— Я чула, що свекри віконтеси Верді звинувачують її в тому, що вона досі не народила дитину, — прошепотіла одна придворна дама іншій. — Мабуть, вони вимагають, щоб віконт завів коханку.
— Так, я теж це чула, — відповіла її подруга. — Але я також чула, що саме віконт винен у їхній бездітності.
— Незважаючи ні на що, я знаю, що родичі чоловіка можуть бути жахливими, — прошепотіла перша дворянка. — Після того, як одна з моїх близьких подруг вийшла заміж, її свекри почали втручатися в їхні справи та давати їй вказівки, як догодити чоловікові в ліжку!
— О, Боже мій!
По всій бальній залі кожна з присутніх дам була зосереджена на одній конкретній темі, прикриваючи вуста віялами й обмінюючись чутками. Я незграбно потягувала шампанське, не зовсім розуміючи, як опинилася серед них.
— Я одружена вже п'ять років, але мої свекри досі оглядають речі, які я одягаю щоранку, — казала перша пліткарка. — Мені сказали, що я не повинна зневажати графа, одягаючись неналежним чином.
— Я маю звітувати, як багато їсть віконт щодня. Такими темпами, мені, можливо, доведеться вести записи, скільки грамів соусу він з'їдає з кожним шматочком стейка!
Під безперечно приголомшливою люстрою гарно вдягнені дами зітхали, обмінюючись багатозначними поглядами. На обличчях у них були вирази багатостраждальності, і над ними нависала темна хмара.
Слухаючи їх, я зрозуміла одне: чоловік і жінка можуть одружитися через кохання, але є одна річ, яку їхнє кохання може бути безсилим витримати — родичі чоловіка.
Одна з дам глибоко зітхнула й глянула на мене, мабуть, зрозумівши, що я мовчала протягом усієї розмови.
— Ваша Світлосте, — сказала вона, — ви сьогодні досить тихі.
Усі повернулись до мене, і невдовзі я опинилась в центрі уваги.
Усі дивилися на мене з очікуванням, ніби кажучи: «Тепер твоя черга розповідати про своїх родичів».
— Майже рік минув з вашого одруження, чи не так? — підштовхнула мене до розмови одна жінка.
«Невже минуло вже стільки часу?» — я не усвідомлювала цього.
— А колишня Велика герцогиня Лапілеон — ваша свекруха, чи не так?
Усі вони чудово знали, хто моя свекруха, тож я не знала, чому вони взагалі просили роз'яснень.
— Ох, а як там мадам Глорія? — хтось спитав мене. — Добре, сподіваюсь?
Тільки звук її імені змусив усю групу жінок здригнутися, ніби вони щойно побачили привида.
— А Великий герцог доволі... відсторонений, чи не так? — обережно запитав хтось. — Принаймні наші чоловіки дещо турботливіші...
— Леле, не можу повірити, що вам доводиться мати справу з Великим герцогом і з мадам Глорією, — сказала жінка, співчутливо дивлячись на мене.
— Ох, а ще є сестра Його Світлості, пані Сайорис.
— О! Сестра Його Світлості...
«Я ще не сказала жодного слова... То чому вони всі дивляться на мене з таким співчуттям?»
Я подивилась на групу дам, які вже намалювали собі уявлення про моє подружнє життя, і поставила порожній келих з-під шампанського.
— Так, мадам Глорія — моя свекруха, а пані Сайорис — моя зовиця, — сказала я. — І так, це правда, що Його Світлість іноді може бути трохи відстороненим.
Усі цокнули язиками та подивилися на мене з ще більшим жалем. Їхні легкі посмішки маскували внутрішнє полегшення, яке вони відчували стосовно моєї, уявленої ними, внутрішньої боротьби.
Таким людям, як вони, потрібно було знати, що завжди є хтось, кому гірше, ніж їм. Вони насолоджувалися чужими нещастями, почуваючись краще у власних обставинах. І такі зібрання були переповнені подібними до них особистостями.
Я вже хотіла сказати щось ще, коли відчула, як хтось обійняв мене за талію.
— Ось ти де, люба.
Я відчула його знайомий запах, а його темне волосся залоскотало мої щоки.
— В-Ваша Світлосте! — збентежені, всі дами кинулися вітати мого «відстороненого» чоловіка.
Але мій чоловік, Тердео Лапілеон, не звернув на них уваги і обійняв мене.
— Я шукав тебе всюди, — сказав він. — Ти ж знаєш, що я не можу бути порізно з тобою навіть секунду.
— Мені лоскотно. І інші люди дивляться, — я обережно відштовхнула його обличчя. У цей момент праворуч від мене з'явилась маленька дитина.
— Ваша Світлосте! — суворо сказав він моєму чоловікові. — Матінка каже, що ви її лоскочете! Будь ласка, відпустіть її зараз же!
Цією дитиною був Сельфіус Лапілеон, спадкоємець Великого герцога Лапілеона та мій прийомний син. Він вчепився в костюм Тердео, намагаючись відтягнути його від мене.
— Що ти робиш, Тео? — жінка з довгим, розпущеним червоним волоссям підійшла до нас та відтягла Тердео. Потім вона яскраво посміхнулась та розвела руками, підступаючи до мене.
— Привіт, Сашо! — мовила вона. — Я тут.
— Привіт, Сайорис, — відповіла я, посміхаючись, коли вона обійняла мене, а потім, сміючись, спробувала відштовхнути її. — Але ти можеш перестати мене лоскотати. Ви з братом в цьому однаковісінькі!
Рудоволосою пані була Сайорис Лапілеон, сестра Тердео.
— Ми? — невинно спитала вона. — В якому місці ти це відчуваєш, люба сестричко? Дозволь мені почухати тебе!
Позаду Сайорис, яка все ще обіймала мене, виникла маленька дівчинка, ще менша за Сельфіуса.
— М-мене теж! — вигукнула вона. — Обійми мене теж!
Маленькою дівчинкою була Айлет Лапілеон, єдина родичка Тердео з побічної лінії, що змогла вижити.
— Айлет, що я тобі казав? — дорікнув їй Фінеас Лапілеон, дядько Тердео. — На людях ти повинна звертатися до неї «Ваша Світлість».
Тепер нам не вистачало лише однієї людини...
— Що це за метушня? Хіба це не вишуканий бал?
Глорія Лапілеон, Велика герцогиня, міцна та сердечна, як завжди, незважаючи на сиве волосся, пропливла по паркету, щоб приєднатися до своєї родини. Обличчя всіх дам зблідли, і вони завмерли на місці, приголомшені цим імпровізованим возз'єднанням родини Лапілеон.
— Це виснажливо, брати участь у таких заходах в моєму віці, — сказала Глорія, невимушено підходячи та обіймаючи мене. Вона глибоко зітхнула.
Я посміхнулася, простягаючи руку Глорії, яка, як я знала, навмисно поводилась мелодраматично.
— Ви досі виглядаєте молодою та жвавою для мене.
— Люди починають тремтіти від страху, коли я наближаюсь, хоча я не розумію, чому вони бояться якоїсь старої жінки, — мовила Глорія, вказуючи на завмерлих жінок.
Дами все ще не ворушились, і Глорія несхвально клацнула язиком, перш ніж знову зосередитись на мені.
— Сашо, — солодко почала вона. — Знаєш, тобі справді слід сказати мені, чого ти бажаєш. Якщо ні, я просто продовжуватиму слідувати за тобою всюди, поки ти не здасися.
Я ледь помітно посміхнулась, коли вона продовжила.
— Хочеш шматок землі нашої родини, чи можливо, шахту? Я ж казала, що дам тобі все, що забажаєш, щоб подякувати за порятунок нашої сім'ї.
— Мені справді нічого не потрібно, Ваша Світлосте, — твердо відмовила я, найменше в сотий раз.
— Якщо ти й надалі наполягатимеш, у мене не буде іншого вибору, окрім як віддати тобі все.
Усі навколо ахнули від слів Глорії, і я відчула на собі їхні захоплені погляди. Я озирнулась на своїх родичів, сподіваючись, що не виглядаю такою виснаженою, як почувалася.
Мені відчайдушно потрібно розлучитися... Якби тільки родичі мого чоловіка не були так одержимі мною.
***
Три роки тому
Поки світ навколо мене повертався до життя, окрилений магією весни, я помирала. Мій чоловік Шифф сидів на стільці біля мого ліжка і говорив зі мною стурбованим голосом.
— Боляче? — нетерпляче питав він, ніби чекав цього моменту. — Якщо тобі здається, що тобі час померти, то саме це ти й повинна зробити. Чому ти борешся, щоб втриматись?
Ці слова прозвучали від чоловіка, який колись казав мені, що кохає мене. Який пообіцяв зробити мене щасливою, коли вперше зізнався в своїх почуттях до мене. Шиффа, якого я колись знала, того, хто сором'язливо мені посміхався, ніде не було.
— Сашо, — продовжив він. Його губи колись дарували мені стільки щастя. — Будь ласка, просто здайся.
Він убивав мене.
— Лише з твоєю смертю твоя спадщина перейде до мене, — прошепотів він. — У мене так багато боргів, Сашо. Як моя кохана, дати мені засоби для їх повернення — це найменше, що ти можеш для мене зробити.
Шифф відкинув моє вологе волосся зі спітнілого чола. Я хотіла б схопитися на ноги і вдарити його по обличчю, але моє тіло відмовлялося підкорятись наказам мозку.
— Ти ж не можеш рухатися, правда? — спитав Шифф, посміхаючись. Він ніби чув мої думки. — Це через прокляття. Воно коштувало мені чимало, знаєш, але вони сказали, що це найкращий спосіб убити тебе, не залишаючи слідів.
Колір його волосся, його глибокі зелені очі... Вони були такими ж. Але він змінився. Сльози навернулися на мої очі та покотилися по обличчю.
Я почула, як відчинилися двері спальні.
— Вона ще жива?
Хтось інший був розчарований, що я все ще дихаю. Дрижаки пробігли по моєму тілу. Краєм ока я побачила усміхнену мачуху та зведену сестру.
Чому вони тут?
— Ти тримаєшся вже досить довго, — зауважила мая мачуха. — Твій батько був таким самим.
Навіть якби я могла говорити, цей коментар залишив би мене безмовною.
— О, не дивись на мене так, люба, — сказала вона. — Повір, твій батько міг звинувачувати лише себе. І насправді, ти можеш винуватити його і у своєму скрутному становищі.
Це була моя родина. Ті самі люди, які колись доброзичливо посміхалися мені. Які підтримували мене у важкі часи та святкували разом зі мною радісні моменти.
— Якби він не назвав тебе своєю спадкоємицею, нічого з цього б ніколи не сталося, — продовжила моя мачуха. Вона похитала головою. — Як шкода.
Це була не та мачуха, яку я колись знала.
— Інакше я могла би бути тобі хорошою матір'ю.
Рейна засміялась.
— Мамо, ми тепер будемо багатими?
Хоча вона була моєю зведеною сестрою, я завжди вважала Рейну своєю справжньою сестрою.
У цей момент Шифф підійшов до Рейни та ніжно обійняв її за талію. Потім ніжно поцілував її в щоку.
— Звичайно, моя принцесо, — сказав він їй. — Я знаю, як тобі, мабуть, було важко жити в такому зубожінні. Але сьогодні це закінчиться.
— Ох, Шиффе, — посміхнулась Рейна. — Я завжди вірила в тебе.
«Що?» — те, як вони поводились, яку прихильність вони виявляли одне одному... Я могла би поклястися, що відчула, як моя нижня губа затремтіла, попри прокляття. Звук мого серцебиття ніби відлунював по всьому тілу.
«Цього не може бути... Нічого з цього не може бути реальним, чи не так?»
Рейна повернулась до мене обличчям, ніби почула, про що я думаю. Вона відкинула голову назад і засміялась.
— Ха! Ти справді думала, що Шифф — твій люблячий, турботливий чоловік? — вона похитала головою. — Він одружився з тобою лише тому, що я його попросила, дурненька. Він лише вдавав, що кохає тебе!
Шифф жадібно цілував Рейну в шию, ніби її шкіра сочилася медом. Він сміявся разом із нею.
Рейна смикнула Шиффа за волосся і продовжила насміхатися з мене.
— Як наївно з твого боку. Ти й гадки не мала, що ми всі просто чекали дня твоєї смерті.
«Цього не може бути. Я знаю, що він мене кохає!»
Але я бачила, як він дивиться на Рейну. Я була пустим місцем в його думках.
«Це все було просто виставою, усіх трьох? Мій люблячий чоловік, привітна мачуха і добра зведена сестра... Це все була брехня?»
Моє серце шалено калатало, мені було важко дихати, і мене пронизала сліпуча лють.
— Як тільки ти помреш, — почала моя мачуха, підходячи до мене з подушкою в руці, — ми добре подбаємо про твоє майно, тож не хвилюйся, дитино.
Вона притиснула подушку до мого обличчя, її вираз обличчя не змінився, коли вона почала мене душити.
Поки я хапала ротом повітря, Шифф засміявся, а Рейна впала на диван. А моя мачуха продовжувала вбивати мене без жодного натяку на жаль.
«Я не забуду цього, — пообіцяла я собі подумки. — Навіть після смерті».
Сльози люті текли з моїх очей. Мій зір потемнів. І останнє, що я почула перед тим, як світ розчинився, був звук сміху Рейни.
***
Ось так я померла. Принаймні, я так думала тоді.
Але потім я розплющила очі й знову опинилася в світі живих — і в минулому. Дивом я опинилась в часовому проміжку до головного поворотного моменту свого життя — а саме, після отримання спадщини, але до одруження з Шиффом. Я не мала уявлення, чому мені дали такий неможливий другий шанс, але я не мала наміру його втрачати.
З того моменту, як я зрозуміла, що зі мною сталося, я рухалася вперед з єдиною метою: мені потрібно було захистити своє життя та спадщину. Як не дивно, я швидко зрозуміла, що не можу повідомити про трьох своїх убивць, бо вони насправді мене ще не вбили. Але цього разу я знала, що не дозволю собі стати пішаком у їхній схемі. Натомість я змушу їх пошкодувати про те, що вони зі мною зробили, навіть якщо це сталося в інший час. З цією метою я усвідомила, що мені потрібна людина на моєму боці, яка могла б захистити мій статок і дати мені достатньо влади, щоб захистити себе. Саме так я й націлилась на Тердео...
***
— Я хотіла б зробити вам пропозицію, Ваша Світлосте, — сказала я, намагаючись звучати впевненіше, ніж почувалась.
Великий герцог підняв брову.
— Пропозицію?
— Одружіться зі мною на один рік, — сказала я досить невимушено для тої, хто пропонує руку і серце майже незнайомій людині.
Для Великого герцога це була шокуюче раптова пропозиція, але для мене це була моя остання надія.
— Цікаво, — задумливо мовив він.
Чоловік, який сидів на дивані навпроти мене, був абсолютно приголомшливим. Він дивився на мене, підперши підборіддя рукою. Його волосся було темним, як ніч, а криваво-червоні очі сяяли у світлі свічок. Він був набагато вищий за мене, хоча я носила туфлі на високих підборах, в нього були тверді, широкі плечі, які тільки робили його вигляд ще більш імпозантним. Я могла сказати, наскільки сильні його руки та ноги під одягом.
— Чого саме ти хочеш? — спитав він.
Чоловіком, якому я щойно освідчилася, був Великий герцог Тердео Лапілеон, якого я, як мені здавалося, добре знала, виходячи з численних чуток, які я про нього чула.
Родина Лапілеонів допомагала покійному імператору в минулому. Завдяки їм Імперія Кастор виросла і стала такою великою імперією, якою вона є сьогодні. Завдяки допомозі, яку вони надали, рід отримав титул першого великого герцогства нової імперії. Відтоді Лапілеони були найвірнішими союзниками імператора і завжди перебували на передовій, коли йшлося про ведення війн чи придушення повстань.
І все це було причиною, чому я вирішила використати Великого герцога, щоб отримати те, чого хотіла.
Коли він нахилився ближче, я побачила, як його м'язи нап'ялися під сорочкою.
— Це наша перша зустріч, тому я впевнений, що ти просиш мене одружитися з тобою, не тому що кохаєш мене, — сказав він. — І я впевнений, що ти чула чутки про мене, тому знаю, що ти не шукаєш від мене жодної прихильності.
«Гм... Він розумніший, ніж я думала».
— Ти тут, бо чогось хочеш, — жваво сказав він. — Тож краще просто скажи це, замість того, щоб гаяти час.
Якби вбивати очима було можливо, я була впевнена, що він зміг би це зробити. Я була так само впевнена, що вже померла би.
«Чому я тут, запитаєте ви?»
Я затремтіла, коли подумала про те, що саме привело мене сюди. Потім стиснула кулаки.
— Моя мачуха та зведена сестра, і чоловік, якого я кохаю... — я на мить завагалась. — Вони мене вб'ють.
— Схоже, тобі наснився кошмар, моя пані.
Я обурилася його поблажливим тоном, але змусила себе зберегти спокій. Незалежно від того, яким дурнем він себе показав, мені потрібен був цей чоловік.
— Моє вбивство є частиною їх змови в метою викрадення моєї спадщини, — сказала я впевнено, що лише змусило Тердео глузливо пхикнути.
— Я розумію твою параною — це майже розумно, враховуючи суму, яку ти щойно успадкувала від батька, — сказав він. — Але запевняю тебе, нічого поганого не станеться.
«Хіба це не було б чудово?»
— Це була цікава пропозиція, але я вдам, що ти її ніколи не робила, — закінчив Тердео.
Я уважно подивилась на нього. Великий герцог Лапілеон, кровожерливий розпалювач війн. Чоловік, про якого ходили чутки, що він жорстокий, бо відправив свого наступника Сельфіуса Лапілеона в провінцію під приводом лікування, а потім жахливо нехтував ним.
Якийсь час тому він одружився з жінкою, яка наполегливо прагнула його прихильності, але вони розлучилися менш ніж через два місяці. Його колишня дружина отримала величезну компенсацію та швидко зникла з маєтку. Очевидно, вона описала його як найгіршого чоловіка, якого коли-небудь зустрічала. За чутками, він жодного разу не питав про неї з моменту їхнього розлучення. Я навіть чула, що вони не консумували шлюб.
«Він не той чоловік, якому потрібно моє багатство, і він не зацікавиться мною як жінкою, якщо він навіть свій попередній шлюб не затвердив».
— Я думаю, що найкраще для тебе було б піти додому та заспокоїтися склянкою теплого молока, — поблажливо сказав Великий герцог.
Він був саме тим чоловіком, який мені був потрібен зараз.
«Хоча я б дуже хотіла, щоб він був трохи менш презирливим...»
Тердео встав, щоб подзвонити в дзвіночок. Не збентежена його глузуванням, я схопила його за руку.
— Я знаю, що вам потрібна друга дружина, Ваша Світлосте, — мовила я.
Я знала, чому він покинув велике герцогство і зараз проживає в резиденції Лапілеонів у столиці — він хотів, щоб усі думали, що він шукає собі другу дружину. Хоча цей план, безумовно, мав свої переваги, він призвів до нинішнього скрутного становища Великого герцога; імператор вирішив, що для Тердео було б чудово одружитися з його юною донькою.
Тердео подивився на руку, яку я тримала, і нахмурився. Потім він відсмикнув руку. При цьому він порізався об мій перстень, і з рани витекла крапля крові. Але, здається, він цього не помітив. Можливо, він не любив зовсім не жінок, а саме фізичний дотик.
Я подивилась на його бліде обличчя і спробувала вибачитись.
— Пробачте, що так вас схопила.
— Будь-яка подальша розмова з тобою буде марною тратою часу, — крижаним тоном сказав він. — Будь ласка, йди, моя пані.
Він пильно дивився на мене, як розлючений хижак, але, як не дивно, я не злякалась.
«Мені вже нічого втрачати, — подумала я собі. — Якщо я тут зазнаю невдачі, то помру».
Я покрутила кільце, яке його порізало, і видала посмішку.
— Не впевнена, чи згодна.
— Що?
— Я чула, що Його Величність палко наполягає на вашому шлюбі з його юною сьомою принцесою, — мовила я. — Якщо ви не одружитесь зі мною, вам доведеться взяти шлюб з такою молодою дівчиною, що вона ще вчиться в школі. Ви справді не проти такого результату?
Його очі звузились.
— І звідки ти про це знаєш?
«Я знаю про це, бо вже пережила все це раніше!»
— Ви все ще волієте, щоб я вирушила додому випити склянку теплого молока? — я посміхнулась і жестом вказала на диван.
Обличчя Тердео закам'яніло. Довго дивившись на мене, він знову сів на диван.
«Я знала, що він погодиться з моїм планом, якщо я згадаю юну принцесу».
У часовій лінії, в якій я вже жила, Великий герцог зневажав свій шлюб з принцесою.
Я подивилась на Тердео, який відреагував саме так, як я очікувала, і ледь помітно посміхнулась.
— Хтось поширює чутки. Якщо я дізнаюсь, хто це, я подбаю про те, щоб вони більше ніколи не мали змоги говорити, — сказав він, сердито розстібаючи верхній ґудзик.
Його гнів налякав мене, і я здригнулась.
— Але ти помиляєшся в одному, — додав він, — Його Величність імператор хоче, щоб я одружився з четвертою принцесою, а не з сьомою.
Я кліпнула.
— Вибачте?
— Я маю одружитися з четвертою принцесою, принцесою Додолеєю.
— О?
«Га?» — я була впевнена, що це була сьома принцеса минулого разу. Але принцеса Додолея?
Наскільки я знала, принцеса Додолея народилася хворою і більшу частину свого короткого життя провела прикутою до ліжка. Не в змозі подолати хворобу, вона померла молодою.
Тердео кивнув, побачивши, наскільки я розгублена.
— Вона одужала.
«Це неможливо! Я впевнена, що він одружився з сьомою принцесою».
Я чітко пам'ятала, як маленька принцеса плакала та скиглила, бо не хотіла виходити заміж за стариганя.
Я ламала голову, намагаючись згадати, що саме сталося, але зрештою вирішила відпустити це. Насправді не мало значення, з якою принцесою він мав одружитися.
— У такому разі, я вам потрібна ще більше, — впевнено мовила я.
Довгі вії Тердео відкидали тінь на його яскраво-червоні очі. Спостерігаючи за його задумливим обличчям, я підняла вказівний палець.
— Один рік, — я повторила.
Він мовчки дивився на мене.
— Після цього, — додала я, — ми можемо отримати гарне, чисте розлучення.