Глава 43 — Повернення додому через п’ять років (Часть 4).
Коли Тео побачив, як за вікном поступово змінюється пейзаж, то почав збиратися з думками.
Їхня зустріч з неживою відбулася ближче до земель Міллерів, ніж до Тегерана. Ще кілька маленьких пагорбів, і незабаром з'явилися б рівнини, на яких він грав ще в дитинстві.
Тео та Сильвія мали швидко відновити свою виснажену магічну силу. Хоча, звичайно, було б набагато краще, якби їх більше не чекали.
Грынь-Гринь!
У цей момент вона загрозила, і Тео злегка підібрав брови: « Це четвертий крок, а значить залишився лише один".
Тео відновлював свою магічну силу за допомогою медитації, але не забував підраховувати кількість пагорбів, які вони проїхали. Він пам’ятав, що між нейтральною землею і володіннями Міллерів лежить п’ять таких пагорбів.
Коли вони подолали передостанній пагорб, Теодор відкрив очі. Його магічна сила відновилась ще не повністю, але життя складалося так, що не завжди виходило з випробувань у своїй найкращій формі. Сильвія відчула, що Тео закінчив медитувати і теж прийшла в себе:
- Ми приїхали, Тео?
- Майже. Сильвія, коли я дам сигнал, виходь з карети. Сподіваюся, що нічого не станеться, але у мене погане передчуття.
- Ем-м, сигнал?
— Я тричі постукаю по даху карети, — відповів Тео і продемонстрував це на її внутрішньому боці. Роздалося глухое "бум-бам". Цього було досить, навіть якщо навколо був би справжній ураган.
Сильвія кивнула, і Тео відкрив двері карети.
Ву-у, ух!
Дул сильний вітер. Його пориви були настільки потужними, що він навіть злегка захитався. Якби Тео впав, то напевно зламав би собі пару кісток. Він обережно схопився за верхню частину дверей і підтягнувся на дах.
- Ух-ху!
Тіло Тео було недостатньо натренованим, щоб балансувати під час такої сильної гойдалки і вітрів.
Він поспішно активував Сцепку, заклинання прив'язання 1-го Круса, яке дозволяло прикріплення його черевики до даху. Як тільки він встав, то відчув, що підошви його черевика міцно-накріпко зчепилися з поверхнею даху. Теодор міг бачити те, що відбувалося за межами п'ятого пагорба. І ось, через мить все його обличчя перекосило.
– Чорт! Прокляття!
Його очі, що сяяли Яструбним Окомом, помітили чорний дим, який клубився позаду останнього пагорба. Тео також відчув неприємний запах, що розносився по всіх околицях бурхливим вітром. Це був запах палаючої плоті.
Що ж відбувалося за цим пагорбом?
- Пане кучер! Будь ласка, швидше! - Заволив Тео.
- Так! Х-добре! - Він відповів кучер, злегка шокований криком Тео позаду себе і відразу змахнув хлистком.
Тео здавалося, що карета просто злетіла на п'ятий пагорб. Якби він не використовував закляття Ціппі, то був би скинуто з даху карети настільки потужного прискорення.
Однак Тео не переймався цим. Його погляд прикувався до того, що було попереду. Він так себе вирішив, що вже ніщо не зачепило б його. Однак Тео був дуже здивований. Коли вони зрештою перетнули останній пагорб, погляд Теодора став битвою.
Динь-динь!
Група людей билася з неживою. Хоч карета все ще була на віддалі, жар поля бою почав лоскотати йому нерви.
Однак, не можна сказати, що люди вели виключно оборонний бій. Ситуація на полі бою постійно змінювалася.
« Чи це конфлікт? Але як?»
Теодор Міллер нічого не розумів, коли народився і виріс у володіннях Мілерів. Він знав, що в його рідному краї немає війська. Час від часу хтось з фермерів міг вдягнути військову форму і відправитися на полювання, але, звичайно ж, не було нікого, хто був би по суті навчений як воїн.
Прості селяни просто не могли організувати такий опір і відстояти монстрам. Крім того, більшість людей у бою мали дуже суворі обличчя.
– ... Наемники, — пробурмотів Тео, ідентифікувавши їх особистості, - Крім того, з достатнім пристойним умінням.
Все було саме так, як він і сказав.
Ці люди досить непогано діяли як окремі, так і колективно. Спершу вони не пильнували, щоб на них ламали ноги. Потім добивали їх важкими молотами і сокирами у бліжних сутичках.
Тео не знав тактики свого ближнього, але рух цих людей здавався йому чітким і добре організованим.
Теодор не знав, звідки у володіннях Міллерів з'явилися ці низькогарні найманці і чому вони захищають землі його батька. Проте це була чудова можливість. Нежити була повністю зосереджена на війні з найманцями і зовсім не цікавилася дорогою, яка вела до поселення.
- Пане кучер, гоните вперед! - Викрикнув Тео, що підбиває від страху чоловікові.
- Н-но, поважаний чарівник ...
- Не хвилюйтеся і просто гоните! Швидше!
Кучер зупинив екіпаж, і Тео тричі стукнув по даху карети, а потім зістрибнув на землю. Сильвія теж швидко вийшла назовні.
Коли вони поспішали, екіпаж швидко помчав. Якби кучер цього не зробив, то його життя було б в небезпеці.
Два маги дивилися, як карета наближається до села і минає місце битви. Найманці все ще нищили неживе, але і їх сила була межа. Якщо все буде продовжуватися в такому ритмі, то вже протягом години баланс сил двох сторін ворогує.
Наїмники потомляться і невдовзі будуть знищені.
І якби поруч не було Теодора і Сильвії, то це б сталося.
- Почнімо?
– Да.
Два маги негайно підняли свою магічну силу. Як уже згадувалося раніше, максимум своїх здібностей чарівник міг виявитися на безпечній відстані від мети.
Хоч би скільки часу і грошей вони мали, праця воїна мала свої обмеження. Але ресурси мага безпосередньо залежали від них самих. Крім того, Тео мав можливість підготуватись на порядок краще, ніж будь-хто інший.
« Спогади. Відкрити три слоти. Тройна Огненная Стреля."
Аж ось темне небо заповнило полум’ям! Раптом з’явилось світло, і на найманців дивувало почуття непевності.
- Вау, що це? Огнені стріли?
- Вогнені стріли? Магі!
- Друзі чи вороги? Ау, хто ви?
- Якби це були вороги, то ми б вже померли, придурок!
Найманці продовжували базікати навіть у розпал бойових дій. Вони розбивали своїми сокирами гнилі голови, не зачиняючи своїх ротів на секунду. Здавалося, вони не злякалися вогняних стріл.
Однак через кілька хвилин Сільвія почала заклинати.
- Крижана Удар.
Магічна формула цього заклинання 2-го Коло була дуже простою. Щоб зібрати необхідну вологу, потрібно було лише однієї секунди. Але цього разу масштабність цієї магії була набагато вищою, ніж під час магічного змагання.
Сильвія досягла 5-го кола, і її чутливість була в кілька разів більша, ніж у Тео. І ось, на додаток до вогняних стріл у небі з'явилося ще більше двох сотень крижаних снарядів.
– ...
– ...
– ...
У небі зависло щонайменше п'ятсот магічних стріл. За допомогою простих обчислень можна було б з упевненістю сказати, що ця кількість цілком достатньо, щоб двічі відправити найманців на те світло.
Коли воїни побачили таку велику магію, то відвисли щелепи. Вони думали, що в чомусь винні, оскільки стріли були спрямовані прямо на них.
Найманці не сподівалися, що в такому маленькому селі буде така велика магія.
Через кілька секунд стріли вибрали свої цілі і кинулися вперед.
Ф'ю-фью-фу-фтью!
З боку це чимось нагадувало град. Тверді та важкі крижані стріли були наче каміння, що пробивають у тілах цілі діри. Гнілаїло тіло, м’язи й кістки руйнувалися, а тіла, паралізовані холодом, не могли рухатися.
Не було потреби говорити про мерців, які потрапили під вогненний дощ. Оскільки атака знизила кількість нежитю наполовину, найманці зрозуміли, що ці невідомі чарівники їм не вороги.
- Чудово, це союзники!
- Магі завжди є втішним!
- Гей! Я куплю вам випити, коли все закінчиться, так що нікуди не йдіть!
- Так, а ну не розслаблятися! Той, хто зараз впаде, буде відпочивати решту свого життя!
Ситуація на полі бою миттєво змінилася завдяки дії лише двох людей — Тео та Сильвії. Наїмники відійшли від шоку і продовжили утримувати не жити на відстані, дозволивши Теодорові та Силвію використовувати свої масштабні заклинання.
Для військових чарівників краще було б собі уявити. У них була фіксована позиція і солідна кількість ескоту.
– Вогняний Шар!
- Я теж спробую, Огнений Шар!
Дум-дум-думати-мисли!
Використання потужної вогненної магії давало можливість помінятися місцями і перекласти дух.
Це була дійсно показна битва, де далекі атаки не тільки зменшили кількість ворогів, але й допомагали союзникам, які боролися в ближній війні. І все це було викликано нічим іншим, як існуванням магів, які домінували на полі бою.
***
У такому темпі пройшов цілу годину.
- Вохід! Сонце сходить!
- Ці хлопці відступають! Не переслідувати їх і не підтримувати стрій!
Крики найманців привели в себе Тео, який з головою поринув у використання заклинань.
Як і сказали найманці, на сході небо почало спалахувати промені сонця. Це засвідчило, що незабаром мав прийти світанок.
Мертві могли пересуватися і під сонячними променями, але в такій ситуації вони були серйозно ослаблені, якщо тільки не є просувною неживою.
І ось ті, що вижили трупи, які лише кілька хвилин тому безглуздо кидалися в бій, почали відступати.
Дивлячись на те, як трупи повертаються в гори, Тео тихо пробурмотів:
– ... Найгірше позаду.
Переконуючись, що нежити майже покинула околиці села, Тео похитав головою і почав приводити в порядок своє дихання. Фізично він майже не втомився, але витратив багато психологічних сил і постійно активує закляття. Сільвія теж, дихаючи, приступила до сусіднього дерева.
Вони були виснажені й майже не реагували на це.
І ось, наче відчуваючи це, доля вирішила завдати по двом втомленим людям ще один фатальний удар.
– Кре-э-ек!
Барабанні перетинки проколов жахливий рів. Над головами найманців, які думали, що все вже закінчено, з'явився летючий гнилий монстр. Це була нежить середнього рангу, яка змогла зберегти свої навички до польоту.
Це була зомбі-вірна!
- Виверна! - Прокричав Тео, зрозумівши це.
У цьому регіоні не було місця проживання віверн, крім того подібну нежити неможливо створити з монстрів поблизу. Якщо так, то причина появи зомбі-вірини могла бути лише одна - якийсь чорнокнижник створив її в іншому місці і привів сюди.
Але це було досить дивно. Навіщо робити щось подібне у такому маленькому і непримітному селі?
Однак це питання не було актуальним. З жахливим ревом зомбі-ввірина полетіла до Тео і Сильвії.
"Быстрая!"
Це було більше схоже на пікування, ніж на політ.
При атакі з повітря руйнівна сила виверни збільшувалася прямо пропорційно до ваги її тіла. Було зрозуміло, що якщо маги спробують ухилитися від удару, то монстр просто змінить напрям руху і відразу добереться до них.
Неймовірна сила зомбі-вірини могла не просто вбити двох магів, але й залишити від них лише мокре місце. Вони могли спробувати заблокувати її або завдати удару, але на все це залишалось не більше трьох секунд.
« Перехопити Повних Снарядом! Ні, надто пізно!"
Часу не залишалося.
Тео негайно активував нововвчені навички.
Це була здатність, придбана ним після поглинання артефакту "Спасіння Браслет", який він отримав на церемонії нагородження. В інформаційній знахідці про уміння вказувалося, що власник артефакту міг створити три захисні шари, які могли б витримати закляття 5-го Круга.
Але було невідомо, чи захистний Браслет зможе протистояти фізичній могутності зомбі-ввіри.
Проте щити двох людей були активовані з запізненням, а тому не змогли витримати пікуваної виверну. Обидва маги зневірилися, відчувши неминучий кінець.
Але в останній момент між ними з'явився чоловік.
- Що? Та це ж ще діти.
В обох його руках були фальчиони (п)/п: фальчион — короткий меч, заточений з одного боку). Цей чоловік мав золоте волосся і потріпане кольчуга. А також блискучі прикраси, закріплені на поясі.
Інакше кажучи, людина була відмінною від інших найманців і блискавично вкинула свої короткі мечі.
Все сталося миттєво.
Вшу-вша-ушу - вхожу!
Віверна була розрубана на шматки, і залишки її тіла впали на землю.
- ...Е-е?
Теодор і Сильвія не змогли б досягти успіху.
Все, що вони побачили - це спалах і впала на землю віверну.
Кожна його рука провела шість помахів, що в сумі становило дванадцять ударів.
Це була технологія першокласного мечника.
- Уф, нарешті я дістався до цього роздратованого хлопця, з веселою усмішкою сказав чоловік, обваливши на голову виверни останній удар.
Потім він повернувся до Тео та Сильвії.
- Він ніколи не спускався на землю, так що в мене не було можливості його зловити. Не знаю, хто ви і звідки прийшли, але я дуже ціную вашу допомогу.
Сильвія все ще не виправилась від шоку, тому Тео крокнув вперед і ввічливим тоном сказав:
– ... Ми просто зробили те, що було потрібно.
Той, хто стояв перед Тео, був менш схожий на найманця. Навіть лицарі не змогли б так швидко і вправно розправитися з виверною.
Якби Тео мав воювати з цим чоловіком, він став би у винігрет ще до того, як навіть встиг подумати про якесь закляття.
Отже, Теодор вирішив представитися першим.
- Мене звати Теодор, інспектор, посланий Магічним Оболонком. Це моя колега, Сильвія.
— Ах, вітають, — сказала Сільвія і злегка вклонилася, ніби щось злякалося.
На обличчі чоловіка проскочила біла усмішка, наче він подумав, що вона гарна. Однак з його обличчя зникли всі ознаки добродушності, і це чітко показує, що настав час для відвертої розмови.
— Я також представлюся, — сказав чоловік, прибравши фальчиони у свої ножні, - ми наймителі « Бродячі вовки» на чолі з цим селом. Мене звуть Рендольф, я головний. Вибачте, але спершу я повинен переконатися у ваших особистостях.