Розділ 298 — Шрами перемоги (Часть 2)
Вшу-у-ву-о!
Відбиток Умбри залився яскравим зеленим світлом, і Теодор відчув, як з нього мало-помалу починають витягуватися психічні сили. Можливо, для Джема це завдання було чимось звичайним, але Теодор був дуже вражений.
Врешті-решт, втручання в душу стало можливим лише після того, як чарівник досягав порога справжньої трансцендентності - 9-го Кругу. Якби не Умбра, Тео навіть не зміг би спробувати це зробити.
« Не можна бути зосередженим. Одна помилка, і сестрёнка помре!»
Другий шанс у нього не було. На карту було поставлено Вероніку, від чого Теодор мусив збільшити свою концентрацію.
Коли світло, яке виходить від його правої руки, досягло серця Вероніки, Тео з полегшенням зітхнув: « Гаразд, перший крок зроблено ».
Їхні душі вступили у контакт. Наступним етапом мала стати нерозривна прив'язка душі Вероніки до його власної.
- Ху-у-о...
Останній глибокий вдих... Миттю він не зможе дозволити собі навіть одного зайвого подиху.
І ось Теодор затамував подих, зосередивши свою решту психічну силу на відбитці Умбри.
Розум був лише верхівкою айсберга, який називався душею. З нею не можна було доторкатися фізичним шляхом, і досвідчений чарівник міг досягти самої душі лише заглибившись всередину.
Це була духовна сфера, в яку йому ще не доводилось ступати.
Очі Теодора потьмяніли, а світло відбиток стало ясніше. Його свідомість ніби стікала з мозку в праву руку. Воно пронеслося через мозкові судини і доходило до капілярів правої руки, зап’ястки та долоні. Сам Теодор уже перебував у трансі, коли душа тимчасово порвала з тілом.
« Зараз!»
Прийшов час для другої стадії. Частина його душі була відправлена вперед, смішившись безпосередньо з самої душею другого боку. Це виглядало як зелена кулька, яка зірвалася з долоні Теодора і відразу зник у тілі Вероніки.
– Ха-а! - Відірвалося з уст Вероніки, що була вітрами.
"Ух!"
У звичайній ситуації Теодора б відкинуло назад через тиск, який походить від тіла Вероніки. Але тепер Майстер Красної Вежі була в критичному стані, і її опір значно послабився. Таким чином, Теодор подолав тиск і вдерся у її травмоване серце.
Потім він побачив душу Вероніки.
"Чорт, це серйозно"
З боку це виглядало так, ніби її душу роздерли кігті якоїсь величезної тварини.
« У її душі залишилося лише 30 відсотків енергії. З такою травмою навіть майстер душі не зможе довго протриматися. Якби вона не була на чверть дракона, і я не напоїв її еліксиром ...."
Вероніка напевно померла б. І це майбутнє, яке так і не сталося, викликало у Теодора хвилю мурашок. Однак тепер слід було зосередитися на поточній роботі. Він подивився на рану Вероніки і обережно торкнувся її поверхні. Якщо він не зможе заповнити ці дірки, вона не виживе.
А потім дві душі зустрілися.
«... Кхм, що це за поглинання?»
Його душу наче щось висмоктував. Вероніки на підсвідомому рівні прагнули повернути недостатню душу Теодора, ніби губка. Спочатку він запаникував, але невдовзі зрозумів, що може використати цю ситуацію.
Теодорові буде легше втрутитися, якщо Вероніка розслабиться і не чинитиме опору.
Фз-З-с!
Потім дві душі почали резонувати один з одним.
- -------!
Звідки ні візьмися в голові Теодора роздали голоси, які не належать його власним спогадам.
- Дитина, як ти, взагалі не повинна була народжуватися на це світло ...!
- Кров дракона? Так ти рептилія або ссавець? Від тебе смердить. Краще взагалі не підходь до мене.
- Кху, гаряче! Ти хотіла мене вбити? Ти - породження пекла!
- Ху-ху-х, я отримаю багато грошей якщо продам цю дитину.
Презирство, ненависть, огида, пожадливість... З усіх боків доносилися голоси, сповнені негативними почуттями. Це були спогади, які залишалися жити в чиємусь серці. Проте Теодор ніколи не пам’ятав їх. А раз так...
"Це спогади сестрёнки...?"
Це було дитинство Вероніки, яка завжди виглядала сповненою гідності і сили.
« Це вже занадто!» — закричав Теодор, але ніхто йому так і не відповів.
Так чи інакше, з цим вже нічого не можна було зробити. Це були лише відгомін історії Вероніки. Проте Теодор ніяк не міг себе вбити. Навіть попри свій сумний досвід у Академії Бергена, його спогади були далеко не такими жахливими.
Як Вероніка змогла вибратися з такого похмурого минулого і стати тим, ким вона була сьогодні? Сильніший маг Королівства Мелтор, втілення руйнування і та, кого боялися всі чарівники без винятку... Лише подумайте, що у цієї чарівної красуні було таке темно.
Тим часом потік спогадів продовжувався, і Теодор втратив рахунок часу. Все що він пам'ятав - це свою власну злість і безсилля перед емоціями, які Вероніка відчувала в минулому.
А потім він залишив цей потік спогадів і відкрив очі.
– ... А-а?
Якось Теодор повернувся до свого тіла.
- Все пройшло успішно?
Він відчував під своєю долонею тепло її тіла і тихе серцебиття. Воно було слабшим, ніж звичайно, але вже не було небезпечним для життя. Теодор зосередився і побачив, що його душа заповнила дірки в серці Вероніки, а з правої руки до неї тягнеться невелика зелена нитка.
- У мене вийшло... - Пробурмотів Теодор. Потім сила покинула його ноги, і він впав на землю.
Якби він не зосередився в останню мить, але напевно знепритомнів.
« Ні. Ще ні. Мені потрібно доставити їх обох в Берген".
Якось він піднісся на ноги і поклав Вероніку та Рендольфа один біля одного. Відчуття всемогутності, яке до нього прийшло після переходу на 8-й Коло, вже давно зникло. Це означало, що Вероніки зцілювали душі у надприродний спосіб і просто використовували астрономічну кількість енергії. Його магічна сила, фізична сила і розумова сила були на межі.
Потім Тео накреслив на землі маленький магічний коло і закричав:
- Масова телепортація!
Чи це могло бути наслідком прийняття нового кола? На відміну від попереднього разу, для цього просторового пересування йому потрібна була лише коротка актива фраза.
Потім спалахнуло яскраве світло.
Берген був місцем призначення, а саме магічна зона, яку заздалегідь обговорили як пункт відступу. І ось три людини, що знаходяться посеред спустошених гір Надун, здійснили моментальний стрибок у просторі.
Після того як Теодор відчув подих холодного повітря, він відкрив очі і зрозумів, що рух був зроблений успішно.
А потім він привітався чийсь підмагаючий голос.
- ...Т-тео?
До нього підбіг Сільвія, чиї очі були червоними, наче від тривалого плачу.
– ... Прости, я опоздал.
- Все нормально! Все в порядку! Як ти? Ти ніде не поранений? Я не пробачу тебе, якщо ти помреш прямо переді мною!
- Я дуже втомився, але все гаразд, — потиснув плечима Теодор, що викликало у Сильвії нову порцію сліз. Потім вона допомогла йому розмістити двох людей на ношах, а потім заткнулася своїм червоним носом у груди. На дівчину знову нахлинули емоції.
- Дідусю. Хнык... Тео, дідусь ...!
- Так, Сильвія...
– Обманщик... Обманщик... Він сказав, що буде виконувати обов'язки... Хнык... До мого весілля... О-він кинув мене!
- Так, Бланделл дійсно поганий.
- Ні, мій дідусь не... Хнык... Поганий...
Промова Сильвії то й справа билася, а тому Теодор гірко посміхнувся і похлопав її по спині. У цій битві вона втратила свою сім'ю, але в такому стані Теодор не міг навіть як слід потішити її.
« Уф, здається я досягаю своєї межі»
Теодор зовсім раптово перейшов на 8-й Коло і приклав неймовірну кількість сил для зцілення душі, а тому сукупна навантаження виявилася більш ніж значна.
Останнє, що він побачив - це Орту, який біжить до нього з усіх ніг. Безуважно дивлячись на Сильвію, Тео міг лише сподіватися, що Орта добре подбає про них.
А потім цей довгий і кошмарний день закінчився.
***
Якби він хотів описати це місце одним словом, то назвав би його бібліотекою. І не мудро, адже купи книжок і стелей займали майже весь вільний простір. А ще тут був різкий, що лоскотає ніс, запах пергаменту.
- Ум-м... - Відкриваючи очі, пробурмотів Тео. Де це я?
Місце було досить знайомим. Тео, вивчаючи ландшафт навколо нього, зрозумів, що це окремий простір. Воно було схоже на Бібліотеку Обжерства, але при цьому було трохи іншим. Він знав, що́ побачить, коли відкриє одну з цих багатьох книжок. Це був простір, що складався з спогадів Теодора. Духовний світ, що існує на дні його підсвідомості.
- Ясно. Намагаючись заспокоїти Сильвію, я все-таки знепритомнів і глибоко зітхнув Тео.
Чи втома, викликана маніпуляцією з душею була настільки сильною, що він занурився на дно своєї свідомості? Можливо, він навіть втратив трохи своєї психічної сили...
Тео ще зітхнув і подивився на розкидані книги.
- Ну, раз так... Може, мені зробити огляд?
Теодор Міллер мав чудову пам'ять. Прочитавши якусь книгу, він не забував написаного в ній і навіть через довгий час міг легко скласти по ній обсягне резюме. Для нього « огляд » був би лише однією з виснажливих проблем. Якщо вона прочитає книжку, яку вже знає, то які нові і цікаві знання можуть здобути?
– ... Ну, це краще ніж нічого.
І ось, коли Теодор уже збирався взяти в руки одну з книг...
- Що вирішив знехтувати мною, залишившись наодинці зі своїм майном? Як негарно, - пролунав через спини чийсь голий голос.
– ...
- Що за реакція? Чому ти такий безглуздий?
– ... Сестрёнка? - Пробурмотів приголомшений Тео.
– А-а?
- Вероніка, сестрёнка...
Вероніка зрозуміла, чому він так здивувався і розсміялася. Потім вона підійшла до нього і обняла заціпенілого Теодора. Її дотик був м'яким і теплим.
- Так, тепер я твоя Вероніка. Дякую, що врятував мене - лагідно прошепотіла майстер Червоної Вежі, від чого Теодор застиг ще сильніше.
А потім він зрозумів. Тепло її тіла і ці дотики... Його почуття проголосили, що вона жива. Він згадав жахливу картину, де кровоточива Вероніка лежить на землі, позбавленій можливості навіть поворухнутися і мимовільно притиснув її до себе.
– Ах, — злетило з уст Вероніки.
Але Теодор не відпускав її, зтиснувши обійми ще міцніше. Він боявся, що вона зникне.
– Прости.
Він був винен у тому, що відправив її на справжню смерть. Йому було не по собі через те, що він заглянув у її спогади. А ще він зневажав свою власну недосвідченість, яку повністю зрозумів, коли зціляв її душу.
- Пробач... - продовжував повторювати Теодор.
— Все гаразд, — погладжала його в голові, відповіла Майстер Червоної Вежі, - все вже позаду, так що не плач, мій маленький.