Урарака простягла руку в сторону передпокої, дивлячись на двері відчайдушним поглядом.
- Врятуйте, памагіті...
Але це не допоможе.
- Ухх... У мене вже все болить... - Простонала Ашидо.
- Ну, натерлося трохи, нічого страшного, є ще й друга дірка.
- Ні! - Запаникувала демонетка.
Дві дівчини дійсно виглядали досить пошарпаними. Тільки Асуї легко утрималася, бо вона, начебто як, швидше на моєму боці.
- Я знаю, чого ти досягаєш! - Звинувачено демонетка, відповзаючи від мене.
Але, прихопивши дівчину за талію, я швидко примкнув її назад до себе.
- Ми не здамося! Ніякий Неджире-чан нам тут не треба. - Вперто заявила вона.
- Добре-добре. - Примирливо посміхнувся я. - Мені й вам трьох достатньо, йдіть сюди, мої хороші.
- Д-демон... - Пропищала Очако.
Можливо, я навіть перебірив небагато.
Приблизно через годину Урарак відключився під час чергового оргазму. Так що я пройнявся жалем над дівчинкою і дав їй відпочити. А ось у Ашідо нервова система буде міцнішою і жодні постільні непритомності їй не грозять. Декетка навіть якось з заздрістю дивилася на подругу. Хоч Очако і відключилася на пару секунд, вона зовсім не спішила показувати, що вже прийшла в себе і робила вигляд, ніби вона у глибокому отрубі. Як переможений солдат на полі бою, що прикидається мертвим.
В кінці-кінців демонетка остаточно видихалася.
Залишилася Асуі.
Звичайно, її я щадив, але ж мені потрібно якось задовольняти свої апетити, а під рукою тільки вона ...
- У Неджире-сан немає хлопця. - Видала жабу, побоюючись глянувши на переможених подруг.
Від такого навіть Очако "прийшла в себе".
- Попередниця!
Я ж обняв малюка і притиснув до себе, погладивши її по голові.
- У, ти моя розумниця, хороша дівчинка! Ось це моя злая помічниця.
Це дуже полегшало.
- Але ми все одно проти! - Уперто наполягла Міно.
Нічого, це поки що. Побачимо, чи так будуть тверді твої переконання через пару днів, за тиждень ...
У будь-якому випадку, девічю берлому я був у доброму настрої. Якщо щадити менше дівчат, то втрьох вони такі ж гарні як Міруко. До речі, треба буде заглянути до крольхі пізніше. А поки я вдома, мене вже мама запала.
По дорозі я заодно подзвонив Рей Тодорики.
Ну так, останнім часом здається я приділяю весь вільний час дівчатам і жінкам. Але не те що б мені це не подобалося. До речі, Рей щось не відповідає. Знизивши плечима, зателефонував Фюмі. Запитав, як вони влаштувалися там на новому місці. Уже не вперше. Дівчина була трохи дратівливою через постійну роботу, але поки їй вдавалося жити без боргів.
Я подумав, що вирішив відвідати Рей в лікарні.
Зазвичай я обмежувався дзвінками і жодного разу не відвідував її після того, як супроводжував Шото. Але вона завжди відповідала на дзвінки. Так що, зараз я щось заволав.
Щоб дістатися до лікарні, мені й хвилини не потрібно. Я нічого не питав у приймальні. Я не мав би права бути родичем, бо мене так ніколи б не попустили. Але, я рухався занадто швидко, можливо, мене навіть не помітили, відчув тільки порив вітру. Але коли я дістався до знайомої палати, то нікого в ній не знайшов. З ліжка Рей вже і білизна зняли. Воїжа теж не було.
Вибравшись на вулицю, знову дзвоню Фумі.
- Що ще, Мідорія? - Уступно зітхнула дівчина.
- Вибач, що відволікаю, але у мене тут таке питання, ви забрали Рей з лікарні?
- Маму? Нет...
- А він її міг забрати?
- Батько... - У голосі дівчини пром'яв страх.
Навіть не страх, а майже жахливий жах.
- Гаразд, якщо ти не в курсі можеш подзвонити до лікарні, як родичка? Може її просто перевели в іншу палату.
- Добре.
Від’їжджаючи, я попрямував до сімейного маєтку Тодоріки. Старому чоловікові могло здаватися, що коли з Шото не вийшло, то потрібно зробити ще одну дитину. Или парочку. Зрозуміло, що генетики свого молодшого сина Енджі вважають вдалим екземпляром. Але схоже, що виступ хлопця на фестивалі дуже розчарував Тараса Бульбу.
- Ніби нічого підозрілого. - Озирнувся я особняком зовні.
Вриватися всередину було якось незручно.
На щастя, ця дилема дозволила Фюмі, додзвонившись до мене.
- Це він! - Кричала дівчина в трубку. - Батько забрав її!
Фюмі, здається, була в істериці.
- Спокійно, я розберуся.
Тепер я вже не контролював правил пристойності. Навіть не так, мене підганяли в спину злість. Так що, я не став тихо пробиратися в будинок, а вирвав вхідні двері напрочь і зайшов з парадного входу. Я боявся, що обнаружу цих двох де-небудь у вітальні, спокійно п'ючі чай. Це було б супер-неловко. Правда, реальність була ще гірше. Не для моєї соромливості, а для Рей.
Стояло мені увійти, як я почув жіночий крик.
Це точно була вона.
Наступного разу я вже зривав двері. Цього разу менше. І, переді мною відкрилася картина справжнього ґвалтування. Ну, точніше, я ніби встиг у самий останній момент. Старець притиснув дружину до футону, міцно тримаючи її за горло. Частина її одягу вже була зламана. Жінка тримала руку свого чоловіка, намагаючись послабити його потребу в ногах, але марно.
- Що... - Енджі ще нічого не встиг зрозуміти, тільки повернув голову.
І, відлетів до стіни з розбитим обличчям.
Насильство не вихід! - Думав я, підійшовши до Старача і ще раз лягнувши його по носі. Згорьований герой спалахнув вогнем, а потім я вибив його з дому, пробиваючи стіну. А то ще Рей задіє.
- Ти! - Взрів Тодорики, кинувшись на мене.
Правда, щось його в сторону повелило.
Гуркот ударної хвилі змусив Енджі здригнутися. Його тіло вже боїться моїх ударів. І це не даремно.
- Я тебе попереджав.
Вогонь безсильно стікає по мені, хоча і жить мій одяг. Старець завдає удару обіймам кулаком, але я б'ю назустріч. Я відчуваю, як хрустять кістки і блює шкіра. Герой звил і навіть хотів відскочити, але до цього встиг отримати по ребрах. Все одно, я намагався не вбити його, але до того ж Ною я не відчував такої злості і з ними було простіше стримуватись.
- Ізуку! - Донісся від особняка переляканий голос Рей.
Старець спробував скористатися нагодою, коли я відволікся, обернувшись до його дружини. Але, для мене всі його потуги занадто повільні. Його удар я на одних рефлексах зустрів кулаком.
- Рей, вибачте, ви можете почекати трохи? Я швидко тут закінчу і заберу вас, добре?
- Я... не треба через мене... - По щоках жінки потекли сльози.
- Зараз...
- Я ВБ'Ю СОПЛ...
Рев Старатель перервався підзатильником, який вбивав його обличчя у землю.
Доставивши телефон, я по швидкому комплекту викликав Румі.
- Так, Ізуку? - Втішалася моїм дзвінком крольчиха.
- Вибач, Румі, я у справі. Мені потрібна твоя допомога, тут одного ґвалтівника потрібно поліції здати, але боюся, його відразу ж спростують.
- Що? - Поспішала Вусагіяма.
- Тодорики. Я скину тебе адрес. Можеш відразу і поліцію викликати?
Коли я подумав про це, то теж вирішив зателефонувати Всемогутньому. Його номер у мене був, як в старости класу, раптом знадобиться. Я відразу пояснив йому, що не можу просто сказати, ніби мені потрібна його допомога як прославленого героя. Тобто, натякнув, що мені не сила потрібна, а його репутація. І, власне, Оллмайт першим і прибув. Адже він був ближче, та і рухається він швидше, ніж Румі.
Дві хвилини він врізався у землю неподалік, наче падаючий метеорит.
- Все добре, тому що я тут!
- Вшемохші! - Яросно прошепелював Енджі.
- Лежати, боятися! - Стукнув я його. - І, сенсей, іноді ці фрази зовсім недоречні.
Мій шкільний вчитель здивовано подивився на побитого, а навіть трохи пораненого другого героя. Озирнувся на Рей, що виглядає з пролому в стіні. Жінка прикривалася простирадлами. А ще, поки я тут ковотив Старателя, у неї на обличчі налився великий синець. Та й руки на шиї помітні.
Згодом прийшли поліцейські, а за ними і Міруко пришкрякала.
- Ну і варто було воно того? - Питаю у старого.
Енджі озирнувся навколо героями та поліцейськими. Він навіть не думав, що вчинив злочин. Зґвалтувати дружину було в порядку. І тепер він намагався зрозуміти, що за це його чекає покарання. Чоловік був настільки приголомшений таким розвитком подій, що припинив будь - який опір.
Поліцейські, до речі, і мене затримали хотіли. Розірвані по лікті руки не могли думати, що я просто мимкрозив. Але тут за мене вступила Румі, а разом з нею і Олмайт. Однак, підтримка Міруко була більш ефективною. Вона пообіцяла панам поліцейського черенком від віяла заткнути якийсь отвір у тілі. Їхніми брудними багнюками поливала поліція, що вже сама себе винуватила. Ніби вони ґвалтівника покривають.
- Я просто захищав подругу. - Говорю чисту правду, на німій питання Олмайта.
Треба, до речі, ще Фюмі подзвонити. Рей тепер повинен десь жити. Бідолашна дівчинка, вона і один брат мали проблеми зі здоров’ям. Так само й мати тепер. Ця жінка навряд чи зможе так легко знайти роботу і повернутися до нормального життя. З іншого боку, те, що їхні родинні дрижки все ж таки вийшли назовні, може розлучитися з чоловіком. І, відсудити у нього достатньо коштів, щоб жити якийсь час спокійно.
- Повинен сказати, я такого не очікував. - Похитав головою Всемогутній дивлячись на Старателя.
Розчарування в погляді Олмайта, здається, було ще сильнішим ударом по другому героєві, ніж його биття підлітком. Принаймні, він замовк. Зовсім. З того часу як з'явилися інші герої, старий не вимовляє ні слова. Одного разу навіть заспокоївся і ніби пішов у себе.
- Рей, ти як? - Залишивши героя, я повернувся до жінки.
- Я... Дякую... - Опустила вона голову.
Її ноги затремтіли, і жінка почала падати, але я її підхопив. Навіть не очікував опинитися в такій ситуації. Припавши на коліна, Рей зачепилася обличчям мені в груди і гардала, поплутуючись руками у залишки мого одягу.
Я без вагань подивився на Оллмайта і так не міг збагнути, що сталося.
- Ну ж бо, буде тобі ревіти. Тепер все добре. - Вітхнув я, погладив жінку по голові.
Звичайно, вона не припинила ревнувати. Але було в це щось хороше. Наче в цьому крикі вона відпускає весь нагромаджений стрес і страх. Мені ж знову захотілося зробити щось погане з Енджі. Як взагалі можна довести дівчину до такого стану?
Поліція якраз хотіла допитати Рей. Але знову втрутилася Румі і відігнала всіх зайвих.
Тепер стояло питання, що робити далі.
Повернути Тодорики-сан до психіатричної лікарні. Або віддати її на піклування Фюмі, яка і так ледве в борги на залазить заради брата. Але, тут сама Рей не захотіла повертатися в лікарню. Точніше, вона погодилася повернутися але саме через те, що б не обтяжувати дітей. Тільки по її обличчю було видно, як вона не хоче туди. І, тут знову втрутилася Румі.
- Якщо ви друг Ізуку, то можете пожити поки у мене.
Вона не просто дівчина-кролик, вона ангел! Богиня!
Взагалі, слово "друг" звучить досить дивно щодо 15-річного підлітка і жінки сильно за тридцять. Хоча Рей молодший від моєї матері, вони обидва набагато молодші за свого віку.
- Простите...
- І тобі не важко? - Уточнил я.
- Ерунда. - Махнула рукою кроляха. - Я вдома тільки сплю, а одна кімната взагалі порожня.
- Я... - Рей було занадто ніяково приймати допомогу.
Довелося вже самому її обійняти і знову погладити по голові.
- Не варто, просто прийми допомогу, Рей, не змушуй нас ще сильніше переживати.
Здається, ці слова підійшли.
- Добре. - Кивнула жінка.
- Можливо, ти навіть почнеш частіше до мене заходити. - Подмигнула мені Румі.
- Тихо ти. - Шикнув я на неї.
Якось дивно в наш бік глянув Олмайт.
Чорт, він сюди йде!
Рей задрожала. Проте, тілодія першого героя не дуже відрізняється від компекції Енджі. І, схоже, у неї з'явився страх великих накачаних чоловіків. Сподіваюся, я не виросту в такого папуга.
- Мабуть, зараз моя допомога тут більше не потрібно. - Напружено заявив він.
А, ось в чому справа. Схоже, він вже десь встиг сьогодні розходитися і ось-ось ризикує перетворитися на лича.
- Дякую за підтримку, сенсей. - Кивнув я.
- Не міг же я не відгукнутися, коли мене звуть на допомогу! - Слегка обурливо відповів він. - Ну, я піду...
І як полетів! Тобто, підстрибнув і змив у небо, а вже там з бавовною кинувся геть.
- Напевно, твори перевіряти побіг. - Пошутив я.
- Да-да. - Міруко завулилася. - Він же твій викладач в ЮЕЙ, вірно?
- Саме так. Мені іноді здається, що він нас боїться.
- Тобто? - Аж раптом обличчя кролі стало таким радісним.
- Пропозиції дається йому нелегко. Але, взагалі, він справляється.
У будь-якому разі, додому я повернувся майже вночі. Провівши жінок до дому Міруко, я мусив залишитися на короткий час. Чомусь, залишати Рей зовсім не хотілося. А мені вона явно довіряє більше, ніж Румі. Проте я не хотів змушувати маму хвилюватися.
З першими ж наслідками цієї події я зіткнувся вже наступного дня.
Коли я одягався в костюм для тренування, до мене несподівано підійшов Тодороки.
- Мідорія. - Серйозно сказав він, наближаючись.
Я мимовільно попався від голого по поясу хлопця.
- Ч-чого тобі?
- Дякую. - Вклонився він. - Ти вже багато зробив для моєї сім'ї. Навряд чи я зможу коли-небудь сповна відплатити тобі. Но! Що б ти не попросив...
- Эй-эй! Спокійно, давай без цих яойних натяків! Ти міг це сказати хоча б в коридорі, коли ми були б повністю одягнені?
Хлопець відкрив рот в подиві. Під таким кутом він не розглядав ситуацію. Навіть якось вислизнув від мене на півметра.
- А взагалі! А як щодо тренування?
- Тренування?
- Так, мені потрібен партнер з руйнівною примха. Думаю, від твоїх здібностей хоч трохи похапцем да буде. Заодно і свої навички покращиш, можливо.
- Добре. - Кивнув хлопець.
Тепер на полігоні мене атакували три противники. Руміріон, Неджире-чан і Шото. Хоча раніше я і своїм дівчатам приділяв час, але зараз вони тренувалися один з одним. Точніше, відпочивали. А то після вчорашньої групи вони сьогодні якісь прибиті і ходять якось дивно. Ну, хіба що Асуї відчуває себе просто чудово.
- А ти міцний хлопець! - Весело заявила Неджіре, зарядивши по мені спіральною хвилею.
- Міг би хоч не стояти на місці. - Міріо, удар.
- Так це навіть на тренування не схоже. - Згода Шото.
Зітхнувши, я перехопив кулак Руміріона під час наступного удару, після чого підвів його і перекинув через себе. Прямо під спіральну хвилю.
- Добре, умовили, витру ка я вами стать. - Розв'язував я шию.
Жалко, мій організм постійно в ідеальному стані і пафосно хрустки майже не виходить. Але, гаразд, випробуємо нові іграшки!
Я навіть не думав про мир. З силою він і сталевий трос розлетить швидко. А от відмовити собі в задоволенні красуню Неджіре я просто не міг. Тодорики я теж вирішив не зв'язувати. Ще зламає мені наручники або трос зіпсує. З його примусою це можливо, хоча й не так просто, як Тоґата.
- Эй! Эй! Чому тільки мене? - Відчайдушно вигукнула дівчина, що була пов'язана по руках і ногах. - Ой! Ти мене погладив!
Це було зроблено не з обуренням, а щирим подивом.
- Ізуку! - Нехотливо крикнула мені Ашідо.
- Та що я? Це випадково.
- Ні, ти це точно спеціально зробив! - Уверенно заявила Неджіре.
- Гаразд, спеціально, вибач.
- Ну, тебе можна зрозуміти, я ж така красуня. - Розумно кивнула дівчина. - Добре, ти пробачений, тільки розв'яжи мене.
Це було настільки безтурботним тоном, що навіть думки не виникало, ніби Неджіре будує з себе королеву. Але, при цьому, вона дійсно прекрасна. А також її характер, його можна описати словом « охололива». Такі дівчата і в сорок років поводяться як безпосередня дівчинка-підліток. А поки що вона буде на два або три роки старшою за мене.
- Ізуку. - Ашідо ще трохи повторила моє ім'я.
Вона мовчала. Звичайно, вона теж дивилась на мене з осудом, але коли я звернув на неї увагу, Зефірка швидко відвела погляд. Урарака вже переглянеться з Асуі, і потім вони разом якось дивно подивляються на Міно.
У будь-якому випадку...
- Продовжуємо!
Поки що займемося тренуванням.
Як вони і просили, я став активнішим брати участь в поєдинках, звичайно, зтримуючи свою силу та швидкість. Моїм суперникам теж має бути якась користь від тренувань. У цьому випадку ми маємо досвід переслідування сильнішого противника. Плюс командна робота. Правда, Міріо і Неджера вже можуть чудово кооперуватися.
Так, день у мене розпланований.
Після тренувань ще потрібно окучувати дівчат зайнятися. Потім ще Рей довідається. Мати також має на увазі. Асуї, хитра додому втекла. Але головною метою окучування були Очако і Міно.
І вже через два дні я отримав результат...
- Ізоку, все, ми так більше не можемо. - Ашідо зітхнула.
Її тон мені дуже не сподобався.
- Давай, краще, знову будемо просто друзями. - Додала Урарака.
Я розкрив рот, не в змозі підібрати слів.
- Так, думаю у нас не вийде інших відносин. - Похитала головою демонетка.
Що сказати. Я цього боявся.
І що тепер робити?