Розділ 326 — Ніч, яка поглинала сонце (Часть 2)
Бу-дзи-н-нь!
З душ-розриваючим звуком меч душі, названий Калібром Душі, одним ударом погасилив світло в очах Гіпатії.
Якби на її місці був хтось інший з чотирьох вершників, Теодор не зміг би перемогти його так швидко. Калібр Душі був набагато менш ефективною проти вампірського тіла, тоді як архілічі мали свою власну козирем у формі судини життя. Отже, було дуже важко знищити майже безсмертну істоту лише одним ударом.
Однак Гіпатія була неживою, яка ґрунтувалася на матеріальних тілах. Саме тому прямою ударом Калібру Душі був для неї справжнім смертельним.
« Один готовий. Залишилося ще два."
Після кількох змахів мечем прокляття розпорошились, і Теодора знову окутала його магічну силу.
- Ц-ц-ць, ти дуже жорстокий молодий чоловік,- Поцокавши неіснуючою мовою, прокоментував Рейнольдс.
"Я не міг залишити її живим тільки тому, що вона приваблива".
- Що ж, тут дійсно нічого не поробиш. Її можна було б реабілітувати, якби вона все ще була жива, але ця дама вже давно померла.
Поки Теодор і Рейнольдс неквапно розмовляли, Елохім зрештою зрозумів, що сталося. Нехай у васпіри і не було жодних тривальних думок по відношенню до білої всадниці, але кого б не розгнівала втрата своєї колеги, з якою вони пліч-о-пліч провели сотні років?
Очі Червоного Лицаря налились кров'ю, і втратив самовладання вампір з диким рівом кинувся вперед.
- Ух-а-ак!
Його зовнішній вигляд був лише оболонкою, а справжнім суттю Елохіма була суцільна кров. Він міг трансформуватися у все, що хотів.
- Не поспішай, Червоний Рыцар! - Запізнилось вигукнув Чорний Рицар, але було вже пізно. Опустивши свої кінцівки на землю, наче дикий звір, і одночасно з цим розтрощивши крила, ніби гігантська летюча миша, Елохім мчав уперед зі швидкістю набагато швидше звуку.
Навіть майстер меча, який має блискавичні рефлекси, не міг би відреагувати на цю атаку. Його кігті були гостріше першокласних клинків, а зуби трансформувалися у смертельні клики. Він не хотів вбивати Теодора, натомість поставив перед собою одну-єдину мету — розірвати мага на шматки.
- Кха?
У багатьох прискореному світі, де навіть падаючі листя зупинили свій політ, він почув це:
- Ідіот.
Це був чийсь жахливий голос, який заставив Червоного Рицаря на мить завмерти на місці. А потім він побачив кинджал, націлений пряміком на нього.
- Ха! Це ти ідіот, людина!
Однак Елохім просто не звертав уваги на цю небезпеку.
Навіть найпотужніші артефакти не могли вбити найстарішого вампіра. Так, існували клинки, здатні завдати серйозний урон навіть йому, але жоден з них не мав достатньої сили, щоб впокоювати такого рангу. Насправді Елохім міг вижити, навіть втративши більшість нагромадженої крові. Крім того, його противник був звичайною людиною, а не богинею. А люди, які не мали надії стати на шляху до давньої вампіри, обов’язково позбавлялися голови.
– Арс Магна.
Елохім подолав відстань у 10 метрів. Але перед тим, як гострі кігті розірвали свою ціль, Теодор всмоктував у себе клинок, що стирчав синє світло. І це було останнє, що побачив Червоний Рицар, найсильніший з вампірів.
- Переверніться у воду! - Так, Теодор наказав.
Водночас з цим філософський камінь, інкрустований в меч Азота, не витримав і тріснув. Після утворення фосфорної бурі ціна за втручання в тіло найстарішого вампіра виявилася для нього фаталевою. Однак, працюючи на мечі Азота не піддалась жодному сумніву. У той момент, коли його лезо засвітилося, Червоний Рицар перетворився на чисту воду!
Чва-а-ак!
Такі трюки не могли б бути в нагоді у випадку зі звичайною істотою, але найдавніші вампіри мали лише тіло з крові. Джерело життя Елохіма просто-напросто розчинився, що перетворило Червоного Рицаря в купу слизу.
« Так чи інакше, я не можу кидати справу на півдорозі»
Теодор, побачивши вампіру, який втратив свій вигляд, заклинаючи Елохіма.
Бу-жу-у-ву-Ух!
Молекулярна копа врізалась у воду, крапельки якої судомно задрижали, ніби до цих пір були живі. Парадоксально, але електрика була набагато ефективнішою проти води, ніж вогонь.
Коли Чорний Рицар ступив вперед, вода на землі вже висохла. Таким був кінець вампіра, сила і швидкість якого не поступалися найсильнішим з майстрів меча.
- Хіба я не казав? Вам троим не зупинити мене, — оголосив Теодор на обвуглену землю.
– ... Ты... Що ти зробив?
Чорний Рицар був просто захоплений цією незбагненною реальністю. Кожен з них був вищою неживою, але тепер залишився тільки він. Можливо, що ви знайдете якесь логічне пояснення, будь Теодор трансцендентним істотам, але на даний момент він був лише магом 8-го кола.
- Навіть якщо ти використовував якийсь давній артефакт, кількість твоєї магічної сили занадто дивна. Нехай ти і досяг 8-го Круса, але щоб без перерви використовувати найвеличніші заклинання та придушити нас ...!
- Це все, що ти хотів сказати?
Теодор, стискаючи Калібр Душі в правій руці і Трезубець Керауноса зліва, не звертав жодної уваги на замішання у житті. Без своїх колег Чорний Рицар більше не представляв для Теодора будь-якої загрози.
- Твій час прийшов, примара старої епохи.
Після цього бій тривав недовго.
***
Фьу-ву-у!
Вероніка ледве могла уникнути нападу свого противника, коли перетинала зигзагоподібну траєкторію. Її чорні блискавки розривали пусті хмари, спалюючи кисень у всьому навколишньому просторі. Подібний рівень сили переходив за межі природних законів матеріального світу. Ці блискавки були найвищою швидкістю, а їхні руйнівні здібності перевищували силу навіть Пламіну пекла. Це означало, що Вероніки не хотіли перевіряти міцність свого тіла.
« Тьфу. Цей гад використовує магію, про яку я навіть не чула!»
З таким противником вона перший раз билася. Нехай магія Мелтора і розвивалася протягом багатьох століть, але у неї був далеко не той рівень, щоб зачаровувати з силою закляття Епохи міфів. А оскільки Джерем міг вільно використовувати таку магію, це робило його найбезпечнішим опонентом навіть без відновленого дев'ятого кола.
Тим часом з-під мантії Джерема почали просочуватись чорні нитки нового заклинання.
- Поверніть мого ворога, води Кокитоса.
Для чаклуна такого рівня не було різниці в тому, який атрибут використовувати: блискавиця, вода чи вогонь. І ось, з абсолютно розслабленим обличчям Джерем створив кілька сотень чорних водяних стріл.
Кокитос. Так називалась величезна річка з іншого виміру, яка заморожила будь-який предмет, до якого торкалися її води. Але найгірше те, що заморозка була не фізичною. Натомість вона зупиняла розум і тіло цілої мети. Це була чорна магія, яка неминуче приводила до бою цілі ще в той момент, коли та намагалася хоч якось від неї захиститися.
Фьу-фу-фейу!
Водяні стріли рвали вперед. Це був справжній шквал, якого не можна було уникнути, а тому Вероніка змінила свою стратегію з ухилення на контратаку.
Її магічна сила всмоктала, і прямі стріли вилетіли з рук чарівниці, щоб їх перехопити. Провертати щось подібне було просто неможливо без старанного контролю магії та великого практичного досвіду.
Як результат, два заклинання нівелювали дію один одного, а в наступній хвилині чорнокнижника атакували щось нове.
– ... Роздратовується, — проричав Джерем і втупився у бік стрілка, що ховалася десь за деревами Великого Лісу. Чорнкнижник міг не звертати уваги на посередні постріли, але штормові удари що спрочиняв цей лучник були винятком. Без допомоги Нідхогера він би вже давно був убитий цією силою, еквівалентною заклинання 8-го Круса.
Хоч би як там було, але комбінація двох бійців Вероніків і Титанію виявилася сильнішою за очікувалося.
Тим часом Майстер Червоної Вежі спокійно дивилася на свого ворога. Різниця в їхній силі була очевидною. Якби схоплення проходило сам на один, вона б вже давно загинула або була змушена піти в глухий захист і прийняти форму дракона.
"Ні, навіть з Титаніком наші сили нерівні".
На відміну від свого бездонного ворога, Вероніка з Титанією вже вичерпали майже всі свої ресурси, крім останньої козирної карти. Якщо ви досягнете найвищої раціональності, розподіляючи решту зарядів свого Ураганного Лука, вони зможуть протриматися ще близько десяти хвилин. Але якщо щось піде не так, вони обидві загинуть. Це була ситуація, коли Вероніці треба було йти ва-банк.
Так чи інакше, для прийняття цього рішення у Майстра Красної Вежі пішло дуже мало часу. На її голові проросли роги, а шкіра покрилася лусками. Температура крові, що тече в її тілі, зросла на кілька десятків градусів, а руде волосся застигало, наче полум'я. Це був її обмежений за часом бойовий стан, форма дракона.
Коли кількість магічної сили Вероніки різко зросла, вся атмосфера затремтіла. Навіть Джерем відчув цю силу, тому вирішив бути обережним. Чорнкнижник знав, що тепер його противник досяг того рівня на якому може погрожувати йому.
- Ця стара епоха справді сповнена роздратованих людей, — закричав Джерем.
А потім...
Вшу-у-вух!
З нізвідки з'явилася хмара білого світла і миттєво було втягнено до тіла Джерема. Це була частина сили, яку він передав кожному з чотирьох вершників під час їхнього створення. І ось, сила Білого Лицаря Гіпатії повернулася до нього.
- Гіпатія... Загинула? - Я встиг пробурмотати порядок, здивований Джерем. Як тут з'явилося ще одне маленьке хмаро. Цього разу червоне.
Чорнкнижник замер на місці, тоді як Вероніка теж не спішила атакувати.
« У його захист повно дір. Але..."
Вероніка зрозуміла, що коли вона просунеться вперед, то помре. Хоча після переходу в форму дракона вона отримала більше енергії, тепер Джерем теж був зовсім іншою істотою. Повертаючись до своєї сили, чорнокнижник піднявся до рівня справжнього монстра, схожого з магом 9-го Круса.
- Хмм.
На відміну від Вероніки, яка була безпосередньою близькою до Джерема, Титанія вирішила інакше. Вона побачила, що її ворог відвівся і мисливські інстинкти змусили її діяти.
Ураганний Лук вистрілив, створивши нову хвилю шторму.
Бу-жу-у-вух!
Шалений вітер і шалений шторм повністю поглинули тіло чорнокнижника.
- Так, вони все-таки програли цьому маленькому виродку.
А потім пряміком з бурі здавалась чорна рука. Незважаючи на свої невеликі розміри, темрява, яка її окутала, блокувала всі фізичні впливи ззовні. Джерем не став мчати і простягнув другу руку по дорозі до Вероніки.
- Взмахни своєю косою, Марчний Жнець.
Незважаючи на найвищу температуру свого тіла, Вероніке було холодно. Це був холод, від якого навіть її кров стила в жилах. А потім прямо над Веронікою з'явилося щось неймовірне і відразу замахнулося своєю косою. Чорна мантія, білі кістки та гігантська коса — це ніби сама смерть, яка рано чи пізно приходила за кожним живим створінням. Її удар перетинав кордон матеріального та нематеріального, грозячи зруйнувати як тіло, так і душу.
Вже було надто пізно, щоб спробувати його уникнути. Не було і способів його заблокувати. І Вероніка відчула це, стиснула кулак і викинула його пряміком назустріч розриваючий простір косі.
---- - ......!
Не було ні звуку, ані вибухів... Лише ударна хвиля, яка з'явилася в повітрі. Коса Смерті і кулак Вероніки... Чим скористався Майстер Червоної Вежі: якимось заклинанням чи просто всією своєю силою, яка тільки у неї була?
Марний Жинець байдуже подивився на свою косу, яка зіткнулась з перешкодою і потім зник також безслідно, як і з'явився.
- Ук-ха... Ха...
Хоча Вероніка відчула велику радість від того, що пережила цей напад, вона зрозуміла: це був повний провал. Її рука була наполовину відрубана, і якби не форма дракона, то Майстер Червоної Вежі вже зустріла б свій кінець.
Завдяки чистій силі і швидкості Вероніка якимось чином витримала один удар цією косою, а тому порядок здивований Джерем поставив їй цілком риторичне питання:
- Ти вижила. Але скільки ти зможеш протриматися ще?
Шторм, заблокований його лівою рукою, теж зник. Чорнкнижник з легкістю заблокував удар Титанії.
Вероніка зрозуміла, що їхня початкова стратегія вже не є працездатною. Тепер все повинно було звестися до змагання в чистій силі. Шанси перемогти у них були невеликі, до того ж Вероніка вже була поранена, але її бойовий дух все ще був на висоті. Тим не менш, в наступний момент ...
– ... Тепер прийшов і твій чорий, Делос?
Чорна хмара була втягнена у тіло Джерема, тому що присутність чорношкірого чоловіка стала ще зловіснішою.
Походження поруч з ним стало набагато небезпечнішим, ніж біля роз'явленого дракона. Шанси Вероніки і Титанії впали до нуля, але як тільки Майстер Червоної Вежі відчула це, вона дзвонливо розсміялася. Це було не тим, що Вероніка готувалася зустріти свою смерть з усмішкою на обличчі. Вона побачила появу на полі бою нової фігури.
— Твоїм слугам кінець, Джеремем, — сказав Теодор Міллер, деактивувавши стан блискавки, тепер ти не сховаєшся за їхніми спинами.
- Ха, це я ховаюся?
Здійснюючи свій намір, Джерем був достатньо сильний, щоб навколо зупинились навіть пориви вітру! А потім всю околицю заповнив чорний туман смерті.
Тьху-ух...
Після поглинання сили чотирьох вершників, магічна сила Джерема так і не змогла порівнятися з його колишнім. Але нехай він все ще не був повноцінним чорнокнижником 9-го кола, потужністю і швидкістю активації заклинань стали цілком співзвучні з цим рівнем. Навіть дорослий дракон поп'ється назад, доведуть йому зустрітися з цим втіленням зла.
- Скоро ви дізнаєтеся своє місце, урожаї цього світу!