Розділ 387 — це Ліс, який веде до майбутнього (Часть 2).
Найя продовжувала дивитися в небо своїм опустеленим поглядом, а тому Теодор і Елленія вирушили висвяченими.
Великі, округлі гілки світового дерева видавалися відмінними від тих, які росли ближче до землі. А ще тут те й сталося, коли були просторові двері, які миттєво переносили в зовсім інший простір.
Так пара і продовжувала підніматися все вище й вгору, поки не досягла самих хмар.
- Це місце...?
Тут Теодор був вперше, хоча вже багато разів відвідував світове дерево. Отже, Елленя пройшла ще кілька кроків, після чого зупинилася і, зрозуміливо взявши Теодора за руку, сказала:
- Це вершина світового дерева. Окрім Теодора, лише одна людина могла отримати доступ до такої висоти.
- Якщо вхід так ретельно контролюється... У цьому місці повинно бути щось особливе.
— Так, символічне значення достатньо велике, — сказала Елленя, кивком голови вказуючи прямо вгору, - бачиш, он там?
- Це...
Його очі відразу здригнулися. І причиною цього було те, чого він ніколи не бачив на світовому дереві, хоч воно і могло похвалитися своєю зеленою листявою протягом всіх чотирьох сезонів.
Це була не нирка і навіть не квітка. Це було щось круглої форми.
- Фрукти?
Це був плід світового дерева, Іггдрасіля. Колись Теодор отримав насіння світового дерева і віддав його Мітрі, але він навіть не здогадувався, що нинішнє світове дерево може приносити плоди. За часів Епохи міфів, плоди цього дерева були подібні до еліксирів. Звичайно, більшість плодів не мали насіння, а їхня ефективність була менш корисною. Але навіть у такому стані такі плоди були набагато кращими, ніж передові зілля.
- Так, але до його повного дозрівання залишилося ще вісімдесят років. Ось чому це не те місце, яке може бути показане стороннім.
- Ясно. Тепер зрозуміло, чому шлях був таким вишуканим.
Незрілі плоди не могли похвалитися особливою ефективністю, але це мало значення для людей, які були засліплені жадібністю. Отже, ельфи прийняли правильне рішення, прикривши їх від зовнішнього світу.
« Є щонайменше чотири-п'яті проходи, які ведуть до неправильного місця. З якоїсь точки зору, це місце набагато складніше за найбільш заплутаний лабіринт."
Для трансцендентної людини, здатної впливати на простір і час, для вірного шляху не було праці. Але в інших людей незліченна кількість гілок та просторових переходів була практично неможливою. Який з чарівників сучасної доби зміг би підібрати ключ до цього місця? Така людина повинна була мати здатність читати простір, що перевершує майстерність Орти як мінімум на цілий етап.
Як би там не було, це було прекрасне і віддалене місце. А це у свою чергу означало, що Елена була готова поговорити.
Отже, дівчина сіла на пень, чимось схожий стілець, і назвала Тео по імені.
- Теодор.
У відповідь Тео теж сів і, подивившись їй в очі, сказав:
- Елла. Ти пам'ятаєш мою обіцянку?
- Так, звичайно. Кожне слово.
– ... Ти стала Святою Димитри. Той, хто оживляє світове дерево. Це тягар, який я поклав на тебе, Елла. Допоки ця роль не буде виконана, ти будеш прикута до світового дерева важкими кандалами...
– Теодор...
Елленя спробувала щось сказати, але Теодор підняв руку і зупинив її.
Він знав, що це було неминуче. І вона теж.
Але, на відміну від Елленої, яка взяла на себе цей тягар за чистих обставин, Теодор почувався винним. Він хотів звільнити її від таких складних обов'язків як можна раніше, але навіть він не міг скасувати того, що вже сталося. Таким чином, Теодор дав обіцянку як собі, так і Аллене... В день, коли ці кандали будуть скинені, вони одружаться.
- Почекай, Елла. Я маю що сказати тобі.
Коли Елена почула це, її обличчя стало блідим, як віск. А ще вона не могла зупинити наступні слова, які він промовив:
- Я повинен порушити цю обіцянку.
– ... Ах, ах...
Очі Еллені негайно заповнилися сльозами. Її губи, які завжди були злегка вигнуті в ніжній усмішку шоковані привідкрились, виводячи сумні звуки. Її спокійна краса перетворилася на глибокий розпач, від чого будь-хто, хто побачив її людину, почувався б так, ніби у неї на душі повис непідйомний камінь. І Теодор, який викликав такий стан, теж не був винятком.
- Елла.
Він обережно взяв Елленю за руку, і та схопилася за неї, наче це була її остання надія. А потім дівчина почала плакати:
– Я... Я не хочу... Теодор, обіцяв... Ти обіцяв...
- Елла.
- Виверження, *всхлип*, Тео ...дор... *Всхлип*.
- Елла, просто почекай і заспокойся, добре?
Його реакція була ще більшою, ніж він очікував. Зелоне волосся, яке впало у його груди, то й річ злякало, від чого вбрання Тео негайно стало вологим. Елленя плакала так, ніби небо було завалите. Отже, Теодор зробив глибокий вдих, після чого лагідно прошепотів:
- Я не покину тебе.
– ... Л-ложь, *всхлип*...
Через неправильний підхід Теодор відчув деякий жаль. Його слова викликали непорозуміння, яке він хотів швидко виправити. Але Еллена лише хитала головою і не хотіла нічого слухати. Вона могла вибрати партнера тільки один раз, а тому для неї це був єдиний і останній варіант. Тому Тео ненароком вдався до шокової терапії.
- Елла, — піднявши її руки, якими дівчина закривала свої вуха, вимовив Тео.
-Всхлип*... А-а?
- Я не можу чекати до того моменту, коли це станеться, так що давай одружимося найближчим часом.
Елленя відірвалася від його грудей, обнаживши свої мокрі очі і широко розкритий рот. Шокова терапія виявилася кращою, ніж очікувалося.
- Ти говориш це щиро?
- Елла, — посміхнувся Теодор, виправляючи свою помилку, – Я хочу порушити свою обіцянку, тому що роблю тобі пропозицію до того, як твої обов'язки пойдуть до кінця.
– Ах...
- Елла, я хочу створити з тобою зв'язок, про який я міг би згадувати в будь-який час і в якому місці.
Після цих слів Еленоя мовчки дивилася в порожнечу протягом декількох хвилин. А потім її бліде обличчя прямо-таки почервоніло. Можливо, так було через пережитий шок або просто через усвідомлення того, що запропонував Теодор. Лише подумайте, щоб він захотів одружитися з нею, причому найближчим часом! Елленя була зовсім не готова до цього.
- П-будь ласка, почекай трохи... - Витягнувши руку перед собою, прошепотіла дівчина.
Світове дерево відгукнулося на волю найвищого ельфа і злегка гойдало свою гілку. Це була та гілка, на якій висіли фрукти для дозрівання понад 80 років. І ось Елленя без вагань зірвала один з плодів. Можливо, цей фрукт вже був більш-менш зрілим або ж Елленя була сильнішою, ніж йому здавалося, але плід лопнув, затока все навколо приємним ароматом.
Потім Елленоя передала шматочок Теодору і пояснила причину своїх дій:
- Ми, ельфи, не звертаємо особливої уваги на таке розуміння як "брак". На відміну від людей, ми не проводимо розкішних церемоній. Для нас, ельфів, немає нічого незвичайного в тому, коли дві протилежні статі просто починають жити разом.
- Це весілля, але не весілля...
- Так, якщо два серця знайшли один одного, немає необхідності проводити формальні ритуали. Таким чином, у нас буде дуже проста церемонія.
Саме тому Еллена взяла цей плід.
- Двоє люблячих ельфів розділяють один плід, після чого вирізають свої імена на насіннєві ім'я і саджають його в найдорожчому місці. Так відбувається наша церемонія.
Теодор зрозумів все, за винятком одного.
- І це має бути плід світового дерева?
– ...
- Елла?
– ... Я... Итак... Просто, поруч нічого не було... Так, я повела себе егоїстично.
Елленя, яка завжди вважалася безкорисливою, тепер була переповнена жадібністю. Вона знала, що вона не особлива, але всі дівчата хотіли мати особливу весільну церемонію. Ось чому атмосфера стала кількаю ігривою. Отже, дві людини повільно поклали шматочки плоду собі в рот, від чого блакитні очі Теодора і зелені очі Еллени залищали таємничими квітами.
– ... Це смачно.
Можливо, плід був пов'язаний з нейронною мережею Рататокська, але і Теодор, та Елленоя відчували, як їхні емоції виходять за межі їхніх тіл і перемішуються в розумі один одного. Здавалося, що Теодор Міллер перетворився на Елленю, а Елена перетворилась у Теодора Міллера. Можливо, це був своєрідний жарт від світового дерева для коханців, які наважилися використати його частину у своєму шлюбі.
— Я люблю тебе, Елла, — вимовив Тео, здивувавши себе.
- Я теж тебе люблю, Теодор.
З його уст виходили по-справжньому чесні слова, і їх було більше, ніж будь-коли раніше. Плод був невеликий, і незабаром на одній з його сторін було написано ім'я "Еллена". Потім Теодор написав своє власне ім'я біля нього, після чого насіння було розламано на дві частини. Кожен з них мав свій власний шматочок, і скромна весільна церемонія підійшла до кінця всього за кілька хвилин.
Поклавши насіння в кишеню, Теодор задумався над тим, де його посадити. І невдовзі після цього він отримав відповідь.
« Позаду помети Міллерів».
Світове дерево вже не могло народитися. Навіть якщо насіння, розділене на дві частини, зуміє виростати, воно буде не більше звичайного дерева. Однак, воно народиться від сили світового дерева, і таким чином захищатиме все життя та збагатить землю. Тео сподівався, що завдяки цьому його сім’я буде хоч трохи безпечніше.
- Вже ніч.
Почувши слова Теодора, Еллена сором’язливо кивнула і запитала:
- Так, підемо?
- Ходімо моїм шляхом. Я знаю, де знаходиться кімната Елленої, але де сплю я?
– ...
- Елла?
- Н-ну, тепер Т-теодор - мій чоловік, — проговорила Елленя, причому так тихо, що Теодор ледве зміг її почути.
Менш ніж за хвилину після того, як їхні стосунки змінилися, обличчя Елленої почервоніло, і вона, потягнувши Теодора до себе, так само тихо додала:
– Я... Я маю на увазі... Ти ж повинен залишитися в моїй ... кімната?
У відповідь на сміливе прохання своєї нової нареченої Теодор обійняв її. Подібно до Еллениного, Теодору було спекотно. І знову настали ті дні, коли він врятував її від воїнів Остіна і потім від зазіхання Гордіні.
– ... Ходімо.
Твердо тримаючи свою наречену, Теодор впровадив знайомі йому просторові координати, залишивши позаду себе лише самотні свист вітру.