таємниця. Я не могла бути поруч із людиною, яка фактично була ходячою смертоносною зброєю. Одна крапля його крові могла когось убити! Можливо, його кров не була б для мене смертельною зараз, але що, якби колись це змінилось? Ні, я не можу цього зробити.
— Це погано, — зауважив Тердео, зовсім не вражений моєю відмовою. — Але ж ти знаєш, що я нізащо тебе так легко не відпущу, тепер, коли ти знаєш таємницю моєї родини, правда ж?
У його червоних очах промайнула тінь божевілля.
Я опустила голову.
«Чорт забирай!»
— Давай спробуємо лише на один рік, дружино.
Можливо, я сама собі вирила могилу.