Розділ 35.
- У нього є легендарний клас, але при цьому він лише 21-го рівня! Як він грає в цю гру? Його здатність не збільшувати рівень просто приголомшлива.
Юн Санміну не подобався Шийн Янгу. Навіть без аналіичного департаменту всі присутні зрозуміли, що у цього юнака не було жодних ігрових талантів. І якщо вони отримали легендарний клас, то хіба не було схоже на отримання свинячої намиста?
Іншими словами, Юн Санмін вважав подібне розвитком ситуації порожнеча легендарного класу.
"Цей чоловік ніколи не призначено бути топ-ігроком. Завдяки цьому він заморозив великий шматок ігрового контенту. І тепер збирається поглинути ще один великий шматок...", - подумки пробурмотів Санмін, — "Яд. Ця людина є справжньою отрутою для "Satisfy". Перш ніж він нанесе ще більше шкоди, ми повинні назавжди заблокувати йому доступ в гру."
Однак Юн Санмін не мав достатньої влади, щоб керувати акаунтами гравців.
Ще раз пробурмовши в сторону Шин Янгу кілька проклять, Санмін повернувся і запитав:
- До речі, а чому у завдання лише дев'ятивідсотковий шанс на успіх? Я правильно розумію, що є з дев'ятивідсотковий шанс того що ця людина врятує Алюнубатара? Це ж повна маячня. Хіба ймовірність цієї події не дорівнює абсолютному нулю?
Інші присутні не могли погодитися.
- Так, мабуть тут якась помилка.
- Напевно, суперкомп'ютер Morpheus підхопив якийсь вірус.
Це завдання було приречене на провал. Не було жодного способу, за допомогою якого гравець 21-го рівня зміг би врятувати Аллунабатара. Активна рекламна кампанія закінчилася, і навіть початися.
Тим не менш, поки всі інші здавалися похмурим думками, Лім Челхо був повністю задовільний усім тим що відбувається.
«Головний герой трьох великих подій підряд... Ставши легендарним ковалем, йому вдалося зробити епічні стріли і отримати класове завдання, так що я покладаю на цього молодого чоловіка великі надії."
Якщо говорити відверто, то Шин Янгу мав такий високий рівень некомпетентності, що наслідки його дій були просто непередбачувані. У свою чергу це викликало багато змінних, а тому спостерігати за ним було досить весело.
Хоч би як закінчилася ця історія, Лім Челхо вже отримав справжню насолоду. Правда, інші провідники, включаючи Парк Юнхюка й Юна Санміна, дуже розстроїлися.
***
Я зустрів Хана набагато раніше, ніж Хурой. Я допоміг Хану відбитися від бандитів і заплатив за його лікування. Для Хана я був справжнім добродійником.
У свою чергу, ким був Хурой? Він просто обмінявся з ковальом парою безглуздих фраз.
- Тоді чому?
Чому Хан видав йому таке важливе завдання, тоді як я отримав можливість всього лише трохи заробити?
- Хіба він не повинен був дати це завдання мені?
Якби Хан був справді вдячним НПС, він не став би давати завдання кому ні попадаючи!
- Хан, Хан... Що ж, так чи інакше ця історія повинна стати для мене уроком. Якщо я хочу, щоб НПС прислухалися до мене, в майбутньому мені потрібно діяти інакше.
Але чим більше я думав про це, тим гірше почувався. Завдання: « Руді Жителя Уїнстону» було справді глобальним і здатним вплинути на долю усього села. Хан просто повинен був видати його людині, якій довіряв найбільше.
Але його вибір упав на Хуроя! Це означало, що я був гіршим за перший гравець, який впав!
- Чому породжена з нізвідки собака виявилася більш надійною, ніж я ...? - Я знущався, вливаючи до рота горячу сётку (Сетю - японський алкогольний напій, приблизно 25 градусів).
Спочатку мій межа становив півтори пляшки сітку, але сьогодні я був настільки розчарований в Хані і заздрив Хурою, що пив без зупинки.
– Эх...
Я вже підсмажував третю пляшку, але моє серце все ще не заспокоїлося і мені хотілося плакати.
Чим більше я думав про це, тим більш ненависним мені починав здаватися Хан. Я щиро вважав, що ми стали щирими друзями за один час. Але Ган думав інакше. Старий коваля не вірив в мене.
- Чому він не довірився мені, коли дав добре завдання іншому хлопцю? Чому, по-чому-у-ву-о...
У будь-якому разі, на завтра синоптики обіцяли наступ циклону так що протягом найближчих трьох днів я не міг розраховувати на якусь роботу.
- Аджумма! - Вигукнув я жінку середніх років, що стояла за стійкою невеликого бару.
Жінка не очікувала такого різкого ставлення, тому здригнулася і повернулася. Потім я помітив, як вона злегка придивилася до мене і зустрілася зі мною.
«... Невже моя самотня аура настільки висока, що я навіть зміг когось зачаровувати?»
Самотність в моїх очах завидувала б навіть вічні сніги на Евересті. Здавалося, що господиня не зводила очей із хлопця, який приїжджав їй до синів.
Як би там не було, нічого подібного мене не цікавило. Особливо, якщо протилежна сторона вже була одружена.
« Я не можу розбивати чужі сім’ї»
- Ще одну пляшку сёту. І підліть, будь ласка, рибного супу. А ще було б чудово, якби Ви поклали в нього овочі. У вигляді бонуса, так сказати...
Бумсь!
Протираючи ніж, жінка раптово встромила його у стілшню і голосно закричала, ткнувши в мою сторону пальцем:
- Це вже занадто! Добре там, але хіба після дев'ятого разу я не сказала, що більше нічого не буду підливати? Крім того, кожного разу Ви просите ще й додаткові інгредієнти! Спільна ціна супу перевищила внесену вами алкоголь! Як у такої молодої людини, як Ви, не може бути ні краплі сорому!
– ... Ви дуже неприємні. Що погано в тому, щоб пригостити свого клієнта рибним супом ... Ех, світ знову викликає в мене велике розчарування. Так, ви точно така ж як Хан.
- Про що це Ви? Я не можу дозволити собі стільки безкоштовних угощань!
Господиня була занадто впертою, а тому мій план по наповненню своїм шлункам рибним супом зазнав краху.
« Прийшов час повертатися до жорстокої реальності...»
Я попрощався з господинею і поклавши гроші за напої на стіл, пішов до виходу. Але, не встиг я покинути приміщення, як позаду мене пролунав сердитий голос:
- Гей, молодий чоловік! Тут не вистачає 1,000 вон! Доплатіть 1,000 вон!
У мене не було наміру обманювати господиню закладу. Я просто невірно порахував кінцеву суму через те, що був п'яний. Тим не менш...
"Це шанс заощадити 1,000 вон!"
Раніше у мене не було звичок економити на всьому. Але тепер, коли я по вуха загруз у власних боргах, дух економії був неминучий. Я і взагалі почав думати, що якби в Кореї було більше таких бережних молодих людей, то її б очікували справді світле майбутнє. І оскільки для того, щоб зберегти і майбутнє Кореї, я повинен був не сплачувати цю тисячу доларів.
«... Ні, в такому стані я далеко не втечу. Мене напевно зловлять і доставлять в поліцейську дільницю".
А опинитися за ґраткою через якийсь тисячі он мені зовсім не хотілося.
Тож, обернувшись, я дав господині потрібну суму і сказав:
- Якби я був звичайною людиною сучасного суспільства, я б втік, нічого не заплативши. Але я повернувся і зробив це. Хіба я не молодець?
– ... Мені завжди здавалося, що більшість людей роблять саме так.
- Це... Ви просто не усвідомлюєте реалії цього світу. Чи знаєте ви, скільки людей зараз є розбещеними? Такі, як я, є рідкістю!
- Справді? Що ж, гаразд. Ви п'яні, йдіть додому.
- Угу! Аджумма! Знаєте, як важко в мене на серці? Молодому чоловікові, який виявився достатньо чесним, щоб доплатитить тисячу он - лайн, ви просто винні трохи риби.
– ...
Тим не менш, жінка середніх років повернулася в свій бар, так нічого не сказавши. Якийсь час я не втрачав надії, очікуючи, що вона ось-ось повернеться з рибним супом, але цього не сталося ні через п'ять хвилин, ані через десять.
– Ха-ха... Мене знову зрадили. І НПС, і люди - всі вони однакові...
Ще раз усвідомивши, що цей світ був байдужий до інших, я повільно поплив у бік свого дому.
***
- Ти повинен був хоча б подзвонити і сказати, що затримаєшся! Ти знаєш, скільки зараз часу!
Коли я повернувся додому, мене зустріла стривожена Сехі, яка дивилася телевізор у вітальні. На годинниках була глибока ніч.
- Ти що, пив? Але ж у тебе немає друзів і друзів. Стоп... Тільки не кажи мені, що ти пив на самоті. Що трапилося?
– ... Ей, тобі завтра до школи. Йди краще спати.
- Знаєш, коли людина, яка проводить весь свій час або на роботі, чи в капсулі, раптово зникає, виникає причина для хвилювання!
- Е-е? Ти переживала за мене і тому не спала?
- Що? Хто переживав? Я... Я просто дивилася веселі телешоу і не могла заснути.
- Тоді чому ти почервоніла?
- Хтось почервонів? Просто смешно! Все, я спати!
Бум-м!
Опустивши двері, Сехі закрилася у своїй кімнаті.
– Уф-фу... Дівчата-підлітки дійсно працьовиті.
Гучний голос Сехі злегка відрізав мене, але я так втомився, що найбільше на світі хотів завалитися спати.
А потім моя сестричка знову вийшла зі своєї кімнати і, підійшовши до мене, почала бурчати:
- Почисти зуби і вимити ноги. Ти не ставишся до того типу людей, які приймають душ щодня, так що можеш цього зараз не робити.
– ... Ти чого не спиш?
- Я захотіла перед сном випити трохи води.
- Зрозуміло... Що ж, доброї ночі.
Сехи попрямувала на кухню, а я пішов до ванної.
Тричі на день я чистив зуби в дуже рідко. Як правило, це відбувалося двічі. Однак мої очі злипнулися, і завдання щодо нанесення зубної пасти було занадто складним, тому я вирішив не померти, якщо сьогодні пропущу цю процедуру.
Зрештою, я просто помив руки і вийшов з ванної, після чого попрямував до своєї кімнати. Десь позаду видавалося шуршення кроків Сехі, наче вирішила переконатися, що я дістануся до пункту призначення.
Я трохи дістався до ліжка, впав на неї і відразу ж заснув.
Цей важкий день, нарешті, прийшов до кінця.