Перекладач: Loonard
Редактор: Elein Dark, Liliia Alon
Після комендантської години блукати містом було поганою ідеєю, тож Дункан провів усю ніч усередині антикварної крамниці. Захоплення від виходу на суходіл додавало йому снаги, дозволяючи невтомно, сантиметр за сантиметром обстежити всю будівлю. Колишній господар цього тіла справді був культистом, але водночас залишався звичайною людиною, якій було потрібне нормальне суспільне життя. Він мав спілкуватись з людьми. В нього були щоденні потреби, як і у всіх інших.
І все це залишало безліч підказок, за якими Дункан, навіть маючи на руках лише розмиті уламки спогадів, міг скласти загальне уявлення про правила виживання в місті-державі Планд, про тутешній рівень технологій та побут звичайних людей.
Він знайшов сховану нішу зі стійкою на першому поверсі, де було трохи грошей — купка монет і кілька синіх та зелених купюр різної вартості. Це була стандартна валюта між містами-державами, колективно затверджена і випущена правителями цих міст, а також торгівельною асоціацією Безмежного Моря. Основна грошова одиниця звалася ‘сола’, а як розмінна монета номіналом в одну десяту використовувалося ‘песо’. Уся знайдена готівка ледве перевищувала двісті сол, і, згідно зі спогадами померлого, цієї суми вистачило б для сім’ї з трьох осіб у Нижньому Місті приблизно на місяць.
Схоже, навіть попри занепад торгівлі та те, що левову частку статків чоловік жертвував церкві, колишній власник тіла якось тримався на плаву — отже, ця ‘антикварна крамниця’ все ж мала постійних клієнтів.
Перший поверх складався лише з двох частин: дві третини площі перед сходами займала сама крамниця, а решту за дверима під сходами — склад, де добра половина простору була завалена мотлохом. Ще одні двері знаходились в дальньому кінці ‘складу’, слугуючи чорним входом до приміщення і, схоже, місцем приймання товару. Планування другого поверху виявилося трохи складнішим: крім убиральні, там розташовувалися дві кімнати — більша й менша — та комірчина, спільна з сусідньою будівлею. Кімнати розміщувалися по обидва боки від сходів і були прибрані досить охайно.
Нагорі також розташовувалась невеличка кухня, та судячи з пилюки на полицях, ніхто нею не користувався як мінімум місяць. Перевіривши все, Дункан повернувся до головної спальні на другому поверсі. Оглядаючи цю кімнатку, яка була навіть меншою за його колишню холостяцьку квартиру, він звернув увагу на тумбочку біля ліжка. На ній стояла чорно-біла фотографія у рамці.
На знімку була сім’я з трьох людей: просто вдягнені молоді чоловік та жінка з маленькою дівчинкою років чотирьох-п’яти. Вони стояли на тлі очевидно штучної декорації дворика, дивилися в об’єктив і ледь помітно посміхалися. Дункан взяв рамку і почав її вивчати, намагаючись порівняти з зачіпками із пам’яті мерця. На фото не було попереднього власника тіла, та люди на ній, схоже, були його сім’єю. Не дальніми родичами. Кимось, хто мав для нього значення.
Дивлячись на молоде подружжя, Дункан ніби відчув легкий сум, що зринув із самих глибин чужої пам’яті.
Туга.
Проте будь-які інші деталі щодо цієї світлини лишалися туманними. Схоже... докладні спогади про них зникли із цього світу разом із останнім подихом справжнього господаря тіла. Він поставив фото назад і замислився над тим, скільки ж мав коштувати такий портрет для звичайної людини в Нижньому Місті. Наскільки розвинена тут фотографія? На яких принципах вона взагалі грунтується? Водночас його погляд упав на акуратно застелене ліжко, і в душі знову закралася підозра.
Чи мав культист, який повністю з головою занурився у віру в Сонце, стільки вільного часу, аби підтримувати кімнату в такій бездоганній чистоті? Крамничка внизу явно була давно занедбана, то чому ж спальня виглядала такою охайною? Він вийшов з кімнати й пішов до меншої спальні, щоб перевірити. Ліжко було прибране, як і робочий стіл.
Перебираючи чужі спогади, Дункан пригадав: колишній господар покинув крамницю кілька днів тому, щоб вирушити до таємного святилища на зібрання послідовників культу Сонця. Це був його останній вихід. Дрібниці в пам’яті стерлися, але спогаду про прибирання будинку перед виходом точно не було.
Це означало одне.
Хтось інший жив тут.
Сім’я? Родичі?
Дункан злегка насупився й, шукаючи зачіпки в пам’яті, підійшов до письмового столу в маленькій кімнаті. Він ковзнув поглядом по акуратно складеному письмовому приладдю та паперу й зупинився на книжці. Вона лежала на найпомітнішому місці: темно-синя палітурка з візерунком шестерень і тяг, а вишукані літери виводили назву: “Загальний підручник з парових та зубчастих механізмів. Частина III”.
Дункан насупився. Він уже невиразно розумів, що ця кімната належить комусь іншому, але все одно машинально взяв книжку в руки. На борту “Загубленого дому” взагалі не було жодної книги для читання, а в головній спальні та самій крамниці йому не трапилося навіть бодай клаптика тексту. Ця книга могла допомогти краще зрозуміти цей світ. Він відкрив палітурку, і перед очима постали сторінки з ілюстраціями.
Це справді був підручник, присвячений інженерній справі та принципам роботи парових машин, причому між абзацами рясніли численні примітки власника. Тонкий, акуратний почерк явно належав молодій дівчині. Дункан потер лоба. В мерця схоже не було ані друзів, ані близьких, лиш життя повне холодної самотності. Та пробираючись його спогадами знов і знов, Дункан нарешті виловив з туману забуття нову фігуру — дівчину з темно-каштановим волоссям.
Здається, саме вона була єдиною людиною, про яку ще хоч трохи турбувався культист на ім’я Рон, роблячи свій останній подих. Дункан проглянув сторінки, пропускаючи навмисне діаграми та технічні деталі, приділяючи увагу ввідним параграфам та роз’ясненням концептів.
І тут його погляд вихопив такий абзац:
«...Вогонь, а точніше — особливе полум’я, отримане від спалювання жиру добутого з Глибинного Моря та кристалів прибережних мінералів, є наріжним каменем, що забезпечує функціонування сучасного суспільства та захищає нашу цивілізацію... Процвітання й лад сучасного світу ґрунтуються на вогні та парі... Чиста та зручна електрика, на жаль, не в змозі замінити захисні властивості вогню, та не здатна підтримувати важку техніку в тривалому використанні. Експериментально доведено, що під впливом просторових викривлень глибинного простору, пара залишається найбільш стабільним джерелом енергії… В цьому розділі, ми розглянемо три типових будови парового ядра, та пояснимо механічні принципи і логіку дизайну, що стоять за ними…»
Погляд Дункана на мить завмер.
Він згадав гасові лампи, смолоскипи, масляні лампи в каналізації. Згадав ліхтарі на вулицях. Згадав, як здивувався електричній лампі у магазині. То ось в чому причина… Навіть незважаючи на небезпеку, вони запалюють відкритий вогонь у каналізації. Хай би як розвинулась електрика, вулиці все ще освітлюють гасові ліхтарі. Тому що ‘вогонь’ міг стримувати розповзання потойбічних небезпек і жахів.
У душі Дункана зринуло складне відчуття. Він опустив очі нижче: далі йшли складні креслення, густі примітки та старанно виведені конспекти власниці підручника. Він не міг розібрати нічого з цього. Та чим би не були ці пристрої, зображені на схемах, вони не були паровими двигунами в розумінні, знайомому йому з попереднього життя.
Ці філігранні шестерні, неймовірно складні циліндри, сплетіння сполучних труб і клапанів виходили далеко за рамки звичної парової машини. Усе це більше скидалося на дивовижні механізми з фантастичного артбуку, просякнуті суперечливою й химерною естетикою. Саме ця технологія рухала цивілізацію вперед в цьому світі. Після довгої тиші, Дункан поклав книгу назад на стіл. Він був розгублений.
Як людина з Землі, навіть маючи педагогічний досвід, чоловік не міг розібратися в цих доведених до абсолютної межі парових конструкціях. Та навіть так, частинки пазла почали складатись у його голові. Розвиток тутешньої цивілізації пішов зовсім іншим шляхом, ніж у його рідному світі.
Аби вижити в оточенні незліченних смертельних загроз, світ смертних набув химерних, дивовижних форм. Але яким би дивним не здавався цей світ, доки він залишався ‘цивілізацією’, у ньому безумовно діяли власні внутрішні закони та непохитна логіка. Гасові лампи в каналізації. Електричний світильник у магазині. Парові двигуни накреслені на сторінках книги, кожний з яких народжений роками людського досвіду. Всі разом, ці речі розкривали дещо, що нагадувало… Стійкість.