Розділ 268 — Триденна відпустка.
За шість місяців відсутності Теодора в лабораторії Парагранума, не стало нічого дивного.
Гомункули, що знеслися у величезних містках; кришталеві черепи; дивні дорогоцінні камені; судини із випуклими в них реагентами...
Якби Теодор потрапив сюди, не знаючи хто такий Парагранум, то вирішив би, що опинився в логіці чаклуна.
- Поспішати нам нікуди, так що ось, сідай.
Як тільки вона зрозуміла, що магу тут трохи не по собі, Пара взяла стілець у кутку кімнати і запропонувала Теодорові.
Потім вона засілася за великий стіл і почала щось черпати. Теодор спантеличено подивився на неї, а потім не витримав і розсміявся:
– ... Отже, ці трави дійсно настільки цінні?
Першочергово пріоритетом Парагранума було придбання матеріалів, які могли допомогти у досягненні мети його існування.
Як уже згадувалося раніше, Пара не була надзвичайно доброю в бою. Отже, цей мішечок з травами був схожий на пиріг, що впав на неї пряміком із неба.
Це був шанс для гримуара отримати рідкісні матеріали, не вторгаючись на територію дракона!
Через 30 хвилин Пара встала. Вона взяла кілька малюнків і креслень, а потім розклала їх на мольберту перед Теодором.
На малюнках зображали фігуру, яка нагадує людську, а також складні розрахункові формули.
Без певного знання в алхімії Теодор ніколи б не зрозумів, що це таке.
І ось, коли Тео захоплювався побаченим, Пара відкрила рот і заговорила:
- Кхем, дозволь мені розповісти про проект No1. Це бойова машина, яка перемикається з базового двоного стану на набагато більше мобільне чотириєтрове з трьома парами рук, які повинні бути схожі на леза аури...
– ... Що?
- Звичайно, весь скелет доведеться замінити на оріхалк, а замість крові використовувати куди більш високу рідину...
- Ні, почекай. Чотири шестистулкові істоти? Я не очувся? – перервав її Тео.
- Все вірно. Реалізація цієї ідеї обіцяє надати в три рази потужніше автоматона. Я назвав його Мечеруким Кентаврусом!
Це було справжнє чудовисько, яке стало характерним для різних істот зі східно - західного континенту.
- Не роби мені такого! - На мить втративши самовладання, Тео вигукнув.
- Ні? - У замішанні запитала Пара, — ти збираєшся відправитися на поле бою, а тому тобі ще як потрібно що-небудь, маючи достатньо фізичної сили. Якщо тобі не подобається його зовнішній вигляд, ти можеш налаштувати його на власний розсуд.
- Надто багато чого доведеться налаштовувати! Я не можу розгулювати вздовж лінії фронту з чимось на зразок цього. Хіба що тільки якщо як виправдання скористаюся твоїм ім'ям.
- Хм-м, це було б небажано.
Одна справа — автоматон, який має вигляд закованого в обладунки лицаря і зовсім інша — шестирукий монстр. Якщо Теодор визнає своє право власності, то йому доведеться детально розповісти про творця автоматону і матеріалів, які використовувалися. А ще це могло призвести до поширення чуток, що герой Королівства Мелтор - чорнокнижник.
Після роздумів над цим Теодор вирішив поставити питання Жорсткості:
"А ти що скажеш?"
- У теорії все добре. Це правда, що у такій формі Ллойд Поллан зможе стати в три рази сильнішим. Проблема в тому, що для нормального функціонування потрібно у десять разів більше матеріалів. Думаю, більше 30 хвилин він битися не зможе.
«... Тоді цей варіант точно відпадає."
- Ну, як одноразовий предмет він дуже непоганий. Залишу рішення на спостереження користувача.
Теодор вказав Парагрануму на те, що вона не хотіла чути і від чого її почерпнула. Грімуар не думав, що Теодор їх помітить.
- Чорт, все так і є. Проклятий обжерство! Як у нього, без моїх здібностей, вийшло все побачити по одній лише моделі...?
Але Парагранум забув, що в той час, як він досяг успіху лише у « алхімії», обжерливість досягла значно більшої кількості різних сфер.
Парагранум напевно візьме верх, якщо б вони конкурували в одній і тій же сфері, але він просто не міг уникнути проникливого погляду пожадливого гримуара. Теодор не знав, чи може Парагранум брехати, але принцип існування цього алхімічному гримуара базувався на рівновазі. Отже, під час переговорів брехня була під табу.
- Тоді нічого не зробиш. Мені доведеться відмовитися від цього макету, — оголосила Пара, після чого розірвала на клочки перший аркуш паперу і перейшла до наступного: Адський Випалювач.
- Ще одне дивовижне ім'я.
- Будь ласка, послухай. Ця конструкція дозволяє виробляти широкодіапазонні атаки за допомогою магії 7-го кола, Інферно. Разом з цим вона оснащена мечами і доспехами. У неї є проблема внутрішнього перегрівання, але після п'яти хвилин охолодження вона перезавантажиться і знову вступить в бій.
– Щось на зразок самохідної магічної гармати...
Магів вважали більш небезпечними й смертельними на полі бою, ніж лицарями.
Більшість користувачів аури не могли порівнятися з руйнівною ефективністю чарівника. Деякі винятки стосуються також ремісників. Окрім нищівного 4-го меча, Пана Еліонаса, мало хто міг потягатися в силу з одним із найбільших заклинань.
Модель, начочена Парагранумом, очевидно не могла замінити себе повноцінного бойового майстра-магага, але все ж давала Мелтору ще одну могутню фігуру. На відміну від першого варіанта, цей пункт слід було розглянути.
– Вартість?
— 70% твого мішечка, — відповіла пара.
– ... Що?
- Йому потрібно серце східного дракона, сутність високого духу і десять літрів крові мантікори. Якщо я не отримаю 70% цього мішечка, з'явиться дефіцит.
- Ну вже ні, — без коливань відмовився Тео похитав головою, – вибач, але дещо з цього я повинен прибегти для особистих потреб. Я не можу дозволити собі витратити 70 відсотків свого стану на ремонт автоматону.
- Хм-м-му, значить, ця модель відхиляється?
- Я готовий заплатити до 50%. А ще, будь ласка, підбери таку модель, яка не буде кидатися в очі. В іншому випадку, мені доведеться відмовитися від цієї ідеї.
– Хм... Я розумію. Почекай хвилинку.
Після додавання декількох умов дії Парагранума стали швидше. Він скоротив кількість решти моделей до п'яти, поставивши їх перед Теодором в порядку черговості. Деякі з них Тео зацікавились, а деякі відразу відкинули. Після десяти хвилин роздумів він залишив двох фіналістів.
А ще через пару хвилин вибір був зроблений остаточно.
- Ось цей.
- Хм! Складний, але практичний. Ну, замовлення прийнято.
що вибір Теодора був дуже непоганим. Але було очевидно, що гримуар не хвалитиме його за те, чого він би не вважав.
Таким чином, починаючи розгрібати весь цей безлад, Пара повернулася до Теодора і сказала:
- Я закінчу з ним до твого відбуття. Але до того я не шукаю, бо це вимагає зосередженості й серйозних зусиль.
- Звичайно. Ах, я ось ще що хотів запитати - проговорив Тео, зупинившись біля дверей, — ти не збираєшся брати участь у цій війні?
– А-а?
- Не як Пара, а як Майстер Жовтої Вежі. Я чув, що в минулому ти ніколи не брав участі у війнах, але ця ситуація мені здається занадто серйозна, щоб її ігнорувати.
- Хм-м, так, це звичайно звучить цілком розумно... - Пробурмотів Парагранум, після чого рішуче відкинув натяк Теодора, — але, як я вже казав, у мене небагато бойових навичок. Я сильний у просторі, збудованому мною, але від мене буде мало допомоги на полі бою щосекунди змінюється. Мій аватар буде функціонувати як член Кватро, але моя основна роль - захист Мана-віля.
- Захист? Але ж ця роль відведена Майстерові Сіней Вежі...
Одне-єдине питання привело до появи ще більшої кількості питань, а тому Тео відчув себе так, ніби повільно занурюється в болото. Тим часом Парагранум просто потиснув плечима і приклав вказівний палець до своїх губ.
Важко було не зрозуміти значення цього жста.
- Додаткова інформація знаходиться в строжаюй секретності, яку дозволено знати тільки Королю Мелтора. Я не проти поділитися нею з тобою, але з точки зору Майстра Жовтої Вежі, Нордена, це абсолютно неможливо. Тим не менш, якщо ти заплатиш мені ...
- Ні-ні, не варто.
- Мені буде цілком достатньо... А-а?
- Адже ситуація ніяк не покращиться, якщо я дізнаюся секрет, вірно? - Посміхнувшись, запитав Тео.
- Що ж, це так...
- То тобі не варто мені про це розповідати.
Одного разу Теодор обов'язково про все дізнається, а тому він не почав піднімати марноту раніше часу.
Невдовзі Тео залишив Залізну Башню.
Пара ж, залишившись наодинці, ще довго дивилася слідом Теодору, ніби він її порядком здивував, після чого не витримала і розсміялася:
- А-ха-га-хо! Що з цією людиною не так? Маг, який відмовляється дізнатися таємницю! Власник обжерливості справді цікавий!
Стоячи посеред порожній лабораторії, молода дівчина витерла сльози сміхом і додала:
- На жаль, я отримав всього 30% товару, але... Хіба це не смішно? У будь-якому випадку, він ще повернеться. Це його доля.
Деякі персонажі народжувалися, а деякі ставали героями. Але все ж таки Герой завжди мусив зносити величезні труднощі й випробування. Так само як Зест Шпійтем лише одним ударом свого меча перетворив автоматон на металобрухт, так і не було гарантій, що й цей раунд Ллойда Поллану вдасться пережити в цілості.
Відтягнувши частини автоматону до сусідньої кімнати, гримуар вирішив з нетерпінням чекати того дня. А тепер, навіть враховуючи його паранормальні здібності, потрібно було зосередитися на ремонті.
***
– Уф-фу...
Віддавши автоматон до « ремонтної майстерні» Парагранума, Теодор рушив у напрямку Червоної Вежі.
Вранці він побував у королівському палаці, після чого витратив досить багато часу на переговори з Парою, а тому сонце вже було в самому розквіті. Фізично Тео майже не втомився, але найбільше йому зараз хотілося просто трохи відпочити.
На щастя чи ні, але через необхідність військових приготувань у Червоній Башні було достатньо людей. І ось, привітавшись з кількома з них, він швидко прибув до своєї кімнати.
Незважаючи на те, що протягом кількох останніх місяців він відсутньою був підлогу біля дверей. Це стало доказом того, що в Червоній Башні був порядок.
Коли Теодор почув, що його серце трохи хвилюється, він відрізав двері за допомогою розблокувального закляття. Після цього він взявся за ручку дверей і провернув її по годинниковій стрілці. Двері, не скрипнувши ні єдиної петлівки, відкрилася, і...
Вшу-у-о!
У обличчя Тео хлинула жара.
- Ч-що за ...?
Тео автоматично відскочив назад, відчуваючи себе так, ніби на нього лили гарячою водою. Чому в його кімнаті було жарко як у лазні?
Однак жар не приховував своєї присутності.
- Ти спізнився.
Її красу, з вогняним волоссям і золотими очима, можна було побачити з першого погляду навіть в незамінній темряві. Це була найбільша чарівниця Червоної Вежі, Вероніка. Порзавши на стільці, вона суворо подивилася на Теодора і проворчала:
- Щоб здивувати тебе, я проторчала тут з самого ранку, але... Мабуть, ти не хотів мене бачити.
- Майстер Б-Башні, — пробурмотів Тео, тупо втупившись на Вероніку.
– Ну, що?
- Я думав, Ви все ще на полі бою...
- Орта. Через цього ідіота я була змушена відкласти нову операцію. Скоро мені потрібно повертатися, так що я хотіла трохи з тобою поговорити. Продавалися воно опалом... - Знову проворчала вона, продовжуючи рзать на стільці.
Навіть Вероніка, чиє тіло і розум були схожі на сталь, всім своїм виглядом показувала, що поле бою було зовсім не добрим місцем. І жар, який вона витіснила, повністю відображував цей настрій.
- Малюк.
- Так?
Вероніка встала, підійшла до нього і розвіла руки в сторони, немов на щось сподіваючись.
- Мені не подобається це робити, але зараз мені дуже важко. Итак...
- Вибачте...?
- Що тут незрозумілого?
У принципі, Теодор і так чудово розумів, чого хоче Вероніка. Стоячи з широко розкритими руками, Майстер Красної Вежі просто хотіла, щоб її хтось обняв.
Відкинувши всі свої коливання, Теодор ступив вперед і обійняв Вероніку. Температура її тіла була на кілька градусів вище, ніж у звичайних людей, а тому Тео відразу відчув, як піднімається і його власна температура.
"Спроще, це не так вже й спекотно..."
Очевидно, Вероніка просто слідкувала за обережністю. Рідко коли атмосфера її атмосфери починала нагріватися до загрозливих величин.
Минуло кілька секунд. Здається, Вероніка не очікувала, що Теодор так легко погодиться з її просьбою, а тому вираз її обличчя був втихомиреним.
А потім...
- Малюк.
На відміну від підвищення температури її тіла, голос Вероніки був холодним, як лід.
- Чому від тебе стало сильніше орати рибу?