Перекладач: Loonard
Редактор: Elein Dark, Liliia Alon
Морські глибини таки вартували остраху.
Аліса була лялькою, але мала достатньо живі очі, аби виражати емоції, та міміку, яку важко було пояснити здоровим глуздом. Тож Дункан міг чітко бачити в її очах страх та відразу перед морськими глибинами — або, скоріше, перед деякими ‘речами’ в них. Коли він склав це докупи з потойбіччям, та так званими ‘межовими розривами’, що бачив раніше у морі, було легко зрозуміти що океан, в якому він плавав, точно ховав якусь величезну жахливу загрозу.
Проте “Загублений дім” ішов цими безкраїми водами, як і те механічне судно, що зустрілося йому в потойбічному світі.
Це змусило Дункана замислитись про те, що ж ще є в цьому світі. Як тут виглядає суша? І чи існує взагалі нормальна тверда земля?
Все ж, лялька перед ним не могла відповісти на ці питання. Схоже, більшу частину свого життя Аліса була в напівзабутті. На думку Дункана, це мало бути наслідком якихось печаток або певних ритуалів контролю.
Чоловік також згадав, що він бачив всередині механічного корабля, поки вони проходили крізь один одного. Таємничі руни, релігійні атрибути та символи на труні Аліси свідчили про одне: цю ‘прокляту ляльку’ явно боялись в ‘цивілізованому суспільстві’.
Дункан багатозначно подивився на міс ляльку, а та відповіла йому спокійним і лагідним поглядом.
— Уточнімо ще раз: ти зовсім не пам'ятаєш, звідки прийшла, і не знаєш нічого про своє минуле, так?
— Не пам’ятаю, — чесно відповіла Аліса. — Скільки себе пригадую, я лежала в великій коробці. Не знаю чому, але навколо постійно були якісь знервовані люди. Вони так боялися, що я виберуся, що запечатували ящик усіма можливими способами. Чесно кажучи, тепер я думаю, що ті цвяхи, якими ви забили мою кришку, були навіть схожі на дружній жест... Хоча вісім ядер потім — це вже занадто, але принаймні ви не залили усе всередині свинцем, правда ж?
Дункан в цей раз проігнорував уїдливі коментарі Аліси та продовжив розпитувати:
— Тоді звідки взялось твоє ім’я? Хто тебе назвав? Якщо ти ніколи не виходила з коробки і ні з ким не спілкувалась, то звідки в тебе ім’я? Чи ти назвала себе сама?
Аліса раптово заклякла.
Вона виглядала розгубленою, та дивилась в нікуди секунд десять, якщо не більше. Коли Дункан вже почав переживати, чи бува лялька не ‘зламалась’, вона знов заворушилась.
— Я... не пам'ятаю. Просто від самого початку в мене було в голові, що моє ім’я Аліса. Але це ім'я не я собі дала, я… — вона розгублено бурмотіла собі під ніс, а її руки інстинктивно вхопилися за голову.
У Дункана сіпнулося око, і він поспішив її зупинити:
— Добре-добре, як не можеш згадати — то й не треба. Не потрібно собі ще й голову відривати.
Аліса мовчки підняла очі.
Після цього, Дункан поставив ляльці ще багато запитань, проте, на жаль, більшість із них залишилися без відповіді.
Як Аліса й казала, майже весь час свого існування вона провела в тій труні, перебуваючи у стані напівсну. Про зовнішній світ лялька знала мізерно мало; усі її знання походили з уривків розмов, які вона чула крізь стінки ящика. Цих крихт було замало, щоб Дункан міг скласти цілісну картину цього світу.
Та навіть так, він не вважав цю розмову марною, бо слова Аліси хоча б підтверджували деякі його здогадки.
Схоже, у цьому світі була якась владна структура, що зветься “містами-державами”. Це слово постійно згадувалося в її розповідях і було майже єдиним орієнтиром усіх подорожей. Кінцевою точкою її нинішнього маршруту мало стати місто під назвою Планд.
Здавалось, це було заможне місто. В розповідях моряків згадувалось, що воно «знаходиться на перетині багатьох морських шляхів».
По-друге, Аліса мала ще одне ім’я — “Аномалія 09”, схоже, саме так її називали в цивілізованому світі. Що ж до імені Аліса, здавалося, про це знали тільки Дункан та вона сама.
По-третє, Алісу перевозили з одного міста-держави до іншого багато разів. І вона, схоже, була не єдиною ‘аномалією’, яку так перевозили. Під час подорожей Аліса чула від конвоїрів слова про ‘інші камери запечатування’.
Виходячи з цього, Дункан припустив, що це постійне переправлення аномалій було саме по собі важливою частиною їх запечатування для того, аби вони не втекли.
Очевидно, що команді, яка переправляла “Аномалію 099” дуже сильно не пощастило. Через неочікувану появу “Загубленого дому”, лялька, яку вони охороняли, вже втекла.
Тільки от незрозуміло, що саме в цій дивній проклятій ляльці такого жахливого і яких руйнувань може завдати її звільнення. Адже на борту “Загубленого дому” вона виглядала цілком нешкідливою.
Чесно кажучи, Дункан був розчарований. Він сподівався знайти джерело інформації про цей світ, а виявилося, що істота в труні тямить у всьому не більше за нього.
Але коли він знову поглянув на Алісу, яка тихо сиділа на своєму дерев'яному ящику, розчарування трохи вщухло. Принаймні тепер на “Загубленому домі” у нього з'явився співрозмовник. Нехай вона лялька, нехай момент з відпаданням голови жахає, нехай у неї повно секретів і вона часом видає їдкості...
Спілкування з нею все ще виглядало нормальнішим, ніж з балакучим Козлиноголовим.
Та й якщо говорити про химерність і небезпеку... це Безмежне Море, цей примарний корабель, дивовижні речі на борту — хіба хоч щось із цього виглядало безпечним? Ба більше, з погляду сторонньої людини, саме він, капітан Дункан, був найнебезпечнішою істотою в цих водах.
Дункан видихнув, його обличчя трохи розслабилося, і він запитав майже по-буденному:
— Мені цікаво, що ти робитимеш, якщо я знову викину тебе за борт?
Аліса кліпнула.
— Ви знову запихуватимете ядра?
— Ні.
— Заколотите кришку?
— Ем... ні.
— Свинцю наллєте?
— Ні, я... Кхем. Я маю на увазі, якщо я забороню тобі залишатись на кораблі...
— Тоді я б знову пригребла назад, — сказала Аліса, сидячи з незворушним обличчям та в граційній позі. — Я не хочу, щоб мене поглинуло море. На вашому кораблі принаймні є де приткнутися.
Дункан був шокований тим, наскільки чесно та прямо лялька відповідала, настільки, що навіть не знав, як це назвати: чесністю чи нахабством. Подумавши трохи, він продовжив:
— Ти могла б це сформулювати... ввічливіше.
— Але ж ви вже знаєте відповідь, чи не так? — Аліса посміхнулась. — Але якщо наступного разу треба буде знову повернутися, я спробую сховатися десь у трюмі, щоб ви мене не знайшли, і не буду так відкрито виходити на палубу. Я тільки-но прокинулася, і в минулі рази не дуже добре все обдумала, але тепер у мене є досвід...
Дункан обірвав її:
— Я відчуваю все, що відбувається на кораблі. Навіть можу сказати, де кожна хвиля торкається борту.
Решта слів миттєво застрягли в Аліси у горлі.
— Ах...
Дункан продовжив, з все ще спокійним виглядом:
— І я міг би взагалі знищити тебе, якби захотів, аби ти більше ніколи не повернулась на “Загублений дім”.
Схоже, Аліса ще не розглядала таку можливість. Її очі рефлекторно розиширились та щось клацнуло в її шиї...
Безголова лялька почала гарячково ловити власну голову та поспіхом прикріпляти її назад. Атмосферу грізного капітана було вщент зруйновано. Дункан лише втомлено зітхнув і, дочекавшись, поки Аліса закріпить голову, промовив:
— Втім, я подумав, що ще один член екіпажу на цьому кораблі не завадить. Якщо поводитимешся тихо, я знайду тобі місце.
— То чого ж ви мовчали! Я ж від страху голову втратила!
Попри всі зусилля, Дункан не зміг стриматись і в нього сіпнулося око.
— То що ж, власне, з твоєю шиєю?
Аліса невинно поглянула на нього.
— Я не знаю! У мене зазвичай не було можливості отак ‘гуляти’. Звідки мені знати, чому в мого тіла така проблема...
Дункан мовчки дивився на Алісу кілька секунд, а потім абсолютно серйозно додав:
— Схоже, тривалий постільний режим — шкідливий для шиї.
Алісі було нічого на це відповісти.
Від її мовчазного вигляду, Дункану раптово стало трохи легше на душі.
— Гаразд, менше з тим. На “Загубленому домі” з'явився новий матрос. Іди за мною, я покажу, де ти зможеш відпочивати.