Розділ 267 — Триденна відпустка (Часть 1).
Відразу ж після того, як у прикордонному регіоні відбулося три сутички, північні держави почали повномасштабну мобілізацію своїх сил.
На відміну від центрального континенту, який протягом останніх століть жив у відносному спокою, дві північні наддержави велися в середньому між двома — трьома конфліктами за сторіччя.
Військова система Мелтору вже сама по собі була військовою машиною.
Торговці компанії негайно взялися за постачання витрат для війни, а жителі Імперії Андррас почали добровільно вступати до армії.
Однак війна була війною. Вона була символом кровопролиття, яке не заслуговувало виправдання. Що б їх не чекало: перемога або поразка, вага пролитої крові і загиблих товаришів був занадто великий.
Шумні вулиці схвалювали невідомі напруження, в той час як житлові квартали, які раніше наповнені сміхом діти, занурилися у мовчання. Однак, незважаючи на те що війна завжди була катастрофою, яка загрожує знищити все королівство, Мелтор був прирістний до війн і тому жодних великих хвилювань не виникло.
- Хмм... - Пробурмотів Курт, обвівши присутніх поглядом, — можливо цього разу все буде по-іншому.
На даний момент йшла лише прелюдія до « військової об'єднання», а тому королівський палац повинен був залишатися якомога зосередженим.
Але атмосфера в залі засідань зараз була занадто бурхливою. І кожному, хто знав що таке війна, було б дивно бачити щось подібне.
Вероніка знищила один з важливих об'єктів, але той наліт і наступне поранення Орти не входило у їхні очікування. Тим часом невеликі сутички на Карульських рівнинах майже ні на що не впливали. Тож чому присутні були в захопленні від цієї ситуації?
Але замість гніватись, Курт III поділяв їхні почуття: «... Це правда, що сьогодні всім нам важко зберігати холоднокровність".
Їх герой, Теодор Міллер вчора повернувся в Мана-віль. Не було ніяких підстав тримати цю новину в таємниці, а тому вона була опублікована, що і привело до певних наслідків. Теодор пройшов довгий шлях, але зустріч з ним була трохи відкладена, щоб люди злегка похолодали.
Однак одного дня, мабуть, було недостатньо для того, щоб хвилювання стало легшим.
Курт стиснув кулаки. Навіть якщо б вони мобілізували всі свої сили, Імперія Андррас була занадто запеклим противником.
Поява одного або навіть кількох старших магів не мала б особливого значення. Але вчора до них повернувся майстер, який не раз довів свої здібності.
... Герой, одне тільки ім'я якого могло змусити армію захотіти кинутися в бій!
Якби Теодор стояв перед ним прямо зараз, Курт обняв би його за плечі, нав'язуючи на свою гідність. І ось, через міцно закриту двері почувся злегка підрозділючий голос слуги:
- Ваша Величність! Капітан Кватро, маркер Теодор Міллер, просить дозволу увійти!
Він прийшов.
Герой нарешті прибув, а тому погляди всіх присутніх кинулися в сторону входу.
- Нехай заходить, — подумки посміхнувшись, вимовив Курт.
У той момент, коли король надав свою дозвіл, охоронці відразу ж відчинили важкі двері. А в наступній миті до залу засідань увійшов « він».
На ньому був червоний одяг, який символізує Червону Башню, під якою виднівся синій мундир Кватро. Коли Теодор Міллер подивився на Курта своїми сяючими блакитними очима, атмосфера навколо нього стала набагато помітнішою, ніж рік тому.
— Теодор Міллер, капітан магічного дивізії « Кватро», — ввічливо привітався з Теодором на коліно, але перш ніж привітати сонце Мелтора, я хотів би вибачитися за свою відсутність.
— Не потрібно, — відразу почав Курт, після чого додав: — Всі присутні тут і так знають, що сталося. Ти захищав себе від огидних дій 2-го мечника, Зеста Шпітема.
- Ваша Величність, але я все ще...
- Ніяких заперечень. Твоє тримісячне відсутність - дурниця. Ти погаш його двадцять, ні, тридцять разів, повернувшись живим і неушкодженим.
Це була сцена, де підданий хотів покаятися у своїх гріхах але король їх вже давно простив... Це була сцена, яка викликала у людей нелюбовні посмішки. Теодор міг тільки опустити голову, відчувши тверду волю Курта.
Звернувши увагу на мага, задоволений король знову заговорив:
- Нам варто завести великий банкет, але будь ласка, прошу зрозуміти, що зараз для цього не зовсім слушний час.
- Звичайно, Ваша Величносте.
Курт і Тео перекинулись ще кількома словами, але згодом вони перейшли до справи.
Зрештою, вони обидва знали, що Теодор був важливою фігурою у війні з Імперією Андрас. Залежно від того, як він рухатиметься, баланс сил наступиться в одну сторону, що може стати поворотним пунктом у цій війні.
- Ти вже чув історію про те, як Майстер Білої Вежі не справився з завданням?
- Так, Ваша Величносте.
- Тоді ця розмова піде швидше.
Результати неминучої атаки, яку було здійснено відразу трьома авангардними підрозділами, не були добрими або поганими.
Фортеця Вероніки була дуже цінною.
Проте Орта отримав серйозну травму, а Бела Башта втратила у Рутбені сімох елітних агентів. Це була війна, в якій головними акторами були майстри. А оскільки вона ще не почалася, то втрата Орти, нехай і тимчасова, була дуже болісною.
- Згідно з діагнозом, Майстра Білої Вежі знадобиться щонайменше два тижні для відновлення і повернення на поле бою. Проблема в тому, що може статися за цей проміжок часу.
- Два тижні... Це немало.
- Верно. За два тижні на полі бою можна втратити більшість армії. Я обговорював це з тими, що зібралися тут і ... - Промовив Курт, після чого зробив паузу, подивився на серйозного Теодора і потім виголосив заздалегідь підготовлені їм слова, — Теодор Міллер, я хочу, щоб ти заповнив цю вакансію.
- Ваша Величність, Ви впевнені, що це завдання мені по плечу?
— Ми серйозно обговорили це питання, — почувши стурбований голос Теодора і обвівши рукою присутніх у залі Курт.
Ядром Мелтора були майстра веж.
Одному з майстрів 8-го Круга треба було залишитися захищати столицю, тому очолити атаку мали бути Вероніка і Орта. Голова Магічного товариства також міг відправитися на передову, але через не менш важливе значення його повсякденної роботи ця ідея була далеко не найбільш мудрою.
Іншими словами, вакансія Орти була наче відсутній птах на ім’я Мелтор одного з крил.
- Ніхто не заперечив, що ти єдина людина, яка має право на це завдання.
– ... Дякую.
- Я хотів би дати тобі більше часу на відпочинок, але ми просто не можемо собі цього дозволити. Через три дні ти повинен відправитися на Карульські рівнини. Окрім Кватро, там будуть й інші війська, якими ти будеш командувати.
Покоряючись волі Курта, Теодор вклонився.
Допомога з Ельфхайму повинна була прибути ще нешвидко, і навіть якщо Королівство Остін не стане мішкою, їм знадобиться щонайменше два тижні на візит до Мелтора. Ворог не знав цього, а тому попрямував до повного наступу, щоб покласти край війні доти, доки Орта виведена з ладу.
Повернення героя Теодора Міллера було схоже на промінь світла для цього поля бою.
- Відпочинь, капітане Теодор.
Курт сподівався, що Теодор зможе розвантажити свою напружену душу і серце.
— Ще раз дякую за повернення і за твої зусилля, — зі світливими очима вимовив король. Ці слова без будь-яких перебільшень можна було назвати щирими.
***
- Уф, це було не так обременно, як я собі уявляв, — видихнув Теодор з залу засідань.
Замість того, щоб вирубувати його, його хвалили...? Якщо б він пройшов повз увагу присутніх, то зустрів би підтримку і повагу. Але вся ця атмосфера змусила Теодора зрозуміти, наскільки великий тягар на ньому лежить.
- Три дні. І що ж мені робити?
Три дні були досить короткими і тривалими. Тео міг витратити цей час на користь, інвестиувавши три дні у свій власний розвиток а міг просто з кимось зустрітися і спокійно відпочити.
Коли Теодор йшов садовою доріжкою, він раптом згадав про дещо зовсім інше.
- Саме так. Мій автоматон досі несправний.
Це була автоматна машина, виготовлена Майстром Жіттєдавцем. Три місяці тому з тіла Ллойда Поллан вийшла Бойова машина, яка досі не прийшла до своєї початкової форми.
Можливо, його самовідновлення не працювало через занадто сильну аури Зеста Шпейтема. Або, можливо, здатність розрубувати простір якимось чином зруйнувала тіло Ллойда. Але якщо Майстер Залізної Вежі зможе відремонтувати його за три дні, Теодор отримає у своєму розпорядження практично повноцінного майстра.
Тео дійшов такого висновку, піднявши голову.
- Жовта Башта...
Під сонячними променями виблискувала висока золота вежа. Головне тіло Майстра Жовтої Вежі завжди було в Мана-вілі, а тому Парагранум розкрив себе Теодору Міллеру.
- Гаразд, почнемо з неї.
Теодор роздумував над тим, що йому потрібно зробити, і швидко помахав вперед. Підійшовши до перехрестя між чотирма вежами, він рушив у напрямку жовтої.
На те, щоб піднятися на вершину жовтої башти, піде деякий час. Але коли він роздумував над тим, чи не варто використати магію левітації, то раптом почув знайомі звуки. І було це не що інше, як "тяв".
- Трес?
Це слово позначилося на три, тому що Теодор так і назвав свого трьоххвостого лисичку.
Тео не міг взяти його з собою до палацу, а тому залишив лисицю в саду. Отже, чому він почув крики Треса? Теодор негайно активував кілька заготовлених заклинань і полетів туди, звідки лунали крики трирічного малюка.
- Тягни! Тягни!
Невдовзі Тео прибув на місце.
– О-о! Давно не бачилися, користувач Обжерства.
І там стояв не хто інший, як знайомий Теодору гримуар Парагранум.
– ... Можу я запитати, навіщо ти гнався за цим лисом?
- Цей вид відсутній на Заході. Я хочу йогопарувати.
- Я дам тобі репрезентувати! - Заволок Теодор, вихопивши лисицю з рук Пари і сховавши собі за пазуху. Навіть через мундир Тео відчував, як тремтить перелякана тварина.
- Жарт, жарт. Я б не став робити це без твого дозволу і не заплативши розумну ціну, — схопившись руки й посміхнувся Парагранум.
– ... Звідки ти дізнався, що він мій?
- Нехай я і замкнений у вежі, але це не означає, що в мене немає вуха зовні. Крім того, хіба не ти побував на сході і повернувся назад на морському дракону? Якщо так, то ти єдиний хто міг привезти до Мелтора неіснуючий тут вид.
З усміхливими очима Пара дала дуже просте і логічне пояснення. Зрештою, вона дійсно не збираласяпарувати лисицю без його дозволу.
Правда, маючи їм, її б ніщо не зупинило... Те, що й очікувалося від гримуара, позбавленого людяності.
- Вибач, але лисицю я тобі не віддам. Я хотів тобі дещо показати, бо він похитав головою і сказав Тео.
- Так? І що ж?
— Відкрити інвентар, — наказав Теодор, після чого по черзі витягнув п’ять шматків зламаного тіла і голову.
Оскільки з усіх частин тіла текла не кров, а якась рідина, видовище було не просто моторошним, але й дивним.
Однак Парагранум втупився на « ду́хманого» Ллойда Поллана без особливого здивування і невдовзі виявив причину пошкоджень.
- Це сталося через високу аура. Зробити це за допомогою простої фізичної сили неможливо. Ти бився з 2-им мечником? Раз так, автомат був « розсечений». Його дух був розсічений так само, як і саме тіло, а тому він не може відновлювати.
Завдяки прочитаній книжці Феї Теодор вивчив дещо з алхімії, і тому зміг певною мірою зрозуміти пояснення. Нанесений Ллойдом Поллану урон був духовним, а не фізичним. Це означало, що ядро автоматону було пошкоджене і тому не вдалося відновити.
- Ти зможеш його швидко полагодити?
- Звичайно. Для мене це не складно. Но... - Вона відповіла пара, дивлячись на Теодора своїми великими рубіновими очима і тоді потерла один про одного великим та вказівним пальцями, додавши, — Чим ти збираєшся за це платити? Матеріали для відновлення автоматону дуже дорогі. На додаток до того, що ти отримав в лабораторії, потрібно багато рідкісних інгредієнтів. Хіба ти можеш собі це дозволити ...?
- Перед тим, як сказати щось ще, подивися на це, - перебив її Теодор, витягнувши з інвентаря невзорачний мішок. Це був подарунок Білого Медведа.
Вдивляючись з тканини аромат, очі Пари тут же забллителі. Подібні джерела енергії не були рідкістю і на західному континенті, але більшість з них росли в драконячих логіках.
Але з якоїсь причини на східному континенті дракони не були в безпеці. Замість цього місцеві духи виступали як захисники природи. Іншими словами, продемонстровані рослини були рідкістю навіть у королівстві магів.
Теодор відкрив сумку перед Парагранумом і нахабно посміхнувся.
- Так що ти там говорив про мою платежність?
– ... Мабуть, я заберу свої слова назад — з спустошеним обличчям пробурмотала Пара і після цього схопила Теодора за руки.
Дивлячись на Теодора Міллера прямо в очі, егоїстичний гримуар відмовився від своєї гордості і запитав:
- Що ти за них хочеш?
Арт. Парагранум у вигляді Пари.
