Розділ 378 р. — Через терени до зірок (Часть 2)
Це була справді шокована пропозиція.
Король-герцог! Цей титул був на тому самому рівні, що й великий князь, але він думав про цілком іншу владу. У той час, як великий князь представлявся звичайним дворянином, який мав велику владу, король-герцог був практично королем.
Він мав на меті коронувати незалежного правителя, але залишився би лише формальним підпорядкованим Мелтора. Крім того, оскільки величезна територія на східному континенті буде визнана його власною, Теодор міг збудувати державу, яка була б навіть більше ніж Королівство Мелтор.
Це був спокуса, від якої не відвернувся б жодна людина.
- Хмм...
Але Теодор мав свою думку.
« Його Величність знає... Це не пропозиція, яку він запропонував би. З огляду на це, з ідеєю запропонувати такий титул напевно виступили двіряни."
Оскільки титул короля-герцога все одно залишався двіранським, зрештою від його творіння мала страждати сама державна влада Мелтора.
До того ж, нехай Теодор був чарівником, але він мав багато справ як Старшого Майстра Башен. Якщо він залишить свою посаду, накопичиться ціле море роботи. Крім того, порівняно з невеликим управлінням, кількістю грошей і праці, необхідної для створення нового королівства, було на абсолютно іншому рівні.
Мелтор зовсім недавно пройшов війну і тепер повинен був знову зіткнутися з фінансовими труднощами. А тому єдиними, хто виграв би від ослабленого королівства були корумповані чиновники.
«... Проте, це може бути і пропозиція Його Величності, спрямована на те, щоб контролювати мене. Він людина, яка вміє зважувати свої втрати і прибуток. Навіть якщо я не приму пропозицію, у нього вже є запасний план."
Нерозумні дворелі цього не знали, але Курт III був мудрим королем, чий характер був далеко від поняття "смирний". Курт був правителем, який при потребі міг бути як добрим, так і безжалісним. З самого дитинства він йшов по кривавому шляху. Він був монархом, який знав, коли і як застосовувати силу.
І якщо Теодор прийме цю пропозицію, то всі незадоволені дворияни будуть просто розчавлені Ортою.
Тож, подумавши про це, Тео лише розсміявся:
– Ха-ха-хо... Ти ж вже знаєш мою відповідь, Майстер Вежі.
– ...
- Я не стану королем-герцогом. Отже, будь ласка, передай це Його Величності.
- Ех, звичайно, зітхнувши і посміхнувся Орта. Хоч би як там було, Теодор не почав діяти під впливом моменту. Він був чарівником 9-го кола, трансцендентною людиною і справжнім героєм.
І як один з небагатьох магів, які розуміли положення Теодора, Орта знав, що для нього безглуздо шукати багатство і силу. Це не означало, що людина мала перспективу утримуватися від цього. Тому що закони суспільства і провидіння людського світу не були дійовими для Теодора.
"Чого прагне чарівник після досягнення 9-го кола?"
Якби він хотів багатства, то міг би взяти його силу. Якби він хотів влади, то міг би в будь-який момент показати свою велич.
Орта чітко бачив це, бо вже кілька разів боровся з трансцендентними істотами. Для Теодора ціла нація і її армія були всього лише кучкою бур'янів, яких можна було знищити одним помахом своєї руки. Щоб протистояти такому чарівнику, потрібно було б принаймні одну трансцендентну людину.
Проте в сучасній ері не було нікого, хто міг би зупинити Теодора.
– ... Старший Майстер Башен, — сказав Орта як звичайна смертна людина, а не пан Вежі. Що ти збираєшся робити?
Він запитував не просто про завтрашній графік, а тому Теодор зрозумів суть питання, якийсь час мовчки дивився у вікно, після чого відповів:
- Поки що не знаю...
Хлопчик, який пролив піт і сльози в бібліотеці академії, мріючи про краще життя... Він мріяв знайти вродливу дівчину і стати репетитором. Але, як тільки всі ці побажання були сповнені, в його серці залишилося лише одне бажання:
- Я любитиму тих, хто любить мене, прикладатиме всі сили на виконання своїх обов'язків і житиму сьогодні як вчора, а також шукати правди, як і всі інші маги.
Дехто з людей міг вважати цей висновок дуже безглуздим. Чому він не збирався нічого робити, коли мав силу перевернути гори? Бажання досягнути ще більших вершин було природним для людської природи.
Проте Теодор лише посміявся над цим безглуздям.
Людина, яка використовує свою силу тільки тому, що може це зробити, була звичайним ідіотом. Все це було вторинно... Він бажав, щоб люди наслідували мудрість світу, досліджували його закони, любили свою сім’ю і підтримували своїх друзів.
- Хіба це не досить велика мета? - Теодор запитав, продовжуючи дивитися у вікно. Орта, який чув бажання Теодора, застиг на місці, ніби все його тіло було вражений блискавкою.
Теодор міг покласти весь світ до своїх ніг, але він не хотів влади. Він не хотів бути вищим за всіх. Замість цього він спокійно посміхався ранковому сонцю, яке сьогодні було таким же як і вчора.
- Зрозуміло.
Орта, здається, вже знав чому Курт III не дуже турбувався про вибір Теодора. Хоч би що він робив, це не завдасть шкоди іншим.
- Знову я висловлюю свою повагу, старший Майстер Башен, — від усього серця вимовив Орта.
Майстер Білої Вежі був людиною з тихим характером, але щирість трансцендентного чарівника змусила задуматися не тільки його. Отже, Теодор спокійно заспокоїв атмосферу і обвів інших дивним поглядом.
- ...?
Цей день у Горах Бекун почався з тиші.
***
- Тео! - Розсміялася Вероніка, ляга на ліжку Теодора. Я знала, що ти не погодишся з цією пропозицією, але твої слова були такими класними!
- Е-е? Які саме?
- Ну, про те, що ти будеш любити тих, хто любить тебе, використовувати свої сили для виконання обов'язків, жити сьогодні так само як і вчора, а ще шукати правду, як інші маги. Одного разу я обов’язково опублікую книгу слів Теодора Міллера!
- Ч-що...
Обличчя Теодора почервоніло, і він замахав руками. Він не відчував цього, коли говорив ці слова, але почув їх із уст інших і запанував порядок. Він би провалився крізь землю, якби побачив на книжковій полиці « Книгу слів Теодора Міллера! »
- Що, не можна?
- Ні.
- Ц-ц, — покляла мовою Вероніка і переключилася на іншу тему, до речі, Тео, не зважаючи на твою відповідь Орте, який твій графік після повернення додому? Ти збираєшся повернутися в центральну вежу, де, як і зазвичай, нас чекає гора роботи?
- Ну, я хотів би трохи відпочити. Ти не хочеш провести зі мною невелику відпустку?
- Правда?
Вероніка почервоніла від думки про те, що провестиме з ним цілий місяць і не змогла приховати свою радість. Якби це бачив якийсь чарівник з Червоної Вежі, він би вважав Вероніку самозванкою. Її ніжний вираз обличчя і підрозділ голосу були також нестерильні Майстеру Червоної Вежі, як і магія льоду.
- А, точно, – додав Тео, ніби про щось згадавши, — Ніка.
– А-а?
- Можливо, це трохи несподівано, але я і так змусив тебе занадто довго чекати. Коли нам буде краще запланувати наше весілля?
– ...
Вероніки просто полізли від цих слів на лоб.
Деякі люди можуть докорити Теодорові, що він зовсім нічого не розумів у таких делікатних питаннях і говорив про весілля занадто недбало. Однак Вероніки не сподівалися від цього.
Бу-жу-жах!
Її руде волосся загорілося, а кімната почала заповнюватися жаром.
– Ува-ах! Ника? Ника! Вероніка! Очнись!
– Ах...
На щастя, Вероніка вже досить швидко спалахнула і погасла полум’я. Але в кутку кімнати все-таки залишилося трохи чорної сажі. І це було очевидним доказом того, що жар, який вона випромінювала, був атакуючим магією.
І ось, поки Теодор стирав сліди за допомогою закляття відновлення, Вероніка не могла вичавити з себе жодного слова.
- ----!
Сенс всього того, що сказав Тео, зводився до одного-єдиного слова:
Шлюб! Тепер вона не буде старою дівкою! Деякі люди можуть назвати її крадіжкою, але їй було наплювати! Теодор запропонував їй вийти за нього заміж! І якщо хтось втрутиться, вона спалить його на місці! А, але як вона повинна була відповісти? Вона так соромилась, що їй було важко дихати і не тільки говорити.
І це тривало доти, доки Теодор не поклав їй на плече свою руку. Навіть коли Вероніка з великими зусиллями повернула собі нормальний колір обличчя, на її щічках все ще залишилися маленькі червоні плями. Тільки коли Вероніка десяток разів прокрутила в голові складні магічні формули, їй вдалося заспокоїтись.
Навіть незважаючи на свій більш-менш нормальний вигляд, вона все ще панікувала. І ось, нарешті Вероніка не витримала і, підскочивши з ліжка, заволопила:
- Ува-а-ак-ах! Я збентежена! Чому я так серйозно ставлюся до цього в моєму віці? Тео, вибач, але давай поговоримо пізніше! Я ніколи не відкидаю тебе. Я приготую будь-який час...
- Почекай хвилинку. Ника?
- Наступного разу! Наступного разу! М-мені потрібно приготувати своє серце!
А перед тим, як Теодор кивнув, Вероніка куля вилетіла з кімнати.
"Чому тема весілля її так будорає?"
Навіть не дивлячись на те, що він був магом 9-го кола, на це питання у нього не було відповіді. Так чи інакше, Теодору не було ще й тридцяти років, а тому він багато чого не розумів.
✔ Тиша. Коли я подивився на вільне ліжко, де хвилиною раніше лежала Вероніка, то наказав Теодору.
Цього було достатньо. Його воля зникла зі світу, і в кімнаті залишилося лише дихання Теодора.
- Обжерливість.
Розмова з Веронікою трохи відклалася, але спочатку Теодор збирався зробити саме це. Його передбачення попередило його, що коли він заповнить це питання, то буде створено незворотний потік майбутніх подій.
Це не було нещастя або невдача; це був всього лише неминучий закон причинно-сплетених зв'язків. І навіть не знаючи відповіді, він не міг би зупинити його.
« Надійне, часом незнання і справді краще знання...».
Теодор відчував, що цього разу Обжерство не принесе йому ніяких хороших вістей. Але необізнаність майже нічим не відрізняється від спроби закритися рукою.
Якщо він проігнорує те, що має статися, то просто відкладе своє розпач. Отже, це не було фундаментальним рішенням, а тому він звернувся до того, хто знав відповідь на його запитання.
– ... Хрм-м.
Здавалося, що Обжерство не хоче говорити на цю тему.
- Обжерливість.
Але Теодор не мав іншого вибору, окрім того, що його цікавило.
- Поясни, що сказала похотіти. Яке знищення вона мала на увазі?
– ...
Якийсь час гримуар мовчав. Він рідко виражав такі почуття, але Теодор терпеливо чекав. У кімнаті було відчуття, як звенять нерви двох напружених співрозмовників і врешті-решт Обжерство все ж заговорило.
- Можливо, вона говорила про гнів, - вимовив гримуар, голос якого звучав неприродно пригніченим і безпорадним, - Вона говорила про цей бісовий шматок металу, який отримує сигнал, коли більшість з Семи гріхів виселені.
- Шматок металу?
- Верно. Мені було заборонено говорити про це доти, доки гнів не активується. Крім того, було неможливо розкрити його існування. Якщо точніше, то до цього моменту я просто забув про нього і згадав лише тоді, коли була знищена Похоть.
Єдиний з Семи гріхів, що залишилися в цьому матеріальному світі, гнів...
- Чому обставини, що стосуються гніву настільки обмежені?
- Користувач,- Обжерливість, не відповідаючи на поставлене питання прямо: Скільки ти знаєш про астрономію?
- Що? Що тут таке астрономія?
- Ти знаєш, що таке комета?
Тео був досить добре обізнаний з такими поняттями, як астероїди та метеорики.
Отже, обжерство побачило цікавість Теодора і, знявши довгий подих, почало пояснювати:
- Можливо людство цього не знає, але існує одна комета що 120 років проходить повз певну точку. У Епоху міфів ця комета називалася Деус, і було кілька релігійних груп, які поклонялися їй як богові знищення, що володіє абсолютною силою.
- І-і?
– ... Ця комета є злою.
Після того як Теодор застиг від зловісної здогадки, його мозок проникли далі словами обжерливості, наче гострий клинок.
- Це зброя, яка чекає на околиці зірок, щоб знищити планету відразу ж, як тільки вона отримає певний сигнал.
Це був один з Семи гріхів, мета якого полягала в « руйнуванні».
- Ми називаємо його мисливцем на Планети, – Гурим тоном додав обжерство, підвівши межу своїй жахливій розповіді.