Розділ 354 — Пандемоніум (Часть) 1).
Падіння центральної імперії...!
Люди на східному континенті могли не розуміти цього, але Теодор добре розумів наслідки такого життя.
Центральна імперія — це найбільша держава східного континенту, яка буквально означає цей термін. Навіть якщо б проти неї об'єдналися чотири інших королівства, результат все одно залишився би цілком передбачуєм. Імперія охоплювала велику половину території східного континенту, де була величезна армія і велика кількість населення. Ну і на завершення... Її серце пролежала від того, щоб полювати.
Це було занадто сильна держава, щоб рухнути без будь-яких на то передповідях.
– ... Майстри Башен послали останнє повідомлення, після чого контакт з ними був втрачено. Вони сказали, що збираються взяти участь у війні з місцевими силами самозахисту. Здається, вони не були впевнені в тому, з чим саме боряться і яка кількість противника - повільно вимовив Орта, чиє обличчя було приховано під його всюдисущою білою маскою.
Він вірив у здібності двох майстрів Башен. Але оскільки зворотний зв’язок перестав діяти, то в цій жорстокій битві могли виникнути деякі змінні.
Ось що сказав Теодор: « Потрібно бути, місцеві сили самозахисту — це сім’я Танцуючих Фей Лі. Два майстри плюс бійці з Танцуючих Фей ... Це дуже вражаюча сила."
Однак у світі існувало надто багато змінних, щоб сліпо вірити в успіх навіть такого потужного підрозділу. Особливо тому, що Центральна імперія перебувала в повному руках Похоті. Теодору вже доводилось битися з гримуарами, і тому він добре знав їхню небезпеку.
Грімуар не зробив би нічого, що порушило б мету його існування. І оскільки метою похоті було народження « крайнього плоду », то провал центральної імперії міг бути справою її рук.
А ще... Те, що він отримав - це те, про що раптом в нього у голові з’явилося повідомлення. Це була печера, що розташовувалася в горах Бекун.
І незважаючи на те, що з точки зору здорового глузду це здавалося досконалим абсурдним, Теодор вже мав справу зі принесенням в жертву цілого королівства. Що якби все населення, що проживає на території принаймні в десять разів переважала Королівство Лайрон, було б використано для чогось подібного?
- Мені треба поспішати, — ретельно все обдумавши пробурмотів Теодор.
Орта кивнув у відповідь. Зрештою, він не просто гриз нігті і чекає повернення Теодора.
- Так, я вже зібрав достатньо кваліфікованих людей. Бойові здібності — це не єдине, що потрібно. Потрібно працівників, щоб забезпечити безпеку і створити базу.
— Це добра пропозиція, — погодився Теодор і додав: — Тоді я залишу керівництво цій групі тобі.
– А-а?
Старший Майстер Башен мусив діяти сам, бо мав набагато більшу силу у порівнянні з іншими. Маг, який має здатність самотужки розбивати цілі армії, не повинен бути прив'язаний до ролі командира.
Але Орта інтуїтивно відчув, що це було зовсім не те, про що мав на увазі Теодор.
- Старший Майстер Башен, ти хочеш поїхати на східний континент без групи підтримки? Ти щойно повернувся, до того ж перед відновленням працездатності просторових врат ще дві доби.
- Все нормально. Прості ворота відіграють лише якусь допоміжну роль. Пересування не буде проблемою, якщо я використовую свою власну магічну силу.
- Будь ласка, не варто робити поспішних рішень, — проговорив Орта. Тоді куди більш обережним є тон за все: старший Майстер Башен, я впевнений у твоїх здібностях, але в даний час східний континент знаходиться у стані без нічого спільного з стабільністю. Я думаю, що найкраще поїхати туди разом з допоміжними військами і не витрачати стільки магічної сили.
- Я знав, що це ти і скажеш, — посміхнувся Тео, бо в словах Орти насправді містилась толіка логіки.
Особистість ворога невідома. Вони також не знали про стан місцевості, на яку мали піти. З огляду на таку кількість невизначених змінних перше, що їм потрібно було зробити - це уникнути непотрібного споживання магічної сили. Проте, ставши трансцендентним, Теодор більше не мав про це турбуватися.
- Нічого не поробиш.
Тео не збирався хвастатися, але для того щоб переконати Орту, цей метод здавався найефективнішим.
І ось, поки майстер Білої Вежі чекав на його відповідь, Теодор показав деякі свої сили. Вперше він відчув це, коли дійшов до 8-го кола, а після досягнення 9-ого це і зовсім стало можливим. Це була сила, яка могла змусити світ діяти згідно з його власною волею.
І ось, Теодор закрив очі, підняв праву руку, ніби даючи якусь клятву, і виплеснув назовні могутню силу трансцендентної людини.
Люди, які могли бачити тільки пусту оболонку матеріального світу, нічого про це не знали. Але, хоч вони й не могли цього відчути, у світі існувало безліч невидимих потоків. Лицарі, які роками відточують свої навички і маги, що перетворюють своє серце на зброю... Такі особи вже мали певні здібності, завдяки яким можна було б заглянути в цю місцевість.
– ... Кхе-ок!
Орта з'явилася на світ сліпою, а тому був більш чутливий до невидимих потоків сили, ніж будь-хто інший. І тепер він відчував, як мовчазний наказ Теодора зупинив навколишній світ.
Тільки час неквапливо текло, в той час як все інше зупинилося, ніби виявилося під впливом тотальної заморозки. Ні, якби він захотів, то міг би зупинити навіть час.
- Старший Майстр Башен ...! Н-невжели... Т-тільки не кажіть...!
Чарівник не міг цього не знати. Було просто нерозумно втручатися в природний рух світу і змушувати його підкорятися собі. Однак трансцендентні люди не просто так називались трансредентними. Вони мали силу, яка могла потрясти навіть абсолютне правило. Маючи достатньо знань, трансцендентна істота могла втрутитися у структуру будь - якого матеріалу і повернути назад усяке фізичне явище.
- Ще питання є? - Посміхнувся Тео, стоячи перед зумленим Ортою.
Звичайно, не було жодних запитань у Майстра Белоя.
***
Упевнений, що Орта повністю погодився з цим залізним аргументом, Теодор відразу повернувся до дослідницької лабораторії. Для людини, яка могла перетинати континенти лише одним своїм кроком, це було досить простим досягненням. І першим, що він почув після свого з'явлення, природно, був голос Аквіло.
- Ти повернувся швидше, ніж я думала. Щось сталося? - Вона запитала, прочитавши вираз обличчя Теодора.
Тим не менш, Тео просто проігнорував її питання і поставив свій власний.
- Ти підеш зі мною на схід?
- Звичайно. Як може такий молодий дракон, як я, ігнорувати наказ свого лорда? Крім того, чи ж не приємно знову побувати там, де я була?
- ... Що ж, думаю ти не будеш тягарем.
Аквіло не особливо допомогла в протистоянні Лені, але вона все ще залишалася драконом, який міг битися разом з трьома майстрами. Вероніки мали більше бойової сили, але справедливість була більш збалансованою. Більше того, в центральній імперії дракони були у порах, і тому в її присутності не було б нічого поганого.
Отже, Тео зважив всі переваги і мінуси цього рішення, після чого з деякою неохоче проговорив:
– ... Але тільки за умови, що ти будеш слідувати всьому, про що я говорю.
- Ось він, перший дзвінок! - Піднявши догори вказівний палець, розсміялася Аквіло. А потім вона почала повільно наближатися до Теодора, дивлячись на нього своїм голим і сяючими очима.
- Якщо подумати, це звучить досить смішно. Хлопчик, а що якщо я скажу, що буду слухатися тебе абсолютно у всьому?
- Це не офіційна пропозиція угоди, тому не перебільшуй.
- Хо-хо, правда? Що б ти не говорив...
Тонки білі пальці Аквіло лоскотали його передпліччя, а її кікоподібні очі яскраво блищать.
Проте Теодор не піддався спокусі і, поклавши руку їй на лоб, просто відісунув морського дракона вбік.
- Не роби цього.
- Кх!
Аквіло зазнала нищівної поразки і була змушена переводити розмову в інше русло. Вона зрозуміла, що в атмосфері у неї немає жодних шансів. Тепер Теодор відрізнявся від того повного вразливості молодого чоловіка, якому було п’ять років тому.
- Але ж ти візьмеш мене з собою? Той лицар і найвищий ельф також можуть бути корисними.
- Ні, Рендольф і Титанія не підуть.
- Чому? – запитала порядком здивована Аквіло.
Однак Теодор просто знизив плечима і знову нічого не відповідав. Зрештою, це було їхня особиста справа.
Титанія зустріла свого вчителя, якого не бачила багато років і потім довелося піти геть. Не маючи можливості поговорити з ним. Тим часом Рендольф отримав кілька ран, а тому повинен був якийсь час провести в спокою. Теодору було б набагато простіше подорожувати разом з Аквіло, ніж брати із собою ще й цих двох.
"Кромі того, вони нічого не зможуть зробити"
Нехай це була жорстка, але все таки правда. Якби сила самого Теодора, який вже здобув трансцендентності, не мала б змісту брати з собою Рендольфа і Титанію.
Отже, Аквіло мовчазно підійшла до нього, і Теодор потягнувся до просторих воріт, пов'язаних з східним континентом.
- Гоєтия, активуй ворота.
У той самий час, у цьому маленькому просторі спалахнуло синє світло.
- Прості ворота, що ведуть до Горів Бекун, активовані. Доступна кількість енергії у магічному контейнері становить 55%.
- Візьми нестачу енергії з моєї власної магічної сили.
- Як накажете, господар.
Як тільки кільце на пальці Теодора заморгало, його магічна сила почала кудись витікати. Це була величезна кількість енергії, з якою не змогли б затримати навіть три маги 7-го Круга. Після такої операції маг 8-го Круга був би дуже вичерпаний деякий час, але чарівник 9-ого міг відновити подібні енергетичні витрати всього лише за кілька зітхань.
Невдовзі після цього Ґоетія проголосила:
- Ще три просторові ворота готові до використання!
З просторих дверей полився сяюче світло. Порожня частина простору почала викривлятися, і незабаром інша сторона проходу розрослася квітами зовсім іншого пейзажа. Це були Гори Бекун, розташовані в північно-східній частині східного континенту і протягом останніх декількох поколінь знаходяться під юрисдикцією сім'ї Танцуючих Фей Лі.
Проте, на відміну від Мана-віля, де сонце все ще продовжувало свій шлях до зеніту, по той бік проходу була темна ніч.
-Поїхали.
Теодор узяв Аквіло за руку і, не чекаючи відповіді, ступив у ворота. Кількість манів, які щосекундно використовувалися для підтримки функціонування цих врат, котрі скорочували шлях на східний континент всього до декількох кроків, було достатнім, щоб убити трьох або чотирьох старших магів.
Фшу-у-о!
Минуло лише кілька секунд, але відстань перевищена на 3,000 кілометрів. Звичайно, інтенсивність цього простору була за межами уяви. І ось, як тільки дві тіні з'явилися по інший бік проходу, Аквіло відразу ж зішкрябило.
Здихнувшись, морський дракон підняла погляд і почала дорікати чоловікові, який був у всьому цьому винен:
- М-мальчик...! Е-цет... По-бо-богий... Еф-фект...
— Ой, вибач, я зовсім забув, — з усмішкою проговорив Теодор, який став трансцендентною людиною і перестав страждати від синдрому просторової нудоти. Потім він підняв Аквіло, поклав свою руку їй на голову і заспокоїв болісне її запаморочення.
– Що з маною? Хіба ти не казав, що це священна земля? - Прийшовши в себе, запитала Аквіло.
Як чистий дракон, вона була чутливіша до мані, ніж представник будь - якої іншої раси матеріального світу. І те, що змусило їх повірити, було справжнім кошмаром.
Епіцентр поля бою, де відбувалося найжорстокіше битви, виглядав б у десять разів приємніше і краще ніж те місце в якому вони були. По землі текла енергія, наповнена кров’ю і смертю, а завивання вітру призвело до такої злості, що навіть у Аквіло по спині пробігали мурашки. Враховуючи такий стан, не було б нічого дивного, якби на них прямо зараз накинулися кровожерливі монстри.
Якби Теодор Міллер вперше ступив на цю землю, він би ніколи не повірив, що це Гори Бекун.
"Тут щось не так..."
Коли Тео подивився на околиці, то побачив, що вся гірська рослинність була хвора. Зелене листя стало чорним, як нафта, в той час як дерева опустили свої гілки, наче на них давив непідйомний вантаж. У порівнянні з цим місцем отруйне південне болото виглядало не небезпечніше, ніж дитячий майданчик...
Проблема полягала в тому, що цього не повинно було відбуватися взагалі. З якої статини гірський хребет, всього рік тому наповнений чистою енергією, раптово став гнилим і мертвим?
– Так...
– Ах.
У ту ж секунду почуття Теодора і Аквіло щось зафіксували.
- Ми оточені...?
Округлені... Очевидно, цей район кишнув монстрами, оскільки Теодора, який спочатку спробував підрахувати їх кількість, був змушений кинути цю затію після того, як дійшов до тисячі.
Незабаром створіння, які не схожі на людей і тварин, почали виявляти себе.
- Укр-р-ре!
- Гру-ук! Гру-уук!
- Ки-ки-кі! Ки-ки-кі!
— Яка гидота, — пробурмотів Тео, пожалкувавши, що вирішив розглянути їх детальніше.
Якщо хтось може уявити собі створення, що складається з змішаних частин тіла тварин і монстрів, то саме така картина й постала б його поглядом.
Гординя могла відтворювати найкращі характеристики певних істот, що виглядало просто огидно. Але ці монстри були набагато гіршими.
- Фу, здається, мої очі зараз зігниють! Хлопчик, можу я стерти їх з лиця землі? - Поздоровивши, запропонувала Аквіло.
– ... Ні, — відповів Теодор, після чого заблокував свій фізичний зір і підняв праву руку - залиш це мені.
Він не використовував закляття і лише злегка викрив свою магічну силу.