Перекладач: Loonard
Редактор: Elein Dark, Liliia Alon
Голуб схилив голову набік — мабуть, вирішив, що Дункан його не почув, і швидко повторив, тільки цього разу ще гучніше:
— Ай!
Дункан нарешті збагнув, що мав на увазі цей птах:
— Тобто ти хочеш сказати, що тебе звати Ай?
Голуб гордовито кивнув і закрокував туди-сюди по письмовому столу:
— Гу-гу!
Дункан потер між бровами. Спілкуватись з цим птахом було ще важче, ніж з Козлиноговим, і причиною тому був передусім абсолютно непередбачуваний і дивний стиль мовлення голуба.
— А ти знаєш, як ти з'явився на світ? Або, скажімо так... як ти тут опинився?
Голуб на мить задумався, а потім його очі одночасно розфокусувалися в різні боки:
— О-оу! Помилочка! Схоже ця сторінка зникла! Хочете оновити?
Дункан не знав, що на це відповісти.
Його охопило усвідомлення повного нерозуміння того, що коїться в голові цього птаха, і він навіть не був упевнений, чи пов'язані ці раптові репліки з темою їхньої розмови.
Проте чоловік міг з упевненістю сказати: птах дійсно мислив і намагався спілкуватися з ним дуже... серйозно. Просто той, очевидно, мав якесь власне, вельми специфічне розуміння самого процесу ‘спілкування’.
Дункан спробував обмінятися ще кількома фразами з голубом, який називав себе Ай, але результат виявився незмінним — їхній діалог нагадував дві паралельні лінії. Кожен фактично гнув своє. Та і сказати що розмова виходила зв’язною теж не виходило, бо Дункан щиро не міг розрізнити, як пов’язані питання і відповіді. Іноді, одна чи дві фрази голуба звучали так, ніби це дійсно були відповіді на поставлене запитання. Та, зрештою, розмова йшла в нікуди. Дункан міг лише пробурчати:
— Що це ще за чортівня така...
Чоловік передчував, що мине чимало часу, перш ніж він зможе налагодити нормальний контакт із цим птахом. І цей процес, цілком імовірно, виявиться навіть важчим, ніж його адаптація до нескінченного тріскоту Козлиноголового. Голуб тим часом умостився на столі прямо навпроти нього, безневинно кліпаючи своїми крихітними очима й час від часу знову затягуючи свою пісню про те, аби йому скинули 50 баксів.
Дункан не зважав на це бурмотіння. Він злегка потер пальці один об одного, споглядаючи, як у повітрі між ними танцюють іскри смарагдового вогню. Принаймні в одному чоловік був упевнений: попри те, що латунний компас тепер злився в одне ціле з цим голубом, за своєю суттю той залишався ‘аномальним предметом’, яким він міг керувати.
Ай протягом усього цього процесу не виказав жодного занепокоєння. Він абсолютно спокійно ніжився в світлі примарного полум'я, наче просто чекав на подальші вказівки чоловіка.
Перш ніж компас активувався на повну потужність, Дункан зусиллям волі погасив вогонь.
Під час цього випробування капітан подумки підбивав підсумки:
«Компас усе ще працює... Просто з'явився цей дивний ‘посередник’. Поки що важко сказати, яку саме роль відіграватиме голуб, можливо, він навіть стане у пригоді...»
«Наразі походження цього компаса залишається загадкою, тож краще не влаштовувати другу ‘мандрівку душі’, доки я не підготуюся як слід... Під час наступних тестів треба буде пильно стежити за будь-якими змінами як самого компаса, так і голуба.»
«Між мною та цим птахом існує якийсь виразний зв'язок. Коли викликаю примарне полум'я, цей зв'язок стає ще чіткішим — я навіть можу до певної міри прямо контролювати, де саме з'явиться голуб... Проте контроль обмежується лише цим. Цей “Ай” точно має свою волю. Він рухається так як йому завгодно, і не обов’язково слухається моїх наказів. В цьому сенсі птах відрізняється від інших ‘предметів’ на “Загубленому домі”.»
«Він уміє говорити, здатний мислити й самостійно оцінювати ситуацію... Якщо порівнювати зі звичайними аномальними предметами, за своєю природою цей голуб набагато ближчий до Козлиноголового...»
Упорядкувавши в голові перші відомості, Дункан нарешті перевів погляд на обсидіановий кинджал.
Він мав вигнуте й покручене руків'я, що нагадувало сухий зморщений палець, та синяво-чорне лезо, яке виблискувало в напівтемряві.
Саме цю річ тримав у руках той сектант у чорному балахоні із золотою сонячною маскою, який керував кривавим ритуалом жертвопринесення в підземному залі культистів. Судячи з усього, це був ‘ритуальний кинджал’.
Дункан перенісся до того підземелля, яке, ймовірно, розташовувалося десь під містом-державою Планд, лише своєю свідомістю. І повертався він так само. Чоловік вважав, що цей процес відбувається суто на ментальному чи духовному рівні, але зараз цей ритуальний кинджал цілком матеріально лежав перед ним на столі.
Трохи повагавшись, Дункан простягнув руку й узяв кинджал.
Долоні доторкнулася реальна, тверда й холодна поверхня — предмет безперечно існував наяву.
Дункан випустив ще трохи примарного полум'я, дозволивши вогню обхопити лезо, проте порожній, відсутній відгук підтвердив: надприродна сила, яка колись наповнювала це лезо, повністю вивітрилася.
Як він і припускав ще під час ритуалу, ця річ не була справжнім ‘аномальним предметом’. Вона була радше тимчасовим продуктом, породженим чужою магією, або зброєю, яку штучно ‘наповнили’ потойбічною силою на певний час.
Хоча Дункан ще не до кінця розумів, як саме класифікуються ‘аномальні предмети’ в цьому світі, він здогадувався, що цей кинджал не є якоюсь рідкістю. Принаймні вигляд той мав такий, ніби такі кинджали штампували масовим тиражем.
— Це ти притягнув його звідти? — він підняв голову й подивився на Ай, який саме вмостився відпочивати на краєчку столу, і злегка змахнув обсидіановим кинджалом. — І приніс спеціально для мене?
Голуб витріщився на Дункана своїми маленькими червоними очима, завмерши всім тілом, і не зронив ні звуку у відповідь.
Дункан допитливо поглянув на голуба.
Він повторив запитання, але птах і далі стояв наче вкопаний, ніби раптово перетворився на бездушне опудало.
Ця несподівана занімілість змусила Дункана насупитися. Та саме в ту мить, коли він збирався за допомогою примарного вогню розбурхати Ай та силоміць повернути його до тями, птах раптово ‘ожив’. Він підстрибнув на місці й на всю горлянку закричав: — Візьми цю сонячну сокиру! Візьми цю сонячну сокиру! Візьми цю...
— Добре, добре, я зрозумів, не треба повторювати відповідь на кожне моє запитання, — Дункан поспіхом замахав руками, змушуючи голуба замовкнути, і спробував зайти з іншого боку. — А ти знаєш, як саме ти зміг перенести цей кинджал сюди? Тобто ти здатний переносити ‘матеріальні речі’ під час телепортації, я правий?
Голуб глибоко замислився, а потім нахилився й легенько дзьобнув Дункана за палець: — Знижки на весь асортимент, безкоштовна доставка від однієї одиниці.
— Я... просто вдам, що все зрозумів.
Він важко зітхнув, усвідомивши, що на цьому межу їхнього взаєморозуміння вичерпано.
Потім він підвівся з-за столу й подивився в бік штурманської рубки.
Козлиноголовий та Аліса все ще перебували там, і їхнє палке, ‘дружнє’ спілкування тривало без упину.
Лялька вже дуже давно не подавала голосу, тоді як Козлиноголовий якраз перейшов до опису сімнадцятого способу приготування тушкованої морської капусти.
Дункан вирішив, що йому просто необхідно вийти й урятувати свого єдиного (і, як не дивно, найбільш адекватного за поведінкою) члена екіпажу.
З іншого боку, він і сам занадто довго просидів у спальні, до того ж влаштував тут деякий підозрілий шум, тож варто було показатися на очі Козлиноголовому, аби той не починав будувати зайвих теорій.
Проте перед самим виходом чоловік усе ж з сумнівом поглянув на Ай, який весело бігав столом.
Варто брати цього голуба з собою чи ні? І якщо брати, то як пояснити його появу?
Дункан вагався лише пару секунд, після чого рішуче підхопив птаха й умостив його собі на плече.
Йому належало жити й діяти на “Загубленому домі” протягом тривалого часу, і цей голуб, очевидно, так само супроводжуватиме його в осяжному майбутньому. Він ще не знав звичок цього птаха, але ховати десь істоту, яка має власну волю, мислення та здатність розмовляти, наче якийсь неживий предмет, було б вкрай важко.
Поява нового ‘пасажира’ на кораблі — це те, чого не приховаєш. І якщо намагатися таїти його зараз, то випадкове викриття в майбутньому завдасть значно більшої шкоди авторитету та таємничому образу ‘капітана Дункана’.
Тому краще вийти з цим голубом абсолютно відкрито, представивши його як свій новий ‘трофей’. Йому не потрібно нічого пояснювати Козлиноголовому — капітан не зобов'язаний виправдовуватися перед першим помічником.
Перший помічник сам усе додумає у своїй голові.
Щодо дивних фраз, які час від часу вигукуватиме цей голуб (а для жителів цього світу це безперечно будуть абсолютно незбагненні й чудернацькі слова)... їх теж можна залишити без коментарів.
Нехай Козлиноголовий та Аліса самі сушать собі мізки й дофантазовують те, чого не розуміють.
Тримаючи на плечі товстого білого голуба, Дункан поправив одяг, надав своїй поставі звичної впевненості й спокійно рушив до штурманської рубки.
Голуб гордо випнув груди й на всю каюту оголосив, наче ведучий на телебаченні: — Справжній та смачний трав'яний чай! Найкращий голос країни! Вітаємо на шоу...