Глава 110 — Схоплю шторм (Часть 4).
Східний горизонт палав червоними вогниками. Можливо, це було доказом того, що битва Теодора і Леветайна закінчилася наступом наступного етапу. Іноді язики полум’я прокололи самі хмари, а весь ліс був наповнений розчавленим на шматки жаром.
Майстер Білої Вежі Орта сидів на пні перед маленькою хатиною і дивився в порожнечу.
Його губи, прикриті білою маскою, раптово зашевелися.
- Під час останньої війни Імперія втратила двох майстрів меча. 3-ий і 6-ой, вони були жорстокими противниками.
Хоч голос Орти і був безстрасним, він дійсно так думав. Навіть через стільки років у нього все одно пробігали мурашки по шкірі, коли він згадував 3-го меча. Десятки старших магів загинули від рук цього чоловіка. Не можна було ігнорувати мистецтво володіння мечем 6-го. Рани від його меча були настільки серйозні, що вони ніколи повністю не загоїлися. Відтоді Орта почав використовувати цю маску.
Орта несвідомо торкнувся своєї маски і гірко посміхнувся.
- Швидко пройшло 15 років.
Навіть якщо маги й мечники досягли рівня майстрів, їм було важко прожити понад 200 років. Мелтор і Андрас вели нескінченні війни, тому тривалість їхнього життя була середньою. Тим не менш, битва між магічним королівством і імперією мечів продовжувалася, і ніяких попереджень до її закінчення поки що не було.
Завжди були люди, які заповнювали ці порожні місця.
– ... Що ж, на цьому особисті розмови закінчуються — встаючи і вимовивши Орта. Потім він повернувся в сторону хижини і витріщився на неї. Ні, якщо бути точніше, він дивився в порожнечу. Орта був насторожі, наче знав, що всередині хтось є.
- Не хочеш показати себе, майстер меча?
Кожен був би здивований, якби став свідком цієї сцени. Там, куди дивився Орта, нічого не було гладким рахунком, за винятком сонячного проміння і вітру. Навіть мана тут була стабільною.
Але перш за все треба було враховувати, що навколо простягався Великий ліс, тому ніхто не міг уникнути нагляду Рататоскра. Це було неймовірним досягненням навіть для Майстра Білої Вежі Орти, який міг використовувати магію простору. У цей момент вказівний палець Орти провів по повітрі лінію.
Дум-дум-м!
Раптом спалахнуло полум’я. Дві сили зіткнулися в пустому просторі, спричинили ударну хвилю, яка прокотилася по землі і показала невидимий кордон.
Це не було збігом. Орта наніс сигнальний удар всього в крок від місця, де лежало сховище.
Одночасно пролунав шокований голос:
- Як?
Голос був ніби ехо, не залишаючи жодних слідів, що ведуть до свого джерела. Це було схоже на шепіт у його вусі, а також на крик вдалеку. Отже, неможливо було знайти власника голосу просто слухаючи його.
Тим не менш, Орта був переконаний у тому, що бачив, і не відривав очей з точки в двох кроках праворуч від того місця, куди дивився із самого початку. І ось простір, в якому нічого не було, почав перемінюватися.
– ... Я вражений. Ты... Ти дійсно дивишся на мене?
У викривленому просторі з'явилася людина.
Його обличчя було приховано маскою, подібною до орти, але її колір був темно-червним, наче розчиненим у темряві. На поясі висів клинок, який був і не короткий, і недовдовго. Це був одноручний меч, який найкраще підходить для худорлявих людей.
Як би дивно це не було, але в ельфійському лісі стояло двоє людей у масках.
Коли напруження почало зростати, Орта запитав:
- 3-й або 6ій, який ти?
- Я не знаю. Чи всі майстри меча повинні належати імперії? Хіба я не можу бути просто майстром меча, який проходить повз нас?
– ... Як зручно, — нахмурівся Орта, почувши жартівливу відповідь чоловіка.
Нерозпізнана особа, яка стоїть навпроти нього, безсумнівно була одним із Семи мечників Імперії, але довести це було неможливим. У багатьох відношеннях існування майстра, який не показував себе зовнішньому світу, викликало обурення.
- Ти той, хто випустив Леветайна.
- Не знаю, про що ти говориш.
- Під час прийому делегації ти звільнив монстра і проник до найглибшої частини Ельфхайму. Завдяки Леветайну ти отримав можливість націлитися на найбільш вразливе лано ельфійського королівства. Твоя мета - вбити вищих ельфів?
Людина здригнулася від несподіваної істини. Він не сказав гладким рахунківою нічого, але противник в одну мить розкрив весь їх план. Це прозріння було жахливим. Коли майстер меча закрив рот, Орта зрозумів, що це неприпустимий знак згоди і що його думки виявилися правдивими.
"Справді, це все добре організовано. Ризик низький, і немає нічого, що пов'язувало б цей випадок з Андрасом. Вони не звертають уваги на можливу небезпеку, але...
У Андрасі, мабуть, не зовсім розуміли значення слова Леветайн. Якби вони це знали, то ніколи б не випустили монстра, який міг спалити все живе в матеріальному світі.
Вони майже напевно знищили б себе самих в цій останній спробі зупинити Королівство Мелтор.
В Андрасі просто подумали, що це план який може завдати смертельного удару одночасно і по Мелтору, і Ельфхайму. Якби Ельфхайм впав через Леветайну, це було б добре. І навіть якщо результат не буде таким катастрофічним, то це все одно призведе до великого урону і тоді вони зможуть вбити вищих ельфів.
У Ельфхаймі, державі, яка існувала з часів світу, найвищі ельфи були центром уваги, а не лише символом. Щоб зберегти життя у світі, потрібно було принаймні чотирьох великих ельфів. Якщо кількість буде меншою, світове дерево зменшиться і зрештою засохне.
Якщо це станеться, Ельфхайма буде під загрозою і стане жертвою війни між Мелтором та Андрасом.
– Кто?
- Що?
- Тільки ідіот буде використовувати ніж, про який мало що знає. Чоловік, який випустив Леветайна і відправив тебе сюди. Я хочу почути його ім'я.
Але чоловік лише розсміявся і похитав головою.
- Я не знаю, про що ти говориш. И ты... Чи ви можете відповісти?
- Ясно.
- Ну, я теж дещо зрозумів, — сказав чоловік і простягнув руку до свого меча.
Фжу-у!
Меч, який відчув руку свого господаря, погрожував скрикнув. Його погляд меча, схований за маскою, став гострішим і в жодному його русі вже не було легковажності. Потім чоловік активував ауру, яка була суттю кожного майстра меча.
Він не знав як, але його противник бачив крізь невидимість і зрозумів весь їхній план. Це означало, що було надто ризиковано залишати Орту живою.
- Ти повинен тут померти.
Сама тіло майстра меча містила смертельну силу. Падають листочки, що розсипалися у струмку і торкалися його білої аури. А його меч міг пробити навіть луску дракона.
Хоча Орта міг втратити голови в будь-який момент, він без усякого страху поставив вперед руки. Кількість людей, які були свідками схваток Майстра Білої Вежі, не досягала й десяти. Під білою маскою, яка закривала його обличчя, з’явилася дивна усмішка.
- Минуло багато часу з того, як я відчував подібне напруження. Це чудово.
– ... Ти так і будеш битися?
- Верно.
Між двома майстрами було лише десять метрів. Для майстра меча це була настільки коротка відстань, що мало чим відрізнялося від півкуля. Чоловік подумав, що його недооцінюють і під своєю чорною маскою спалахнуло обурення. Спочатку він хотів віддати належне ворогу, але його гордість була поранена.
- Я знайомий зі слухами. Майстер Білої Вежі, боягуз, який на полі бою без коливань показує свою спину ... Здається, ти і сам стверджував, що битва не твоя спеціальність, чи не так?
- Що ж, твої слова не помилкові.
- Так? Тоді...
"Умрі"
Жодних попередніх дій не було. Його здатність « навчання» викоренила його зі світу. Візуальні, слухові, а також відчуття дотику та нюху... Усі ознаки його існування були стерті. Таким чином, всі його атаки були схожі на удари з засідки, і атаки спереду нічим не відрізнялися від ударів зі спини.
Коли він простягнув руку до шиї свого ворога, навіть мана не зреагувала.
Бжу-ух.
Невдовзі після цього позиції двох майстрів змінилися.
Фу-фух!
Бризнула червона кров. Вона вилилася з розорваної плоті і стекла по шиї. Було цілком очевидно, що якби атака була на кілька сантиметрів ближче до цілі, то був би пошкоджений його мозок, а не вухо.
- Здається, я трохи заіржав з цією роботою, — пробурмотів Орта, дивлячись на майстра меча, чиє вухо він відрізав.
– ... Ты... Як?
- Ну, ти тільки що про це сказав. Моя магія постійно вивчає простір і час, тому я ніколи не думав про битви, як про свою спеціальність.
З білої маски з'явилося моторошне світло.
- Це не моя спеціальність, але я ніколи не думав, що відстаю в ній.
Якби когось у Мелторі запитали про найбільшого чарівника, було б ім'я Бланделла Адрункуса. Якби когось у Мелторі запитали про наймогутнішого мага, то було б ім'я Вероніки. Якби когось у Мелторі запитали про найзагадковішого чарівника, він обережно згадав би про Майстра Жовтої Вежі.
Ось чому Майстер Білої Вежі Орта був набагато небезпечнішим, ніж будь-хто інший. Якщо він зустрічався з противником, якого не міг перемогти, то просто втікав і вбивав того, хто був йому під силу. Фактично, саме Орта забрав життя 6-го меча в останній війні, хоч ніхто не бачив, як це сталося.
Коли людина в чорній масці зрозуміла цей факт, то покрилася потім, а Орта послав йому холодну усмішку.
- Ціна відсутності відповіді на моє питання висока. Навіть не думай, що зможеш піти звідси з усіма своїми кінцівками!
У глибині Великого Лісу з’явилося друге поле бою.
***
"На два кроки ліворуч"
Кості Тео вже тремтіли. Його фізичного тіла не було, тому, цілком можливо, що його мозок міг розплавитися від спеки. Умбра і намісника води використовували для підтримки його життя, але Теодор вже досягнув свого кінця.
Йому потрібно було зробити ще один крок. Проте його інтуїція підказала йому, що коли він зробить це, то помре.
"Чорт!"
Але у нього не було іншого вибору, окрім як йти вперед.
Він знав, що мусить йти.
Він повинен був йти.
Однак підошви його ніг не рухалися.
Межа між життям і смертю... Це була остання перешкода. Тео міг померти, як тільки зробить цей крок. І все, чого він досягнув - миттєво перетвориться на попіл. Він боявся, що навіть його душа згорить.
Не було жодного способу отримати ще толіку сили. Мітра нічого б не змогла зробити в цій країні смерті, і він вже до кінця мобілзував силу Умбри. Він зміг досягнути цього, лише тому що активував усі захисні чари, які тільки зберігалися в слотах Загадування.
Тео зрозумів, що стоїть на кордоні. На кордоні з царством героїв. Царство тих, хто подолав страх смерті і продовжує вести бій.
Потім він дещо згадав.
Він вже перетнув цю кордон. У його свідомості з'явилося обличчя Елленої, щоб захистити її від смерті. Коли він згадав, як опирався Гордіні, всі його коливання зникли.
Він зробив третій крок. Потім, коли полум'я почало спалювати його свідомість, Тео закричав:
"Обжорство!"
- Я ждал!
З його лівої руки витягнувся язик, і в вихорі жару й світла, через який не міг бачити жоден око, з'явилася помста. Навіть Леветайн, який не мав розуму, намагався відскочити в бік і відчути жахливий біль.
Але перед тим як це сталося, він схопив його язик.
- Попався!