Розділ 344 - Лорд-дракон (Часть 1).
Лорд-дракон.
Згідно з історичними записами, цей титул означав когось на зразок « Кореля драконів» що для представників даної раси, які навіть в рамках одного клана збиралися дуже рідко, було досить незвичним.
Дракони звикли гніздитися в місцях, які ніяк не були пов'язані з минулим поколінням і де їм не було б рівних за силою та впливом. Покидав своїх батьків, дракон більше не міг претендувати на їх захист і охорону, але разом з цим він отримував абсолютну свободу від чиїх-небудь наказів.
Дракони не звикли, щоб ними хтось командував.
Навіть старші дракони не могли нав’язувати своєї волі іншим зміям.
Дракон, досягнувши зрілості, не був зобов’язаний виконувати накази інших.
Дракони були абсолютними індивідуалістами.
Але жоден з них не міг уникнути наказу свого лорда.
Саме він був їхнім лідером, стоячи на пікі всієї раси від самого народження.
У певному розумінні лорд-дракон був богом. Він народився без батьків, виростав без статі і помирав без жодного нащадка. Він відхилився від загальноприйнятої класифікації драконів і виявляв свою силу лише тоді, коли матеріальний світ опинився під загрозою.
У лорда-дракону була золота луска, яка підкреслювала його непридатність до решти кланів і здатність керувати масою всього світу незалежно від умов навколишнього середовища.
До певної міри лорд-дракон був остаточною зброєю фізичного світу.
– ... У це болото прийшов сам лорд-дракон?
– Да. Хіба стали б всі ці старці піднімати свої важкі дупи, якби не лорд? - Кехітно підмітила Аквіло, поклавши свою ліву руку на плече Теодора. Дотик її прохолодної і гладкої шкіри був дуже приємним, але Тео вирішив зосередитися на лорді-драконі.
Володар драконів не зловживав би своєю силою у власних справах. Якщо записи про нього були хоча б частково правдивими, подібні до нього істоти діяли лише в надзвичайних ситуаціях.
"Значить, вони всі прийшли сюди зовсім не за своєю ініціативою."
Легенди вимагали, що лорд-дракон мав достатньо грошей, щоб зібрати людей з усього континенту. Навіть Теодор, який до певної міри міг конкурувати зі старшим драконом, порівняно з лордом-драконом був порожнім місцем.
Якби він знав, що це станеться, то максимально економив би свої сили.
- Знову ти говориш дурню, дочка Сурмідона. Ти занадто стара, щоб називати старими іншими. Чому в тобі немає хоч краплі порядності? - Видався голос Брасмати.
Несподівано атмосфера стала трохи натягнутою. Але замість того, щоб вибачитись, Аквіло продовжувала провокувати противника, якого не могла перемогти.
- З яких це пір ти почав робити мені зауваження? У нашому роду це неприємно, чи не так? Чи, може, ваш мозок висох з лави?
- Ти, чортів відродок ...!
- О, боже, як страшно.
Бромі Брасматі здригнулися, а його тіло почало випускати таку жару, що волога болотистий грунт під його ногами відразу покрилася сухою коркою. Теодор вже бачив щось подібне у здійсненні Вероніки, але сила, що виштовхувалась червоним драконом була в раз потужнішою, ніж навіть Майстер Червоної Вежі у її формі.
"Чорт, навіщо вони це роблять?"
Оскільки атмосфера між ними настільки накочувалась, що за будь - яку секунду могло розпастися бій, Теодор був стурбований тим, чи є прямий зв’язок. Він знав, що Аквіло — це досить примхлива особистість, але ніколи не думав, ніби морський дракон зробить щось таке безглузде.
І ось, коли він почав гортати в своїй голові можливі можливості подальшого розвитку ситуації, прямо перед його носом з'явилися люмінесцентні очі Аквіло. А від наступного питання він просто-напросто перестав дихати.
- Хлопчик, ти ж на моєму боці?
– А-а?
- Якщо я буду битися з цим недотепою, ти борониш мене?
Відстань між ними була настільки близькою, що її ніс то й справа торкався щоки Теодора. Грудь Тео наповнилась невідомим хвилюванням, а дихання тягнулося. Але невдовзі він зрозумів, що це було справжнім випробуванням. Залежно від того, якою була б відповідь, ставлення Аквіло також змінилося б.
Але ця дивна серія подій була вирішена.
- Отже, у нас гості. А я думаю, чому стало так шумно, - пролунав чийсь м'який і веселий голос.
- Ерукус, — пробурмотів Брасмати з таким виразом обличчя, ніби в цей момент жував жуків.
Так звали зеленого дракона, про який Теодор почув кілька днів тому. Згідно з інформацією про нього, Ерукус спокійно жив у гірському регіоні, рятуючи тих, хто потрапляв в біду і охороняючи тварин, які опинилися під загрозою вимирання. В порівнянні з Аквіло, яка не голзнула вести справи з піратами і століттями накопичувала скарби, а також з Брасмати, який миттєво виходив із себе, цей дракон був прямо-таки святим.
- Маг, що стоїть на кордоні, майстер меча і... - Проговорив Ерукус, по черзі подивившись на кожного з трьох компаньйонів, — дитина Арв, найвищий ельф. Можу я дізнатися твоє ім'я?
- Т-Титанія.
– А я - Ерукус. Приємно познайомитися.
Очевидно, колись дракони зеленої клани були тісно пов'язані з ельфами, оскільки Ерукус подивився на Титані таким ніжним поглядом, як дід на свою онуку.
Крім того, Ерукус створив двох драконів охолодженими і вони перестали роз’яснювати свої стосунки. Вони були недостатньо злі один на одного, щоб починати безглуздий бій.
- Ерукус, де лорд? Хіба не ти повинен був супроводжувати його? — Заспоковавшись, запитав Брасмати.
- Він скоро буде. Лорд затримався, оскільки захотів дещо перевірити.
- Ти не можеш довго залишатися там?
- Звичайно. Щоб протистояти йому, потрібно мати інші атрибути. Проблема в тому, що я не знаю конкретних умов.
Промова була позбавлена будь-якого сенсу, але Брасматі лише кивнув, ніби чудово все зрозумів.
- Поки не прийде лорд, питання обговорюватиметься не буде, — вимкнув червоний дракон, побачивши мовчазне запитання у очах людей.
Таким чином, Теодору потрібно було дочекатися прибуття лорда-дракона. Ерукус почав говорити про щось з Титаніком, тоді як Аквіло продовжувала тримати його за руку. Не було співрозмовника в одного лише Рендольфа, від чого найманець ніяк не міг змінитись з ноги на ногу.
На щастя, лорд-дракон прибув досить скоро. З іншого боку, в лісі з’явилось яскраве світло і тут було видно всіх присутніх.
- Лорд скоро буде. Я не хочу змушувати інших рас до дій, але прошу вас не робити надто грубо. Це зробив Ерукус.
— Так, звичайно, я розумію, — кивнув Теодор. Однак ця порада не мала жодного значення. Він і без того не збирався порушувати загальноприйняті правила пристойності. Тим часом світло продовжував наближатися, без жодних зусиль проходячи як крізь в'язкий багнистий туман, так і через густу рослинність.
Коли світло було достатньо близько, навіть Теодор мусив прилягтися до нього і не міг дивитися прямо в його епіцентр.
« Що ж це за сліпа істота...? »
А потім Теодор зрозумів, що вже відчував це відчуття десь раніше. Так само почувався золотий гріб, який він бачив у підвалі головної церкви Лайрона. Це було божественне світло, подібне до світла Бальдера. Він був дещо більш суворим, ніж тепле світло загиблого бога, але в той же час служив явним доказом того, що ця сила була далеко від зла.
А потім зовсім раптово два дракони, Ерукус і Брасматі та Аквіло низько поклонилися.
Це було дуже ввічливе привітання. Навіть Теодор був здивований проявом такої офіційної манерності, нехай це істота і було їх формальним володарем. Перш за все, хіба дракони не вважалися расою, позбавленої будь-яких ієрархічних відносин?
І ось, коли Теодор заморгував від подиву, з маси світла, яка вважалася лордом-драконом, пролунав абсолютно дитячий голос:
- Встаньте.
Три дракони випросталися, після чого світло, через яке навіть Теодор не міг пробитися, розсілося і розкрилася в ньому сутність. У той же час три пари очей, що належать двом людям і ельфу, стали значно ширшими.
«... Дитина?»
Це була дитина, яка могла бути як хлопчиком, так і дівчинкою. Золоте волосся цієї дитини сяяло, наче сонячне світло, а його очі були самим втіленням блиску. Цей блиск неможливо було приховати навіть у абсолютній темряві.
Золотий дракон...
Клан золотих драконів завжди залишався осторонь, спостерігаючи за світом і охороняючи його ману та само провидіння. Тим не менш, у лорда-дракону виявилося тіло дитини, якому ще й десять років.
А потім у головах Теодора та інших знову пролунав цей похмурий голос:
- Так, я дитина. За людськими мірками мені менше десяти років.
- Що? Цей голос... Тільки не кажіть мені...
- Так, мої голосові органи все ще незрілі, тому я можу говорити тільки так. Я повинен був сказати про це відразу, вибачте.
- Ні, я про інше. Вы...
- Верно. Я читаю твої поверхові думки. Якщо тобі це бентежить, просто закрий свої очі. У мене ще немає здатності свідомо читати чужі думки.
Лише кілька слів Теодор повністю втратив самовладання. Щоб лорд-дракон міг ігнорувати захист мага 8-го кола, поряд з майстром меча і вищим ельфом... Таку силу приписували тільки божественним створінням.
- Ні, я не настільки сильний. Для рівня, подібного твоєму, я повинен провести в концентрації близько хвилини, щоб глибоко проникнути у твої думки. І не варто надто сильно турбуватися. Я ще не виріс, а тому не дуже добре бився.
– ... Я розумію... Ви вже знаєте наші імена?
- Ах! Справді. Я ще не представився.
Золотий дракон прочитав наміри Теодора і з невинним виразом обличчя назвав своє ім'я:
- Я Лорд-дракон сучасної епохи, Кліпеус. Радий зустрічі!
Лорд-дракон виявився зовсім не таким, яким його очікував побачити Теодор, але це все одно не дало йому розслабитися. Якщо слова Кліпеуса були правдою, то він все ще був дитинчам. Замість приналежності до одного з кланів, вони народжувалися на вершині усіх інших видів і мали здатність бачити душу та серце навіть найбільш досвідчених майстрів.
- Якщо ви вмієте читати мої думки, значить, знаєте чому я прийшов сюди? — запитав Теодор, намагаючись зберігати холоднокровність.
- Ну, мабуть, що так. Я послав Брасматі, щоб він привів тебе до мене.
- Навіщо? Якщо дракони, які зібралися тут, не можуть це вирішити, то я й не уявляю, чим зможу допомогти.
- Все вірно, але тільки якщо б мова йшла про бойову силу. Але нам не слід боротися з тим, що знаходиться посеред цього болота. Якщо ми не розв’яжемо цієї проблеми за допомогою іншого методу, наш світ опиниться в небезпеці.
Але перш ніж Теодор встиг поставити цілком логічне запитання, Кліпеус вже дав на нього відповідь:
- Все просто, Теодор Міллер. Я прошу тебе про співпрацю не як "вовшобника" чи "Мастера Башен". Я прошу тебе як власника Обжерства.
- Це теж ти прочитав за моїми поверховими думками?
- Ха-ха, можливо, - невинно розсміявся Кліпеус, почувши провокаційне питання Теодора, після чого переглянув свій погляд на його ліву руку і впровадив,- Давно не бачилися, Обжерство. Як ти себе почуваєш?
Коли увагу всіх присутніх приковувалося до Тео, з його лівої руки з'явився язик і роздратовано відповів:
– ... Чортова ящірка. Але це не так.
Два суперіснування завели між собою діалог.
- Навіщо ти мене кликав?
- Невже ти не знаєш про цю історію?
– Проклятий ублюдок... Ти ж знаєш, я не можу сказати цього, але все одно питаєш...
- Хі-хі, вирахуй це моїм помстам за старі часи.
Цього разу не тільки члени групи Теодора були здивовані. Навіть дракони не розуміли, що відбувається. Зрештою, коли всі були в замішанні, Клепеус пояснив причину свого прибуття на болото.
- Будь ласка, перезадрукуй Лен.