Перекладач: Loonard
Редактор: Elein Dark, Liliia Alon
Сніданок був на смак наче гума, а відчувався ще гірше. Навіть коли йому вдалось заштовхати в себе їжу, настрій в Дункана зовсім не покращився. Шлунок був повний, та ті випадково згадані Козлиноголовим відомості породили цілу купу хаотичних здогадок, трохи роздратувавши його. Він подивився на голуба Ай, який невимушено походжав по сусідній полиці, й відчув, що його думки стають дедалі абсурднішими.
Чоловік завжди думав, що птах існував, бо в нього була душа людини з Землі. Дункан вважав, що коли він дістався до духовного світу, людина яку звали Джоу Мін, якось зрезонувала з цим латунним компасом, і цей резонанс й привів на світ таку от недолугу істоту.
Але що як... усе зовсім не так? Раптом, як і казав Козлиноголовий, голуб був лиш проєкцією, що виплив з якихось глибин і просто матеріалізувався поруч із ним?
Тоді всі ці земні фрази, що Ай викидав час від часу, не мали жодного відношення до спогадів Джоу Міна. Вони були б частинками історії, записаними самим світом... Така можливість не давала Дункану перепочинку.
Аліса підвелася, і її голос обірвав його роздуми:
— Мені помити посуд?
Дункан здивовано глянув на ляльку. Вона поправила засоромлено волосся:
— Ну, мені здалося, якщо вже я на борту, то варто знайти якесь діло. А то почуваюся так, наче їм задарма...
— Але ж ти взагалі не їси, — нагадав їй Дункан. — Проте твоє прагнення вельми похвальне. Віднеси тарілки до мийки й домовся з нею. Якщо вона не проти, то мий.
Він встав до того як Аліса змогла відповісти, і рушив до дверей капітанської каюти.
— Я огляну палубу. Без нагальної потреби не турбувати.
Голуб, що до того ходив полицями, миттю спурхнув і приземлився Дункану на плече. Вони пішли, залишаючи Алісу дивитись на Козлиноголового.
— Капітан ніби не в гуморі? — трохи повагавшись, пошепки запитала Аліса у Козлиноголового.
Той відповів глибоким, замисленим голосом.
— Настрій капітана, як погода в Безмежному Морі. Не намагайтеся його передбачити. Просто приймайте як даність.
Аліса, не даючи йому затягнути довгу тираду, поспіхом запитала далі:
— До речі, капітан сказав домовитися з мийкою... А як це зробити?
— Просто. Почніть мити посуд. Якщо вас вщент заллє водою, значить, мийці це не до вподоби. А взагалі, ви вмієте мити посуд? Якщо ні, я маю дещо з теоретичного досвіду...
До того як Козлиноголовий зміг закінчити, Аліса вже очистила стіл на повній швидкості. Притискаючи купу посуду до грудей, вона побігла до дверей.
— Нема потреби, я навчусь сама. Дякую, пане Козлиноголовий, до побачення!
Капітанська каюта одразу ж затихла. Лиш фігура з темного дерева залишилась на столі, дивлячись усім вслід порожніми очима. Через мить чи дві, негучне зітхання зійшло від столу з мапою.
— Ех, якби ж я мав ноги...
Після цього його погляд знову повернувся до морської карти. Туман навколо “Загубленого дому” все ще повільно розсіювався, і капітан залишив його за штурвалом. Було багато роботи. Під його чітким управлінням, величезний корабель-привид відкорегував свої вітрила з дивною спритністю та зрушив далі через Безмежне Море. Козлиноголовий тим часом затягнув стару матроську пісню, що дійшла з невідомо яких часів. Його хрипке, грубе й схоже на суцільний шум наспівування відлунювало в стінах каюти:
Підняти вітрила, підняти вітрила! Матрос іде в далеку путь;
Серед штормів та грізних хвиль лиш дошки від смерті нас бережуть.
Прибрати клівер, гнати грот, віддати ліні*, тримайся за борт! Ми вже вийшли на простори вод!
Тримайся подалі від риб, матросе, обхідним шляхом судно веди, де поріддя таяться серед води;
Тримайся подалі від риб, матросе! Ми вийдемо сухими з води, попереду вогнище й оковита жде…
[Примітка: Ліні — це корабельний канат або міцний тонкий трос.]
Дункан обійшов трюм з припасами, потім до камбуза* і лиш тоді повернувся до середньої палуби “Загубленого дому”. Скільки б він не дивився, на кораблі не було нічого їстівного окрім солонини та сиру.
[Камбуз — спеціально обладнане приміщення для приготування їжі на судні.]
Хороша новин полягала в тому, що йому не доводилося, як земним матросам епохи відкритів, їсти сухарі з хробаками. Погана — на цьому кораблі не було навіть сухарів із хробаками.
Він відкинув убік нещодавні хаотичні думки і разом із тихим Ай підійшов до борту. Дивлячись на безкраї морські простори, він міркував:
«...Хай там як, треба знайти спосіб поповнити запаси найнеобхіднішого на "Загубленому домі"... Звісно, на примарному кораблі не варто занадто перейматися якістю життя, але я не можу вічно жити як справжній привид...»
«Алісі, мабуть, знадобиться змінний одяг, а на борту немає жодної сукні для неї.»
«Потрібно якнайшвидше налагодити зв’язок із містами-державами на суходолі... “Загублений дім” надто багато років дрейфовав морем. Міста на суходолі за цей час могли розвинутися до такого рівня, який Козлиноголовий навіть уявити не в змозі. Судячи з того, що я бачив у каналізації, місто-держава Планд — це могутній та прогресивний мегаполіс. Та й револьвери, які мали при собі ті культисти, красномовно свідчать про технічний прогрес людського суспільства...»
«Старовинний примарний корабель може виявитися не таким уже й непереможним перед цивілізацією, що розвивалася ціле століття. Колишня слава "Загубленого дому" все ще жива, але якщо від неї залишився лише порожній звук, це погано...»
Він глянув на Ай на своєму плечі. Можливо... сьогодні варто набратися сил, а завтра знову спробувати здійснити духовну подорож?
— Гу-гу?
Ай схилив голову набік, нарешті видавши звук, притаманний звичайному голубу. Дункан посміявся, незважаючи на свій настрій. Та ось в кутку його зору щось блиснуло на воді поблизу. Його увага миттєво перемкнулась у той бік. Він перехилився через поручні та придивився ретельніше. Під поверхнею води дійсно щось рухалось.
Після невеликої паузи, Дункан раптово вмазав собі долонею по лобі.
— Звичайно. Ми ж у відкритому морі! А в морі повно риби!
Ця несподівана думка миттєво підняла йому настрій. Налагодити контакт із суходолом та забезпечити стабільне постачання на “Загублений дім” — справа далеко не одного дня, але хіба саме Безмежне Море не може стати в пригоді? В морі є риба, а з нього вже досить солонини та сухого сиру примарного корабля!
Настрій його раптово діаметрально змінився. Він згадав, що в одному з трюмів були важкі вудилища, а на палубі поручні подекуди мали спеціальні місця, де можна було б закріпити вудку. Що ж до наживки... цікаво, чи підійдуть для цього солонина та сир?
І ось, поки проклята лялька мила посуд на камбузі, а балакучий Козлиноголовий зосереджено керував штурвалом, капітан “Загубленого дому” заклопотано бігав між палубою та трюмом. Він швидко знайшов те, що йому було потрібно. Несучи три важкі вудки і клунок з імпровізованою наживкою, чоловік повернувся на палубу, трохи недолуго закріпив вудки на поручнях, посадив наживку на гачки, і закинув їх. Опісля, він притягнув собі порожню діжку в якості стільця.
Дункан ніколи в житті не рибалив у морі. Весь його досвід з рибальства був пов’язаний зі ставками та маленькою річкою біля його рідного міста. Він жодної гадки не мав, чи принесе його імпульсивна спроба якісь плоди.
Та все ж, часу було вдосталь, і його треба було якось провести. Як не вийде, хоч зможе відпочити та прочистити голову перед наступною духовною подорожжю. І можливо — просто можливо — це якось урізноманітнить меню.
Дункан умостився між вудками. За тривалим очікуванням його думки поступово заспокоїлися. Море сьогодні було тихим, небо затягнуло хмарами, але ознак шторму не передбачалося. Сидячи на дерев’яній діжці й спираючись на кабестан* для кріплення канатів, він примружив очі під мірне й легке погойдування судна. Невдовзі чоловік занурився в стан напівсну.
[Кабестан — вертикальний коловорот на суднах для піднімання й опускання якоря, швартування, піднімання важких речей.]
Йому снилось, що він босоніж ходив по спокійному морю. Вода була синя-синя, а сонце приємно пригрівало. Десь там, над головою, висіло сонце, таке правильне і знайоме, прямо як він пам’ятав — яскраве, стабільне, зовсім не пекуче.
Раптом пролунав сплеск води. Озирнувшись на звук, він побачив рибу, яка вистрибнула зі спокійної поверхні моря. Це була зграйка золотавих рибок завбільшки з долоню. Вони пускали бульбашки в повітрі й кружляли навколо Дункана, помахуючи хвостами так легко, наче пливли у воді.
Ця незвичайна зграйка підпливала дедалі ближче. Дункан із цікавістю розглядав їхні круглі очі, дрібну луску, роти, що ритмічно відкривалися, та ледь помітні розводи за їхніми спинами, схожі на водні хвилі.
Вони були красиві.
І якимось чином...
Пахли вони неймовірно.