Перекладач: Loonard
Редактор: Elein Dark, Liliia Alon
Відколи Дункан особисто став до штурвала, він отримав справжню владу над “Загубленим домом” і тепер міг відчувати будь-який рух на кораблі. Та все ж, для певності, наказав Козлиноголовому постійно наглядати за ‘проклятою лялькою’.
Він чудово розумів, що не є експертом у галузі окультизму і надто мало знає про надприродні сили цього світу. Лялька, що вміє ходити й розмовляти, виходила далеко за межі його знань. Слова та вчинки Аліси могли здаватися нешкідливими, але якщо ця панянка мала якийсь... невидимий для ока ‘вплив’, він міг би його просто не помітити. У цьому питанні Козлиноголовий, як не дивно, був більш кваліфікований за нього.
Окрім того, Дункан також не міг би тримати всю свою увагу на “Загубленому домі” щосекунди кожного дня. Хоча він уже вирішив виживати в ‘цьому’ світі, за потреби чоловік все одно міг повернутися у світ по той бік ‘дверей’, і тоді не факт, що він продовжував би відчувати все, що діється на борту. Остання думка змусила вираз його обличчя змінитись, хоч і не сильно.
Намагаючись не привертати до цього уваги, Дункан глянув на Козлиноголового, що сидів на краю навігаційного столу. Обсидіанові очі різьбленої фігури зображали лише порожній погляд. Коли він повертався на інший бік дверей, до своєї квартири... Чи Козлиноголовий щось помічав? І що відбувається на “Загубленому домі”, коли він покидає корабель?
Це питання прийшло до нього так раптово, що Дункан навіть трохи роздратувався. Та під порожнім поглядом Козлиноголового, він цього не виказав. Замість того, чоловік направив частину своєї уваги до кімнати Аліси. Звичайно не в його стилі було підглядати за дівчиною — навіть якщо вона і не людина. Чоловік лише загалом відчував ситуацію під палубою, але навіть через зв'язок із кораблем він міг принаймні визначити місцеперебування Аліси та переконатися, що вона не намагається нічого зламати.
Зрештою, за невинною, елегантною та прекрасною зовнішністю цієї панянки ховалася природа проклятого об'єкта — надприродної сутності, яку місцеві люди називали Аномалією 099. Зараз вона все ще була в своїй кімнаті. Можливо і справді вивчала інтер'єр та облаштовувала собі місце для відпочинку. Дункан трохи розслабився. Раптом, Козлиноголовий знов подав голос.
— Що плануєте далі, капітане? Якщо вам нудно, ваш вірний по...
— Замовкни.
Дункан кинув суворий погляд на Козлиноголового, та поклав руки на навігаційни стіл. Чоловік подумки зосередився, і те відчуття, яке він мав, коли тримав штурвал, знову охопило його. Зелене полум'я потоком розлилося довкола. Серед цього полум’я, Дункан знову набув своєї примарної форми. Потоки примарного полум’я розтеклися з каюти на верхню палубу, піднялися щоглами та канатами, змушуючи напівпрозорі примарні вітрила підійматися на потоках вітру.
Коли грот, стаксель та клівер гнучко підлаштувалися під морський бриз, величезний трищогловий корабель почав повільно набирати швидкість у відкритому морі. Погляд Дункана впав на навігаційну карту. Як і очікувалось, сіра імла, що вкривала карту, миттєво почала змінюватися: силует, що позначав “Загублений дім”, повільно просувався вперед, а туман навколо нього — розсіювався.
[Примітка: Грот — це найбільше вітрило на вітрильному судні, яке встановлюється на середній щоглі — грот-щоглі. Стаксель — це трикутне косе вітрило, яке встановлюється на спеціальному тросі (штагу) перед щоглою або між щоглами вітрильного судна. Клівер — косе трикутне вітрило, прикріплене до снасті, що йде від щогли до кінця бушприта. Бушприт — горизонтальне або похиле рангоутне дерево, що виступає вперед з носа вітрильного судна.]
Трохи поміркувавши, він спробував сконцентрувати увагу на самій карті. Смарагдове полум'я огорнуло стіл, передаючи волю капітана. У цьому стані дивного ‘зв’язку’ Дункан нарешті почав усвідомлювати таємницю цієї мапи, яка явно також була магічним артефактом. Велінням думки, він змусив силует “Загубленого дому” на карті різко збільшитись. А потім зменшитись.
Дункан спробував ‘масштабувати’ зображення на мапі, і ця божевільна ідея спрацювала! Хоча зараз за межами корабля було видно лише туман, він переконався, що ця зачарована карта могла показувати та записувати частини океану, які “Загублений дім” вже відвідав, та показувати деталі навколо корабля в реальному часі.
В порожніх очах Козлиноголового обличчя Дункана відображалось ідеально спокійним. Він виглядав точно як справжній капітан, уважно схилившись над мапою. Та всередині, в серці чоловіка зародилося приховане хвилювання. Він дивився на полум'я, що здіймалося від його тіла, і відчував стан корабля та зміни на карті.
Це химерне зелене світло справді було ключем до управління “Загубленим домом”. І не тільки над ним, а ще й над багатьма дивними речами на борту.
Можливо... Це і є сила ‘капітана’?
Дункан обмірковував силу цього полум’я. Чоловік дещо зрозумів дуже чітко. Якщо він справді хотів командувати цим кораблем та використати його як опору для свого виживаня в цьому дивному світі — йому варто спочатку зрозуміти власні здібності. Спершу — повністю приборкати цей вогонь.
Що ж до питання Козлиноголового — дійсно, що далі?
Дункан дивився на карту, що повільно змінювалася, і на білий туман, який розсіювався довкола силуету корабля. Його план був простим. Якщо він не знав достатньо про цей світ, і вся мапа була у тумані, то першим кроком, звичайно, буде його розсіяти. Все ж таки, в чому сенс мати корабель і не плавати на ньому?
В будь якому разі, образ капітана Дункана в головах місцевих, схоже, був наче у якогось ‘світового босса’, що вештається десь на периферії. Тож навіть якщо він із кораблем сидітиме тихо, його репутації це не допоможе. А щодо ризиків безцільного блукання океаном — Дункан вважав так: до того, як він особисто став до штурвала, це судно і так десь вічно блукало. “Загублений дім” ніколи не кидав якоря, тож звідки взятися ‘додатковим ризикам’?
На відміну від некерованого дрейфу, плавання під вітрилами принаймні розвіювало туман на карті. Це був кінець періоду повної пасивності.
Дункан підвівся з-за столу. Зелене полум’я поступово зійшло з його тіла та він відчував, що примарні вітрила з цим нікуди не зникли. Частина вогню на канатах продовжувала горіти, виконуючи волю капітана. Думками повертаючись до того, що він бачив тримаючи штурвал, Дункан почав дещо розуміти.
Примарні вітрила піднялись лише коли він взяв полум’я під контроль. Ні вони, ні інші автоматичні процеси на кораблі не залежали від особистої енергії ‘капітана’. Тобто, у корабля було якесь власне джерело енергії. І чоловік не мав жодної гадки, що це було за джерело.
Хоча він ще не знав, що за ‘паливо’ рухає судно, було очевидно: йому, як капітану, потрібно лише ‘віддавати накази’. А корабель сам вірно їх виконуватиме. Дункан відступив від столу з картою та глянув на невеликі двері в самому кінці капітанської каюти. Ця кімната була його особистою спальнею. В свої перші дні на кораблі він відпочивав тільки там.
Зараз йому потрібна була тиша, аби як слід вивчити, на що він ще здатний як капітан “Загубленого дому”. Та перед цим потрібно було залишити когось наглядати за кораблем, поки той йшов під вітрилами. Чоловік повернувся до дерев’яної козлиної голови і цілком буденно наказав:
— Тепер ти за штурвалом.
— Що? — Почав було Козлоноголовий, явно здивований цим. — Але ж капітане, ви...
— Я маю дещо зробити. Не заважай мені.
Дункан сказав це так, ніби слова Козлиноголового не мали жодної ваги. Та за цим спокійним тоном послідував ще один момент усвідомлення. Крізь полум’я, що розливалось по палубі, він міг чітко бачити приховану мережу всередині корабля. Щогли, вітрила, канати, штурвал, гармати...
Усе було пов’язане.
Незрима система каналів, ніби нерви чи судини, проходила крізь все судно та з’єднувалась у капітанській каюті. Козлиноголовий також був частиною цієї мережі. Можливо ця дивна, непомітна фігура козлиної голови була проявом самого “Загубленого дому”. А може він був якимось механізмом автопілоту, що мав брати контроль над кораблем в разі небезпеки.
Дункан не будував цей корабель, тож не знав принципів його роботи, але вважав, що справжній капітан точно мав знати, на що здатен Козлиноголовий.
З іншого боку, голова, яка називала себе ‘перший помічником’, за логікою мала вміти замінити капітана біля штурвала, якщо того вимагатимуть обставини. Дункан вирішив трохи ризикнути. Чоловік мав робити те, чого він ніколи не робив, та що справжній капітан точно мав уміти. Зрештою, капітану теж треба іноді відпочивати.
За секунду козлина голова озвалася веселим і балакучим голосом:
— О, добре, капітане! Займайтеся своїми справами спокійно, ваш вірний...
Дункан не став слухати. Він лише махнув рукою, зайшов до спальні й зачинив за собою двері.