Розділ 134 — Поєдинок ставок (Часть 4).
Напружений матч закінчився миттєво. Рендольфові удари були достатньо швидкими, щоб стати для глядачів невидимими. Навіть остання атака без розмаху була настільки швидкою, що аудиторія бачила лише її наслідки.
– П-переможа! - Опівдні пролунав голос секунданта.
Два мечники все ще стояли один навпроти одного, але кожен хто бачив попередню сцену кивнув на знак згоди. А потім пролунав страхітливий звук.
Чв-а-ак!
Фальчиони Рендолфа виникли з протилежних від боку ударів боків. Всі зрозуміли, що сталося. Якщо мечі проникли крізь міцний доспех, то тіло лицаря було перерубано навпіл.
- Мертвий?
- Він зробив відразу два удари?
- Я бачив тільки один...
Ніхто не міг вижити після удару, який перерубав тіло навпіл. Верхня половина Чорного Рицаря ще не відвалилася, але як тільки це станеться, на підлогу відразу ж хлестне фонтан крові. Усі, крім трьох людей, були цілком переконані у смерті Чорно-Ріцаря.
« Отже, який твій наступний крок?» — запитав Теодор.
Навіть у тій великій зоні було недостатньо, щоб убити вищу неживу людину - лицаря смерті. Мертвець сильно постраждав від аури майже майстерського рівня, але череп, в якому зберігалася його душа, все ще залишався недоторканим.
Чорний Рицар, якби того побажав, міг продовжити бій. Звичайно, з цього моменту Рендольф мав односторонній привілей. Якщо Ісак збирався зробити раціональне рішення, то мав лише один вихід.
І не дивно, що він зреагував саме так, як очікував Теодор.
– ... Прокляття! Слуги! - Ісак гукнув, піднімаючись зі свого місця.
Потім його слуги кинулися накрити покривалом тіло Чорного Рицаря, який все ще не впав на підлогу. Метою Ісака було покінчити з цією ситуацією якомога швидше, перш ніж хтось зрозуміє, що лицар смерті не стікав кров'ю.
Теодор знав це, але не хотів вказувати на цей факт і роздмухати вогонь.
- Эй, найматор.
Рендольф, який залишився без ворога, підійшов до Теодора.
- Ти збираєшся залишити його в спокої? Хіба це не найприємніша можливість викрити агента?
- Ну, в цьому ти звичайно правий.
Проте Теодор не вибрав цього варіанта. Звичайно, він міг заявити про зв’язок між Компанією Оркус і чорною магією.
А хіба щур, загнаний в кут кішкою, не спробує укусити? Крім того, Ісак був ще більшим звірем, ніж щура.
- Занадто великий ризик. Рыцарь смерти ще не умер. Отже, немає жодної гарантії, що Ісак має лише одного чорного лицаря. Ну і останнє, капітан Рендольф. Думаю, ти сам витратив багато сил на цю дуель.
- Хмм, не буду цього заперечувати.
- Поки що краще зробити крок назад. Я отримав предмет, який хотів, і не знаю, як вони відреагують, якщо я висуну звинувачення.
Такі були реалії. Хоч жодних явних травм у Рендольфа і не було, але його фізичний стан залишав недостатнє, оскільки він викладався по-максиму.
Якщо б лицар смерті опинився у ситуації, де йому більше не довелося приховувати свою силу, то без здібностей аури Рендольфа могли б виникнути проблеми. Крім того, як Рендольф, так і сам Тео були б вбиті, з'явився би на сцені ще один лицар смерті.
Ця гра була надто ризикованою, так що їм слід було задовольнятися поточним результатом.
– ... Ех, нічого не поробиш. Я розумію.
Врешті-решт, Рендольф відступив.
У словах Теодора була логіка, а також самого Рендольфа турбувалися можливі дії загнуте в куток Ісака. Отже Рендольф покинув « варену» і, дивлячись на агента, забрав свої фальчіони в ножни.
Незважаючи на свій потертий зовнішній вигляд, Рендольф був переможцем.
"Хоть перемога дісталася і не без бою, але вона за нами"
На мовчазній згоди сторони ставок було завершено.
***
Компанії Оркус забрали тіло Чорного Рицаря, а глядачі вийшли з місця на місце. Результати були очевидними, тому їх більше не цікавило.
Секундант, який спостерігав за сквером двох мечників, по черзі подивився на двох конкурентів і сказав:
- Поєдинок ставок за "Ожелель Шарлотти" 57-го підпільного аукціону виграв учасника на ім'я Тео, Рендолф Кловіс. Таким чином, переможець ставок оголошується Тео. Ви визнаєте цей результат?
- Признаю.
На відміну від Тео, Ісак не відразу відповів.
– ...
- Агент Ісаак? - Знову звернувся до нього секундант.
Тільки потім з відв'язаних губ агента пролунав відповідь:
– ... Визнаю.
Звіряючі очі Ісака показали, що він дуже незадоволений цим кінцем. Якщо б його побачив дитина, яка проходить повз нього, то він би заплакав від страху. Вираз обличчя агента Оркуса був похмурим. Але, крім цього, в ньому лося щось ще.
На цій промові секунданта не закінчилася.
- Відповідно до правил поєдинка вартість "Ожерія Шарлотти" повинна бути виплачена агентом Ісаака. 300 золотих, прошу.
Скр-р-н.
Ісак скрестив зубами 300 золотих і вручив їм секунданту. З боку здавалося, що він ось-ось нападуть на працівника аукціонного будинку, але агенту все таки вдалося здерти із собою.
Для секунданта це було звичайним явищем. Програні претенденти завжди кричали або сердиті дивилися на нього.
Тоді аукціоніст повернувся до Теодора і тихо сказав:
- На цьому поєдинках ставок закінчується. Тео, "Ожелель Шарлотти" тепер Ваше.
Після цього перед Теодором була поставлена коробка. Ожелель Шарлотти виглядало точно також, як і в перший раз, коли він його побачив. Проклятий артефакт... Якщо він потрапить до рук чорнокнижника, то зможе показати силу національного скарбу. Коли Тео трохи похитався, то взяв намисто.
А в наступний момент...
- Добре подумай.
Червоні очі агента Ісака дивилися на Теодора і Рендольфа. Вони обидва відчували, що перед ними стоїть чорнокнижник, прямо зараз з важкою силою придушуючи бажання вбити їх.
- Якщо ти візьмеш намисто, то одного дня заплатиш за це. І тоді вже шкодувати буде занадто пізно.
Теодор не почав ігнорувати пораду Ісака і кивнув:
- Це точно.
Недоумки Рендольф і Ісаак замерли, очікуючи на тео. Але він просто розсміявся і розгромив усі їхні сподівання.
- Ти повинен був просто дозволити мені виграти ставку. Хіба ти сам не пошкодував, вирішивши піти на бій? А за пораду - спасибі, я прийму його до відома.
- Ти! Нахальний пацан!
Нерви Ісаака все-таки не витримали, і він пішов геть. Його реакція довела, що слова Теодора потрапили в потрібну точку. Бюджет Компанії Оркус був величезним, але за ці 300 золотих був у відповіді сам Ісак.
- Обличчя цього агента стало червоним, як помідор, хе-хе. Дякую вам, це було весело, — хіхкнув секундант, залишившись з Тео і Рендольфом.
- Хе-хе-хе, ще б.
- Ху-ху, грішне сміятися з переможених.
Після того як аукціоніст вирушив у подорож, двоє чоловіків зрештою змогли повністю насолодитися перемогою і поговорити.
Рендольф, який пережив битву лицаря смерті, запитав Теодора:
- І чим плануєш зайнятися далі, молодий пане? Ми зможемо впоратися з чорною магією Оркуса?
— Я повинен повідомити про це Магічне повідомлення, — без коливань відповів Теодор.
Навіть якщо Рендольф був практично майстром меча, а Тео - магом 6-го кола, це була далеко не та проблема, яку їм слід було вирішувати самостійно.
Оркус була однією з трьох провідних компаній центрального континенту, і вона використовувала чорну магію під табу. Чернетки мали різноманітні способи зміцнити своїх воїнів, тому в такій ситуації слід було використовувати сили національного рівня.
На щастя, Теодор згадав про можливість зв’язатися з ним.
- Я залишу кодову фразу для джерела інформації в Білій Башні. Це може зайняти трохи часу, але протягом наступних двох тижнів Магічне Доповідництво напевно вести слідальну групу для спостереження за Компіями Оркус.
- Як і очікувалося від молодого пана. У тебе все схоплено, — розсміявшись і поплескав його по плечу найманець.
- Це неправда. Чесно кажучи, ситуація повністю вийшла з-під контролю - зітхнув Тео.
Це смирення зовсім не було фальшивим. Тео просто пощастило, що в місті виявився Рендольф, і він зовсім не сподівався, щоб його противником стане лицар смерті.
Операція була заповнена відсутністю і відбуттям від початку до кінця. Якби Рендольф програв цю дуель, то Ісак не обмежився б одним отриманням намиста. Він доклав би всіх зусиль, щоб якнайбільше зашкодити Теодору.
Тео добився перемоги лише за збігом обставин. Тому він не міг сказати, що все успішно вийшло завдяки його власним навичкам.
Рендольф побачив похмурий вираз обличчя Теодора і швидко змінив тему.
- Принаймні ми перемогли. Хіба не так? Мабуть, тобі довелося пройти через деякі труднощі. Що ж, пропоную випити і обмінятися парочкою історій, які у нас за цей час назбиралися.
– ... Вибач, але боюся це неможливо.
- Е-е? Чому? - Рендольф ще більше злякався, дивлячись на похмуре обличчя Тео.
- З сходом сонця ми повинні покинути місто. Насолив Компанії Оркус, ми роздобрили осичне гніздо.
- Я ж поламав цю бляшанку, так що хіба на пару днів не повинно все затихнути?
- Вони так просто не заспокоїться.
Некромантів боялися саме через силу їх неживи. Якщо у вас було достатньо часу і вміння, то мертві могли швидко відновитися до свого початкового стану.
За підтримки чорнокнижника лицаря смерті, навіть після таких серйозних ран, міг відновитися всього за кілька днів. Окрім того, коли настала ніч, ставало дедалі сильніше і могла скористатися цим привілеєм для несподіваного нападу.
Це означало, що вони мали вийти з міста ще перед тим, як лицар смерті знову буде готовий до бою.
- Уф-фе, значить до ранку ми будемо просто стирчати в готелі? Що ж, нічого не зробиш.
Почувши бурчання Рендольфа, Тео змінив своє рішення. Рендольф був великим воїном, тому, можливо, Компанія Оркус не захоче поводитися так легковажно. Та й взагалі, що завадило Теодору пропустити келих-другої з тим, хто приніс йому важку перемогу?
- Тоді, коли Тео прийняв рішення.
– А-а? Куда?
- Хіба ти не хотів чогось випити? Чи капітан не знає, де тут таверни?
- Ні, молодий пан просто...
Коли Теодор подивився на Рендольфа, він потиснув плечима і пішов вперед.
- Ми все одно завтра виїжджаємо.
Рендольф зрозумів суть цієї короткої реплікації Тео, і на його обличчі з'явилася широка усмішка. Нехай він народився в престижній сім’ї, але всередині завжди був вовком, який любив свободу. І тепер він хотів заволодіти своє горло, в якому пересохло від гарячого бою.
- Ну, гаразд. Молодий пан пригощає?
- Звичайно. Завдяки збереженим сьогодні тристам золотим ти можеш пити стільки, скільки хочеш.
- У-о-ох... Як і очікувалося від молодого пана!
- Кхек! Н-нанімник, можу я також приєднатися? - перервав їхню розмову Гібра, що чекала неподалік.
Теодор розсміявся. Важко було побачити таку поведінку двометрового інформатора. По правді кажучи, Гібра бачив, як Тео прийняв бою. Але він не відвернувся від нього аж до самого кінця. Хоча Гібра був вихідцем з теневого світу, він зберіг свою вірність Тео.
- Тебе я теж пригощу, тому що ти не втік, як це зробили б багато інших, — підрізав свої думки Теодор.
Тоді Гібра, який зазвичай дивився на інших з загрозливим виразом обличчя, посміхнувся і вигукнув:
- Дякую. Який же щедрий наймач!
- Що, Вас теж найняв молодий пан? Значить, нас тепер двоє таких.
- Так, думаю у нас буде про що поговорити! Мабуть, Ви також багато настрашилися з нашим наймателем.
Двоє людей обмінювалися своїми розповідями про Теодора, але неквапливо йшли по вулицях Сіпото.
Вони були дуже різними і навіть говорили в різній манері, але діалог у них будувався непогано, оскільки Тео виступав ніби зв'язок.
Слухаючи їх жарти, Тео, якому притаманна відчуженість, просто сміявся і йшов слідом за двома плітками.
«... Це чудовий спосіб закінчити день."
Такий час був неефективним, але він не міг би насолоджуватися життям, якщо б завжди прагнув однієї лише ефективності.
Теодор подумав про намисто Шарлотти, яке лежить у його кишені, і поклав на нього ліву руку. Застереження було негайно пересунуто в інше, більш укрим місце. Це був « Інвентарь», в який не зміг би пробратися навіть легендарний злодій.
Теодор розслабився і вирішив трохи повеселитися.