Глава 278 — Месть (Часті 2).
Нарада за реорганізації армії відібрала досить багато часу. На додаток до нещодавно приєднованого Орте треба було взяти до уваги підкріплення з боку Ельфхайма і, особливо, двох хоронителів. Але що ще важливіше, більшість ельфійських воїнів належали до різних сфер військового ремесла: від розвідувачів і лучників до бійців свого ближнього. У зв’язку з цим командирам треба було добре поламати голову над найефективнішим варіантом їхнього використання.
Зустріч тривала доти, доки сонце не зеніло. У результаті було створено новий підрозділ, вакантне місце командира якого зайняв Теодор.
- Кватро та інші бойові чарівники, як і раніше, діятимуть згідно з моїм наказом. Ви продемонстрували вражаючу ефективність на Карулських рівнинах. Будь ласка, не зменшуйте темпу і в майбутньому — обвівши очима своїх людей, виголосив Тео.
- Так! - 30 магів відповіли хором.
Вільям і Пара не мали жодного вбитого угрупування, що перебували під керівництвом Сільвія. Можливо, їм просто пощастило, а можливо, причиною цього було хороше командування. Проте Теодор не думав, що цей оптимістичний результат триватиме вічно. Він не хотів, щоб його серце боліло через втрату знайомих.
А потім погляд Теодора на мить затримався на одній з присутніх, дівчині-блондинці.
"Парагранум"
Це був майстер Жовтої Вежі, який і заснував наріжні камені, названі вагнами Магії.
Теодор звик вважати, що Парагранум просто обрав Мелтор як найбільш придатний місце для вивчення магії. Однак недавно він відкинув це наївне припущення. Якщо, як припустив Обжерство, хтось дійсно протягом багатьох століть стимулював Північну війну, то гримуар, який ховається за виглядом незамінного майстра, також був від цього тільки в плюсі.
Крім того, існувала ймовірність, що рецепт виготовлення титану був переданий Імперії Андррасом — Парагранумом.
– ... Дальше.
« Одвічно займатися цим питанням ще надто рано», — вирішив Тео, відірвавши погляд від гримуара, який прийняв вигляд молодої дівчини.
Так чи інакше, її тіло було всього лише терміналом, а тому вбивши його, Тео не добився б нічого з рогом. Щоб по-справжньому загрожувати Парагрануму, йому потрібно було знайти головний корпус гримуара.
« Очевидно, він прихований десь у Мана-вілі» - подумав Теодор згадавши кілька підозрілих місць, після чого перевернув погляд на майбутній ельф.
У нього було світле волосся, подібне до срібла, і він виглядав як скульптура. Це був Едвін, хоронитель Ельфхайма, який разом з п'ятдесятою ельфійськими воїнами тепер перебував під командуванням Теодора.
- Радий, що ми знову разом, сер Едвін.
- А я вдячний тобі за супроводжувач.
На цей раз, замість того щоб віддати військову честь, вони обступили руки. Едвін був під командуванням Теодора, але він також залишався хоронителем Ельфхайма з найвищою репутацією. Як ельф, котрий мав силу старших елементів, Едвін не поклонявся нікому за винятком вищих ельфів.
« Я навіть не просив його про це, але, на щастя, все вийшло само собою», — з полегшенням подумав Тео, продовжую гуляти з Едвіном, який слідував за ним, наче відданий цуценя.
Майстер лука Імперії Андрас, який в останній битві намагався вбити його ...
Крім Теодора, який має надчутливість короткопровидіння, найкращим чоловіком був Едвін. Еллаїма теж не було бути слабким, але на даний момент його підрозділом потрібен був майстер, який спеціалізувався на віддаленому боєті, а не на ближнім.
Це дало нам змогу ще більше зміцнитися, без того сильного боку.
Спочатку бойові чарівники діяли за принципом знищення ворога ще до того, як він наблизиться. Близький бій був найзапеклішим засобом. Чарівник, який дозволив лицарю наблизитися, вже наполовину програв.
Крім того, Теодор ще не бачив його в дії, але добре пам’ятав про Ґладіо, який чекає на свій час у інвентарі. Але, незважаючи на це, завжди існував шанс, що майстер лука атакуватиме коли Теодор буде пов'язаний з ще одним із Семи мечників Імперії.
Присутність ворожого майстра, який стріляв з відстані кілька кілометрів, була справжнім кошмаром.
« У найгіршому випадку за мною можуть поїхати 1-ий і 2ої мечники, але... Занадто сильно турбуватися про це просто безглуздо."
Ймовірність цього була близькою до нуля. Нехай Теодор і був героєм, але в стратегічних масштабах він був всього лише магом 7-го Круга. Він був далеко не тим противником, за яким почали б ганятися два найсильніших мечники Андрасу.
Крім того, Мелтор мав комбінації Вероніки і Бланделла.
Використання двох тягарів означало, що на якийсь час в якомусь місці буде зосереджена жахлива сила. З іншого боку, їхні дії можуть призвести до виникнення величезної діри в іншому місці.
Більш того, що якщо Теодор взагалі не буде висовуватися з табору? Як довго 1-ий і 2ої мечники продовжуватимуть карати його? У той час Мелтор зможе пройтися військами Імперії Андрасу. Бланделл і Вероніка влаштують у своїх рядах справжній хаос.
- Ребекка.
- Так, мій пане.
У відповідь Ребека зробила крок уперед і опустилася на одне коліно, як це було прийнято у лицарів. Ліва рука дівчини лежала на її талії, в той час як права була притиснута до серця. Так виглядало вітання людини, яка присвятила комусь свій меч і своє життя.
«... У неї справді такий же геніальний талант, як у Рендольфа.
Тео машинально оцінив її навички і не міг ними не вихититися.
З того моменту, як вони попрощалися чотири місяці тому в Королівстві Солдун, сила Ребекки зросла ще на два сходи. Дівчина вже була на тому рівні, що і Рендольф під час поєдинку ставок.
Перед нею лежала остання стіна, яка мала усвідомлення своєї здатності аури. Лише один крок, і вона ввійде в царство майстрів. Однак це був поворотний момент, коли перетин муру залежало не тільки від можливостей людини.
І, незважаючи на своє захоплення, Теодор холодно проговорив:
- Ти не забула, що пообіцяла мені?
Він запитав, чи зможе вона вижити на полі бою, де ніхто не гарантував збереження життя навіть досвідченому майстереві меча.
- Вибачте, але брат сказав, що для того щоб перейти на наступний етап, потрібно не тренуватися, а практикуватись.
- Це правда. Він і сам перетнув цю стіну завдяки дійовим діям.
На мить Тео згадав ту божевільну ніч, коли він разом з сумно відомим морським драконом бився із гримуаром з Епохи міфів. Те, що сталося того дня, перевершило багаторічний досвід Рендольфа Клодвіса.
Після цього Рендольф знайшов свою здатність, а його спільні навички злетіли до неба. Це не було так давно, як сьогодні вночі. Але ця війна могла бути достатньою, щоб пробудити здатність Ребекки. Але це не була відповідь, яку хотів почути Теодор.
- Ти використаєш цю війну як плацдарма для досягнення своїх власних цілей? Якщо так, то краще йди прямо зараз.
- Мій пане, будь ласка, дозвольте мені сказати.
- Кажи.
Ребекка отримала дозвіл Теодора, подивилась на нього своїми зеленими очима і сказала:
- Мій пане, я присягнула бути Вашим мечем.
- І?
- Використовуйте мене так, як вважаєш за потрібне. Я буду діяти швидко і різко, а мій клинок спокутується в крові ворога.
– Я - маг. Ти не можеш отримати ту роль, яку хочеш.
- Якщо я заважаю, то просто залиште мене тут. Я продовжу перебувати у ваших нічних ножнах, поки не зможу чимось допомогти.
Ребекка відмовилася від гордості і просто пішла за ним. Але коли цей гарний лицар вимовив ці слова, стало зрозуміло, що частина її гордості все ще залишилася. Цього було достатньо, щоб люди, які зібралися тут, відчували себе пригніченими.
Навіть Сільвія почала спостерігати за тим, що відбувається, але Теодор не міг прочитати її думки, тому просто погодився на прохання Ребекки.
– Добре. Але пообіцяй, що будеш діяти повністю згідно з моїми наказами.
- Так, мій пане!
Коли Ребека повернулася в стрій, Теодор зрозумів, що всі інструкції роздані. Він мав підрозділ, який складався майже з сотні елітних воїнів. Незважаючи на те, що для штурму Рутбена цього було мало, такий загін був цілком здатний знищити більш-менш середню фортецю.
- За винятком командувачів, з усіма іншими побачимося завтра. Вільно!
Робота, яку він повинен був зробити, ще не закінчилася. Коли всі підрозділи повернулися по своїх палатах, Теодор та інші керівники вирушили в казарму.
Як уже згадувалося раніше, Теодору потрібно було бути дуже обережним, щоб не втратити дорученої йому сили. Він повинен був зробити щось, що принаймні не пошкодить негативних наслідків для Мелтора.
Коли Тео побачив карту, то занурився у досвід Альфреда Беллонтеса.
- Рутбен надто добре захищений. Ельверін трохи далі, але як щодо нього?
- Відстань надто велика. Час, який ми можемо зробити для того, щоб привезти військо і організувати повну облогу, також його окупація не принесе нам суттєвих переваг.
- Може Мозельський замок?
- Ум-м... Там туманна місцевість. Крім того, його пріоритет теж не дуже високий. На сході це називається "щось робити, тільки б не стояти на місці".
- Тоді відкладаємо його на потім. Що далі?
- А як щодо Замка Дофрун? - Хтось почув голос.
« Замок Дофрун» був унікальним місцем, тому люди в казармі відразу ж утупилися на карту.
А потім вони зітхнули.
- Це занадто. Зсередини гори охороняються імперськими рейнджерами. Уся територія кишить барикадами і спостережливими вишками. Крім того, не встигнемо ми виконати навіть половину справ, як противник пришле свої підкріплення.
- Навіть якщо ми зможемо пролетіти через оборонні кордони, сам Замок Дофрун є досить сильною фортецею. Якщо ми витратимо велику половину своїх сил і нас оточать, то... Крім того, саме в цьому замку знаходяться старші лайрони Лайона, а тому сила оборонців буде піднята ще вище.
- Подобатися непомітно до Дофруни — просто неможливо. Ця фортеця, подібно до Рутбена, повинна захоплювати при повному облозі.
Сам замок Дофрун був звичайним. У нього не було твердих стін, а елітні війська, включаючи лицарів, мали дуже посередній навички. Теодор і його підрозділ могли легко знищити. Проблема полягала в пересеченій місцевості, яка веде до Дофруна.
- Щоб підібратися до нього, потрібно проминути гірську місцевість, яка простягається на десятки кілометрів... Ще раз, не будучи виявленими рейнджерами - зробити це просто неможливо. Замок Дофрун буде вилучено зі списку цілей.
Коли Тео побачив карту, то обмикнув і зрозумів, що слова інших не є помилковими. Навіть Альфред, якого називали генієм військової тактики, не міг знайти відповіді на це запитання.
У такому випадку, чи не краще отримати невеликий прибуток замість того, щоб прагнути чогось великого і потрапити в біду?
Думки Теодора починали схилятися до Мозельського замку, який згадувався раніше.
– Ах...
А потім у його свідомості спалахнула одна стара спогада.
- Так, якщо так... - Пробурмотів Тео, пильно подивившись на Едвіна. Він згадав, що пережив, коли вперше опинився в Ельфхаймі.
Його розум прямо-таки засяяв, коли він подумав про подібний метод.
– ... Спробуємо разок?
Наступного дня Теодор і його підлеглі зникли з табору Мелтора.
***
Бербатувські гори — один з найбільших гірських хребтів Імперії Андрас, вершина якого сягала 6000 метрів.
Велична гірська місцевість, а також їхня географічна близькість до кордону принесли хребту прізвисько «імперська стіна». Рейнджери, які захищали гори Бербатів, завжди пишалися цим фактом і не пропускали над своїми головами жодного птаха.
Сьогодні кілька нещасних птахів також загинули від їхніх стріл.
- О, так, це був хороший постріл. Ти пристрелив одразу двох?
- Є приказка: « Вбити двох зайців одним ударом». Тож я вирішив спробувати її.
- Дуже цікаво. Може, мені теж спробувати?
Застрелити двох птахів однією стрілою... Імперські лучники мали чудові навички, але бербатський рейнджер був єдиним, хто міг показати майстерність такого високого рівня.
Усі місцеві рейнджери були досить добрими, щоб розпізнати риси обличчя людини, що проходить за кілометр і побачити кожен шевний листочок. Саме тому Мелтор ніколи не сходив у ці гори. Магі могли спалити весь гірський хребет, але вони не використовували цього методу, бо він був би непотрібним.
Горді лучники і далі гидували мистецтвом стрільби з лука, а потім одному з них вдалося одним пострілом підбити відразу трьох птахів.
- Сьогодні гори мирні. Напевно, ми всі помремо від нудьги...
- Згоден. Шкода, що до нас не закинув якийсь порушник.
- Е-е, всього один? Я хочу як мінімум сотню!
- Ха-ха-хо! Я повинен попрактикуватися у вбивстві відразу сто магів одним пострілом!
Це зауваження могло здаватися дуже зневажливим, але воно було правдою. Рейнджери Бербатівських гір могли атакувати одночасно сотню людей.
Вони були б звичайним сміттям, якби промазали один раз з десяти. Навіть один промах на 100 залишав їх у званні бездарів. А промахнувшись один раз з тисячі, вони замкнулися б у своїй казармі, заявивши, що сьогодні невдалий день.
Однак мирні рейнджери, що розмовляють між собою, навіть не уявляли собі, ніби під їхніми ногами рухається майже сотня загарбників.
« Струляйте в мене, якщо можете, дурні» - посміхнувся Теодор, проходячи через тунель на глибині 800 метрів під бербатівськими рейнджерами.
Навіть майстер меча не міг виявити чогось, що рухається так глибоко під землею. Для цього не вистачало доброго зору і слуху.
Отже, запозичивши силу Мітри, Тео продовжував спостерігати за рейнджерами і насолоджувався цією сміливою вилазкою.
- Ха, ніколи не думав, що це буде відтворено таким чином... - Пробурмотів Едвін, наближаючись до Теодора.
Цей метод вже був знайомий Едвіну.
Це був шлях лісу, який висловив Еллен Теодору, коли той прибув до Ельфхайм. Дерев’яні гілки, коріння та кущі розсунулися і утворили шлях, якого ще ніколи не існувало.
Однак Теодор використав його не в лісі, а під землею.
- Без твоєї допомоги, сер Едвін, це було б неможливо.
Звичайно, навіть на такій глибині нічого не завадило. Отже, Теодор міг зробити тунель виключно за рахунок запозичення сили Мітри. Однак кількість енергії, яку споживаємо, перевищувала силу Мітра. Отже, Тео мав би лише кілька кілометрів на коридор.
На щастя, кілька днів тому йому видали 50 елементів, які підтримали силу Мітри.
- Я не можу не підкоритися указу партнера танцівниці...
- Так, це по-справжньому сприятливий день...
Після того як Теодор проігнорував важкі репліки позаду себе, він продовжував йти вперед. Його над чутливість прошепотіла, що станеться справжня катастрофа, якщо він запитає, які вони означають. Отже, Тео звернув свої думки в інше русло.
« Ми доберемося туди ввечері. Потрібно буде трохи відпочити і почати прямо посеред ночі."
Замок Дофрун лежав неподалік. Відстань могла здаватися істотною через оборонні лінії в горах. Однак, рухаючись по прямій, вони могли добратися туди протягом доби.
За словами таємних агентів Білої Вежі, саме там були високопоставлені лагоди Лайрона. Брові Теодора здригнулися, коли він згадав потворність, яку він бачив у виродків з цієї імперії. Вони намагалися поширювати полум’я війни, вдаючись до імені свого бога, щоб отримати від цього користь.
« Кадинал і хрестоносці. Ні, досить буде і жерців."
Жреці були великою змінною, здатні лікувати людей пряміком на полі бою і тому Теодор мусив вбити всіх тих, хто перебував у Дофруні. Під впливом молитов і пінопій лицарі Андрасу були майже безсмертними.
« Вони люблять штовхати інших до лева, стоячи за міцними стінами."
Саме тому вони брали участь у громадянській війні Королівства Солдун і не пропустили боротьби між двома північними державами. Вони не робили нічого особистого. Натомість вони вбивали своїх ворогів, послуговуючись іншими людьми.
Але чи непряме вбивство — це те саме, що душогубство?
Лайрон волів усувати інших, не мараючи при цьому власних рук.
– ... Але цього разу вони повністю зануряться в багно.
Теодор використовує цю можливість, щоб навчити їх уроку: ніхто не може залишатися в тіні вічно.