Розділ 346 - Лорд-дракон (Часть 3)
Слова Героса викликали замішання навіть у Теодора Міллера. Однак невдовзі він зрозумів, що стародавній дух не мав наміру зрозуміти. Він лише передавав те, що колись залишив йому Прометей.
Коли Ґерос закінчив говорити, його тіло почало розмиватися. Незважаючи на своє здивування, Титанія намагалася підтримати присутність стародавнього духу в матеріальному світі, але після надання "Бездія" Герос просто зник.
– Герос... - Титанія тихо пробурмотіла, дивлячись у порожнечу.
Стародавній дух, який допомагав їй протягом багатьох десятиліть, мав свою власну дивну історію, про яку вона зовсім нічого не знала. Ось чому все, що відбувається для неї було справжнім шоком.
- Що сталося? Чому давній дух, з яким у тебе заключений контракт, так дивно себе поводиться? - обережно запитав Тео.
- Не знаю. Я намагалася викликати його знову, але він перестав відповідати, немов поринув у глибокий сон.
- Тоді залишається лише один варіант: це має бути якась домовленість з попереднім підрядчиком...
Теодор Міллер мав на увазі колишній підрядчик Героса, Мірдаля Херсейма.
Тим часом Кліпеус, який спостерігав за розмовою між магом і лучницею, крокнув вперед. Хоч би яким дивним все це здавалося, настав час рухатися далі.
- Обжерливість і Теодор Міллер. Здається, ситуація змінилася. Подивіться сюди.
- А, що...
Теодор подивився туди, куди вказував Кліпеус, від чого його обличчя миттєво застигло. У самому центрі Клеті Хроноса, де повинна була знаходитися Лень, з'явилася тріщина. І хоча зрозуміти її розміри з розділяючого їх відстані було нелегко, вона здавалась досить широкою, щоб пропустити крізь себе одного-двох істот розміром з людину.
Це був єдиний спосіб увійти прямо в темряву.
« Ні, це що жарт?» — з сумом запитав Теодор: « Якщо цей прохід є пасткою, то ми добровільно покладемо наші голови у пащу до тигра. Навіть на околицях цього кінцевого простору майже неможливо пересуватися. А вже в самому центрі...».
Звідти навіть Теодор Міллер не зміг би вибратися, який протягом кількох років значно досягав просторової магії. По суті, маніпуляції з часом були доступні лише тим, хто досяг вершини у управління простором. Ось чому можливість виходу з цільної ділянки простору, в якому було зупинено час, практично дорівнює нулю.
Навіть дракони затряслися і мимовільно відступили назад.
... За винятком одного - їхнього лорда.
- Ми повинні туди зайти.
- Але лорд! Ви ж не знаєте, що за небезпеку може нас там чекати!
- Як завжди, ти говориш розумні речі, Брасматі. Але ця небезпека і є причиною, чому я з’явився у цьому матеріальному світі.
- Це може бути пасткою!
- Ну, я так не думаю. Хіба не так, Теодор Міллер?
У відповідь Теодор видав із себе гірку посмішку, оскільки і сам дійшов такого ж висновку:
– ... Ми можемо увійти, а можна не входити. Це означає, що наш вибір не важливий. Що б ми не вирішили, це все одно станеться. Залишатися тут - не безпечніше, ніж увійти всередину.
- Я теж так вважаю. Але якщо ми помиляємось, то повинні бути готовими до найгіршого сценарію., - вимовив Кліпеус, після чого повернувся до Рендольфу і зробив, Ви залишитеся тут, майстер меча. Ваша здатність аури може бути надмірною на час і простір.
– ...
Звичайно, Рендольф не погоджувався з таким поворотом справ. Але Теодор кивнув йому, давши зрозуміти, що це дійсно необхідно.
« Прискорення» і "Узупинка Часу" були двома явно протилежними силами, які могли викликати диссонанс. Більш того, Рендольф не мав жодного шансу перемогти Ленію, яка знищила більше дюжини трансцендентних істот.
На цьому інструкції Кліпеуса не закінчилися.
- Ерукус, Аквіло. Ви також залишитеся тут. Якщо ми з Брасматі не повернемося, ви повинні подбати про збереження драконячого роду.
- Н-но лорд...!
- Я не потерплю жодних заперечень.
Наказ лорда-дракону був абсолютним, а тому хто зібрався було заперечити Ерукус негайно закрив свій рот. Потім Клепеус повернувся до Титанії. Вона була найвищим ельфом, що приносить в матеріальний світ процвітання і милість, а тому Кліпеус хотів, щоб вона залишилася з іншими.
- Я поважаю Вашу владу, лорде-дракон, але я піду з Теодором.
Титанія вирішила це ще в той момент, коли тільки почула ім'я Мірдаля.
- Там може бути мій вчитель. І я прийшла в це болото спеціально для того, щоб зустрітися з ним.
– ... Що ж, нічого не зробиш. Я поважаю твоє рішення, дитя Арв. Нас буде четверо: ми з Брасматі, Теодор Міллер і ти.
***
Таким чином, була створена експедиційна група, яка мала увійти в місцевість, про яку вони не знали. Експедиційна група складалася з однієї людини, одного вищого ельфа і двох драконів, які в будь-якій епосі вважалися істотами безпрецедентної сили.
Лорд-дракон, Кліпеус. Позадді нього крокували інші. Дорога до тріщини була такою ж вузькою, як і вона сама; всередину цілком могло протиснутися двоє дорослих людей, але ніяк не дракон у своїй первинній формі.
Коли компаньйони опинилися всередині непроникної темряви, не змінилося рахування нічого. Теодор викликав магічний вогонь, але його промені просто застигли на місці, не залишивши свого джерела. Однак найбільш загадковим був їхній пейзаж. Навіть Брасматі, знайомий з численними стародавніми таємницями, знаходив його дуже дивним.
- Це дуже неприємний простір. Воно не дозволяє розсіюватися ні світлу, ані теплу. Не дивно, що Галатея була спіймана.
– Галатея? - Перепитав Теодор.
- Так, земляний дракон ще 800 років тому. Вона увійшла у темряву без лорда і назавжди поклала в ній. Мабуть, вона й досі десь тут, - пробурмотів Брасмати.
- Мені шкода, що вона просто не заснула... - Уловивши в тоні Брасматі віддалену надію, проговорив Клепеус, - Можливо, я зможу полегшити її біль.
Час завжди стояв понад усе. Навіть ельфи цього світу протягом сотень років, і дракони, які жили десятки тисяч років не були вільні від часу. Навіть духи, які прожили певний час, були настільки розбиті, що вже не могли повернутися до початкового стану.
Хоча обличчя Брасматі потемніло, ніхто з присутніх так і не зміг його заспокоїти. Отже, група просто рушила далі і незабаром досягла своєї мети.
Четверо супутників більше не могли зробити ні кроку вперед, а простір, що опинився прямо перед ними, вже не було підданим повної зупинки часу. Ні, куди краще було б назвати цей простір порожнім.
Якщо темряву, в якій хід часу зупинився, можна було порівняти з водою, що наповнилась акваріумом, то ця ділянка простору була повітряним бульбашкам, розміщеним десь на його дні. І це стало доказом того, що сила Лені тут не працювала належним чином.
А потім, через мить, чотири супутники перенеслися в його центр і побачили щось набагато дивовижніше. Старик сидів посеред порожнього простору. Його обличчя були туманними, оскільки той сидів до них боком, проте його білі волосся і зморшки виглядали по-справжньому вражаюче. Проте всі четверо компаньйонів пам'ятали, що вони були в просторі, якого просто не мали існувати. Брасматі йшов прямо біля Кліпеуса, щоб захистити його від будь-яких страждань, тоді як Теодор і Титанія відчували, що їм не доведеться битися з цим старим.
І ось, коли вони підійшли ближче, Титанія невпевнено перевірила:
– ... Вчитель?
- Нарешті настав той час, — сказав старий чоловік, який зручно в кріслі. А потім він повернувся до своїх чотирьох гостей.
У нього була довга борода, схожа на річку. Його погляд містить таку глибину, яку не могло б забути жодна жива істота...
Очі Титанії і Теодора мимовільно полізли на лоб. Як і очікувалося, він дійсно був тут. Прямо перед ними сидів найбільший елементіст епохи, Мірдаль Герсейм!
- Скільки ж часу було... - І продовжував говорити Мирдаль, зовсім не турбуючись про їхню реакцію: стільки років заради одного-єдиного дня... Зрештою вогонь цієї епохи буде погашений, а моє життя перетвориться на купу попелу.
- У-вчитель?
Тоді як у Титанії пробігав потік емоцій, світдаль похмуро подивився на ліву руку Теодора і запитав:
- Тепер ти розумієш мій план, Обжерство?
У відповідь на ліву руку Теодора утворився отвір, і обжерливість повільно вимовила:
- Розумію. Ты... Ти уклав угоду з Лєною?
– Да.
- Хітроє рішення. Ти - перший, кому вдалося обманути Лень таким чином, Мірдаль Герсейм. Або мені краще називати тебе аватаром Прометея?
Очевидно, що двоє таємничих створінь не хотіли втрачати часу і продовжують розмовляти між собою незрозуміло.
- Клич мене просто Мірдалам. Тепер, коли я закінчив свою останню роботу, я більше не є аватаром Прометея.
– Добре. Скільки часу залишилося?
Розсіяно слухаючи слова обжерливості, Мірдаль подивився на Титанію.
- П'ятнадцять хвилин або близько того. Цього достатньо, щоб я встиг попрощатися.
Після цих слів на невиразливому обличчі старого з'явилися ознаки присутності якихось емоцій. Тоді Мірдаль посміхнувся і сказав:
- Давно не бачилися, Титанія. Моя єдина учениця... Я знав, що рано чи пізно це станеться, але мені дійсно приємно знову зустрітися з тобою.
- Мені теж... Але, вчитель, що Ви намагаєтеся зробити? - Титанія пробурмотіла, очі якої були наповнені одночасно і радістю, і сумом, та страхом.
Незважаючи на возз'єднання зі своїм вчителем, якого вона не бачила багато-багато років, її інтуїція підказала їй, що це зовсім не той мудрий і ніжний вчитель, до котрого вона звикла. Титанія не знала, що означає "аватар Прометея", але ця істота дуже відрізняється від того вчителя, якого вона пам'ятувала.
– ... Так, ти абсолютно права. Я інший. Що ж, у нас ще залишилося трохи часу, а тому вам обом варто знати мою історію - проговорив Мірдаль, перевівши погляд на Теодора.
А потім пруміком з-під землі виросли чотири глиняних стільці, причому найбільш брудним виявився той, який з'явився біля Клепеуса.
- Присаживайся, лорде-дракон. Він просто ідеальний для тебе, — розсміявшись і проніс Мирдаль.
- Як ти смієш! - Не витримав, закричав Брасмати, — Лорд! Будь ласка, дозвольте мені вбити цього старого!
- Це неможливо.
Незважаючи на провокацію, Клепеус залишався абсолютно спокійний.
- Цей старий і є цей простір. Якщо ти вб'єш його, ми будемо поглинуті темрявою і потонемо в ній назавжди. А я не хочу, щоб ми всі були приречені на вічні страждання в абсолютній порожнечі.
– Хо-хо. Як і очікувалося від лорда-дракону, ти дуже здогадливо.
Чому Мірдаль дозволяв собі посміятись над драконами, а особливо з Лордом? Звичайно, він не завдав їм жодної шкоди. Але його тон та поведінка чітко вказували на те, що в минулому між ними могло статися щось погане.
І от, як тільки дракони сіли на запропоновані їм місця, Мірдаль подивився на Теодора і сказав:
- Спершу я хочу запитати тебе, як найбільшого мага континенту. Що ти знаєш про мене? Не як про Мірдала Герсейма, а як Прометея.
- Хмм...
На якийсь час Теодор задумався над поставленим йому питанням, а потім розповів те, що чув від обжерливості і те що дізнався під час свого власного розслідування:
– Прометей... Той, хто в перші дні Епохи міфів відкинув шляхи старих богів і передав людям той час « перший вогонь». Для покарання він був проклятий безсмертям і приречений на вічні муки. Це все, що я знаю.
- Що ж, все гаразд. На щастя, ця історія не дійшла до наших днів. Потім поставив друге запитання, на яке важко відповісти будь-якій живій істоті:
- Перш ніж розкрити мою особистість і ціль, спробуй вгадати, що таке перший вогонь. Як ти думаєш, що криється під цією назвою?
Теодор замовк. Однак його мовчання було викликане не тим, що він намагався з’ясувати відповідь. Він знав його від самого початку. Теодор мовчав, бо боявся почути підтвердження.
Отже, в абсолютній тиші пройшло близько 30 секунд, які для чарівника були як тридцять хвилин. Однак він не міг завжди уникати цієї відповіді.
– ... Це сила контролювати ману.
Очі Титані закруглювалися, в той час як дракони напружувалися. Тим часом сам Мірдаль голосно розсміявся і відповів:
- Ха-ха-хо! Це правда!
Нарешті, найбільшу таємницю континенту було розкрито.