Глава 107 — Стрибка (Часть 1).
Після цих приголомшливих слів відбулася дискусія, яка з багатьох поглядів видавалася конструктивною. У міру того як ми отримали відповіді на деякі запитання, почав формуватися план. Проблем виявилося настільки багато, що Теодор явно не зміг би їх вирішити, якби думав про все сам.
Після обговорення, яке було одночасно і коротким та довгим, в залі засідань залишилося лише два вищих ельфи.
- Елленя, ти будеш? - Піднявши чайник, запитала Люмія.
- Ах, так, дякую.
Чашка Еленої почала наповнюватися гарячим чаєм. Коли дві третини посудин було заповнено, Еллена обережно піднесла свою чашку до губ.
Люмія та Елленя були вищими ельфами. Тим не менш, Елленоя була ще молодою і поки що пройшла церемонію, в той час як Люмії було вже багато років. Таким чином, Еллене було трохи ніяково в її компанії.
Відволікнувши з своєї чашки, Люмія ігривим тоном сказала:
- Між іншим, хіба він не справжній джентльмен? Цей Теодор.
- Кхек-кхеку!
Як тільки Люмія згадала його ім’я, Елена відразу закашлялася. Подумати тільки, крім Аліси тепер цю тему підняла ще й Люмія. Це було настільки дивовижно, що Елленоя навіть забула про спокій на своєму обличчі і відразу ж відвернулася, намагаючись приховати свої розфарбовані цуценят.
Але найвищий ельф вирішив не зупинятися на досягнутому.
- А, я думаю, це трохи сумно. Ти тут вже півроку, але все ще думаєш про нього частіше, ніж про нас. Хіба Найя не плаче прямо зараз?
- Ні, що ти таке...
- Ех, невже ти думаєш, що я не розумію? Був час, коли в мені теж запалав вогонь пристрасті, так що я повністю підтримую тебе!
- Дякую... Ні, все не так!
Зрештою Елленоя похитала головою, повністю змутившись.
Як найвищий ельф, який вперше пережив такі сильні та дивні емоції, Елена ледве підтримувала своє самовладання з таким типом проблем. Люмія вже проходила через щось подібне, і тому їй було легко говорити на цю тему.
Знаючи про це, Люмія усміхнулася думками і пригадує собі молодого чоловіка, який недавно сидів на столах. У такому юному віці юнак, який виявив свої навички, був дуже привабливим.
« Щоб така пристрасть розвинулася до людини... Але він дуже відрізняється."
У свої двадцять років Теодор ледве встиг стати дорослим, але вже висловив свою думку досвідченим людям, які були в багато разів старшими від нього. Більш того, він змусив людей захоплюватися собою навіть мудрої Найю. Було очевидно, що Тео має героїчний характер, який занесе його ім’я в таблиці історії.
Якщо б Люмія була на сто років молодша, то вогонь пристрасті цілком міг би запалитися і в ній.
– ... Боже, у мене дійсно проскочила ця думка.
– А-а?
- Нічого. Я забула про свій вік.
Вона знову підняла чайник, коли Сідали перед здивованою Еленею. Якби Еллена могла читати думки Люмії, їй довелося б зараз бути пильним і стримати потік своєї уяви. Але дівчина, яка сиділа поряд з нею, відвернулася. Люмія вже давно стала гарною жінкою, а тому була серйозним суперником для Еленеї.
Але, на щастя, Елленя не була холодною. Зробивши кілька ковтків чаю, Люмія вимовила слова, які прокололи серце Елленої:
- Ти хотіла битися з ним?
– ... Да.
- Я тебе розумію. Але в цій ситуації правильним вибором є Алукард, а не ми.
У Великому Лесі були вражаючі можливості вищої ельфії. На додаток до використання мани, вони могли тимчасово викликати правителя елементів, які вже давно зникли з матеріального світу. І таких, як вони, було лише шестеро.
Навіть якщо б Андррас і Мелтор об’єдналися, ніхто не міг би гарантувати їм перемогу у Великому Лесі. Шестеро вищих ельфів були силою, покликанням якої була захист всього ельфійського народу. Але найвищі ельфи не були Арвамі, а тому їхні здібності обмежені.
- Ти ще погано обмовляєшся з Рататоскром і не можеш викликати правителя елементами. Крім того, Аліса і Алукард вже висунулися. Наша мета - допомогти їм звідси.
– ... Так, я розумію.
- Замість тривоги ти повинна зайнятись їхнім благословенням, Елленя, — вимовила Люмія, а потім, схопивши її тремтячу руку, лагідно прошепотіла, - наш ліс, батьки і той, хто думає. Ми повинні побажати їм удачі.
***
У той же час Теодор, як і планувалося, висунувся в групі Алукарда, який продемонстрував дивовижні навички та був керівником, а також провідником по лісі. Дерева і земля розступалися, створюючи прямий шлях через густий ліс.
А коли вони додали до всього прочому ще і заклинання Смазки...
Фьу-у...
Шість компаньйонів швидко зісковзнули вперед. Їм не потрібно було рухатись зі швидкістю, яка перевершувала будь - яку найшвидшу і найкрутішу поезію. Маг з Білої Вежі, який розробив цей метод, ковзав вперед зі смертельно блідим обличчям. Можливо, цей спосіб стане новим витком у розвитку магії вітру.
- Слухай, — сказав Алукард, коли зіскочив поруч з Тео.
- Так, чим можу служити?
– ... Тобі ні до чого розмовляти з таким завищеним повагою. Публічні переговори — одна справа, але ви - рятівник Еленеї. Ні, твоя допомога навіть у цій ситуації достатньо, щоб назвати тебе нашим другом.
Теодор хвилювався. Він брав участь у кампанії з придушення Леветайна, щоб запобігти глобальній катастрофі, але він також міг отримати деякі переваги. На відміну від "Поклоніння смерті", гримуара з чорною магічною силою, цей легендарний грімуар Тео міг поглинути. Якби він це зробив, то миттєво б прорвався крізь стіну 6-го кола. На жаль, вчинки Тео не мали виключно філантропічного характеру, як думав Алукард.
Коли Алукард зрозумів, що на серці Тео, то зробив паузу і додав:
- Перш за все, ти повинен знати про цю ситуацію. Аліса, яка висунулася до пункту призначення згідно плану, зіткнулася з Леветайном і викликала правителя елементами вітру, створюючи навколо нього вакуум.
- І який результат?
- Він непоганий. Лісова пожежа затихла, а погожий велетень дуже сповільнився. На жаль, ми не змогли повністю його зупинити. Але поширення полум'я значно зменшилось.
Як і слід сподіватися, поради Обжерства були ефективними. Вислухавши промову Алукарда, Тео кивнув.
Полум’я, яке виходило з тіла Леветайна, мало силу, яка перевершувала правила матеріального світу. Тим не менш, деякі закони горіння воно все-таки підкорялося. Якщо ельфи підтримуватимуть навколо нього вакуум, то збитки не будуть такими великими. Звичайно, сам по собі цей метод не був повноцінним вирішенням проблеми.
Вакуум лише сповільнював швидкість, з якою велетень поїдав околиці. Рано чи пізно вогонь передасть усю рослинність і через п’ять днів перейде у третю форму. І ось тоді він відродиться як справжній вогонь руйнування, що спалює все на своєму шляху.
Метою ідеї Теодора застосувати вакуум було зупинити його, а потім нанести удар усіма силами.
Але це не була єдина новина, яка поступила від Алукарда.
- Що? Ви серйозно!?
- Вибач, але так воно і є.
Обличчя Теодора застигло. Коли він почав свою розповідь про Леветайна, то сказав їм, що енти і друїди обов’язково відступили. Але він щойно дізнався, що жителі лісу відмовилися виконувати цей наказ. Це було так несподівано, що на його обличчі з'явився вираз повного непорозуміння. Проте невдовзі Теодору пояснили, чому така неадекватна поведінка є небезпечною.
— Благородник, менталіт ентів і друїд відрізняється від ельфійського, — сказав Едвін.
- Менталітет?
- Так, для них Великий ліс не є просто місцем життя.
Для ельфів ліс був їхнім домом і основою їхнього процвітання. Сама суть ельфів полягала в тому, щоб жити у гармонії з тваринами та рослинами.
Однак ельфів було несхвально порівнювати з ентами та друїдами. Дреяди — дерева, що народилися від дерев, а енти самі були деревами, які накопичили ману Великого Ліса.
Для них ліс був їхньою сім’єю, сусідом та другом. Таким чином, хоча вони й розуміли нецілезність своїх вчинків, але не могли відступити. Коли вони помирали у полум’ї Леветайна, то продовжували воювати, кидаючи каміння і поливаючи його отрутою.
Незважаючи на безглуздий опір, дрояди та лісові жителі відмовилися відступати.
Кхр-р.
Теодор несвідомо стиснув зуби.
« Чорт, якщо він продовжуватиме поїдати дріад і ентів... Мутація може відбутися швидше, ніж очікувалося. Як тільки це станеться, нам кінець."
Феї та дерева, багаті на духовність Великого Лісу, були наче багата поживна закуска. Ент дорожив чимось більшим, ніж звичайне дерево і друади були для нього наче вітаміни. До того ж, хоча жителі лісу поважали владу вищих ельфів, вони не були підлеглі їм і тому не мусили суворо виконувати такі накази.
- Алукард, скільки нам ще залишилося до пункту призначення? Ми вже дві години в дорозі! — запитав Тео, вовсю шевелями мозку.
- Скоро будемо на місці! Будьте готові!
У той момент, коли Алукард відповів... Теодор відчув, що падає і ледве встиг відновити рівновагу. Шість магів, один найвищий ельф і один ельф-війн досягли пункту призначення приблизно через дві години. Але жоден з них не вагався, що стало доказом їхньої сили.
– ... Який жах.
- Скільки дерев... - Нахмурившись, пробурмотали компаньони, дивлячись вперед.
Сонце все ще було високо, коли їх поглядам з'явилось червоне зарёво. А через кілька днів після того, як Леветайн почав свою діяльність.
З Алукардом і Едвіном попереду, вісім компаньйонів обережно підійшли до палаючих дерев.
"Жарко"
Вони не пройшли навіть сто кроків, як вже були наскрізь продані потім.
До того часу, коли група просунулась на 200 кроків, вони побачили масштаби руйнування.
Як тільки вони пройшли 300 кроків, на них став висипатися попіл і під їх туфлями почали хрустіти залишки того, що раніше було лісом.
На п’ятисотому кроці група вийшла до місця дії.
Вони були на східному кордоні лісу, де йшла жорстока битва.
- Ох, ох...
– Камені... Кидайте!
Велетенські дерева, заввишки десятки метрів, рухалися вперед. Їхні гілки, немов людські руки, спускалися до землі, хапали каміння і кидали їх вперед.
Така сила була еквівалентна катапульті. Будь-який великий монстр перетворився б на безжиттєву гру м'яса, якби в нього потрапив такий камінь. Це був справжній камінь, який викликав такий гуркіт, що хотів негайно прикрити руками вуха.
Це була сила захисників лісу, його вилучених жителів.
Деякі люди замерли й захоплювалися цим видовищем.
Однак Тео відразу підбіг до них і вигукнув:
- Припиніть це і відступіть прямо зараз! Камені тут не допомогти!
– ... Людина! Твоя команда... Не... Слідувати! - Велетенське дерево, яке, очевидно, було лідером ентів.
Те саме можна сказати і про друїдів, які плавали над їхніми головами й розповідали про позицію ворога. Маленькі форми, що нагадували згустки блакитного мана, втупилися на Тео. Вони могли відчути благодать, яка походить від вищих ельфів, але вони не стали б слухати людей, які в основному вторгалися в їхні ліси і шкодили їм.
Завдяки тому, що поряд з Тео стояв один із вищих ельфів, йому пощастило що вони не напали на нього, але ні про яку співпрацю навіть мови не могли йти.
- Зупиніться, старійшина!
- Ми прийшли, щоб допомогти вам!
Алукард і Едвін спробували втрутитися, але друзяки та енти продовжували воювати. Вони зовсім не турбувалися тим, що жар поглинає їхні тіла. Лісові жителі, очевидно, вважали своїм обов’язком кинутися прямо в пащу Леветай.
«... Невже доведеться забрати їх звідси силою? "
Це завдання не було неможливо виконати. Він хотів уникнути непотрібного споживання енергії, але це було краще, ніж продовжувати годувати вогняний гримуар. У майбутньому це може викликати певні проблеми, але на даний момент його головним пріоритетом було подолання цієї кризи.
Коли Теодор дійшов такого висновку, довкола його рук промайнула магічна сила. Інші маги, швидко це помітили, відразу ж напружилися. Це була мовчазна згода їх готовності в будь-який момент приєднатися до нього.
Однак Тео не мусив нічого робити власними руками.
Вони звернули увагу на щось інше. Це був звук стародавнього елемента, Мітри, який вислизнув з сухої землі.
- Хонь!
Коли Алукард побачив битон світового дерева, то вигукнув, що Едвін не може цього зробити.
Цікавість магів подолала їхній стрес, а Сильвія непомітно помила Мітрічкою.
А в наступний момент...
Бу-ду-х-ху!
З важким ударом лідер ентів впав на коліна.