Розділ 175 — Повернення в Башню Магії (Часть 2).
Було приємно бачити таке привітання. Але тео був дуже конфіденційним, тому занадто наївно було б очікувати чогось більшого. Сумнівно, що Сильвія знала, чим насправді займався Теодор.
Поки Тео в голові рятували всякі сумніви, Орта послав йому магічне повідомлення:
- Вона знає. Вона внучка Бланделла, тож якщо хоче - може дізнатися все, що завгодно.
«Дійсно» — погодився з ним Теодор.
Бланделл був не ким іншим, як Майстер Вежі. Тож, зрозуміло, Сильвія могла отримати доступ до інформації про Теодора.
Звичайно, Тео був переконаний, що Сільвія не стане причиною витоків інформації, але також могли виникнути ситуації, яких вона могла не очікувати. Теодор не знав, з чого почати.
Проте саме Сильвія почала говорити першою.
- Тео.
– Да-да?
Можливо через те, що її голос став трохи іншим за минулий рік, але реакція Теодора на навернення Сильвії виявилася дещо уповільнена. На відміну від минулих часів, у Сильвії був чіткий і рішучий голос.
Беручи це до уваги, Теодор без найменших причин злегка напружився, тоді як Сильвія просто підняла викинуті книги.
- Схоже, твої справи закінчені.
Її голос був спокійніший, ніж він очікував. Вона коротко вклонилася Майстра Білої Вежі і, тримаючи книжки в руках, запитала Тео:
- Ти зараз зайнятий?
– ... Так, я думаю, що до вечора буду зайнятий.
— Зрозуміло, — відповіла вона справді чуйним тоном. Потім Сильвія усміхнулася і попрямувала до них обом. Потім, проходячи повз Тео, вона прошепотіла:
- Я все ще не повністю підготовлена, тому побачимось пізніше.
Почувши ці дивні слова, Теодор повернувся до неї, але Сильвія вже піднялася сходами і прямувала до Сіней Башне. Вона знаходилася прямо навпроти Красної, тому було б незручно переслідувати когось, хто вже попрощався, щоб запитати про те, що мав на увазі.
Отже, Орта і Теодор, чиї запитання не відповідали на ці питання, попрямували у Червону Башню до сходи.
Зустріч з його вчителем, Вінсом Хайделем, відбулася досить швидко.
За рік, поки Теодор не був відсутній, приватна кімната Вінса отримала табличку з ім'ям, на якій було виграбовано "Прайм". Тео на мить здивувався, але невдовзі зрозумів, з чим це пов’язано.
Завдяки відновленню мови стародавньої Імперії Бальції та її магічної системи, не було нічого дивного в тому, що його вчитель отримає титул Прайма.
- Учителю! - Відчинивши двері, захоплено вигукнув Тео.
- Е-е, ку-хек!
Від подиву Вінс зробив свіжозаварену каву, яка щойно почала пити. Це була зворушлива зустріч між учителем і його учнем після року, який почався з кави, що забризкала обличчя Теодора.
- Це... Теодоре, ти в порядку?
- Так, все добре.
На щастя, Тео не міг отримати опіки від гарячої кави, оскільки мав високу стійкість до опалу. У нього не було фізичних здібностей користувача аури, але так чи інакше тіло мага все одно відрізнялося від звичайних людей.
Звичайно, Вінс ще довго вибачався за те, що оббризкав каву свого учня, якого не бачив цілий рік.
Після того, як метушня стемніла і була заварена нова кава, Вінс сказав:
- Перш за все, ласкаво прошу. Я не бачу на тобі ніяких поранень, але як щодо проблеми, про яку ми говорили, перш ніж ти покинув Мана-віль?
- Все пройшло навіть вище моїх сподівань.
— Це добре, - заспокойтеся і посміхнувся Вінс. Хоча Теодор вирушив у подорож, його знали лише кілька людей. Але тільки Вінс знав, що час життя Тео обмежений.
Орта підняв голову, але не втручався в діалог між двома давно знайомими людьми.
Потім почалася історія про пригоди Теодора.
Наліт під час перетину кордону з Сіпото; жетон, отриманий від торгової компанії; підпільний аукціон; підозра, що Компанія Оркус використовує чорну магію... Матеріалу було достатньо, щоб говорити про нього весь день.
Спочатку майстер Білої Вежі слухав дуже байдуже, але через деякий час нахилився вперед, явно зацікавившись розповіддю, а потім і зовсім перетворився на слух, іноді вводячи у розповідь деякі зауваження.
- Рицар смерті і корабель-привид ... Мені потрібно підвищити рівень попередження про потенційні загрози на два сходи.
– Піратський Архипеґ... Я думав, що це лише притон для шайки піратів. Ніколи б не подумав, що у них буде морський дракон.
- Королівство Солдун робить великий крок вперед. Можливо, незабаром на сході спалахне громадянська війна...
Коментарі Орти були справді доречними. У розповіді Тео проскакували деякі незначні речі, але кожну окрему подію було занадто великим, щоб не звертати на неї уваги. Потім, коли історія досягла піку, де Хайд зазнав поразки, два старших чарівники зовсім забули про свою гідність і забігли в долоні.
- Просто чудово! Це лише моя думка, але цих досягнень достатньо для того, щоб нагородити тебе титулом маркиза - зазначив Вінс.
— Ви мене переоцінюєте, — відповів Теодор.
- Ні, важко погодитися зі словами Прайма Вінса. Дожити 7-го Круга в цьому віці і перемогти одного з Семи мечників Імперії? Навіть переглянувши історію Мелтора, важко буде знайти іншу людину.
Орта теж похвалив Теодора.
Тео не мав жодного уявлення, що сказати у відповідь на похвалу від двох магів.
Винс Гайдель і Орта... Вони обидва були людьми, які зробили свій внесок у Мелтор і займалися магією набагато довше, ніж Теодор. Він не хотів, щоб вони були незадоволені занадто швидкими досягненнями молодшого вискочки. Але він не бачив на їхніх обличчях нічого подібного.
Теодор відчув, що його серце загоїлося швидше.
« Я зустрів справді хороших людей»
Мабуть, справжньою силою Мелтора було саме це відчуття єдності. Вони не лише навчали себе, але й вчили своїх колег-магов і мали заздрісне мислення. Мелтор був схожий на рай у порівнянні з Імперією Андрас, де все відбувалося по страшній ієрархії.
— Ах, вчитель, я теж хотів дещо у Вас запитати, — сказав Тео, в якого раптово проскочив образ Сильвії. — Мені дуже цікаво, що сталося за час моєї відсутності у столиці. Наприклад, що зробила Сільвія, коли дізналася, як я пішов...
- Ум-м.
Можливо, це була набагато важча тема, ніж Тео думав, так що Вінс видав із себе легкий сттон, а потім сказав:
– Що ж. Я розповім, що знаю.
Подальша історія виявилася набагато більшою, ніж очікував Теодор. Сильвія дізналася про від’їзд Теодора майже відразу після того, як він покинув столицю. І після цього вона тиждень не виходила зі своєї кімнати. А з того часу вона почала поступово змінюватися.
Деньами та ночами Сільвія читала книжки і практикувалася в тренуванні. Вона стала тихою, але більш жорсткою, ніж будь-коли. Коли вона поринула у магію, то зовсім перестала турбуватися про біль і втому.
Можливо, для когось іншого від'їзду Теодора і не був би особливо важливим, але ось у Силвії він викликав справжні зміни. Вона мала набагато більше здібностей та навичок, ніж інші. Під час творення чарами вона ніколи не відчувала розпачу.
Навіть у випадку з Теодором, вона мала лише дитяче бажання конкурувати з ним. Але тепер Сильвія змінила своє ставлення до магії, відійшовши від поняття "грай".
- Ти вже це помітив, так?
– Так... - Кивнув Теодор, згадуючи той трохи шокуючий момент, — вона вже повністю закінчила 6-ий Коло.
Сільвія мала дивовижний і страшний талант. Теодору довелося вкрай важко взяти 6-й Коло навіть за допомогою шахрайського методу у вигляді обжерливості. "Стіна", яку було дуже важко подолати навіть обдарованим талантом, була пробита Сильвія після зміни її менталітету.
Але Вінс не хотів цього сказати.
- Ця дитина хоче йти за тобою, подивившись на Теодора і вивівши його вчитель.
– А-а? За мною?
– Да. Так само, як вилупившись з яйця курча, який вважає свою матір першою побаченою ним істоту, ти став для неї кимось подібним.
Вперше у своєму житті вона зустріла хлопчика, який зміг взяти над нею верх і з яким пройшла певні пригоди. Звичайно, Теодор став для Сильвії дуже важливим моментом у її житті, яка раніше була як чистий аркуш паперу.
Однак цей хлопчик залишив столицю і пішов геть сам. Дівчина, яка не знала як просити інших про допомогу, знайшла свою відповідь: він залишив її, тому що вона була слабка і могла стати для нього тягарем. Тож Сильвія вирішила стати сильнішою.
Вона стане сильнішою, ніж хлопчик, який її переміг або принаймні достатньо сильний, щоб стояти пліч-о-пліч з ним.
І Теодор не розумів цього, поки не почув слова Вінса. Тільки тепер до нього нарешті дійшло, що мала на увазі Сильвія, кажучи: « Підготовленість ».
Поки Тео, вражений, допив свою каву, Вінс кинув і порадив йому:
- Я не кажу про те, щоб ти негайно зустрівся з нею, але й забувати про це ти теж не повинен.
– ... Так, я не забуду.
Теодор вже виключив як виправдання відсутності стосунків з дівчатами "кваліфікацію" і“ зростанням". Але тепер він знову зрозумів свою незрілість, яку показав йому Тест Сеймея.
Нехай атмосфера в кімнаті і була дружньою, але Тео здалося, що післяпиту від солодкої кави було трохи гірким.
***
Близько дев’ятої вечора Теодор був викликаний в королівському палаці. Можливо, день за днем займає надто багато часу і це було зроблено навмисно, щоб молода маг уникнула непотрібних поглядів.
Теодор не думав про причини, а пройшов через центральний сад палацу і дивився на зорі, які сяяли над його головою. Приблизно через 100 кроків він дістався до свого місця призначення.
У минулому він вже кілька разів відвідував це місце. Охоронець, стоячи перед дверима, дізнався Теодора і ввічливо сказав:
- Це велика честь для мене. Будь ласка, проходьте.
Теодор повернув вітання, після чого зробив глибокий вдих і увійшов. Зазвичай охоронці самі відчиняли двері, називаючи ім’я вхідної особи. Однак характер цього збору був дещо іншим.
Не важливо, що саме це означає. Як тільки Тео зробив крок вперед, він сам все зрозумів.
Майстер Синей Вежі, Бланделл Адрункус...
Майстер Білої Вежі, Орта...
Міністр оборони, Роберт Альпенгаймер...
І міністр внутрішніх справ, Джером Віолет...
За винятком хіба що Вероніки, яка чомусь відсутня, за круглим столом зібралися найбільш впливові люди Королівства Мелтор. Ну і, звичайно ж, в центрі можна було побачити чудовий трон на якому сидів чоловік з фіолетовими очима Курт III.
Коли двері позаду Теодора зачинилися, він опустився на одне коліно перед королем і сказав:
- Прайм Червоної Вежі, віконт Теодор Міллер вітає велике Сонце Мелтора.
- Можна не кланятися.
- Так, Ваша Величносте.
Теодор встав і побачив, як він посміхається. А потім король в озорій манері заговорив:
- Давно не бачилися, герой, який покинув свій будинок. Куди ти ходив і чим займався?
- Завдяки турботі Вашої Величності все пройшло безпечно.
- Правда? Але я не думаю, що тобі сподобається б подорож, напрочь позбавлену будь-яких інцидентів. Якщо ти не заперечуєш, будь ласка, розкажи свою історію присутнім тут.
- Так, Ваша Величність... Ах, - почав говорити Теодор, але потім він згадав дещо і вираз його обличчя трохи змінився. Перш ніж я почну розповідь, мені треба вибачитися перед Вашою Величністю.
- Хох? За що? - Нерозумно перепитав Курт III.
- Під час бою я втратив браслета, який Ви мені позичив. Будь ласка, пробачте мені за це марнотратство — показуючи своє голе зап'ястя і вибачився Тео.
- Ха-ха, цей міцний браслет? Як тобі це вдалося?
- Я бився з одним із семи мечників Імперії і не міг його захистити.
Незважаючи на його безтурботний тон, атмосфера в кімнаті миттєво змінилася. Дехто з присутніх тут уже знав про те, що сталося, але ті, хто чув це вперше, були шоковані. Для виходу з Мелтора бій із найбільшим ворогом, одним з Семи мечників Імперії, просто не міг закінчитися без кровопролиття. Якщо так, то факт того, що Теодор стояв тут перед ними, означав ...
Коли розуми присутніх наповнилися сподіванням і хвилюванням, Курт III підняв руку й оголосив:
- Добре, давай з цього і почнемо. Незалежно від того, коли саме стався той чи інший інцидент, я хотів би, щоб ти розповів про все в порядку найважливіших подій.
— Як накажете, Ваша Величносте, — відповів Теодор, після чого взявся до розповіді, - це сталося відразу після того, як я побачив наслідки різанини в інформаційній Гільдії...
Він вже розповідав про цю історію Майстра Білої Вежі та Вину, тому зміг зробити її більш цікавою. Іноді в кімнаті голос хлопця був дуже ясний, а іноді спокійний.
Всі найважливіші люди Королівства Мелтор мовчали, слухаючи історію справжнього героя... І ніхто з них не зміг і рота відкрити, поки історія не підійшла до кінця.
Далі ви можете побачити портрет Вінса Хайделя, який надав автору.
