Розділ 239 — 2 (Часть 3)
Хоч би як там було, кордони цього матеріального світу давно закрилися. Нехай Теодор успішно закликає демона, але його сила не була рівною навіть одному відсоткам від правдивої.
Тим не менш, Теодор був упевнений, що навіть цього буде достатньо.
Боги та демони, трансцендентні істоти міфів, були озброєні силою, яка просто не була в сучасному світі. Вони були над-існуючими, які в кілька разів вищі за все сучасне людство.
Навіть якщо призначений демон матиме лише п’ять відсотків своєї первісної сили, шанси на перемогу вже були високі. На це Тео і покладався, вирішивши використовувати магію заклику.
- Перш ніж ти з'їси цю книгу, хочеш я тобі дещо розповім? - якийсь час тому запитали у Тео. Це сталося під час їхнього візиту до Нулевої бібліотеки Парагранума, коли гримуар погано посміхнувся і розповів йому про те, хто насправді автор « Соломонового Пламені».
— Чарівник, який створив Педне полум’я, є вогнем правителем демонів і Фуліто, котрий послав у матеріальний світ свій аватар. По суті, полум’я пекла — це форма заклику до Фуліто.
З того моменту, як Теодор дізнався, що пекельне полум'я було формою магії заклику, він почав вивчати її магічну формулу з розрахунком на можливе використання саме в такій ролі.
Все, що він повинен був зробити, – це створити "врата" шляхом застосування пекельного Пламені. Тоді Теодору залишалось лише забезпечити стабільне існування причинних зв'язків і постійний потік магічної сили, яка підтримує викликаний істота в матеріальному світі. Так само як Фафнір отримав « Ожелель Шарлотти», церемонія гасла демона не була такою ж відмінною.
- Прийми мою жертву.
Магічне коло, яке сяє червоним світлом, раптово потемніло. І ось, прорвавшись через межі матеріального світу, Адське полум'я розтягнулося по землі і почав їсти навіть саме світло.
Його поява супроводжується « просторовою вібрацією» - явищем, еквівалентним до найвищого рівня взаємодії з простіром, що було під силу тільки Орті і Зесту.
- Що ти хочеш покликати? - 2-ий меч, що загальмовує.
Замість відповіді Теодор продовжував читати слова заклинання:
- Монарх далекої землі, володар вогню, я приношу жертву твоєму полум'я. Взамін я прошу: будь ласка, внемоглися мого дрібного прохання.
Потім у лівій руці Тео дещо з'явилося. Це був великий і дуже невидимий шматок шкіри. Але чомусь у повітрі над ним відразу з'явилася туман, що спотворює навколишній простір, наче від жару.
Каталізатором для заклику демон була шкіра червоного дракона, який жив кілька тисяч років і на те, щоб взяти її з бібліотеки, знадобилося 11,000 очок. Тео не міг використовуватися як марні матеріали, але за таких обставин він просто не зміг заощаджувати на своєму житті.
І ось, в наступний момент...
- Жертва прийнята.
Від цих слів душі обох майстрів скував непереборний страх.
- О-один його голос...?
А ще через мить над магічним колом з'явилося обличчя короля демонів, Фуліто, яке припало із далекого виміру.
Маг 7-го Круга? Мечник, здатний розрубати простір?
Перед цією істотою вони обидва були лише непотрібним сміттям.
Вони не були богами і навіть не змогли подолати межі смертності, тому їхні душі застигли від одного тільки голосу цього абсолютного створіння.
І ось, в той час як Теодор Міллер і Зест Шпітем замерли на місцях, немов статуї, над магічним колом спалахнуло чорне полум'я, і ворота нарешті відкрилися.
Вшу-у-ву-Ух!
А в наступній миті з воріт вийшов злий демон. Він виріс вище п'яти метрів, мав пару крил у кажана і два палаючі роги, що виступали з його чола, та очі, які повзають вогнем. Більш того, саме його присутність розкаяла все навколо.
Демон, якого не бачили в матеріальному світі вже кілька тисяч років, знову ступив на земну твердиню.
- Згідно з королівським наказом, Магнус готовий до знищення.
Магнус, старший демон з крилами кажана і головою лева, проковтнув каталізатор, після чого змінив погляд на свого призовника Теодора Міллера.
Здавалося, це істота прямо-таки насолоджувалося смаком каталізатора, закривши очі і похмуро посміяючись.
- Це справжній делікатес, який я вже довгий час не їв. Я - аватар Фуліто, вогненного правителя. Мій слуга Магнус вигубить будь-якого твого ворога.
Можливо через те, що з приходом Магнуса моторошна присутність Фуліто нарешті зникло, Теодор зміг відкрити рот і вичавити:
- Ворог стоїть прямо переді мною, і звуть його Зест Шпійм.
Почувши це, Магнус відразу перевернув свій палаючий погляд в сторону 2-го мечника.
- Хо-хо, в цій виродку минулої епохи ще є помірно сильні люди...
Коли Магнус зрозумів силу Зеста, то сказав Теодору:
- Заклик, я не можу бути впевнений, що зможу повністю умертвити цього чоловіка за допомогою даної магічної сили і жертви. Це все ще прийнятно?
- Це вже не має значення. Просто зроби все можливе.
– Добре. За те, що ти дав мені справжній делікатес, я проявляю свою щирість, — лагідно відповів Маґнус, який був зовсім нехарактерно його огидному вигляду. Навіть гра була б гарною істотою, стоячи поруч з цим чорно-світнім вогняним створінням. А доповнювало жахливий вигляд Магнуса наявність меча і батута, які він стискав у своїх руках.
Його зброя зросла в довжині й ваги, щоб відповідати фізичним рисам демона. І ще через мить Магнус зайняв моторошну бойову стоянку, від чого Зест мимовільно сковтнув.
– ... Викликати демона в сучасній ері... Ти приховував щось справді абсурдне.
Хоч ця фраза була осуджена, Тео посміхнувся і відповів:
- Я ж сказав, що ти пошкодуєш.
- Ніколи не думав, що ти будеш такою жахливою молодою людиною. Це точно моя помилка.
Як і очікувалося від 2-го меча Імперії Андррас, Зест не припиняв розмовляти навіть попри присутність старшого демона. Але на відміну від свого вигляду, він стискав меч набагато твердіше. Чи він відчував, що не зможе протистояти такому противнику?
- Ну що, спробуємо, людина? - Він запропонував Магнус, покручуючи мечем і батоном.
- Так, я отримав унікальну назву « Убивці демонів»!
Клінок Шпітема покрилася синім свічком, а руки Магнуса були оточені полум'ям. Старший демон і майстер меча... Другий етап бою почався.
***
Як би там не було, але в ролі аутсайдера опинився саме Зест. Він був приголомшений личе-подібним станом кінцівок Магнуса і не міг конкурувати з демоном, використовуючи одну тільки свою здатність розрубати « простір».
Тож він мусив використати техніку, яку не використовував у бою проти Теодора. Завдяки абсолютній швидкості початкового руху клинка Зест спричинив атаку, яка втілювала в себе всю силу його вбивствного наміру.
Це був його власний стиль, який носить назву « Обезголовлення ».
Техніка володіння мечем, яке Зест відтаював протягом усього свого життя, подолала відразу десять метрів простору і вирушила до шиї Магнуса. Зоряна швидкість, що була за межами очей Теодора.
"Умри!!"
У той момент, коли клинок Зеста торкнувся шиї Магнуса, майстер меча відчув справжнє захоплення. Його меч не зупинився на тканинах, розрубавши і м'язи, і кістки. Від такого удару мав померти навіть демон. Однак невдовзі Зест зрозумів, що його сподівання були даремними.
Фжу-у-вух!
Магнус змахнув батогом, що викликало найміцнішу ударну хвилю. Зест відчайдушно намагався уникнути її, але був вражений атакою, яка залишила на його тілі кілька кровоточивих ран. Магнус не припинив зруйнувати батогом навіть тоді, коли половина його шийних хребців була перерубана.
Проте Сесті не були магами, а тому не знали деяких фактів. Деколи входили також демони, які представляли різні форми життя. Їм не було властиво таке поняття, як « довічно-важливі точки організму » і навіть смерть була для них лише тимчасовим явищем.
Магнус прийшов з іншого світу, наслідуючи лише форму живої істоти. Його мозок і серце не функціонували, вдаючи з себе щось інше як штучну оболонку. У цьому матеріальному світі демони майже не мали жодного уявлення про те, що їх завжди поважали і боялися.
Але Сестін не знав цього, і навіть після того, як побачив все на власні очі, він відмовлявся приймати реальність.
- Чому ти не помер? Я ж майже відрубав тобі голову!
Зест з юних років присвятив весь свій час тренуванням, метою розсіювання чого б не було. Він багато разів розколов каміння, сталь, воду та вітер і зрештою навчився розрубувати навіть простір. І він не міг прийняти цей результат тільки тому, що його противник був демоном.
Ось чому він використав свій стиль: « Реаспорт серця».
Меч Зеста повернувся в рух, але Теодор і цього не бачив.
Пуфу-хух!
Його клинок покрилася синім-зеленим світлом і раптово проколов груди Магнуса. Ця рана була б смертельною для будь - якої людини. Проте Магнус лише не розсміявся.
- Ку-а-ха-хо! Яка ж кумедна здібність, людина! Це меч, якого не можна уникнути або заблокувати! Чудово!
- Як ти можеш сміятися після того, як я розполовив твої легені?
- А у мене їх ніколи не було!
Поки Зест намагався зрозуміти що, Магнус встромив свій меч у землю, розповсюджуючи навколо хвилі жару.
Фу-фу-ху!
Жар був настільки сильним, що сама земля всмоктувалась і перетворилася на лаву.
Це був Магнус, підлеглий володар вогню Фуліто. Тому, природно, його масивне тіло мало здатність контролювати полум'я.
Щоразу, коли Магнус змахував своїм дворучним мечем, по повітряу прокотилася невгамована спека.
- Навіть не чекай перепочинку, чоловіче!
Його бойовий стиль був не надто складним, але надзвичайно ефективним.
І це спонукало Зеста відступити.
Від швидких і потужних помахів кінець хлиста постійно зникав. Тим часом дворучний меч демона наносив великі удари, замулюючи кров всмоктувати у тіло Зеста, ніби її примусово нагрівали. Чаша веслів повністю схилялася до одного боку.
Після кількох раундів цього протистояння Магнус залишився абсолютно неповторним, тому схоплення поступово почало перетворюватися на односторонній пресінг.
Але Теодор дивився на це поле бою цілком тверезим поглядом.
«Баланс ще не впав. Меч Зеста, схоже, не має ніякого ефекту проти демона, але його здатність розрубувати простір перетирає вузли мого заклинання заклику."
Зе́ст не зупинявся, навіть коли на нього накотився жар або ударна хвиля. Незважаючи на те, що це здавалося беззмістовним, він продовжував атакувати демона.
Він перерубив Маґнусу шию, серце, легені, шлунок, ключицю і багато інших життєво важливі органи. Звичайна людина померла б від цього щонайменше сотню разів. Проте демон лише висміював майстра меча, а той і далі гарантував свою ауру.
Таким чином, це битва врешті-решт перетворилася на битву на виснаження.
- Уф...!
Якби не екстра-великий магічний коло, все закінчилося б набагато раніше. Адже саме Теодор видав цей сттон, сподіваючись, що Зест цього не помітить. Він відчайдушно влив свої сили у магічне коло, яке з кожним помахом меча позбавлялося всіх нових і новов'язаних ниток.
Тео був змушений терпіти це до тих пір, поки Магнус не вб'є Зеста, або ж доки Сест не вирішить здатися і втекти.
Скільки ще він зможе так протриматися? П'ять хвилин? Десять? Тео підрахував свою силу і втупився у землю, зосередившись виключно на підтримці магічного заклику. Випадкові уламки, які розкидали по сторонах, були заблоковані енергетичним щитом Магнуса, тому його концентрація не була порушена зовнішнім втручанням.
- Чорт, я так довго не протримаюся!
На щастя, першим зламався терпіння Зеста.
Його величезна кількість аури підходила до кінця, і в руках та ногах майстри почали простежитися розстеження.
Сьогодні йому доведеться піти ва-банк. І ось, прийнявши це рішення, Зест Шпійтем зробив три кроки вперед, стягуючи залишки своєї аури.
- Зараз я використовую свій останній удар, лев'яча твоя голова! Прийми його, якщо ти так в собі впевнений!
Вперше за довгий час Магнус відчув збудження, а тому охоче відповів на провокацію:
- Що ж, спробуй, чоловік! Я розчавлю і його!
- Тоді готуйтеся!
Посміхнувшись, він міцно вхопив свого меча. Його удари, що розмивають простір спочатку думали використання всього однієї руки, але для цього прийому потрібно було обидві.
Спершу він мав зібрати всю свою ауру на обстрілю клинку.
50 сантиметрів... 1 метр... 2 метри...
З кінця леза почала рости синя-зелена аура. І коли вона досягала десяти метрів завдовжки, Зест зрозумів, що досяг свого кінця.
- Ось і все.
Якщо Магнус витримає проти цього удару, Зест помре.
- Це моя остання атака! Або вона здасть тебе, або переможений буду я сам! - Проголосив Зест Шпійтем, вказуючи мечем прямо до неба.
Він збирався різко опустити його вниз, або у нього були якісь інші наміри? Але перш ніж Тео дійшов правильного висновку, "це вже сталося".
Фьу-ву-у!
Аура Зеста матеріалізувалася, і десятиметровий клинок почав розкручуватися з боку в бік, розрубуючи все навколишнє простір на дрібні шматочки. Недостатком цього вміння був тривалий час підготовки, але його результат ніс у собі повну і неминучу смерть.
Ще ніколи, коли Зесту його використовували, він не підводив його.
Це був останній стиль Зеста Шпейтма: « Тисячі смертельних мечів.
Пустоша Сіпото накрила короткочасний спалах синьо-зеленого світла.