Розділ 355 — Пандеміум (Часть 2).
- Гоєтия.
- Так, хазяїне.
- Зупини всі поточні операції до наступних розпоряджень. Я розберуся з цим самотужки.
- Режим очікування активовано.
Перстень, який надів на правій руці Теодора, перестав світитися. Тепер Тео міг би навіть без допомоги Гоєтії максимально швидко завершити цю магічну формулу. Теоретично, це було йому під силу і на 8-му Крузі, але даний заклинання не могло бути використане на практиці через надто велику кількість випадкових чисел та надзвичайно складного управління.
Але для цього Теодора це було цілком можливо.
✔ Злізь, маленьке сонце.
Над стиснутими ладонами Теодора з’явилася блискуча світна куля. З боку він міг помилково сприйняти як магію світла, але Аквіло миттєво відчула приховану в ньому могутність і захоплення мовою.
Якщо взяти до уваги лише голу силу, то він був могутнішим за дихання, яке Аквіло могла використовувати у своїй формі.
́ІЗКУВАННЯ.
І ось, в той момент, коли Теодор віддав наказ, що світиться куля вибухнув мільйоном уламків.
- ------!
Ні, це було не вибухом, а розсіюванням. Осліплені промені світла прокинулись у всіх напрямках, що містять силу дракона.
Це було заклинання сонячним Лусом. Це була все-ніжна магія, яка стискала теплову енергію до форми сфери і випускала її в напрямках, зазначених заклиначем. При цьому, природно, вона містила в собі жахливу кількість сили.
- Ку-хра-а-А- а-ак!
Монстри, уражені яскравими променями, підскакували від спалаху болю. Але виявилося, що рани були незначними. Найефективніше порівняння в цій ситуації було б, мабуть, укол голкою? Можливо, для когось така атака і могла виявитися смертельною, але для монстрів, чиї кістки по ширині не поступалися деревним гілкам, це було схоже на укус комах.
Приблизно так кожен з них і думав дві секунди тому.
« Покойтеся з миром»
На жаль, дія променя не обмежувалася звичайним проникненням. Пробивши шкіру та м’язи, частинки світла потрібно було лише дві секунди для того, щоб вкинути кров і спалити їхні кістки.
Монстри не просто згоряли живцем... Вони плавали, стікаючи на землю безформною рідиною.
Фшу-у-о...
Один, десять, сто монстрів... Так само кількість монстрів, як і кількості випущених променів, перетворилася на брудні калюжі, що простягаються по землі. Це справді було справжнє « прискорення». Одним заклинанням Теодор знищив сотні монстрів, після чого він позбувся вітру. Він хотів не залишати від них жодних слідів і випалити решту рідин дотла, але та виявилася більш термостійкою, ніж він думав.
- Вау! Як чудово! Хлопче, ти спеціально це зробив, щоб вразити мене? Якщо так, то в тебе вийшло! - Аквіло, зачарована цим світловим бомбардуванням.
Вона любила красу і силу, при цьому знехтувала потворністю та слабкостями. Ось чому монстри, які кілька секунд тому її бачили, були для неї найгіршими ворогами. Якби Теодор не взяв на себе ініціативу, вона б негайно стирла з обличчя землі кожного із них.
Проте Теодор просто нехтував цим.
« Що це за монстри? Химеры? Схоже, але це щось інше. Вони не змінюють своїх тіл і не маніпулюють ними... Крім того, це не просто мутація... Вперше бачу, що мутує одночасно тіло і душа."
Теодор чітко бачив, як щось спотворило їхні душі, змусивши тіла деформуватися і прийняти дійсно жахливий вигляд. Разом з цим, він не бачив ніякого способу врятувати їх. І оскільки чарівник 9-го Круа вирішив, що єдиним способом упокоїти їх було повне знищення, то навряд чи хтось інший зміг би з цим посперечатися.
"Ц-ц, вони далі стікаються..." -- нахмурившись, пробурмотів Теодор. Він відчував, як в їх сторону починає тягнутися ще більше монстр.
Чи сонячний Луч захопив їх? Можливо, хоч це і було трохи дивно. До цих пір Теодор свідомо використав магію, не придушуючи наслідки її застосування. Монстри інтуїтивно відчували сильні коливання мани, усвідомлюючи, що такий противник їм не по зубах. Це було щось подібне до страху Дракона, але... Але ці монстри втекли сюди так, ніби їм було абсолютно невідоме поняття "страх".
« Можливо, вони є чимось на зразок штучної зброї? Якщо так, то нам доведеться боротися тут до сходу сонця, - подумав Тео, повернувшись в сторону того місця, де жила родина Танцуючих Фей Лі.
Затримуватися тут було б порожній тратою часу, а тому він зібрався негайно вилетіти в їх напрямку.
- Пробач... Ти не подбаєш про мене?
Однак виникла одна несподівана проблема. Аквіло не могла літати на високому рівні, а переформулюючись у дракона, почала привертати до себе увагу. Врешті-решт, Теодор був змушений нести її на закорках.
- Хм-м, ти став таким хоробрим з тих пір, як я востаннє бачила тебе.
- Перестань притиснутися і шепотіти мені на вухо.
- Тоді, може мені можна поцілувати тебе?
- Заборонено.
Аквіло засміялася, і Теодор зітхнув та піднявся в повітря. Коли він зустрів Вероніку, йому явно довелося зіткнутися з серйозними проблемами.
***
Це був довгий, але разом з цим і короткий політ. Теодор, тримаючи невпинні спроби Аквіло зблизитися з ним, дивився Гори Бекун, які прямо-таки кишіли монстрами. На перший погляд, їх було не менше 30,000 одиниць.
Дикі тварини вже давно зникли в шлунку справжніх монстрів, тоді як звичайні монстри, які втратили свою форму, кинулися один на одного, щоб задовольнити свій ненаситний голод. Це було пекло в буквальному розумінні цього слова.
- Скоро будемо на місці. Будеш спускатися?
– Да.
Коли Теодор побачив, як танцюють Фей Лі, він сповільнився і опустився на вершину пагорба. М'які дотики до його спині підійшли до кінця, і як тільки двоє компаньонів подивилися вниз, їх обличчя просто застигли.
- Та їх же тут як тарганів...
Теодор не відповів ні на що, але він сказав: « Не менше двадцяти тисяч. А якщо зібрати всіх, хто поруч, то близько 50. Це вже на рівні повноцінної армії ...."
На землі не було де і яблуку впасти, тому що звідусіль стирчали тільки потворні голови. З їх положення все виглядало так, ніби гігантська мурашкина колонія рухалася в напрямку якогось об'єкту.
А потім Тео визначив і кінцеву мету цього неприродного марша. Вона була тим самим селом, яке лежало в горах Бекун. У центрі цього села було помести Фей Лі (Танцуї).
- Хм? - Прищурившись, пробурмотів Теодор, — Оберег...? У Семі Лі є настільки кваліфікований шаман?
Від монстрів, які без втоми кидалися вперед, село захищало прозорий щит. Встановлення чогось подібного вимагало щонайменше рівня майстра, оскільки щит цілком успішно блокував атаки противників і дозволяв атакам союзників.
Завдяки цьому односторонньому бою, стріли захисників змогли наносити нескінченний орд монстрів хоч якийсь урон.
« Пока все стабільно. Надії на перемогу у них немає, але так вони зможуть продовжувати тримати свою позицію ще цілий тиждень."
Окрім переваг у місці та щиту, час від часу виходили тигр і ведмідь, розмітаючи всіх найближчих монстрів, після чого знову поверталися назад.
Це були голови місцевих духів - Король-Тігор і Білий Ведмідь, побачивши яких Тео не міг не посміхнутися. Більшість інших парфумів, Гор Бекун, поїхали до Ле Ельфхайму, але обидва лідери залишилися тут. Вони просто не могли залишити тут Лі Сюл саму.
Проте усмішка Теодора тривала недовго.
– ... Баланс скоро зникне.
- Чому? У них же, начебто, все виходить.
- Подивися на ту гору.
Після того як Аквіло послухалась поради Теодора, вона підняла свій погляд і уважно оглядала місцевість. Наблизившись до села, він рухався триметровим монстром з масою. Він не пройшов відповідної підготовки, але концентрація мани в його крові була жахливо близька до аури, що ставило його на одному рівні з майстром меча або магом 7-го Кругу. І хоча цього монстра не можна було порівнювати з Королем-Тіґром і Білим Ведмедем, які відтачували свої навички протягом століть, це було достатньо, щоб обезпечити.
- Доведеться втрутитися. У селі немає Вероніки і Сильвії. Якби вони там були, то відчули б наближення такого джерела мани.
- Добре, я готова діяти відразу ж, як тільки ти скажеш.
- Дякую.
Аквіло охоче прийняла слова Теодора, і маг змінив погляд на монстрів, які ще не знали про їхнє існування. Який би сильний маячок ці монстри не мали, вони ще не знали, як правильно її експлуатувати. Їхня шкіра була міцніша за сталь? Рівень регенерації був вищий, ніж тролей? З такими ворогами Теодор стикався ще до того, як став майстром.
- Готія, допоможи.
- Активну допомогу. Тут ви можете встановити формулу блискавки.
Потім над головою Теодора з'явилася величезна блискавка.
Пам'ять.
Відкрити всі шари.
Непарний Кераунос.
Блискавка розділилася, з’явивши на світ дев'ять мірних копій. Скрині від них були чітким доказом того, що один лише їхній дотик міг розплавити залізо. Тим не менш, Теодор все ще не був задоволений. Він був здатний атакувати цю магію ще до того, як став трансцендентним. Йому потрібно було їх збільшити.
І ось, коли він схопив блискавки своєю правою рукою, вони почали рости і сяяти ще яскравіше. В одному місці було зібрано колосальну кількість енергії, від чого електрика просто перетворилась на плазму.
▫ Одержи мені свою силу, бог блискавиць.
Потім його існування було помічено. Люди, які ховаються за обезпеленим законом, втупилися у бік пагорба, а монстри без страху кинулися до чоловіка, оточеного блискавками. Однак кінцева магія Теодора вже завершена.
Кераунос.
Ділянка магії була встановлена в кілька кілометрів, а її метою були небезпечні елементи, які могли загрожувати заклиначам. Здублені блискавки, які перетворилися на плазму, видали дикий рів.
Від запуску до удару потрібно було менше секунди. Теодор кинув виклик захисту монстрів і миттєво вбив їх, розтрощивши кілька сотень метрів навколишнього простору. Якби біля підніжжя Гор Бекун текла магма, вона відразу б поспішила змінити свій напрямок.
- Аквіло, покрий туманом все поле бою.
– Ах... Так!
Поки Аквіло намагалася оправитися від шоку, Теодор вже закінчував підготовку. Названий Аквіло туман повинен був підвищити вологість в повітрі, малюючи цим монстрів і не дав їм жодного шансу уникнути нової атаки.
« Що ж, "стиснення" вийшло непогано, але тепер настав час спробувати ще й « розповсюдження» — пробурмотів Теодор і піднявши руку до неба.
Потім сталося щось абсолютно немислиме.
– А-а...
Хтось, піднявши погляд до неба, тут же впав на коліна. Хтось інший склав руки, почав хвалити ім'я свого бога. Навіть монстри більше не наважувалися бігти вперед і застигли на місці, затамувавши подих.
У темному небі, освітленому місячним світлом, крізь хмари почали прориватися тисячі блискавиць.
О, Кераунос.
Потім на землю вилилася золота Божа кара.
Це був момент, коли нічне небо Гор Бекун було розірвано небаченою доселею грозою.