Перекладач: Loonard
Редактор: Elein Dark, Liliia Alon
Аліса багато чого не розуміла про навколишній світ. Проте вона вже безліч разів чула крізь стінки дерев’яної скрині тихі розмови, просякнуті страхом і напругою. Зі слів матросів та конвоїв, чиї нерви зазвичай були натягнуті як струни через відповідальність за охорону й переправлення аномалій, у неї сформувалися базові знання про деякі ‘надприродні явища’. Якщо якась подія явно суперечить здоровому глузду, але водночас реально відбувається — значить спершу треба думати про виживання. Слухатися правил безпеки, тримати дистанцію — тільки тоді думати про якісь дослідження.
Сама Аліса не відчувала жодного реального усвідомлення того, що вона є “Аномалією 099”. Вона не мала уяви, що може або могла б зробити, щоб викликати такий острах перед нею у людей. Лялька поняття не мала, як саме має ‘нормально’ мислити розумна аномалія, тож зараз Аліса просто міркувала як звичайна людина. Якщо Козлиноголовий каже, що правил для команди на кораблі шість, значить правил шість. Якщо він згадає сьоме правило, вона запам’ятає і сьоме.
Та все ж, її турбувало одне питання:
— Щойно я спробувала штовхнути двері капітанської каюти, і вони справді відчиняються назовні. Але навіщо таку очевидну річ окремо наголошувати в правилах?
Дерев’яний Козлиноголовий поглянув Алісі в очі. Минуло добрих дві секунди, перш ніж він заговорив із невластивою йому лаконічністю:
— Тому, що іноді вони відкриваються всередину.
— Тоді...
— Якщо ви побачите, що двері відкриті всередину, не заходьте туди. На всьому “Загубленому домі”, тільки капітан має право це робити.
Це був перший випадок від початку розмови, коли Козлиноголовий заговорив настільки серйозним, навіть загрозливим тоном. Він не звучав так суворо навіть тоді, коли зачитував базові правила екіпажу. Аліса була спантеличена цією зміною в голосі.
Та в наступний же момент голос Козлиноголового знову став легкий і веселий, ніби цю гнітючу тему ніхто і не підіймав:
— Ну що ж, обов'язковий вступний інструктаж для нового матроса завершено, а тепер побалакаємо про щось інше... Ах так, пані — за чим це ви приходили до капітанської каюти? Якщо якісь частини корабля вам незрозумілі, нема потреби кожен раз тривожити великого капітана Дункана. Але якщо ви просто шукали, з ким би потеревенити, то ви прийшли точно за адресою! Я справжній майстер знаходити теми для розмов і знаю мільйон історій про величні подвиги цього корабля... Що, величні подвиги вас не цікавлять? Тоді я можу розповісти вам про найзнаменитіші кулінарні шедеври Безмежного Моря, адже я й сам дещо тямлю в кулінарії...
Коли Козлиноголовий починає говорити, його вже не спинити. Аліса намагалась перебити його кілька разів, та все марно. А коли вона збагнула, в яку халепу потрапила, було вже запізно. У цей день Аномалія 099, лялька Аліса, зіткнулася віч-на-віч із другим після самого капітана Дункана найбільшим жахом “Загубленого дому”.
У цей самий час у спальні, яку від навігаційного столу відділяла лише тонка стіна, Дункан мовчки прислухався до того, що діється в штурманській рубці. Він тільки прокинувся. Його душа повернулась до “Загубленого дому” з тіла десь далеко звідси. Чоловік таким чином пропустив початок розмови Аліси та Козлиноголового, але застав частину про правила, і про капітанські двері, що відчиняються назовні.
Важлива інформація.
Неочікувано важлива.
Дункан ще навіть не встиг як слід засвоїти інформацію, яку щогодини збирав під час своєї вилазки до лігва сектантів, а тут отримав такий подарунок. І ці дивні, подекуди суперечливі правила екіпажу, і натяки в останніх словах Козлиноголового, були для нього критично важливими. Виходить, коли він штовхав двері капітанської каюти всередину, аби повернутися на ‘той бік’ — до своєї холостяцької квартири, — Козлиноголовий усе чудово розумів. Для самого Дункана це був крок у рідне помешкання, але для “Загубленого дому” ця дія означала, що ‘капітан тимчасово покинув корабель’. Козлиноголовий в цьому не сумнівався ані трохи. Він відносився до цього як до чогось, що капітан просто робить час від часу. Тож... колишній ‘справжній капітан Дункан’ колись так само відчиняв ці двері всередину, щоб вирушити у якийсь таємничий ‘світ’? І відбувалося це настільки часто, що стало буденністю для Козлиноголового і навіть перетворилося на окреме правило для “Загубленого дому”?
Для Дункана це були добрі новини. Тепер він міг повертатися на ‘інший бік’ без зайвих докорів сумління та страху. Навіть попри те, що на борту може з’явитися новий матрос, чоловік міг абсолютно відкрито зникати у всіх на очах, не переживаючи, що хтось спробує піти слідом і викриє його головний секрет.
Проте з іншого боку, Дункана не полишали тривожні думки щодо тих самих “6+1” правил, про які так дбайливо нагадав Козлиноголовий. Що саме вони означали? Правила звучали абсурдно, небезпечно, і в деяких випадках — відкрито суперечили одне одному. Деякі пункти звучали так, ніби їх вигадали виключно для зміцнення авторитету капітана, але реальність явно була набагато глибшою. Жорсткіші правила звучали більше як інструкція з виживання — вони створені, аби люди на борту могли вижити в середовищі, повному незримих загроз, та дозволяють обійти ці загрози підкоряючись прописаним алгоритмам.
Дункан злегка насупив брови, міркуючи, яке саме місце в цих правилах посідає він сам. Судячи з почутого, ‘капітан’ був єдиним на кораблі, хто володів абсолютною свободою дій і не залежав від жодних інструкцій. Йому не треба було боятися ‘прихованих загроз’ на борту, ба більше — він сам визначав межі цих небезпек. Проте... все це працювало лише за умови, що він є ‘справжнім капітаном Дунканом’.
І саме це непокоїло його найбільше. Але раптом чоловік згадав свої нещодавні дослідження “Загубленого дому” і те, як він абсолютно спокійно і безперешкодно блукав усіма трюмами та каютами. Козлиноголовий жодного разу не згадував перед ним про якісь заборонені зони. Він бачив у ньому істинного капітана Дункана. Під час прогулянок кораблем чоловік не натрапив на жодну ‘загрозу’, та й не було на борту іншого ‘капітана’, який міг би виставити йому якісь рамки.
Якщо так подивитись, то які б загрози не описував Козлиноголовий в правилах для команди, його самого вони взагалі не стосувалися. Дункан зітхнув з полегшенням, та продовжив слухати розмову в сусідній кімнаті. За пів хвилини він щиро пошкодував, що в людей у вухах не було вимикачів.
Гостра на язик лялька і балакучий Козлиноголовий влаштували дебати, де останній перемагав із розгромним рахунком. Його балачки вирували по кімнаті, ніби шторм по Безкрайньому Морю. Дункан, навіть сидячи за стіною, вже ледве витримував це. Він уже хотів було вийти й урятувати нещасну міс ляльку, яка через брак соціального досвіду стала легкою здобиччю для Козлиноголового. Проте після коротких вагань Дункан зупинився.
Він тільки-но повернувся з неймовірної духовної подорожі, хоч і недовгої. Тож чоловік мав упорядкувати купу зібраних даних та проаналізувати досвід. Йому конче необхідно було розібратися, що саме з ним сталося і чи є цей процес контрольованим. Судячи з усього, така здатність проєктувати свідомість на великі відстані стане його найкращим інструментом для розвідки на суходолі.
За звичайних обставин він би хвилювався, що його тривале усамітнення в спальні викличе підозри у Козлиноголового. Проте зараз Аліса взяла на себе весь удар і надійно відволікала цього торохтія ззовні... Кращого й бажати годі. Подумки попросивши вибачення у ляльки, Дункан опустив погляд на свою праву руку — і наступної миті заціпенів.
Латунний компас, трохи більший за кишеньковий годинник, кудись зник. А він точно пам'ятав, що до останньої секунди міцно стискав його в долоні! Погляд Дункана одразу ж загострився. Він усвідомив, що абсолютно проґавив момент зникнення речі з власних рук — і така фатальна неуважність трапилася з ним уперше відтоді, як чоловік потрапив на цей примарний корабель.
Наступної миті він злегка стиснув пальці правої руки, і між ними слухняно спалахнуло смарагдове примарне полум'я. Чоловік підвівся з-за столу, збираючись за допомогою зв'язку магічного вогню з аномальними предметами перевірити кожен куточок спальні на наявність чужорідних слідів.
Проте в самий момент підйому Дункан раптово завмер. Якийсь ледь помітний, тонкий зв'язок відлунив у глибині його душі. Він інстинктивно повернувся в його напрямку. Краєм ока чоловік побачив декілька напівпрозорих пір’їн, плавно пропливаючих в повітрі. Дункан здивовано поглянув нагору, де просто на очах стрімко густішав і набував форми примарний силует. За дві-три секунди це видиво остаточно матеріалізувалося у білосніжного...
Голуба.
Його загублений компас звисав з грудей птаха, а поруч із його лапками на столі мирно лежав знайомий обсидіановий кинджал.