Розділ 112 — Нагорода світового дерева (Чачість 1).
Назад група не поспішала. Тео частково відновився, але його стан все ще залишав не найкраще, а тому у нього просто не було сил бігати або стрибати по деревному коренях.
Тим часом решта прямо-таки сяяли. Вони пережили битву не на життя, а на смерть і змогли вижити з міфічними істотами, які колись знищили світові дерева. Більше бажання не було.
Вони пробували ігнорувати втому і базікали між собою більше, ніж звичайно. Звичайно, Теодор був центром розмов і зміг знищити Леветайна.
- До речі, я був просто вражений! Ти просто молодець, Теодор! - Хтось сказав, поплескаючи його по плечу.
– А-а? Поражен?
- Я і не знав, що є якийсь спосіб вижити в цій жахливої жарі! Не знаю, як щодо Вероніки, але ми не змогли б зробити і декількох кроків.
Він розмовляв з Тео магом середнього віку, в якого була біла борода і мантія. При цьому він без вагань ставився до Теодора у цілком дружній манері. Можливо, після спільної битви він відчував з ним певний зв’язок.
Похвалив його за мужність і маг на ім'я Филип, який скинув на Леветайна цілий айсберг, після чого прошепотів, вказуючи на його праву руку:
- Ця штука на твоїй руці - здатність, дарована національним скарбом, вірно?
Голос Пилипа здався йому і без того майже переконаний у своїй правоті, а тому Тео з полегшенням видужав. Окрім правителя елементів, ніхто не зафіксував появу обжерливості.
Привівши в порядок своє обличчя, він відповів:
- Так. Я радий, що це допомогло.
- І справді! У той момент, коли я побачив смарагдове світло, то згадав Його Величність. Він, по суті, врятував усі наші життя. Хіба це не благословення Мелтора?
- Згоден. Без Умбри я б не зміг до нього навіть підійти.
Це було лише наполовину правдою. Тео не брехав, але і не відкривав абсолютно всього. Саме Умбра послужила виправданням, яким скористався маг 5-го Колоу Теодор Міллер. Зрештою, це був національний скарб, усіх здібностей якого навіть Майстер Білої Вежі не розумів.
Перед початком операції Тео сказав, що зможе перемогти Леветайна за допомогою сили національного скарбу. Він твердив, ніби тільки він може це зробити.
Сила вищих ельфів підтвердила, що Тео говорив правду.
Насправді Тео не сказав, що знищить Леветайн за допомогою Умбри. Дослівно він сказав: « Мені доведеться скористатися Умброю, щоб знищити тіло Леветайна ».
Якби вони сіли і розклали все по підлозі, то напевно могли б виявити щось підозріле. Однак ситуація не мала багатоденного вивчення всіх сил у Умбрі і можливість їхнього впливу на древнє полум’я.
« Ну, в принципі я їм не збрехав»
Без Флюїди Тео помер би ще до того, як зміг наблизитися до Леветайна. Він сказав, що без Умбри знищити Леветайн було неможливо. У результаті він не сказав жодної брехні, а також зміг уникнути факту існування обжерливості.
Мисливно посміхаючись Тео дав ту ж саму відповідь Хайнцу, магові, який теж по-дружинськи про щось з ним базікав. Таким чином, всі його компаньйони були спіймані в хитросплетену пастку непорозумінь.
- Ой! Нас хтось зустрічає? – вигукнула Аліса, вказуючи даль.
Однак, люди нікого не бачили. Навіть Охоронець Едвін не зміг нічого зафіксувати. Тільки коли втомлений Альукард з запізненням помітив наближення ще однієї людини, перед групою виникла біла мантія.
Це було несподіване появи Майстра Білої башти, Орти, чиє обличчя все ще були заховані під маскою.
- Майстер Б-Башні?
- Кхек!
Однак не сам факт несподіваного з’явлення орти приголомшив групу.
Кап. Кап-кап. Кап.
На землю капала кров. Деякі краплі іноді падали на білі шати орті, але він не випускав з рук того, що тримав у них.
Це була ліва рука. І, цілком очевидно, ще зовсім недавно вона була частиною чиєгось тіла. З того місця, де проходив розріз, безупинно продовжувала витікати кров. Все це було так несподівано, що група просто втратила дар мови.
Але Орта відкрив рот і заговорив своїм звичайним спокійним голосом:
- Філіп.
- Е-е? Ах! Да?
- Візьми це.
Пилип вийшов вперед, і Орта кинув йому руку. Рука все ще сильно кровоточила, і Філіп явно засмутився з тих, хто з'явився на своєму одязі кривавим дриґом. Але після того, як він почув наступні слова Орти, то мало не виронив сам об’єкт кровопускання.
- Це рука асасина, мабуть одного з Семи мечників. Якщо я правильно пам'ятаю, Синя Башта розробила відслідкову заклинання, яке використовує кров мети, вірно?
– ... Да.
- Зробіть пристрій, який зможе відстежити власника цієї руки. Переконайтеся, що вона працюватиме максимально точно. Зауважте, що він має здатність йти в невидимість. Будьте обережні, працюючи над цим.
- Так!
Коли всі присутні почули згадку про Семи мечників, то змінили обличчя. Хоча вони виглядали так, ніби зараз проникають від втоми, але потім в їхніх очах відразу спалахнув запеклий бойовий дух.
Відреагували на слова Орти про асасину не тільки маги.
Щирий погляд Аліси зник, і вона запитала:
- Ассасин? Це правда?
- Думаю, так.
– ... І яка була його мета?
- Схоже, Ви вже самі здогадалися.
Хр-р.
Аліса стиснула зуби так, що мимовільно скрипила щелепою.
Лише головні ідіоти століття вирішили б відправити асасинів до Великого Лісу, щоб переслідувати делегацію Мелтора. Разом з цим, вбивство звичайних ельфів мало принести їм тільки ворожість Ельфхайму. Таким чином, справді цінними цілями могли стати асасини класу майстра меча... Були тільки високі ельфи Великого лісу.
- Я думав вбити його, але це було досить нелегко. Перш за все, важко переслідувати противника в лісі, де через крок якусь перешкоду.
Врешті-решт, Аліса зітхнула і поклонилася.
- Ні, я вам дуже вдячна. Ассасин, який зміг обдурити очі батьків... Якби не Ви, то діти лісу були б у небезпеці.
- Я просто робив так, як належить привітному сусіду.
- Кху, правда? Тоді ми теж повинні поводитись, як добрі сусіди.
Здавалося, Алісе сподобалися банальні слова Орти, і вона, потиснувши плечима, досить посміхнулася.
Як правило, Аліса знаходила людей нудним, проте вона не відчувала негативу до тих, хто говорив так, як цей чоловік. Їхні борги теж не були обтяжливими. У будь-якому випадку, тепер Ельфхайм був у тому ж човні, що і Мелтор.
Докази того, що за цим стояла Імперія Андраса, не були. Але це було очевидним.
В їхніх очах спроба спалити Великий ліс за допомогою Леветайна і вбити вищих ельфів... була найважчою з гріхів.
А в наступний момент...
Фу-рих.
З густих чагарників до них навідувалися цілі люди.
Побачивши їх, очі Тео закруглювалися. Це були маги Червоної Вежі та ельфи, які використовувалися елементами вогню. Вони не брали участі в стримуванні Леветайна, оскільки магія вогню на ньому не працювала.
Особливо Тео був радий бачити Вінса, який потягнув кількох людей з пов'язаними руками.
- Результат? - відразу ж поставив запитання Орта.
- Все, як Майстер Вежі і думав... Крок вперед! - Командний Вінс, і один з пов'язаних людей повільно зробив крок.
- Ми вже розповіли про все, що знали. Ми - найманці. Найняв нас чоловік у чорній масці, і ми не знали, що несли до лісу. Більше нам нема чого сказати...
- Грм, все це просто марно.
- Якщо хочете, я можу запитати у них по-іншому, — сухо вимовив Вінс, і над його ладонами з'явилося червоне полум'я.
Зв'язані полонені відразу захопили:
- П-будь ласка, пожалкуй нас, пане!
- Ми нічого не знали!
- О-он, ні, цей сучий син був один! З ним більше нікого не було!
- Будь ласка, я зроблю все, що накажете, тільки не вбивайте!
Вони були злими й впевненими в собі людьми, але полум’я перелякалося так, наче малі діти. Орта кивнув, після чого, прищурившись, подивився на вищих ельфів. Можливо, схопили їх маги з Мелтора, але тут був Ельфхайм, а тому саме ельфи повинні були вибрати їм покарання.
Це призвело до цілком природного запитання до Аліси:
- Алісо, як у Ельфхаймі карають грішників?
– А-а? Що ж, буває, що відсилають у шахти на довічні каторги... Або перетворюють їх на чорноробочих, відповідальних за прибирання або полювання.
- Тоді так і робіть.
- Ех, - її очі на мить блиснули, а потім вона хіхікнула, все зрозумів, — шановний майстер мудріше столітньої змії, хе-хе. Ну, гаразд. Я не відмовлюся. Хлопці, візьміть їх!
Група ельфів відразу ж забрала полонених, які навіть не опиралися. Це було краще, ніж бути спаленим живцем людиною з невиразливим обличчям.
Невдовзі після того, як Вінс та інші приєдналися до групи, вони прибули на місце, яке залишили кілька годин тому. Це була звичайна хатина, але всередині неї знаходився просторий двері, яким так захоплювався Орта.
- Нарешті я можу розслабитися... - роздався чиєсь бормотування, як тут просторні двері відчинилися, і до них хтось вибіг.
- Теодор!
Це була Еллена, волосся якого нагадувало зелену траву, яка випустила чистий відсвіжний аромат. Вона та інші вищі ельфи спостерігали за битвою через Рататоскр.
- Ах, Еленоя...
Але Тео навіть не встиг відповісти, як Елена підскочила вперед і витягла обидві руки.
Теодора зовсім раптово схопили прямо за обличчя.
Тео цього не знав, але Елленоя бачила, як він стрибнув у вогонь. Отже, тепер вона уважно оглядала його обличчя і тіло, шукаючи рани, які ще не зажили.
– Э-Елленя?
- Ти ніде не постраждав? Переді дув гаряче повітря, так що ти добре зараз все бачиш? А рухатися як, не боляче?
– Я... Я в порядке. Аліса мені вже допомогла, і ...
- Аліса не може розібратися з такою серйозною справою!
Аліса засмутилася від такого несподіваного вибуху критики з боку Елені, але Алукард просто підмигнув їй. Решта групи вирішила не втручатися в таку раптову появу вищого ельфа і просто мовчки спостерігала за тим, що відбувається. На щастя, Елена швидко закінчила.
- Уф, начебто все в порядку.
Кілька разів оглянувши Тео з голови до ніг, Елена зрештою відступила назад і її розум поступово заспокоївся. Як тільки це сталося, вона усвідомила, наскільки сміливими були її рухи, і вона пробурмотіла:
- Це... Я не хотіла цього робити, але... Це...
Потім Еллена обережно зробила кілька кроків назад, відчуваючи на собі погляди всіх присутніх. І ось, коли її біла шкіра почервоніла до такої міри, що вона вже не могла цього приховувати, Елленоя зачинила обличчя руками і вибігала з хатини.
Потім з незрозумілим обличчям появився Люмія.
– ... Що тут відбувається?
Вона не знала, що сталося з Еленою і дивлячись на всю цю незручну атмосферу, просто зітхнувши і продовжила:
- Перш за все, від імені Ельфхайма, я хочу подякувати вам за те, що ви виграли цю війну. Я рада, що всі щасливо повернулися. Ми, народ Ельфхайма, ніколи не забудемо вашу милість. А ще...
Після того як Люмія закінчила вимовляти слова подяки, вона повільно усміхнулася.
- На палаючих полях з'являються нові пагони. Будь ласка, приєднуйтесь до нас на фестивалі.
Вона запросила їх на захід, де не було жодного чоловіка з самого початку Ельфхайму.