Розділ 332 — Дмитра (Часть 3).
Піднявши голову до неба, Тео застиг на місці. Докуда простягалася його погляд — скрізь можна було побачити жахливого стародавнього дракона. Теодору вдалося захиститися від його згубного впливу, але інші смертні відразу ж впали на коліна і не сміялись навіть підняти голови.
Нідхегг був настільки могутнім, що навіть дивитися на нього було під силу далеко не кожному.
«... Без Мітри ми всі були б вже мертві" - глибоко зітхнувши, подумав Тео.
І це був зовсім не жарт. Дивлячись на Мітру, Теодор чітко бачив, що сила, яка виходить від неї компенсує темну енергію, котра покриває небо.
Так само, як люди не звертали уваги на розтоптаних ними мурахів, Нідгеґґа зовсім не хвилювали людського життя. Навпаки, він був сповнений бажання знищити цих набридливих мух, які заманили себе рівними йому.
- Ку-ху-ху, і ти збираєшся чинити опір мені з таким маленьким тілом? - Злісно розсміявшись, запитав Нідхегг.
У порівнянні з драконом одна команда заборонила схід сонця і розірвала саме небо, а дівчина із пшеничним волоссям виглядала не як пунка. На мить існування Дмитра, стародавнього духу, який став втіленням світового дерева, здавалася лише черговою жертвою Нідхьоґґа, а не богинею.
Але вона була набагато сильнішою, ніж може здаватися.
- Так, ти, безтовковий ящір! — Мітра відповіла, перевівши руки в бік.
Вона чинила опір злому дракону, навіть не думаючи про те, щоб відступити назад.
- Через тебе небо занадто темне! Хіба ти не бачиш, що це нікому не подобається? Ось чому у тебе немає друзів!
- Це ще що за дурниця?
- А якщо так, то кличте їх сюди! Той, хто не розуміє таких простих речей, ніколи не матиме друзів і сім’ї!
- Ти, маленька нахаба! - Збудив Нідхегг, очевидно не змагається миритися з цими образами — для великого Короля демонів всі інші істоти — або раби, або вороги, яких потрібно вбити. У мене немає потреби в друзях!
- Так, так. Це виправдання тягне на 0 балів!
- Що з тобою не так?
Навіть коли кількість трансцендентних істот, які кидали виклик царству богів, вимірювалася двозначними числами, мало хто наважувався знущатися над Нідхьоґом. Проте Король Демони Настронда нічого не міг відповісти на дотепні жарти Мітри.
Але навіть коли роздратований Нідхеґ почав відтворювати ще більший тиск на довколишній простір, дівчина не зупинилася.
- Люди, у яких немає друзів, завжди так говорять, а тому не обманюй мене, що тобі не потрібні друзі. Інакше навіщо ще треба було приходити в чужий будинок і турбувати тут всіх? Я впевнена, що це все через самотність. Тобі просто було не з ким погратися.
– ...
- Нічого, нічого. Як щодо того, щоб стати другом Мітри, а?
Нарешті, терпіння Нідхьоґґа лопнуло.
– ... На цьому все!
– А-а?
- Це чортів світ! Я зроблю його своїм подихом і перевірю, щоб він ніколи не став таким самим. Проговорив Нідхьогг і відкрив пащу. Яд, який почав витікати з неї, був настільки смертний, що навіть боги не могли ігнорувати його.
Тим часом Дмитра закусила губу і зібрала всі свої сили, щоб підготуватися до удару.
« Це...» — зрозумів Тео, відчуваючи щось виходьке за межами звичайної небезпеки.
Капаючий отрута був всього лише прелюдією до гнилого дихання, який атакував тіло жертви і його душу. Нідхегг нарешті закінчив підготовку своєї найбільш смертоносної зброї, наповненого енергією Настронда.
І ось, відразу після цього...
– Ку-гро-о-О- о-у-йо!
З тріщини в небі вирвалося розчавлене дихання злого дракона, що нагадує чорний туман. Очевидно, він мав досить високу руйнівну силу, але швидкість була дуже низькою. Проте з наближенням цього смертельного туману до землі повітря ставало важчим, і навіть важко дихати всім живим створінням.
Майстри, які першими визначили ступінь наближення загрози відразу ж почали приймати контр-міри. Якщо цей туман покриє собою Великий ліс, то Ельфхайм просто помре.
– Чёрт!
З уст Вероніки, яка була трансформована, вилетіла полум’я і хоронителі відпустили тетиви своїх луків. Буря зі стріл, вогню та блискавиць рівилася назустріч смертельному туману. Це спрацювало ...? Ні, руйнівна сила дихання Нідхьоґґа була занадто висока.
– ... Чорт забирай, це марно! - Прокоментувала несвідомо поблудлі Вероніка. Її дихання, що співпадає з атакою чистого червоного дракона, знищило лише невелику частину отруйного туману, в той час як постріли зберігачів розвіяли всього-навсного кілька метрів цієї гнилої маси.
- Не бійтеся! - Мітра безстрашно виставивши перед собою долоні, я зупиню цього дурного дракона!
На жаль, Мітра не була старою богинею. Віра Ельфхайма була недостатньою, щоб відновити її могутню божественність, і тому Теодор використав альтернативний варіант - силу світового дерева, Іґдрасіля. Це священне дерево було символом самого життя і також мало свою божественність.
"На додаток до цього, нам допомагає Ноенгрін..."
Поки Теодор думав про їхні шанси, Мітра рушила вперед. Тепер вона була втіленням світового дерева і богинею цього лісу. По одному мановинні її руки земля почала тремтіти, будучи на світ щось незвичайне.
Гру-ду-ду-гу-да...
Дерев’яні корені, каміння і ґрунт... Закопані глибоко під землю коріння світового дерева були товстіші за найміцніші стіни і нагадували щупальця кракена. Сама природа відгукнулася на заклик Дмітри, створивши кілька величезних рук. Старе прислів’я про те, що небо рукою не затуляє, видавалося обманом.
- Ху-у! - Видихнула Дмитра, піднявши руки над собою і склавши їх разом, немов намагаючись закрити в небі якусь гігантську дірку.
У голову несхвально приходила історія про велетню Атласу, який у далекому минулому підняв саме небо. І ось під цим величезним тиском, смертельний туман був відтіснений назад у тріщину, а вигляд Нідхёгга зник, тимчасово повернувши свободу дій заціпенілим жителям Ельфхайму.
Ельфи, енти і дріади підняли очі до неба, що підтримується двома ладонами. Деякі з них полегшено зітхали, тимчасом як інші голосно вигукували.
- Ох...! Злий дракон зник!
- Моє тіло знову рухається! Я живий!
- Ура Дмитре! Ура богині лісу!
- Світове дерево захищає нас!
Але розслаблятися було ще зарано. Теодор, Вероніка і найвищі ельфи дивилися вгору, а вирази їхніх облич були зовсім не радісними. Зрештою викрики та оплески вщухли. Якби злий дракон дійсно зник, небосвод перестав би мерехтіти чорними тонами. Нехай Нідхегга і не було видно, але вторинні ознаки чітко свідчили про те, що той все ще десь був присутній.
- Мітра, ти в порядку? - запитав її Тео, помітивши дещо незвичайне. Незважаючи на те, що Мітра стала богом, її шия блесла від поту. Хто б міг подумати, що духовне тіло без таких фізіологічних функцій було притаманне потилізації... Але це могло бути лише однією причиною.
- Т-Тео...
Обличчя Мітри було блідим.
- Ох, він сердиться. Це важко...
- Тоді чому ти підшукала над ним ...? Гаразд, як справи?
- Я все ще можу триматися. Але стан дерева погіршується...
- Дерєва? Ах, чёрт!
Поглянувши на долоні, які закривають небо, Теодор зрозумів, що мала на увазі Мітра. Ці штучні долоні насправді були корінням Іггдрасиля. Але навіть світове дерево не могло постраждати після блокування прямої атаки Нідхьоґґа.
- Адже... - Пробурмотів Тео, виявивши щось ще гірше. Края ладаноней стали чорними і прогнилими. Але це було лише півбідь. Повільно, але впевнено, обидві долоні набули такої-жах.
Сила Мітри все ще стримувала тиск дихання. Але якщо нічого не зміниться, то рано чи пізно ці долоні розпливаються і дихання знову прилетить до землі.
Після вдиху Теодор мовчки витягнув серце дракона.
- Мітра, використовуй мої сили.
– Н-Але...
- Якщо ти не впораєшся, я все одно помру. Хіба не ти сказала, що тобі важко?
– ... Тео брехун!
- Ха-ха, може бути - гірко посміхнувся Теодор, дивлячись на сльози в очах Мітри. Зараз він був не в тому положенні, щоб намагатися щось виправити. Якщо його власне життя могло допомогти їм подолати цю кризу, він повинен був її пожертвувати. Мітра, яка кілька років ходила з ним у служіння, добре розуміла це і тому не почала нічого говорити та намагатися переконати його.
— Я справлюсь, - кивнула головою дівчинка, а потім рішуче подивившись на Нідхьоґґа, додала: - Якщо я виграю, з Тео буде все в порядку!
А потім Тео відчув, як з нього починає відкачуватися магічна сила. Якщо точніше, в його тіло вилилася магічна сила серця дракона, яка потім передавалася Дмітрі. Завдяки цьому його фактичне споживання магії було невеликим, але проблема полягала в тому, що Теодор відчував великий тиск від процесу передачі такої абсурдної кількості магічної сили через своє власне тіло. Йому було боляче, і він відчув, як то й справа лопається по кілька кровоносних судин.
« Я не можу зупинитися. Якщо я проявляю слабкість, то гарантовано помру ...."
На щастя, ефект не змусив себе чекати. Почернені долоні відновлювали свій колір, а коріння проросло квіти та трава, повністю збільшивши дію отрути. Це було щось неможливе без правдивої божественності. А раз так, доступ у цей світ для Нідхьогга був закритий.
Але поки Тео думав про їхнє оптимістичне майбутнє, він сказав високо в небі:
- Ти. Тобі не жити.
Від слів Нідхёгга Тео застиг на місці.
Фшу-у-Ух...
Обнімання стало більш зосередженим, збираючись у щільний згусток. Метою якого став один-єдиний чоловік - Теодор Міллер. Тео не сподівався такого повороту подій. Нідхегг передумав знищити світове дерево разом з Ельфхаймом, вирішивши покінчити тільки з ним? Проте в цьому не було нічого дивного, адже саме він, Теодор Міллер, спричинив усі проблеми і перешкоди.
- Умри.
Це був смертний вирок.
Тьху-ух.
А потім десь зверхньо пробивши долоні Іггдрасиля, на Теодора обрушився фіолетове світло. Усім було зрозуміло, що це означає. Його тіло буде знищене цим смертоносним світлом, що зупиниться лише через десятки кілометрів і пробурить шлях крізь мантію землі. Цей спалах світла — це кінцева магія, якої неможливо було протистояти. Нідхегг атакував його, і навіть він сам міг це зробити. І що б Теодор Міллер не зробив, тепер він не міг уникнути смерті.
Однак...
— Навіть не лоскотно, тупа маленька ящірка, — розсміявся Теодор.
Вушах!
Як тільки Теодор Міллер спалахнув у фіолетовому світлі, його світло окутав ще й золото.
Це була сила могутнього бога з Епохи міфів, яка миттєво поглинула смертельний промінь. Це була сила, схожа на силу і навіть кілька перевищує подих Нідхьоґґа. Це була зброя безсмертного бога, через яку навіть Королю Демони Настронда не могли проникнути.
« Дякую, Бальдере! Я теж дотримуюся своєї обіцянки! "
Це був абсолютний захист, який символізував бога сонця Бальдера. Це була найліпша охорона у часи ентузії міфів, несприйнятливі до всіх атак, за винятком омели!
І ось, у тріщині, яка почала мало-помалу зникати, Теодор Міллер побачив опустелене обличчя Нідхьоґґа.
- Геть з цього світу!
Теодор, який тимчасово став невразливим, покріпше стиснув у руці серце дракона і почав поглинати його ману з такою швидкістю, що, здавалося, воно ось-ось повинно було вибухнути. Він збирався використати найсильнішу магію, яка у нього була.
he >!"
Останній Глава.
Чотири кольорові кульки злилися в одну цілісну сферу. З урахуванням енергії серця дракона, тепер Теодор має достатньо сили, щоб розбити ніс цій гордій ящірці!
– П-Почекай-но...!
Застихнувши, Нідхьоґ втупився на готову атаку, але було вже занадто пізно.
- Елементальний Удар!
Серце дракона тріснуло, і ударна хвиля Абраксасса рвонула вперед.
– ---- -----...!
Потім стався оглушливий вибух, який потряс кордони відразу двох вимірів.