Глава 67 - Вищий ельф Елленя (Часть 1).
Тео відчув хвилі мани і прискорив крок.
Жоден з ельфів не відставав, оскільки незважаючи на тривале ув'язнення вони були в хорошій формі. Як тільки ельфів звільнили від мотузок, вони відновили свою життєву силу і тому могли заспівати за Теодором. Завдяки цьому рух групи був високим, і невдовзі вони дісталися до центральних бараків.
Тео кілька разів оглянув довколишній простір за допомогою магії і Мітри, яке виявилося абсолютно порожнім, після чого з непоємним обличчям пробурмотів:
- Вони що, не залишили тут ніякої сторожі?
Можливо, їх увагу привернув вогонь Вінса. Проте було дивно, що головні бараки більше ніким не охоронялися. Здоровий сенс підказував, що варто було б залишити мінімум охорони на той випадок, якщо в території все ще залишилися вороги.
Теодор запитував себе: « Що це означає, оскільки чотири ельфи зайняті своїм спасінням?
У результаті він врятував усіх в’язнів ельфів, загальна кількість яких становила вісім осіб. Четверо нових ельфів дивилися на нього таким же дивними поглядами, як і перші чотири, а сам Тео ламав собі голову над тим, яке ж йому прийняти рішення. Що він повинен робити - закінчити своє завдання, чи приєднатися до Вінса?
План, розроблений ними, ґрунтувався на припущенні, що буде всього вісім полонених ельфів. Присутність найвищого ельфа не входила до їхніх розрахунків. Вінс сам повинен був атакувати центральні бараки, але так сталося, що йому довелося залишитися в іншому місці.
Таким чином, Теодорові слід було підлаштуватися під зміни замість того, щоб дотримуватися початкового плану.
"Подивімось, що там відбувається"
І замість того, щоб відступати, Теодор вирішив рухатися вперед.
Попереду висіло страшне мовчання, але він нічого не відчував. Це означало, що на даний момент йому нічого не загрожує. Ненадовго приставшись, Тео знову рушив уперед з восьмим ельфами.
Це місце не було позначено на карті Каніса, але, на щастя, тут важко заблукати. Багато відбитків підошви, розкиданих по різних напрямах, вели в одне й те саме місце. Незабаром група досягла ділянки, де буяла стовп вогню.
- Це...!
Очі Тео полізли на лоб, коли він став свідком всіх цих руїн.
Це було настільки жахливо, що його навіть почав підташовувати, в той час як ельфи побледіли, дивлячись на цю нему сцену. Те, що вони бачили, було відповіддю на його запитання про те, куди послужила вартова.
Скрізь були розкидані спалені живцем люди. Навіть очних яблуках розтопили від гарячої температури. Злякана шкіра трупів прилипла до землі, а в носи ельфів вдарив гіркий запах палаючої плоті.
- Уф!
Врешті-решт, ельфи не витримали і зробили кілька кроків назад. Інакше їх, мабуть, знудило б. У цей момент вони явно не були раді своєму чутливому нюху. На відміну від людей, носи ельфів, які жили в лісі, не були звичною для таких неприємних запахів.
Тим не менш, Тео був зворушений цією скинією відносно менше, ніж його компаньйони, і без коливань рушив до джерела запаху. Він побачив знайомого чоловіка.
- Учителю!
- От чорт, все-таки ти прийшов першим, — посміхнувся чоловік середніх років, одягнений в пошарпаний одяг, після чого подивився на ельфів позаду Тео.
Ельфів було рівно вісім. Вінс зрозумів, що Тео врятував ельфів навіть з центральних бараків. А це мав зробити Вінс.
Вероніка правильно сказала. Якби він прийшов сюди сам, цього було б недостатньо. А потім Вінс здригнувся, відчувши пульсуючу біль.
- Вчитель, Ви поранені...?
- Так, я отримав один удар. Це неважливе поранення, так що не турбуйся.
Звичайно, рана не була неможливою. Яначар Остін не упустив можливості поранити Вінса мечем, поки половина його тіла згорала в вогняній бурі. Як тільки практично мертвий яринчар зрозумів, що шансів на перемогу немає, він навів свій останній удар.
Вінс ледве уникнув смертельної травми, але все-таки був поранений.
- Ну, схоже, ми обидва зіткнулися з неприємностями — проковтнувши біль, вимовив Вінс.
Двоє чоловіків поновили свої сили і коротко розповіли одне одному про те, що сталося. Після видалення неприємного запаху за допомогою магії дихати стало набагато легше. А потім ельфи несвідомо повернулися до сірого намету, в якому знаходився найвищий ельф.
- Вищеі ельфи... Я читав про них кілька разів в книжках, але ніколи не думав, що зможу побачити їх особисто.
- Аналогічно. Вони ніколи не залишають Ельфхайму. Таким чином, лише четверо людей з нашого королівства удостоїлися такої честі.
- Четверо людей...?
- Його Величність, Майстер Вежі Бланделл... І тепер ми, - посміхнувся Вінс, загинаючи пальці.
- Вони справді дуже рідкісні.
Деякі самозвані дослідники раси ельфів сумнівалися в існуванні вищої ельфії, оскільки навіть найближча до Ельфхайму держава — Королівство Мелтор — майже не стикалася з ними. Якщо б не сьогодні, то Вінс з Теодором, можливо, так ніколи й не побачили б їх.
У цей момент вхід в сірий намет затремтів, наче від дуновіння вітру.
— Ах, — мимовільно вирвалося у всіх присутніх, в чому їх звичайно не можна було звинуватити.
Зі свого намету він був настільки досконалим, що його не могли прикрасити жодні коштовності.
У нього були світло-зелене волосся з ніжним блиском і бліді руки, які виглядали білими навіть в темряві. Від нього походить дивне відчуття андрогінії, оскільки важко було визначити його стать по одному лише зовнішньому вигляду. Його туманні очі дивилися на Тео, Вінса та ельфів.
« Мохорошо... Ні, жінка?»
Ця істота була схожа на чоловіка і жінку.
І ось, казкове обличчя посміхнулося, після чого проголошилося:
- Дочка Синьох Племені, шістнадцята танцівниця племені Елленя, дякує моїм добродійником.
Її спокійний голос звучав, наче дзвін.
Так само, як і її зовнішність, голос ельфійки був досить нейтральним за статтю, але вона все-таки прирахувала себе до жіночої статі. Тео і Вінс, злегка замішуючись, прийняли її вітання та представилися.
- Винс Гайдель.
- Теодор Міллер.
Однак коли Тео злегка вклонився, його очі були вражені.
У тому місці, де після великомасштабної магії вогню була почорніла земля, з грунту проросло маленька квітка. Земля навколо босих ніг Еллени відновлювала свою життєздатність. Це було чудо!
Тео зрозумів, чому існування вищих ельфів так ретельно приховувалося.
« Вони мають здатність відновлювати природу. Ось, значить, які вищі ельфи...» З захопленим виразом обличчя Тео підняв голову і подивився у срібні очі Елленї.
Саме в цей момент...
- Хонь!
Звідти, де проросла квітка, несподівано вистрибнула Мітра.
Очі Еллени розширилися від подиву. Тим часом Тео підняв на свою долоню маленьку тельцю духу.
- Ах, ось так сюрприз. Чого так раптово вистрибнула?
- Хо-ро-ронь! - відповіла Мітра і почала виконувати якісь дивні рухи на долоні руки Тео. Це було схоже на танець, але його розмахуючі маленькі ручки і ніжки були справді кумедними.
Завдяки контракту Тео міг певною мірою зрозуміти почуття Мітри. І ось, те що від неї прийшло, було чистою радістю і хвилюванням. Дух був збуджений присутністю вищого ельфа.
– ... Вас супроводжує справжня дорогоцінна істота.
Реакція Елленої була дивовижною. Вона подивилася на Мітру, що танцювала на долоні Тео і м'яко посміхнулася. Якби вона стояла поряд з ним, то, мабуть, витягнула б свою руку і погладила голову Мітри.
Можливо, Елленоя знала деякі таємниці про Мітрі, які він сам не знав. Але коли Теодор вже відкрив рот, щоб про щось запитати...
- Вибачте, Теодоре, але нам доведеться трохи відкласти цю історію.
– А-а?
- Гості йдуть.
Її слова були якимось зловісним. Потім пролунав звук підків, які б’ють об землю і ляж зброї. Це прибули Вартові Бергена.
Вони помітили наближення п'яти відчуттів Лі Юнсуна, а не сенсорного сприйняття Альфреда. Тео кинув найвищий ельф і відступив. Про це пізніше вони зможуть поговорити.
– ... Уф, нарешті я зможу трохи відпочити.
Коли Тео побачив групу, що наближалася здалека, то зрозумів, наскільки втомлений той порядок.
Біль і втому, які завдали адреналічному бою, повільно поверталися, тому Тео опустився на землю.
Нічний рейд підійшов до кінця.
***
Ефективність запиту, написаного Веронікою, була вражаючою. Вона була великим магом на вершині Мелтора разом з Бланделлом. Як Майстер Красної Вежі, її ім'я було майже таким же статусом, як і королівська.
Коли граф Бергена побачив запит від Червоної Вежі, він негайно подбав про максимальний рівень комфорту для Теодора і Вінса. Починаючи від величезних ванн, які закінчують дорогими складниками у стравах, вони не шкодували нічого. Тео навіть ледве виводив зі своєї кімнати служницю, яку відправив до нього.
Те саме можна сказати і про дев’ятьох ельфів, у тому числі Елленю.
- Вони живуть окремо і годують плоди пряміком з саду. Граф Бергена справді винахідливий.
Після напруженої ночі і сну, майже весь день напроліт, Вінс та Теодор йшли пліч-о-пліч вздовж коридору. На відміну від їх вчорашньої пошарпаного одягу, сьогодні вони виглядали досить шикарно. Найдорожча одежа, яка була в особняку, негайно надала двох шанованих гостей.
- Виборний? - Перепитав Тео, намагаючись ігнорувати почуття незручності.
- Принаймні, я так думаю. Він добрий у тому, щоб підтримувати прихильність інших людей. Але чи було тобі погано вночі?
- Учителю!
- Він зробив те ж саме, коли я вперше приїхав до академії. Граф не змінився.
Обличчя Тео почервоніло, коли він згадав про голої служниці у своїй кімнаті. Дивлячись на нього, Вінс кивнув, ніби все зрозумів. Вінс багато чого бачив у своєму житті, і це було для нього ще одною дрібничкою.
Після того як вони йшли за слугою, то підійшли до великих дверей і ввічливо попрощалися з ними.