Розділ 138 — Незвичайне пасажирське судно (Часть 1).
З давніх - давен найбільш квітучі міста були розташовані ближче до центру континенту і, по суті, усунення основних торгових шляхів ставало дедалі простішим. Звичайно, деякі міста мали стратегічне значення, але Рамос не ставився до них.
Тим не менш, Рамос мав географічний привілей. Він лежав на березі, що називається « мисом» — ділянці суші, яка простягається вздовж моря.
Це було портове місто. Так, Рамос був одним з небагатьох портових міст серед просторого центрального континенту. Він займав надто мало місця, щоб його можна було використовувати в якості стратегічного об'єкту, але при цьому не відчував ніяких проблем з розвитком завдяки навишанню морського повідомлення. Рамос також був відомий як ворота до східної частини континенту.
З цієї причини Рамос був на рівні, цілком схожому до інших столичних міст навіть у передмісті королівства.
День почався звичайним способом.
– Эй, молодик! Відчиняй ворота!
- Так! Зараз же!
Найстарший охоронець, який сьогодні заступив на чергування, відразу кинувся до шиву і з допомогою якого піднімались ворота.
Як і будь - яке інше місто, Рамос на ніч закривався. Він лежав на значній відстані від найближчих місць проживання монстрів, але обережність ніколи не була надмірною. Відчинялися ворота лише рано - вранці, коли піднімалося сонце.
Гру-нуру... Ру-ру-ру.
Хансон підійшов до шиву і почав провертати його своїми міцними руками. Стіни були не дуже високими, тому й брами були зовсім великими, але для їх відкриття потрібно було брати участь відразу декількох охоронців. Все ж Гансона попросили відкрити їх самостійно.
Це був улюбленим методом підшукування над новачками.
- Во-о-ох!
Не дивно, що обличчя Гансона почервоніло, а ворота зрушилися лише на кілька сантиметрів. Однак навіть цей результат перевищував усі сподівання, особливо з огляду на те, що Хансон не міг використовувати ауру. Старші охоронці посвистували, дивлячись на нього, і думали, що до них нарешті перевели молодика.
Щоправда, їхня розслабленість тривала недовго.
– Е-е, до нас хтось наближається.
- Що? І через скільки вони будуть тут?
- Вже скоро. Це не дуже невелика, але досить дорога карета.
Охоронці щодня спостерігали за міськими стінами на горизонті, і тому їхній зір нагадував добрий мисливець. Вони помітили наближення візки з заходу і швидко визначили її тип та розміри.
У цьому не було нічого дивного, оскільки гості часто прибували до Рамосу ще перед сходу сонця. Але проблема полягала в тому, що швидкість перевезення була надзвичайно високою.
- Що таке? Чому так швидко?
Охоронці-ветерани з запізненням зрозуміли, що ситуація серйозна і поспішили вниз по стіні.
Вихователь був або з благородного притулку, або провідної торгової компанії. Тому вони повинні були забути про свої наміри поспостерігати за стражданнями Гансона і якомога швидше відкрити ворота. І ось, вже за кілька секунд виснажений новачок провертав шків разом зі своїми старшими колегами.
Гру-нуру-ру!
Ворота почали швидко відкриватися. Невдовзі після цього до них приїхала група Теодора. Охоронці, які були добре спітніли, знову занервували, як тільки побачили візку.
- К-кхек!
- Сліди крові...?
Карета повністю відрізнялася від свого блискучого вигляду, який був їй присущ під час покупки. Вона виглядала так, ніби пройшла крізь масштабне боїще. І це було природно. Теодор перевів погляд з здивованих охоронців на ліс, який вони з Рендольфом щойно проминули. За ним досі блукали тисячі мерців, які вижили.
"Чорт візьми, це було ще більш дратівливо, ніж в першу ніч."
Після вбивства чорнокнижника на них, Тео був максимальним пильністю, але так і не побачив присутності когось іншого.
Щоб втекти від Х’южини, другий чорнокнижник мусив переховуватися за кілька кілометрів. Зловмисники зрозуміли, що їхня мета « зупинити карету» була розкрита. Саме тому, на відміну від першого дня, ці темношкірі чоловіки використовували лише нижчу частину тіла.
Зрештою Тео і Рендольф відмовилися від битви з натовпами, зосереджених на прориві.
Бдух.
Одна кінь пішла з рота піна і вона впала на землю.
– ... Мені справді дуже шкода.
Тео неодноразово використовував на конях магію відновлення, зняття втоми і прискорення, що зрештою призвело до трагічних наслідків. Інший кінь ледь стояв. Якби вона пробігла ще трохи, то її б чекала та ж доля.
Теодор використав просту магію, щоб поховати коня, який загинув. Потім він повернувся до нервуючих сторожів.
Тео мав один дуже зручний спосіб, щоб не відповідати на запитання.
- Я з Компанії Полонель.
Ці слова і посвідчення жетону було достатньо, щоб змусити охоронців Рамоса розступатися в сторони.
***
- Тут ми розділимося.
- Так, зустрінемося в порту.
Коли вони увійшли в Рамос, то вирішили розділитися. Рендольф повинен був позбутися пошарпаного воза і залишку коня, а Теодор - подивитися, чи є якісь кораблі, що прямують у Королівство Солдун.
- Сподіваюся, сьогодні ми вже зможемо вийти.
Їм якось вдалося пробитися в місто, але цього було недостатньо для того, щоб відділитися від Компанії Оркус. У Тео і Рендольфа був час тільки для того, щоб струшити з себе пил... Вони були б нещасливі, якби з’явилися такі великі рани як лицарі смерті.
Завдяки Теодору та Обжорству, про Рокове Приготування вдалося подбати, але якби цього не сталося і Рендольф залишився сам, для нього це було б фаталістично. Замок Компанії Оркус виявився набагато сильнішим, ніж вони очікували, і тому їм потрібно було якомога швидше відбратися подалі з радіусу їх досяжності.
Але поки що ситуація складалась не так оптимістично, як хотілося б.
- Кораблів зовсім не залишилося?
- Так, вибачте, але всі вони заброньовані...
Прорахунок Теодора пов’язаний з тим, що він ніколи не бачив ні моря, ані кораблів.
- Гадаю, що в інших судохідних компаніях ситуація така ж.
Виявляється, що всі місця на кораблях були заброньовані. Існувало визначене обмеження на кількість пасажирів, яких могло перевозити судно, а тому, на відміну від суші, тут було практично неможливо піти на компроміс. Крім того, якщо справа стосувалася корабля, який прямував до іншої держави.
Звичайно, таке траплялося не завжди, але цього разу удача вирішила обійти Теодора стороною.
Тепер він розмовляв з Белфом, членом Судної Компанії Луер.
- Останнім часом більшість кораблів вирушають на південь або північ, тому між Королівством Солдун і Рамосом курсує лише три кораблі. Якщо ви зареєструєте місце прямо зараз, то вам доведеться почекати близько місяця.
- Навіть якщо це людина з топ-компанії?
Бельф, побачивши жтон у руках Теодора, прищурився.
- Ого, значить, Ви з Полонелля.
Попри це Бельф похитав головою. Хоч би яким був статус Теодора, і скільки б він не пропонував, місця дійсно закінчилися.
Крім того, на морі ім'я Компанії Полонелль не відігравало великої ролі. Її вплив був в основному зосереджений близько наземних маршрутів, що ведуть до півночі, а це означало що вона не мала належного впливу у віддалених регіонах центрального континенту. Рамос також був одним з них, тому що тут все пов'язувалося із морем.
Теодор закусил губу, зрозумівши, що зіткнувся з абсолютно непередбаченою проблемою.
« Якщо я не зможу сісти тут на корабель... Мені доведеться взяти нову візку і бігти до заходу кордону? Ні, це буде занадто складно, бо ми витратили в Рамосі вже пів дня. Мені також потрібен екіпаж, достатньо хороший, щоб прорватися крізь нежити ... Може, мені варто залізти на дно? "
Він був загнаний в кут. Теодор усвідомив цей факт і з сумом втупився під ноги.
Хоча у нього були знання, вміння і досвід кількох великих людей, Теодор все ще був молодим. Вероніка подолала б цю проблему силою, а Вінс з самого початку замовив би корабель у портовому місті.
Але саме в цей момент...
- Хмм... Ви сказали, що Вас звати Тео?
- Угу.
- Як я вже казав, вирішити вашу проблему неможливо за допомогою звичайного судна. Але це можливо за допомогою спеціального корабля.
Теодор, який впав у справжню депресію, відразу вхопився за ці слова.
- Спеціальний корабель?
Він міг заплатити незалежно від того, якою була його ціна. Завдяки поєдинці ставок він зміг заощадити велику суму грошей. Але замість того, щоб пояснити різницю, Бельф приклав палець до губ і прошепотів:
- Але є два умови.
- Які?
- По-перше, Ви повинні погодитися підтримувати повну конфіденційність судна. Ви дізнаєтеся його секрет після посадки.
– ... Добре.
Теодор хотів би задати пару уточнених питань, але він був не в тій ситуації, коли міг прискіпуватися. Він повинен був відірватися від переслідувачів і дістатися до Королівства Солдун. І Теодору було все одно, що саме може допомогти йому досягти цієї мети.
Потім Бельф назвав йому другу умову. У певному розумінні Тео очікував чогось подібного.
- І мені потрібна плата.
- Ви маєте на увазі, що я повинен заплатити наперед?
- Ні, не зовсім.
Дивлячись на дещо незрозуміле обличчя Теодора, Бельф гучним пошепки сказав:
- З Вами ще хтось є?
- Так, у тому числі двоє людей.
- Тоді потрібно 20 золотих. Ви маєте заплатити 10 золотих за кожного. Потім ви зрозумієте чому.
Він мав на увазі, що решта платні буде взята з них після посадки? Теодор спробував уточнити цей момент, але Белф оголосив, що більше не має права щось пояснювати.
"Ех, нічого не зробиш"
Через обставини Тео був змушений погодитися на будь-які умови. Зрештою він прийняв пропозицію Бельфа. Він передав своєму співрозмовнику кілька золотих монет і отримав два злітно - посадочних талона. Бельф продемонстрував бронзовий жетон Компанії Луар, тож навряд чи злітні талони були фальшивими.
- Я домовся, щоб вам двоє виділили кімнату. Час відправки сьогодні ввечері.
- А скільки часу потрібно, щоб дістатися до Королівства Солдун? Я чув, що ми можемо бути в нього вже через чотири дні, — поставив Тео дуже важливе питання, про яке мало не забув.
- Ах, вибачте. Один нюанс, про який я не згадав, - почухав голову Белф, після чого відповів на питання: корабель виконає невеликий «крюк» і тому на дорогу піде більше тижня. Чи, може, ви чекаєте невідкладної праці?
– ... Ні, все в порядку.
Теодор на мить задумався, після чого сховав два злітно - посадочних талона. Найважливіше позбутися хвоста з Компанії Оркус. А час на дорогу - це вже справа друге.
Перевага морської подорожі полягала в тому, що йому не потрібно було турбуватися нападом чорношкірих. Зомбі, запирі та нижчі води не могли протистояти морським течіям і молюскам.
Проте Теодор скептично ставився до « природи цього корабля ».
« Що ж, зустрічся з Рендольфом і розповім йому новини»
Теодор залишив Компанію Луар і попрямував туди, де мав чекати мечник. Можливо, Рендольф був лідером групи найманців на центральному континенті.